Збiрка Що записано мною (1956)
Переважна бiльшiсть вiршiв збiр ки, як i всiх iнших, не має назви,
а Нова лiтература вiдома за першим рядком. Це ще раз пiдкреслює
лiризм, емоцiйнiсть як основну рису поезiï. У вiршi Важкi вiтри не
випили роси… важлива не стiльки теза, як настрiй, котрий нiби
переливається зi строфи в строфу. Перша строфа змальовує
красиве осiннє надвечiря на ланах Киïвщини. Важкi вiтри не
випили роси, Черленi трави бродять буйним соком, I вдалинi пiд
обрiєм високим Лугiв осiннiх теплi голоси. У другiй строфi йдеться
про вiдпо чинок при багаттi хлопцiв-косарiв, комбайнерiв, якi ведуть
пiснi. Лi ричний герой вiдверто зiзнається, як добре йому серед
цих чоловiкiв, чия праця важка й конкретна, тут при землi, пiд вiтрами й
зорями. Поезiя пройнята ностальгiєю за простим сiльським побутом,
який для автора є чистим, сповненим усе людського змiсту. Вiрш
пiсенний, з несподiваними й сердечними тропами: важкi вiтри, черленi
трави, русявий клен, днi, немов засмаглi дiти. Вiрш Лист до гречки
вмiщений у збiрцi Листи на свiтаннi (1961). Це бiлий вiрш. Нагадує
посвяту Ко- нонiвським полям Михайла Коцю бинського. Лiричний герой
освiдчує ться в коханнi гречаному полю, яке видається йому
краïною поезiï. Гречка, ця запашна квiтуча нива, одвiчна
частина украïнського бут тя. Вона прирiвнюється до
золотоï пшеницi i є невiдємною частиною поетичного
пейзажу Украïни. Згадується лiричному героєвi ди
тинство. Епiтети, порiвняння, мета фори в цьому вiршi сповненi любовi
величання. Гречка для лiричного ге роя це носiй життя, неперервнiсть
людськоï долi. Автор згадує й голоднi роки, кри вавi масовi
геноциди, якi довелося пiзнати украïнцям XX ст. Гречка,
ïï медяний цвiт стають символом життя. Чарiвний медоцвiт
єднає минулi, сучаснi й майбутнi по колiння в єдину
родину украïн ство, якому немає кiнця. Пiсня про рушник
(Рiдна мати моя…) написана в 1959 роцi до кi нофiльму Лiта
молодiï, але нев довзi стала вiдома на всiх континен тах як народна
пiсня. У центрi ïï змальовано образ ук раïнського
рушника. Здавна вишива ний рушник для украïнцiв одна зi святинь
нацiï, символ материнськоï любовi й благословення. Рушник
має чимало врочистих i важливих функ цiй: окраса помешкання, на
свята окраса столу, на сватаннi та весiллi символ любовi, продовження
роду, злагоди. Вишиваний рушник мати да рує, коли виряджає
дорослу дитину у великий свiт, на щастя, на долю. УКРА ÏНСЬКА
ЛIТЕРА ТУРА Пiсня присвячена незабутньому образу матерi, яка
випроваджує сина в дорогу далеку. Твiр має фольк лорнi
витоки. Певна рiч, що в цьому образi поет бачить рiдну неньку, про сту
селянку ïвгу Остапiвну. Мелодiйностi та особливого пiсен ного
лiризму надає поезiï засiб гра дацiï, анафора I, якою
розпочина ються 14 рядкiв з 18. Пiсня пройнята щирим синiвським почуттям
i вдячнiстю любiй матерi. Образ матерi в поезiï Андрiя Малиш ка
асоцiюється з образом Украïни. Середина XX ст. плiдний етап у
творчостi поета. У цей час написано поезiï, що стали популярними
пiсня ми: Ми пiдем, де трави похилi, Вчителька, Пiсня про Киïв,
Киïвський вальс (Знову цвiтуть каштани), Запливай же, роженько
весела… та iншi. Вiршi А. Малишка поклали на му зику такi
композитори: Левко Ре- вуцький, Платон i Георгiй Майборо- ди, Олександр
Бiлаш та iншi. Поезiя останнiх рокiв життя поета це поезiя, на думку
критикiв, ду ховного буття, це пiдкреслено iнте лектуальна творчiсть.
Зразком такоï поезiï є вiрш Роздум. Лiричний герой у цiй
поезiï не пiдбиває пiдсумки свого життя, не оглядається
на пройдений шлях, а сповнений майбутнього, у поривi до творчоï
працi. А. Малишко звеличує рiдну мову, називає ïï:
Матiр життя вiд колисан ня до твердого лож а. У цьому визна ченнi
глибока природна i суспiль на iстина.
