IЗ ПIСЕНЬ НЕЛЮБОГО

Полевi Леото
Коли спiвав я цей псалом У роцi девятсот i третiм Не знав я що моя любов
Неначе фенiкс пiсля смертi Огненноï воскресне знов***
У днину лондонську туманну Зустрiвсь менi один лайдак Геть схожий на мою
кохану I зирконув на мене так Що я вiд сорому зовянув
За босяком я йшов слiдком За свистуном безцеремонним Здавався вулицi
огром Розверзнутим Червоним морем Вiн Iзраïль я фараон
Хай цегли хвилi стануть диба Як мав би я коханням грать Хай буду
нiльський я владика Його сестра-жона i рать Як ти у мене не єдина
I знов на розi що горiв Огнями всiх своïх фасадiв В кривавiм сяйвi
лiхтарiв Розятрених в туманi саден На неï схожу жiнку стрiв
Той самий погляд аж льодовий На голiй шиï той же шрам Пяна з
таверни йшла брудноï I я збагнув весь нонсенс драм I розпiзнав всю
фальш любовi
Коли в свiй дiм вернувсь Улiсс Пiсля стiлькох жертвоприносин Його
впiзнав старенький пес I Пенелопа iз-за кросен Назустрiч вийшла не без
слiз
I цар Душянта був веселий Шакунтала його жона Як вiн вернувсь iз
чужоземя Блiда з жадання i ждання Голубила самця газелi
Згадав я щастя тих царiв В ту мить коли любов-оманаI та що я не розлюбив
Штовхались тiнями в туманi Троюдячи мiй давнiй бiль
Жалi ви ведете до пекла Я ж прагну раю забуття За поцiлунок твiй напевно
Владар-злидар оддасть життя Продасть i тiнь свою славетну
Я весь в минулiм як в зимi Зiгрiй це серце сонце Пасхи закрижанiле у
пiтьмi Ще бiльш нiж: сорок серць Себасти Що мордувались нелюдьми
Мiй спомине гiнкий кораблю Вже ж ми наплавались удвох Гiркосолоними
морями Вже ж ми наплакались удвох I ранками i вечорами
Прощай облудо в пiтьмi зник Кохання привид пелехатий З тiєю
злившись що торiк Ïï в Нiмеччинi я втратив I не побачу вже
повiк
Молочна Путь сяйлива сестро Бiлявих ханаанських рiк I тiл коханок
бiлочреслих Чи пригойдає твiй потiк Нас до галактик ново скреслих
Тут iнший рiк згадав я знов Був ранок радiстю повитий I мужньо я спiвав
любов Був мiсяць любень мiсяць квiтень I все всмiхалось нам обом