Леся Українка. Драми та драматичнi поеми (збiрка)
страница №2
...i мiсяць на Вкраїнi.О к с а н а
Се ж як? Хiба умру? Тодi запевне
душа полине...
С т е п а н
Бог з тобою, люба!
Чи я ж би про таке тобi казав?
Надумав я поїхати з тобою
в гостину до твоїх.
О к с а н а (iронiчно)_
Велике дiло,
що ти надумав! Цар думки заверне.
С т е п а н
Цар пустить. Вже ж тепера на Вкраїнi
утихомирилося.
О к с а н а (гостро)_
Як ти кажеш?
Утихомирилось? Зломилась воля,
Україна лягла Москвi пiд ноги,
се мир по-твоєму - ота руїна?
Отак i я утихомирюсь хутко
в трунi.
С т е п а н
Ти одживешся на Вкраїнi.
Москва ж не може заступити сонця,
зв'ялити гаю рiдного, зсушити
рiчок веселих.
О к с а н а (понуро, уперто)_
Годi, не кажи.
Нiкуди я тепера не поїду.
С т е п а н
Чому ж?
О к с а н а
Не хочу!
С т е п а н
Що се ти, Оксано?
Менi аж дивно! Що се ти говориш?
О к с а н а (розпалившись, пiдводиться)_
А я дивую, ти з яким лицем
збираєшся з'явитись на Вкраїнi!
Сидiв-сидiв у запiчку московськiм,
поки лилася кров, поки змагання
велося за життя там, на Вкраїнi, -
тепер, як "втихомирилось", ти їдеш
туди ясного сонця заживати,
що не дiстали руки загребущi,
та гаєм недопаленим втiшатись.
На пожаринi хочеш подивитись,
чи там широко розлилися рiки
вiд слiз та кровi?
С т е п а н
Ти тепер картаєш...
А як сама колись менi казала,
що ти прийняти можеш тiльки руку,
вiд кровi чисту?
О к с а н а
Правда, я казала...
Ми вартi одне одного. Боялись
розливу кровi, i татар, i диби,
i кривоприсяги, й шпигiв московських,
а тiльки не подумали, що буде,
як все утихомириться... Степане,
дай руку!
С т е п а н
Се навiщо?
О к с а н а
Ти не хочеш?
С т е п а н
Нi, чом же?
(Дає руку Оксанi)_.
О к с а н а (дивиться на свою й Степанову руки)_
От, здається, руки чистi,
проте, все мариться, що їх покрила
не кров, а так... немов якась iржа...
як на старих шаблях буває, знаєш?
(Пускає його руку i лягає знов Говорить повiльнiше,_
млявiше, з перервами)_.
У батенька була така шаблюка...
вони її закинули... ми з братом
знайшли... в вiйну побавитись хотiли...
не витягли... до пiхви прикипiла...
заржавiла. Отак i ми з тобою...
зрослись, мов шабля з пiхвою... навiки...
обоє ржавi...
С т е п а н
Ти, Оксано, вмiєш
зарiзати словами без ножа.
О к с а н а
Та тiльки ж се я вмiю, бiльш нiчого.
Що-небудь же i я повинна вмiти...
(Мовчання)_.
Як я умру, то не бери вже вдруге
українки, вiзьми московку лiпше...
С т е п а н
Оксано!
О к с а н а
Всi ми рiжемо словами,
а тут жiнки плохi, вони бояться...
С т е п а н (з мукою)_
Та пожалiй себе й мене хоч трохи!
О к с а н а
Занадто я жалiла... В тiм i горе...
Якби я мала сили не жалiти,
то вирвались би геть з сiї кормиги -
i ти б ослобонився вiд iржi...
А так, вже чисто: нi собi, нi людям!
С т е п а н
Оксаночко! Поїдем на Вкраїну!
Ну, я тебе прошу! Там батько-мати,
родина, приятелi, там ти з ними
розважишся.
О к с а н а (одвертається)_
Я й в вiчi не насмiю
їм глянути...
С т е п а н
Ну, в Київ подамося,
помолимось, нехай нас бог простить,
нехай тобi здоров'я верне!
О к с а н а
Нащо?
Кому потрiбне те моє здоров'я
та й я сама?
С т е п а н
Менi, моя єдина!
Я ж так тебе люблю!
О к с а н а
Т обi здається.
Ти жалуєш мене, але любити...
таки й нема за вiщо... Я тепер
така недобра стала, вередлива...
С т е п а н
Нi, нi, моя хороша!
О к с а н а
Я - хороша?
Хоч би й була коли яка краса,
то вже давно вона з обличчя спала...
С т е п а н (гладить її руку, низько похиливши голову)_
Ти шарпаєш себе речами тими.
Не треба стiльки говорити...
О к с а н а
Правда...
С т е п а н
Та й що картатися словами, люба?
Нас доля так уже скарала тяжко,
що, певне, й бог простить усi грiхи.
Хто кров iз ран теряв, а ми iз серця.
Хто засланий, в тюрму замкнутий був,
а ми несли кайдани невидимi.
Хто мав хвилини щастя в боротьбi,
а нас важка, страшна душила змора,
i нам не вдiлено було снаги
ту змору подолати...
О к с а н а (спокiйнiше й лагiднiша, нiж досi)_
Так, се правда.
Але нiхто сього не зрозумiє,
поки ми живi. Отже, треба вмерти.
Ти, певне, довше проживеш, нiж я, -
до рук тобi свiй заповiт вiддам я,
а ти його передаси родинi
i братчикам, хто ще живий лишився.
С т е п а н (з гострою тугою)_
Ой, краще б я тобi таке казав!
О к с а н а (пiдводиться й прихиляє його до себе)_
Нi, любий, ти на свiтi потрiбнiший,
тобi ще є про що й про кого дбати.
Борцем не вдався ти, та пiсля бою
подоланим подати пiльгу зможеш,
як ти не раз давав... На бойовиську
не всi ж померли, ранених багато...
поможеш їм одужати, то, може,
колись там... знов зiбравшися до бою,
вони тебе згадають добрим словом...
а як i нi - не жалуй, що помiг.
Сидять якийсь час мовчки, обнявшись.
С т е п а н (пiдводиться i подає Оксанi руку)_
Ходiм, я заведу тебе до хати.
Бач, сонце вже навзаходi.
О к с а н а
Ходiм
(Спираючись на руку Степанову, iде до будинку._
Не доходячи рундука, спиняється i обертається,_
дивлячись на захiдне сонце, що вже зникає за обрiєм)_.
Добранiч, сонечко! Iдеш на захiд...
Ти бачиш Україну - привiтай!
27-29.IV 1910
** КАМIННИЙ ГОСПОДАР **
Драма
ДIЯЧI:
Командор дон Гонзаго де Мендоза.
Донна Анна.
Дон Жуан*.
Долорес.
Сганарель - слуга дон Жуана.
Дон Пабло де Альварес \ батько
Донна Мерседес / i мати донни Анни.
Донна Соль.
Донна Консепсьйон - грандеса.
Марiквiта - покоївка.
Дуенья донни Анни.
Гранди, грандеси, гостi, слуги.
__
_*Тут ужито французької, а не iспанської вимови iмення "Жуан", бо так
воно освячене вiковою традицiєю у всесвiтнiй лiтературi. З тої самої
причини ужито iтальянської форми слова "донна". (Прим. Лесi Українки)._
I
Кладовище в Севiльї. Пишнi мавзолеї, бiлi постатi смутку, мармур мiж
кипарисами, багато квiтiв тропiчних, яскравих.
Бiльше краси, нiж туги.
Донна Анна i Долорес. Анна ясно вбрана, з квiткою в косах, вся в
золотих сiточках та ланцюжках. Долорес в глибокiй жалобi, стоїть на
колiнах коло одної могили, убраної свiжими вiнками з живих квiток.
Д о л о р е с
(устає i втирає хустинкою очi)
Ходiм, Анiто!
А н н а
(сiдає на скамницю пiд кипарисом)
Нi-бо ще, Долорес,
тут гарно так.
Д о л о р е с
(сiдає коло Анни)
Невже тобi принадна
могильна ся краса? Тобi, щасливiй!
А н н а
Щасливiй?..
Д о л о р е с
Ти ж без примусу iдеш
за командора?
А н н а
Хто б мене примусив?
Д о л о р е с
Ти ж любиш нареченого свого?
А н н а
Хiба того не вартий дон Гонзаго?
Д о л о р е с
Я не кажу того. Але ти чудно
вiдповiдаєш, Анно, на питання.
А н н а
Бо се такi питання незвичайнi.
Д о л о р е с
Та що ж тут незвичайного? Ми, Анно,
з тобою подруги щонайвiрнiшi, -
ти можеш все менi казать по правдi.
А н н а
Спочатку ти менi подай сей приклад.
Ти маєш таємницi. Я не маю.
Д о л о р е с
Я? Таємницi?
А н н а
(смiючись)
Що? Хiба не маєш?
Нi, не спускай очей! Дай я погляну!
(Заглядає їй в очi i смiється).
Д о л о р е с
(iз слiзьми в голосi)
Не муч мене, Анiто!
А н н а
Навiть сльози?
Ой господи, се пассiя правдива!
Долорес закриває обличчя руками.
Ну, вибач, годi!
(Бере в руки срiбний медальйон,
що висить у Долорес на чорнiм шнурочку на грудях).
Що се в тебе тута,
в сiм медальйонi? Тут, либонь, портрети
твоїх покiйних батенька й матусi?
(Розкриває медальйона ранiше, нiж Долорес устигла
спинити її руку).
Хто вiн такий, сей прехороший лицар?
Д о л о р е с
Мiй наречений.
А н н а
Я того й не знала,
що ти заручена! Чому ж нiколи
тебе не бачу з ним?
Д о л о р е с
I не побачиш.
А н н а
Чи вiн умер?
Д о л о р е с
Нi, вiн живий.
А н н а
Вiн зрадив?
Д о л о р е с
Мене не зрадив вiн нiчим.
А н н а
(нетерпляче)
Доволi
тих загадок. Не хочеш - не кажи.
Я лiзти в душу силомiць не звикла.
(Хоче встати, Долорес удержує її за руку).
Д о л о р е с
Сядь, Анно, сядь. Чи ти ж того не знаєш,
як тяжко зрушити великий камiнь?
(Кладе руку до серця).
А в мене ж тут лежить такий важкий
i так давно... вiн витiснив iз серця
всi жалi, всi бажання, крiм одного...
Ти думаєш, я плакала по мертвiй
своїй родинi? Нi, моя Анiто,
то камiнь видавив iз серця сльози...
А н н а
То ти давно заручена?
Д о л о р е с
Ще зроду.
Нас матерi тодi ще заручили,
як я жила у маминiй надiї.
А н н а
Ох, як се нерозумно!
Д о л о р е с
Нi, Анiто.
Либонь, се воля неба, щоб могла я
його своїм по праву називати,
хоч вiн менi i не належить.
А н н а
Хто вiн?
Як чудно се, що я його не знаю.
Д о л о р е с
Вiн - дон Жуан.
А н н а
Який? Невже отой...
Д о л о р е с
Отой! Той самий! А який же другий
iз сотень тисячiв усiх Жуанiв
так може просто зватись "дон Жуан",
без прiзвиська, без iншої прикмети?
А н н а
Тепер я розумiю... Тiльки як же?
Його вже скiльки лiт нема в Севiльї...
Таж вiн банiт? *
_* Банiт - вигнанець._
Д о л о р е с
Я бачила його
остатнiй раз, як ми були в Кадiксi,
вiн жив тодi, ховаючись в печерах...
жив контрабандою... а часом плавав
з пiратами... Тодi одна циганка
покинула свiй табiр i за море
з ним утекла, та там десь i пропала,
а вiн вернувся i привiз в Кадiкс
якусь мориску*, що струїла брата
для дон Жуана... Потiм та мориска
пiшла в черницi.
_* Мориски - мавританцi, якi, формально прийнявши християнство, потай
сповiдували iслам._
А н н а
Се неначе казка.
Д о л о р е с
Однак се щира правда.
А н н а
А за вiщо
його банiтувано? Щось я чула,
та невиразно.
Д о л о р е с
Вiн, як ще був пажем,
то за iнфанту викликав на герець
одного принца кровi.
А н н а
Та iнфанта
його любила?
Д о л о р е с
Так говорять люди,
а я не вiрю.
А н н а
Чому?
Д о л о р е с
Якби любила,
вона б для нього кинула Мадрiд
i королiвський двiр.
А н н а
Чи се ж так легко?
Д о л о р е с
Любовi легкого шляху не треба,
адже толедська рабинiвна - вiри
зреклась для нього.
А н н а
Потiм що?
Д о л о р е с
Втопилась.
А н н а
Ото, який страшний твiй наречений!
Ну, правда, смак у нього не найкращий;
циганка, бусурменка i жидiвка...
Д о л о р е с
Ти забуваєш про iнфанту!
А н н а
Ну,
з iнфантою все невиразна справа!
Д о л о р е с
Вiн, у вигнання їдучи, пiдмовив
щонайсвятiшу абатису, внуку
самого iнквiзитора.
А н н а
Невже?
Д о л о р е с
Ще потiм абатиса та держала
таверну для контрабандистiв.
А н н а
(смiється)
Справдi,
вiн не без дотепу, твiй дон Жуан!..
А ти неначе горда з того всього, -
рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,
що лицар твiй здобув десь на турнiрi.
Д о л о р е с
А заздрю їм, Анiто, тяжко заздрю!
Чому я не циганка, щоб могла
зректися волi вiльної для нього?
Чому я не жидiвка? - я б стоптала
пiд ноги вiру, щоб йому служити!
Корона - дар малий. Якби я мала
родину, - я б її не ощадила...
А н н а
Долорес, бiйся бога!
Д ол о р е с
Ох, Анiто,
найбiльше заздрю я тiй абатисi!
Вона душi рятунок вiддала,
вона зреклася раю!
(Стискає руки Аннi).__
Анно! Анно!
Ти не збагнеш сих заздрощiв нiколи!
А н н а
Я б їм не заздрила, тобою бувши,
нещасним тим покидькам. Ах, прости,
забула я, - вiн i тебе ж покинув!
Д о л о р е с
Мене не кидав вiн i не покине.
А н н а
Знов загадки! Та що се ти, Долорес?
Д о л о р е с
Ходила й я до нього в ту печеру,
де вiн ховався...
А н н а
(з палкою цiкавiстю)
Ну? i що ж? Кажи!
Д о л о р е с
Вiн був порубаний. Жону алькада
вiн викрасти хотiв. Але алькад
її убив, а дон Жуана зранив...
А н н а
Та як же ти дiсталася до нього?
Д о л о р е с
Тепер я вже й сама того не тямлю...
То щось було, як гарячковий сон...
Глядiла я його, носила воду
опiвночi, i рани обмивала,
i гоїла, i вигоїла.
А н н а
Що ж?
Осе i все?
Д о л о р е с
Осе i все. Вiн встав,
а я пiшла вiд нього знов додому.
А н н а
Такою ж, як була?
Д о л о р е с
Такою, Анно,
як чиста гостя. I ти не думай,
що я б йому далася на пiдмову.
Нiколи в свiтi!
А н н а
Але ж ти кохаєш
його шалено.
Д о л о р е с
Анно, то не шал!
Кохання в мене в серцi, наче кров
у чашi таємнiй святого Граля.
Я наречена, i нiхто не може
мене сплямити, навiть дон Жуан.
I вiн се знає.
А н н а
Як?
Д о л о р е с
Душею чує.
I вiн до мене має почуття,
але те почуття - то не кохання,
воно не має назви... На прощання
вiн зняв перстеника з руки моєї
i мовив: "Поважана сеньйорито,
як вам хто докорятиме за мене,
скажiть, що я ваш вiрний наречений,
бо з iншою я вже не обмiняюсь
обручками - даю вам слово честi".
А н н а
Коли вiн се казав, - чи то ж не значить,
що вiн одну тебе кохає справдi?
Д о л о р е с
(сумно хитає головою)
Словами серденька не одурити...
Мене з коханим тiльки мрiя в'яже.
Такими нареченими, як ми,
пригiдно бути в небi райським духам,
а тут - яка пекельна з того мука!
Тобi того не зрозумiти, Анно, -
тобi збуваються всi сни, всi мрiї...
А н н а
"Всi сни, всi мрiї" - се вже ти занадто!
Д о л о р е с
Чому занадто? Що тобi бракує?
Все маєш: вроду, молодiсть, кохання,
багатство, хутко будеш мати й шану,
належну командоровiй дружинi.
А н н а
(засмiявшись, устає)
Не бачу тiльки, де тут сни i мрiї.
Д о л о р е с
(з блiдою усмiшкою)
Та їх для тебе мовби вже й не треба.
Обидвi панни походжають мiж пам'ятниками.
А н н а
Кому ж таки не треба мрiй, Долорес?
У мене є одна - дитяча - мрiя...
Либонь, вона повстала з тих казок,
що баяла менi, малiй, бабуся, -
я так любила їх...
Д о л о р е с
Яка ж то мрiя?
А н н а
Ет, так, химери!.. Мариться менi
якась гора стрiмка та неприступна,
на тiй горi мiцний, суворий замок,
немов гнiздо орлине... В тому замку
принцеса молода... нiхто не може
до неї доступитися на кручу...
Вбиваються i лицарi, i конi,
на гору добуваючись, i кров
червоними стрiчками обвиває
пiдгiр'я...
Д о л о р е с
От яка жорстока мрiя!
А н н а
У мрiях все дозволено. А потiм....
Дол о р е с
(переймає)
...Один щасливий лицар злiз на гору
i доступив руки i серця панни.
Що ж, Анно, мрiя ся уже справдилась,
бо та принцеса - то, звичайно, ти,
убитi лицарi - то тi панове,
що сватались до тебе нещасливо,
а той щасливий лицар - дон Гонзаго.
А н н а
(смiється)__
Нi, командор мiй - то сама гора,
а лицаря щасливого немає
нiде на свiтi.
Д о л о р е с
Се, либонь, i краще,
бо що ж ти можеш лицаревi дати
у надгороду?
А н н а
Шклянку лимонади
для прохолоди!
(Уриває. Iншим тоном).
Глянь лишень, Долорес, -
як блимає у сiй гробницi свiтло,
мов заслоняє хто i вiдслоняє...
Ну що, як там хто є?
Д о л о р е с
То кажани
навкруг лампади в'ються.
А н н а
Я загляну...
(Заглядає крiзь гратчастi дверi у гробницю,
сiпає Долорес за рукав i показує щось. Пошепки).
Дивись - там злодiй! Я кликну сторожу.
(Кидається бiгти).
В ту хвилину одчиняються дверi.
Долорес скрикує i млiє.
Д о н Ж у а н
(вийшовши з гробницi, до Анни)
Прошу вас, сеньйорито, не втiкайте
i не лякайтесь. Я зовсiм не злодiй.
Анна вертається i нахиляється до Долорес.
Д о л о р е с
(очутившись, стиснула Аннi руку)_ _
Вiн, Анно, вiн!.. Чи я збожеволiла?
А н н а
Ви - дон Жуан?
Д о н Ж у а н
(уклоняючись)
До вашої послуги.
Д о л о р е с
Як ви могли сюди прибути?
Д о н Ж у а н
Кiнно,
а потiм пiшки.
Д о л о р е с
Боже, вiн жартує!
Ви ж головою важите своєю!
Д о н Ж у а н
Я комплiмент оцей уперше чую,
що важу я не серцем, завжди повним,
а головою - в нiй же, сеньйорито,
хоч, правда, є думки, та тiльки легкi.
А н н а
А що важкого єсть у вашiм серцi?
Д о н Ж у а н
О сеньйорито, сеє може знати
лиш та, що вiзьме теє серце в ручку.
А н н а
То ваше серце важене не раз.
Д о н Ж у а н
Гадаєте?
Д о л о р е с
Ховайтесь! Як хто прийде,
то ви пропали!
Д о н Ж у а н
Як уже тепер,
з очей прекрасних погляди прийнявши,
ще не пропав, то де ж моя погибель?
Анна усмiхається, Долорес спускає чорний серпанок
собi на обличчя i одвертається.
А н н а
(махає на нього рукою)
Iдiть уже назад в свою домiвку!
Д о н Ж у а н
Се тiльки рученька жiноча може
так легко посилати у могилу.
Д о л о р е с
(знов обертається до дон Жуана)
Невже ви мешкаєте в сьому склепi?
Д о н Ж у а н
Як вам сказати? Я тут мав прожити
сей день i нiч - менi не треба бiльше, -
та в сiм дворi штивнiша етикета,
нiж при дворi кастiльськiм, отже й там я
нездатен був додержать церемонiй,
то де вже тут!
А н н а
Куди ж ви подастеся?
Д о н Ж у а н
Я й сам iще не знаю.
Д о л о р е с
Дон Жуане,
тут є тайник пiд церквою, сховайтесь.
Д о н Ж у а н
Навряд чи веселiше там, нiж тут.
Д о л о р е с
Ви дбаєте все про веселiсть!
Д о н Ж у а н
Чом же
про те не дбати?
А н н а
Отже якби хто
на маскараду кликав вас - пiшли б ви?
Д о н Ж у а н
З охотою пiшов би.
А н н а
То прошу вас.
Сей вечiр в нашiм домi бал масковий,
у мого батька Пабло де Альварес,
остатнiй бал перед моїм весiллям.
Всi будуть замаскованi, крiм старших,
мене i нареченого мого.
Д о н Ж у а н
(до Долорес)
Ви будете на балi, сеньйорито?
Д о л о р е с
Ви бачите, сеньйоре, - я в жалобi.
(Вiдходить набiк).__
Д о н Ж у а н
(до Анни)
А я жалоби не ношу нiколи
i з дякою запросини приймаю.
(Вклоняється).
А н н а
Який костюм ваш буде?
Д о н Ж у а н
Ще не знаю.
А н н а
Се шкода. Я б хотiла вас пiзнати.
Д о н Ж у а н
По голосу пiзнаєте.
А н н а
Ви певнi,
що я ваш голос так запам'ятаю?
Д о н Ж у а н
Так от пiзнаєте по сьому перснi.
(Показує персня на своєму мiзинцi).
А н н а
Ви завжди носите його?
Д о н Ж у а н
Так, завжди.
А н н а
Ви дуже вiрний.
Д о н Ж у а н
Так, я дуже вiрний.
Д о л о р е с
(виходячи з бiчної стежки)
Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.
Дон Жуан ховається в гробницю.
Анна йде назустрiч командоровi.
К о м а н д о р
(повагом наближається. Вiн не дуже молодий,
поважний i здержаний, з великою гiднiстю носить
свiй бiлий командорський плащ)
Ви тут самi? А де ж дуеньї вашi?
А н н а
Вони зайшли до церкви, бо Долорес
очей не любить зайвих, як буває
на гробi рiдних.
К о м а н д о р
(поважно кивнувши головою до Долорес)
Я се розумiю.
(До Анни).
А я прийшов до вашої господи,
хотiв спитати вас, в яке убрання
ви маєте вдягтись для сього балу.
А н н а
У бiле. А навiщо вам се знати?
К о м а н д о р
Дрiбниця. Так, маленьке мiркування.
А н н а
Мене пiзнаєте у кожнiй сукнi,
бо маски я не наложу.
К о м а н д о р
Се добре.
Менi було б неначе не до мислi,
щоб ви надiли маску.
А н н а
А чому ж ви
про се не мовили нi слова досi?
Ко м а н д о р
Я волi вашої не хтiв стiсняти.
Д о л о р е с
Се чудно слухати, як наречений
боїться положить найменший примус
на ту, що хутко сам же вiн прив'яже
ще не такими путами до себе.
К о м а н д о р
Не я її зв'яжу, а бог i право.
Не буду я вiльнiший, нiж вона.
Д о л о р е с
Чоловiки не часто так говорять,
а хоч говорять - хто з їх слово держить?
К о м а н д о р
Тепер я не дивую, сеньйорито,
що ви не хтiли досi вийти замiж, -
без певностi не варто брати шлюбу.
А н н а
Чи всi ж ту певнiсть мають?
К о м а н д о р
Донно Анно,
коли б я знав, що ви мене не певнi,
або не певен був себе чи вас,
я б зараз повернув вам ваше слово,
поки не пiзно. Бо як буде дано
велику присягу...
А н н а
Ох, се аж страшно!
К о м а н д о р
То не любов, що присяги боїться.
Вам справдi страшно?
А н н а
Нi, се я жартую.
(До Долорес).__
Ну, я ж тобi казала - вiн гора!
К о м а н д о р
Знов жарт якийсь? Веселi ви сьогоднi.
А н н а
Чому ж менi веселою не бути,
коли я можу так на вас впевнятись,
як на камiнну гору! Адже правда?
К о м а н д о р
(подає Аннi руку, щоб вести її. Анна приймає)
Так, донно Анно. Я вам докажу,
що ви не помиляєтесь.
Iдуть. Долорес трохи позаду їх.
А н н а
(несподiвано голосно до Долорес)
А знаєш,
менi вiн здався кращим на портретi,
нiж так.
Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.
К о м а н д о р
Хто?
А н н а
Наречений Долорiти.
К о м а н д о р
Хто ж вiн такий?
А н н а
Се поки що секрет.
Та вiн сьогоднi буде в нас на балi.
Виходять всi троє_._
С г а н а р е л ь
(слуга дон Жуана. Увiходить, оглядаючись,
наближається до гробницi)
А вийдiть, пане!
Д о н Ж у а н
(виходить)
Як? То ти вже тута?
С г а н а р е л ь
Привiт вiд донни Соль. Вона не хоче,
щоб ви до неї йшли, - боїться слави,
дуенья в неї зла. Вона волiє,
урвавшися як-небудь на часинку,
прийти сюди сама.
Д о н Ж у а н
Уже? Так хутко?
С г а н а р е л ь
Вам наче недогода?
Д о н Ж у а н
(не слухає)
Роздобудь
менi який костюм для маскаради,
але порядний.
С г а н а р е л ь
Звiдки ж ви дiзнались,
що донна Соль на маскарадi буде
у молодої командора? Значить,
ви хочете її зустрiти там
i взять сюди?
Д о н Ж у а н
(захоплений iншою думкою)
Кого?
С г а н а р е л ь
Та донну Соль!
Кого ж iще? Хiба ми не для неї
пригналися в Севiлью?
Д о н Ж у а н
Я не знаю.
Побачимо.
С г а н а р е л ь
Ану ж ви розминетесь,
то що я буду тут робити з нею?
Д о н Ж у а н
Нiчого. Ти собi в таверну пiдеш,
вона ж до чоловiка.
С г а н а р е л ь
Ей, мiй пане!
Я доказав би кращого лицарства,
якби-то я був пан, а ви - слуга.
Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.
II
Осереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Пабло де Альварес, уряджений
на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i невисокими деревами,
оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом
рундука i ложею (великою нiшею); покрiвля галереї рiвна, з балюстрадою, як
орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом, що i
галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осiбнi сходи:
широкi i низькi - надiл, високi й вузенькi - нагору. Дiм i галерея ясно
освiтленi. В дворику свiтла нема. На передньому планi дворика - альтанка,
обплетена виноградом.
Дон Пабло i донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з
командором у дворику. Вгорi по галереї походжає скiлька гостей - ще
небагато, - з ними донна Анна.
К о м а н д о р
Дозволите менi сюди просити
прекрасну донну Анну на хвилинку?
Д о н н а М е р с е д е с
Анiто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!
А н н а
(перехиляється через балюстраду i заглядає вниз)
А вам сюди не ласка завiтати?
Ах, правда, не горi нагору йти!
(Збiгає, смiючись, прудко вдiл).
Д о н н а М е р с е д е с
Ти, Анно, надто голосно смiєшся.
Д о н П а б л о
I жарти сi менi не до сподоби.
Ти мусиш пам'ятати...
К о м а н д о р
Не сварiте
моєї нареченої за теє,
що близький шлюб її не засмутив.
Я звик до жартiв донни Анни.
Д о н н а М е р с е д е с
Пабло,
нам слiд пiти нагору гостi бавить.
К о м а н д о р
Прошу лишитись трошки. В нас в Кастiльї
не звичай нареченим бути вдвох.
Та я не забарю вас. Донно Анно,
прошу прийняти сю малу ознаку
великої пошани i любовi.
(Виймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр для голови i склоняється
перед Анною).
Д о н н а М е р с е д е с
Що за чудовi перли!
Д о н П а б л о
Командоре,
чи не занадто дорогий дарунок?
К о м а н д о р
Для донни Анни?!
А н н а
От ви задля чого
мене питали вранцi про убрання!
К о м а н д о р
Боюсь, я, може, не зумiв добрати...
Але я думав, що як бiле вбрання,
то бiлi перли саме...
А н н а
Дон Гонзаго,
ви хочете зовсiм не мати вад,
а се вже й не гаразд, - се пригнiтає.
Д о н н а М е р с е д е с
(нишком, сiпнувши Анну)
Анiто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!
Анна мовчки вклоняється командоровi глибоким церемонiальним поклоном.
К о м а н д о р
(здiймає убiр над її головою)
Дозвольте, щоб я сам поклав сi перли
на гордовиту сю голiвку, вперше
похилену передо мною низько.
А н н а
(раптом випростується)
Хiба iнакше ви б не досягли?
К о м а н д о р
(наложивши на неї убiр)
Як бачите, досяг.
Дворик сповняється юрбою маскованих i немаскованих, розмаїто убраних
гостей, - однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi увiйшли з надвiрньої
брами. Межи тими, що надiйшли з брами, одна маска в чорному, широкому,
дуже фалдистому домiно, обличчя їй щiльно закрите маскою.
Г о л о с и в ю р б i г о с т е й
(що зiйшли з галереї)
Де наш господар?
Де господинi?
Д о н П а б л о
Ось ми, любi гостi.
Д о н н а М е р с е д е с
(до новоприбулих)
Таке рясне блискуче гроно гостей
красить наш дiм.
П i д с т а р к у в а т а г о с т я
(з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)
Либонь, вже зрахувала
i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..
Г о с т я д р у г а
(так само до попередньої)
О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра,
лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи...
Г о с т я-п а н н о ч к а
(до Анни, вiтаючись)
Анiто, як же ти препишно вбрана!
(Тихше).
А тiльки в бiлому ти заблiда.
А н н а
О, се нiчого, се тепера мода.
(Ще тихше).
Як хочеш, я бiлил тобi позичу,
бо в тебе навiть i чоло червоне.
П а н н о ч к а
Не треба, дякую.
(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити
лоба).
М о л о д а п а н i
(нишком до другої, показуючи очима на Анну)
Який убiр!
Д р у г а м о л о д а п а н i
(iронiчно)
Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..
С т а р и й г i с т ь
(до дона Пабло)
А що, дон Пабло? вже тепер нарештi
покличе вас король до свого двору, -
такого зятя тесть...
Д о н П а б л о
Його величнiсть
не по зятях, а по заслузi цiнить.
С т а р и й г i с т ь
На жаль, оцiнки часом довго ждати.
Д о н П а б л о
Чи довго, ви сами зазнали лiпше.
(Повертається до iншого).
Ви, графе? Як я радий! Честь яка!
Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом.
Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд
кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому
рундуцi.
Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.
Д о н Ж у а н
(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на
дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)
У моїй країнi рiднiй
єсть одна гора з кришталю,
на горi тiй, на шпилечку,
сяє замок з дiамантiв.
Лихо моє, Анно!
I росте посеред замку
квiтка, в пуп'янку закрита,
на пелюсточках у неї
не роса, а твердi перли.
Лихо моє, Анно!
I на гору кришталеву
нi стежок нема, нi сходiв,
в дiамантовому замку
анi брами, анi вiкон.
Лихо моє, Анно!
Та комусь не треба стежки,
анi сходiв, анi брами,
з неба вiн злетить до квiтки,
бо кохання має крила.
Щастя моє, Анно!
Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв
i прислухається, пiд кiнець ховається.
К о м а н д о р
(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)
Якi се тута спiви, донно Анно?
А н н а
Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.
К о м а н д о р
Я не про те питаю.
А н н а
А про що ж?
(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади
i спускається до дон Жуана).
А н н а
(до дон Жуана, подаючи лимонаду)
Бажаєте прохолодитись, може?
Д о н Ж у а н
Спасибi, не вживаю холодощiв.
Анна кидає шклянку в кущi.
К о м а н д о р
(надходить слiдом за Анною)
Вам до сподоби пiсня, донно Анно?
А н н а
А вам?
К о м а н д о р
Менi зовсiм не до сподоби.
Д о н Ж у а н
Я вам не догодив, сеньйоре? Шкода.
Я думав, що зарученим то саме
i слiд почути пiсню про кохання.
К о м а н д о р
В тiй вашiй пiснi приспiв недоречний.
Д о н Ж у а н
На жаль, його не мiг я проминути, -
так вимагає маврiтанський стиль.
А н н а
Ви до костюма добирали пiсню?
З брами увiходить гурт молодiжi, паничiв; побачивши Анну, молодiж
оточує її.
Г о л о с и з г у р т у
О донно Анно! донно Анно, просим,
з'явiть нам ласку! Се ж остатнiй вечiр
дiвочої незв'язаної волi!
А н н а
Мої панове, в чiм бажання ваше?
О д и н л и ц а р
Ми просимо, щоб ви сами вказали,
Хто має вам служить в которiм танцi.
А н н а
Щоб я сама просила?..
Д р у г и й л и ц а р
Не просити,
наказувати маєте! Ми будем
рабами вашими в сей вечiр!
А н н а
Добре,
що хоч не довше, бо вже я не знаю,
що б вам на те сказали вашi дами.
Чи, може, вас вiд їх рятують маски?
Т р е т i й л и ц а р
(скидаючи маску)
Всi зорi блiднуть перед сонцем!
А н н а
Дiйсно,
сей комплiмент не потребує маски,
бо вiн доволi вже поважний вiком.
Лицар знов надiває маску i вiдступає в гурт.
А н н а
(до молодiжi)
Що ж, станьте в ряд, я буду призначати.
Всi стають в ряд, i дон Жуан мiж ними.
К о м а н д о р
(тихо до Анни)
Чи се такий в Севiльї звичай?
А н н а
Так.
К о м а н д о р
Чи й я повинен стати?
А н н а
Нi.
Командор вiдходить.
Панове,
ви вже готовi?
(До дон Жуана).
Як же ви, поклонче
змiнливої планети, стали в ряд?
Хiба вам звичай дозволяє танцi?
Д о н Ж у а н
Для надзвичайної зламаю звичай.
А н н а
За се я вам даю танець найперший.
Дон Жуан вклоняється по-схiдному: прикладає правицю до серця, до уст i
до чола, потiм закладає руки навхрест на грудях i схиляє голову. При тих
рухах поблискує золотий перстень на мiзинцi.
Д о н Ж у а н
Один?
А н н а
Один. Вам другого не буде.
(До молодiжi).
Я вас, панове, позначу рукою,
хай всяк свою чергу запам'ятає.
(Швидко вказує рукою на кождого панича по черзi, один панич зостається
непозначеним).
П а н и ч
А я ж? А я? Менi ж яка черга?
О д и н з г у р т у
Остатня, очевидно.
Смiх. Панич стоїть збентежений.
А н н а
(до панича)
Мiй сеньйоре,
я мусульманину дала найпершу,
бо вiн остатнiм буде в царствi божiм,
ви ж, я в тiм певна, добрий католик,
i вам не страшно буть остатнiм тута.
П а н и ч
Се в перший раз, що я б хотiв буть мавром!
Д о н Ж у а н
Е, не в чергу попав ваш комплiмент, -
либонь, судився вам душi рятунок!
А н н а
(плеще в долонi)
Мої пiдданi! годi! Час до танцю!
(Перша рушає нагору, за нею молодь).
З горiшнього поверху чутно грiм музики. Починаються танцi, що
розпросторюються на горiшнiй рундук i галерею. Донна Анна йде в першiй
парi з дон Жуаном, потiм її переймають iншi паничi по черзi. Командор
стоїть на розi нiшi, прихилившись до виступу стiни, i дивиться на танцi.
"Чорне домiно" зорить здолу i непомiтно для себе виходить на освiтлене
мiсце перед рундуком. Дон Жуан, скiнчивши танець, схиляється на
балюстраду, завважає "Чорне домiно" i зiходить удiл, воно тим часом
поспiшно ховається в тiнь.
М а с к а-С о н я ш н и к
(входить збоку, переймає дон Жуана i хапає його за руку)
Ти дон Жуан! Я знаю!
Д о н Ж у а н
Я хотiв би
тебе так добре знати, гарна маско.
М а с к а-С о н я ш н и к
Ти знаєш! Не вдавай! Я - донна Соль!
(Зриває з себе маску).
Д о н Ж у а н
Пробачте. В соняшнику справдi трудно
впiзнати сонце.
Д о н н а С о л ь
Ти смiєшся з мене?
Тобi ще мало глуму?
Д о н Ж у а н
Де? Якого?
Д о н н а С о л ь
(понуро)
Я тiльки що була на кладовищi.
Д о н Ж у а н
Вас бачив хто?
Д о н н а С о л ь
Сього ще бракувало!
Нiхто, запевне.
Д о н Ж у а н
Ну, то в чiм же дiло?
Хiба зустрiтися на маскарадi
не веселiше, нiж на кладовищi?
Д о н н а С о л ь
(сягає рукою за пояс)
О! я забула взяти свiй кинджал!
Д о н Ж у а н
(вклоняючись, подає їй свiй стилет)
Прошу, сеньйоро.
Д о н н а С о л ь
(вiдштовхує його руку)
Геть!
Д о н Ж у а н
(ховає стилет)
Непослiдовно.
Що ж вам бажано, прехороша панi?
Д о н н а С о л ь
Не знаєте?
Д о н Ж у а н
Нi, далебi, не знаю.
Д о н н а С о л ь
Ви пам'ятаєте, що ви писали?
Д о н Ж у а н
Я вам писав: "Покиньте чоловiка,
як вiн вам осоружний, i втiкайте".
Д о н н а С о л ь
З ким?
Д о н Ж уа н
А конечне треба з кимсь?
Хоч i зо мною. Можу вас провести.
Д о н н а С о л ь
Куди?
Д о н Ж у а н
В Кадiкс.
Д о н н а С о л ь
Навiщо?
Д о н Ж у а н
Як навiщо?
Хiба на волю вирватись - то мало?
Д о н н а С о л ь
То ви мене просили на стрiвання,
щоб се сказати?
Д о н Ж у а н
А для чого ви
на те стрiвання йшли? Чи ви хотiли
пiдсолодити трохи гiрку страву
подружнiх обов'язкiв? Вибачайте,
я солодощiв готувать не вчився. |
Д о н н а С о л ь
(подається до сходiв на рундук)
Ви ще менi заплатите за се!
"Ч о р н е д о м i н о"
(виходячи на свiтло i переймаючи донну Соль.
Ненатурально змiненим голосом)
Твiй муж тобi дозволить плату взяти?
Донна Соль миттю вибiгає геть за браму.
"Чорне домiно" хоче сховатись у тiнь,
дон Жуан заступає йому дорогу.
Д о н Ж у а н
Ти хто, жалобна маско?
"Ч о р н е д о м i н о"
Тiнь твоя!
Спритно втiкає вiд дон Жуана, ховаючись поза кущами, забiгає в альтанку
i там прищулюється. Дон Жуан, втерявши "Чорне домiно" з очей, подається в
iнший бiк, шукаючи його. На горiшньому рундуцi донна Анна танцює
сегедильї.
О д и н л и ц а р
(коли Анна скiнчила танець)
Осе ж ви танцювали, донно Анно,
по наших всiх серцях.
А н н а
Невже? Здавалось
менi, що я танцюю по помостi.
Чи се у вас такi твердi серця?
Д р у г и й л и ц а р
(пiдходить до Анни i вклоняється, запрошуючи до танцю)
Тепер моя черга.
А н н а
(складає долонi)
Сеньйоре, пробi!
Д р у г и й л и ц а р
Я пiдожду. Але черга за мною?
А н н а
Звичайно.
(Встає i, замiшавшись межи гостями, зникає, потiм з'являється в
дворику, вийшовши долiшнiми сходами).
Донна Анна надходигь до альтанки. "Чорне домiно" вибiгає звiдти швидко,
але без шелесту, i ховається в кущах. Анна падає в знесиллi на широкий
ослiн в альтанцi.
Д о н Ж у а н
(наближається до неї)
Се ви тут? Вибачайте, вам недобре?
А н н а
(сiла рiвнiше)
Нi, просто втомлена.
Д о н Ж у а н
Iти на гору?
А н н а
Як?.. А!.. Мiж iншим, я найбiльш втомилась
вiд безконечних дотепiв сей вечiр.
Д о н Ж у а н
Я в думцi мав не дотеп.
А н н а
Що ж iнакше?
Д о н Ж у а н
Я думав: що могло примусить вас
нагiрної в'язницi домагатись?
А н н а
В'язницi? Я гадаю, просто замку,
а замки завжди на горi стоять,
бо так величнiше i неприступнiш.
Д о н Ж у а н
Я дуже поважаю неприступнiсть,
як їй пiдвалиною не камiння,
а щось живе.
А н н а
Стояти на живому
нiщо не може, бо схибнеться хутко.
Для гордої i владної душi
життя i воля - на горi високiй.
Дон Ж у а н
Нi, донно Анно, там немає волi.
З нагiрного шпиля людинi видко
простори вiльнi, та вона сама
прикована до площинки малої,
бо леда крок - i зiрветься в безодню.
А н н а
(в задумi)
То де ж є в свiтi тая справжня воля?..
Невже вона в такiм життi, як ваше?
Адже мiж людьми ви, мов дикий звiр
межи мисливцями на полюваннi, -
лиш маска вас боронить.
Д о н Ж у а н
Полювання
взаємне межи нами. Що ж до маски -
се тiльки хитрощi мисливськi. Зараз
її не буде.
(Скидає маску i сiдає коло Анни).
Вiрте, донно Анно:
той тiльки вiльний вiд громадських пут,
кого громада кине геть вiд себе,
а я її до того сам примусив.
Ви бачили такого, хто, йдучи
за щирим голосом свойого серця,
нiколи б не питав: "Що скажуть люди?"
Дивiться, - я такий. I тим сей свiт
не був менi темницею нiколи.
Легенькою фелюкою злiтав я
простор морей, як перелiтна птиця,
пiзнав красу далеких берегiв
i краю ще не знаного принаду.
При свiтлi волi всi краї хорошi,
всi води гiднi вiдбивати небо,
усi гаї подiбнi до едему!
А н н а
(стиха)
Так... се життя!
Пауза.
Нагорi знов музика й танцi.
Д о н Ж у а н
Як дивно! знов музика.
А н н а
Що ж дивного?
Д о н Ж у а н
Чому, коли вмирає
старе i горем бите, всi ридають?
А тут - ховають волю молоду,
i всi танцюють...
А н н а
Але й ви,сеньйоре,
теж танцювали.
Д о н Ж у а н
0, якби ви знали,
що думав я тодi!
А н н а
А що?
Д о н Ж у а н
Я думав:
"Коли б, не випускаючи з обiймiв,
її помчати просто на коня
та й до Кадiкса!"
А н н а
(встає)
Чи не забагато
ви дозволяєте собi, сеньйоре?
Д о н Ж у а н
Ох, донно Анно, та невже потрiбнi
i вам отi мiзернi огорожi,
що нiбито обороняти мають
жiночу гiднiсть? Я ж бо силомiць
не посягну на вашу честь, не бiйтесь.
Жiнкам не тим страшний я.
А н н а
(знов сiдає)
Дон Жуане,
я не боюся вас.
Д о н Ж у а н
Я вперве чую
такi слова з жiночих уст! Чи, може,
ви тим собi додаєте одваги?
А н н а
Одвага ще не зрадила мене
в життi нi разу.
Д о н Ж у а н
Ви й тепер в нiй певнi?
А н н а
Чому ж би нi?
Д о н Ж у а н
Скажiть менi по правдi,
чи ви зазнали волi хоч на мить?
А н н а
У снi.
Д о н Ж у а н
I в мрiї?
А н н а
Так, i в мрiї теж.
Дон Ж у а н
То що ж вам не дає ту горду мрiю
життям зробити? Тiльки за порiг
переступiть - i цiлий свiт широкий
одкриється для вас! Я вам готовий
i в щастi i в нещастi помагати,
хоч би вiд мене серце ви замкнули.
Для мене найдорожче - врятувати
вам гордий, вiльний дух! О донно Анно,
я вас шукав так довго!
А н н а
Ви шукали?
Та ви ж мене зовсiм не знали досi!
.Д о н Ж у а н
Не знав я тiльки вашого iмення,
не знав обличчя, але я шукав
у кожному жiночому обличчi
хоч вiдблиска того ясного сяйва,
що променiє в ваших гордих очах.
Коли ми двоє рiзно розiйдемось,
то в божiм творивi немає глузду!
А н н а
Стривайте. Не тьмарiть менi думок
речами запальними. Не бракує
менi одваги йти в широкий свiт.
Д о н Ж у а н
(встає i простягає їй руку)
Ходiм!
А н н а
Ще нi. Одваги тут не досить.
Д о н Ж у а н
Та що ж вас не пускає?.Сiї перли?
Чи та обручка, може?
А н н а
Се? Найменше!
(Здiймає перловий убiр з голови i кладе на ослонi, а обручку, знявши,
держить на простягненiй долонi).
Ось покладiть сюди i ваш перстеник.
Д о н Ж у а н
Навiщо вiн вам?
А н н а
Не бiйтесь, не надiну.
В Гвадалквiвiр я хочу їх закинуть,
як будемо переїздити мiст.
Д о н Ж у а н
Нi, сього персня я не можу дати.
Просiть, що хочете...
А н н а
Просити вас
я не збиралась нi про що. Я хтiла
лиш перевiрити, чи справдi є
на свiтi хоч одна людина вiльна,
чи то все тiльки "маврiтанський стиль",
i ви самi за ту хвалену волю
не вiддасте й тоненької каблучки.
Д о н Ж у а н
А все життя вiддам!
Ан н а
(знов простягає руку)
Обручку!
Д о н Ж у а н
Анно!
Обручка та не є любовi знак.
А н н а
А що ж? кiльце з кайданiв? Дон Жуане,
I вам не сором в тому признаватись?
Д о н Ж у а н
Я слово честi дав її носити.
А н н а
Ах, слово честi?
(Встає).
Дякую, сеньйоре,
що ви менi те слово нагадали.
(Надiває знову убiр i свою обручку i хоче вiдiйти).
Д о н Ж у а н
(падає на колiна)
Я вас благаю, донно Анно!
А н н а
(з гнiвним рухом)
Годi!
Доволi вже комедiї! Вставайте!
(Обертається i бачить командора, що наближається вiд дому до альтанки).
Прошу вас, дон Гонзаго, проведiть
мене нагору знову.
К о м а н д о р
Донно Анно,
скажiть менi того сеньйора ймення.
А н н а
Той лицар - наречений Долорiти.
Iнакше вiн не смiє називатись.
Д о н Ж у а н
У мене єсть iмення - дон Жуан.
Се ймення всiй Iспанiї вiдоме!
К о м а н д о р
Ви той банiт, кого король позбавив
i честi, й привiлеїв? Як ви смiли
в сей чесний дiм з'явитись?
Д о н Ж у а н
Привiлеї
король дає, король i взяти може.
А честь моя, так само, як i шпага,
менi належать - їх нiхто не зломить!
Чи хочете попробувати, може?
(Вихоплює шпагу i стає в позицiю до поєдинку).
К о м а н д о р
(закладає руки навхрест)
З банiтами ставать до поєдинку
не личить командоровi.
(До Анни).
Ходiм.
(Бере Анну пiд руку i рушає, обернувшись плечима до дон Жуана).
Дон Жуан кидається за командором услiд i хоче проткнути його шпагою. З
тiнi виринає "Чорне домiно" i хапає дон Жуана за руку обома руками.
"Ч о р н е д о м i н о"
(незмiненим голосом, так що можна пiзнати голос Долорес)
Немає честi нападати ззаду!
Анна оглядається. Дон Жуан i Долорес вибiгають за браму.
К о м а н д о р
Не оглядайтесь.
А н н а
Вже нема нiкого.
К о м а н д о р
(випускає Аннину руку i змiняє спокiйний тон на грiзний)
Вiн як сюди дiстався, донно Анно?
А н н а
Кажу ж вам, як Долорес наречений.
К о м а н д о р
Чого ж було стояти на колiнах?
А н н а
Кому?
К о м а н до р
Та вже ж йому тут перед вами!
А н н а
Не навпаки? Ну, то про що ж розмова?
К о м а н д о р
I ви могли дозволити...
А н н а
Мiй боже!
Хто ж дозволу на сiї речi просить?
Се, може, та кастiльська етикета
наказує звертатися до дами:
"Дозвольте, панi, стати на колiна".
У нас за сеє кожна осмiяла б.
К о м а н д о р
Як ви привикли все збувати смiхом!
А н н а
Та змилуйтесь! якби я кожен раз,
вiдкоша даючи, лила ще сльози,
то в мене б очi вилиняли досi!
Невже б вам справдi так сього хотiлось?
Вам дивно се, що я за ним услiд
не простягаю рук, не плачу гiрко,
не сповiдаюся тут перед вами
в злочинному коханнi, що мов буря
налинуло на серце безборонне?
Була б я мов Iзольда в тiм романi,
та шкода, я до того не в настрою, -
якраз охоту маю.до фанданга!
О! чую, саме грають... lа-lа-lа!..
Ходiм, дон Гонзаго! я полину,
як бiла хвиля, у хибкий танець,
а ви спокiйно станете, мов камiнь.
Бо знає камiнь, що танок свавiльний
скiнчить навiки хвиля - коло нього.
Командор веде Анну попiд руку нагору, де танцюють.
III
Печера на березi моря в околицi Кадiкса. Дон Жуан сидить
на каменi i точить свою шпагу. Сганарель стоїть коло нього.
С г а н а р е л ь
Навiщо ви все точите ту шпагу?
Д о н Ж у а н
Так, звичка.
С г а н а р е л ь
Ви ж тепер на поєдинки
вже не виходите.
Д о н Ж у а н
Не маю з ким.
С г а н а р е л ь
Хiба людей не стало?
Д о н Ж у а н
Всi тi люди
не вартi сеї шпаги.
С г а н а р е л ь
Може, й шпага
когось не варта?
Д о н Ж у а н
(грiзно)
Ти!!
С г а н а рель
Пробачте, пане,
то жарт безглуздий. Я вже й сам не тямлю,
де в мене тiї дурощi беруться, -
от наче щось сiпне!
Д о н Ж у а н
Iди! Не застуй!
Сганарель, посмiхнувшись, виходить.
(Дон Жуан далi точить шпагу).
Ет, знову пощербив! Геть, на зламання!
(Кидає шпагу).
С г а н а р е л ь
(вбiгає, швидко i нишком)
Мiй пане, утiкаймо!
Д о н Ж у а н
Ще чого?
С г а н а р е л ь
Нас викрито. Я бачив: недалечке
чернець якийсь блукає.
Д о н Ж у а н
Ну то що?
С г а н а р е л ь
Се шпиг вiд iнквiзицiї, напевне,
а може, й кат з отруєним стилетом.
Д о н Ж у а н
Шпигiв я не боюся - звик до них,
а шпага в мене довша вiд стилета.
Веди ченця, коротша буде справа.
Скажи йому, що сповiдi бажає
всесвiтнiй грiшник дон Жуан.
С г а н а р е л ь
Гаразд.
Ви не дитина, я при вас не нянька.
Виходить i незабаром приводить в печеру ченця, невисокого на зрiст,
тонкого, в одежi "невидимок" - в чорнiй вiдлозi (каптурi), що закриває все
обличчя, тiльки, для очей у нiй прорiзанi дiрки.
Дон Жу а н
(встає назустрiч iз шпагою в руках)
Мiй отче, або, може, краще - брате,
чому завдячую такi святiї
одвiдини?
Чернець робить рукою знак, щоб Сганарель вийшов.
Ти вийди, Сганарелю.
(Бачачи, що Сганарель не спiшиться, пошепки до нього).
Поглянь, в ченця рука жiноча.
С г а н а р е л ь
Щоб їх!
(Махнувши рукою, виходить),
Дон Жуан кладе шпагу на камiнь. З-пiд одкинутої вiдлоги
раптом виступає обличчя Долорес.
Д о н Ж у а н
Долорес?! Ви? i знов у сiй печерi...
Д о л о р е с
Я знов прийшла порятувати вас.
Д о н Ж у а н
Порятувати? Хто ж се вам сказав,
що нiбито менi рятунку треба?
Д о л о р е с
Сама я знала се.
Д о н Ж у а н
Я ж не слабий,
як бачите, - веселий, вiльний, дужий.
Д о л о р е с
Ви хочете, щоб вам здавалось так.
Д о н Ж у а н
(на мить замислюється, але хутко пiдводить голову рiзким, упертим
рухом)
Я бачу, сеньйорито, ваша одiж
настроїла вас на чернечий лад.
Але я вам не буду сповiдатись, -
мої грiхи не для панянських слухiв.
Долорес мовчки виймає два сувої пергаменту i подає їх дон Жуановi.
Нi, вибачте, Долорес! Я не хтiв
зневажить вас, менi було б се прикро.
Що ви менi принесли?
Д о л о р е с
Прочитайте.
Д о н Ж у а н
(швидко переглядає пергаменти)
Декрет вiд короля... i папська булла...*
Менi прощаються усi злочини
i всi грiхи... Чому? З якої речi?..
I як до вас дiстались сi папери?
_* Булла - грамота, постанова або розпорядження папи римського,
скрiпленi печаткою._
Дол о р е с
(спустивши очi)
Ви не догадуєтесь?
Д о н Ж у а н
О Долорес!
Я розумiю. Знов ви наложили
на мене довг якийсь. Та вам вiдомо,
що я привик свої довги платити.
Д о л о р е с
Я не прийшла сюди з вас плату править.
Д о н Ж у а н
Я вiрю вам. Але я не банкрот.
Колись я вам заставу дав - обручку,
тепер готовий виплатить весь довг.
Уже ж я не банiт, а гранд iспанський,
i вам не сором буде стать до шлюбу
зо мною.
Д о л о р е с
(iз стогоном)
Боже! Дiво пресвятая!
Я сподiвалася, що сеє буде...
але щоб так мою остатню мрiю
я мусила ховати...
(Голос ЇЇ перехоплює спазма стриманих слiз).
Д о н Ж у а н
Я вразив вас?
Та чим, Долорес?
Д о л о р е с
Ви не зрозумiли?
Гадаєте, що як iспанський гранд
дочцi гiдальга кине шлюбний перстень,
немов гаман з червiнцями лихварцi,
то в нiй повинно серце розцвiсти,
а не облитись крiв'ю?
Д о н Ж у а н
Нi, Долорес,
i ви ж мене повиннi зрозумiти:
нiякiй дiвчинi, нiякiй жiнцi
не був я досi винен зроду!
Д о л о р е с
Справдi?
Ви, дон Жуан, нiчим не завинили
проти жiноцтва?
Д о н Ж у а н
Нi. Нiчим, нiколи.
Я кожен раз давав їм теє все,
що лиш вони могли змiстити: мрiю,
коротку хвилю щастя i порив,
а бiльшого з них жадна не змiщала,
та iншiй i того було надмiру.
Д о л о р е с
А ви самi могли змiстити бiльше?
(Пауза).
Платити вам не прийдеться сей раз.
Вiзьмiть назад сю золоту "заставу".
(Хоче зняти з своєї правицi обручку).
Дон Жу а н
(вдержує її руку)
Нi, то належить вам з святого права.
Д о л ор е с
Я вже сама до себе не належу.
Вже й се видиме тiло не моє.
Сама душа у сьому тiлi - дим
жертовного кадила, що згорає
за вашу душу перед богом...
Д о н Ж у а н
Що се?
Я ваших слiв не можу зрозумiти.
Ви мов заколота кривава жертва,
такi в вас очi... Сей декрет, ся булла..
Ви як їх здобули? Я вас благаю,
скажiть менi!
Д о л о р е с
Навiщо вам те знати?
Д о н Ж у а н
Ще, може, я зречуся тих дарiв.
Д о л о р е с
Ви їх зректись не можете, я знаю.
А як вони здобутi - все одно.
Не перший раз за вас загине жiнка,
якби ж то хоч, остатнiй!
Д о н Ж у а н
Нi, скажiть.
Коли не скажете, я можу здумать,
що спосiб добування був ганебний,
бо чесний покриву не потребує.
Д о л о р е с
"Ганебний"... "чесний"... як тепер далеко
вiд мене сi слова... Що ж, я скажу:
я за декрет сей тiлом заплатила.
Д о н Ж у а н
Як?..
Д о л о р е с
Я не можу довше поясняти.
Ви знаєте всi норови двiрськi, -
там платиться за все коли не злотом,
то...
Д о н Ж у а н
Боже! Як же страшно се, Долорес!
Д о л о р е с
Вам страшно? Я сього не сподiвалась.
Д о н Ж у а н
А вам?
Д о л о р е с
Я вже нiчого не боюся.
Чого менi жахатися про тiло,
коли не побоялась я i душу
вiддати, щоб за буллу заплатити?
Д о н Ж у а н
Та хто ж душею платить?
Д о л о р е с
Всi жiнки,
коли вони кохають. Я щаслива,
що я душею викупляю душу,
не кожна жiнка має сеє щастя.
Святий отець вам душу визволяє
вiд кар пекельних через те, що я
взяла на себе каяться довiчно
за вашi всi грiхи. В монастирi
з уставом найсуворiшим я буду
черницею. Обiтницю мовчання,
i посту, й бичування дам я богу.
Зректися маю я всього, Жуане,
i навiть - мрiй i спогадiв про вас!
Лиш пам'ятать про вашу душу буду,
а власну душу занедбаю. Пiде
моя душа за вас на вiчнi муки.
Прощайте.
Дон Жуан стоїть мовчки, приголомшений.
(Долорес рушає, але зараз зупиняється).
Нi, ще раз! Остатнiй раз
я подивлюся ще на сiї очi!
Бо вже ж вони менi свiтить не будуть
в могильнiй тьмi того, що буде зватись
моїм життям... Вiзьмiте ваш портрет.
(Здiймає з себе медальйон i кладе на камiнь).
Я маю пам'ятать про вашу душу,
бiльш нi про що.
Д о н Ж у а н
Але якби я вам
сказав, що мить єдина щастя з вами
тут, на землi, дорожча задля мене,
нiж вiчний рай без вас на небесах?
Д о л о р е с
(екстатичне, як мучениця на тортурах)
Я не прошу мене не спокушати!
Сей пiвобман... коли б вiн мiг до краю
се серце сторожкеє одурити!
Святая дiво! дай менi принести
за нього й сюю жертву!.. О Жуане,
кажiть менi, кажiть слова кохання!
Не бiйтеся, щоб я їх прийняла.
Ось вам обручка ваша.
(Здiймає i хоче подати дон Жуановi обручку,
але рука знесилено падає, обручка котиться додолу).
Д о н Ж у а н
(пiдiймає обручку i надiває знову на руку Долорес)
Нi, нiколи
я не вiзьму її. Носiть її
або мадоннi дайте на офiру,
як хочете. На сю обручку можна
дивитися черницi. Ся обручка
не збудить грiшних спогадiв.
Д о л о р е с
(тихо)
Се правда.
Д о н Ж у а н
А вашої я не вiддам нiкому
довiку.
Д о л о р е с
Нащо вам її носити?
Д о н Ж у а н
Душа свої потреби має й звички,
так само, як i тiло. Я хотiв би,
щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.
Д о л о р е с
Пора вже йти менi... Я вам прощаю
за все, що ви....
