Леся Українка. Драми та драматичнi поеми (збiрка)
страница №7
...т е йI що ж? Вони вiд того повмирали?
М е ц е н а т
(нишком, нахиливишсь до префекта)
Мiй друже, вибачай, але юрбi
сi жарти можуть видатись блюзнiрством.
П р е ф е к т
(знов здержано)
Нехай боги простять, не мiг римлянин
останнє слово полишить за греком.
М е ц е н а т
(голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обiзватись мовою богiв
тобi, Антею.
А н т е й
Вибачай, преславний,
менi не хоче муза помагати,
либонь, вона сьогоднi не голодна,
а я без неї - мов безструнна лiра.
М е це н а т
Невже се друг мiй вiдiбрав їй настрiй?
П р е ф е к т
За правду перепрошувать не буду,
а музi, що сьогоднi не голодна,
слiд пам'ятать, що й у богiв є завтра
лише тодi, коли його заслужать.
А н т е й
Не раз, хто забувається про завтра,
той має вiчнiсть.
В атрiумi чутно гомiн.
М е ц е н а т
Що се там за гомiн?
А т р i є н з i й
(з порога)
Преславний пане, там якась грекиня
прийшла й дозволу просить уступити,
щоб тут постояти коло порогу,
поки спiвець Антей спiвати буде.
М е ц е н а т
Та хто ж вона? Якого сутану?
А т р i є н з i й
Каже,
що єсть вона Антеєва жона.
М е ц е н а т
Що ж, хай увiйде.
Атрiєнзiй виходить. На порозi з'являється Нерiса i вклоняється
А н т е й
Нащо се, Нерiсо?
Нерiса мовчить i соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
М е ц е н а т
Вибачай, Антею!
Тут я господар i не дозволяю
своїх гостей нiкому проганяти.
Ти вiльний зоставатися чи нi,
але й твоя жона так само вiльна,
поки вона в гостиш в Мецената.
А н т е й
(до Нерiси)
Ти хочеш тут лишитись?
Н е р i с а
(тихе, але твердо)
Я лишуся.
П р о к у р а т о р
(стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, - вона зграбненька.
I звiдки вiн узяв собi сю нiмфу?
М е ц е н а т
Такi нiжки бувають лиш в Танагрi.
Менi повiр, я знаюся на тому.
(До Нерiси).
Чи ви давно по шлюбi?
Н е р i с а
Перший мiсяць.
М е ц е н а т
(до Антея)
О, то невже тобi, Антею, треба
ще й муз до помочi в медовий мiсяць?
Ти й так повинен би спiвать, як бог,
коли ся грацiя перед тобою!
Але чого ж вона пiд покривалом?
А н т е й
Так звичай еллiнський жiнкам велить.
М е ц е н а т
Але в моїй господi звичай римський,
i вiн свої вимоги має. Мусиш
дозволити дружинi вiдслонитись.
Нерiса, не ждучи Антеєвої вiдповiдi, одкриває обличчя i соромливо
поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивiться, друзi!
Се ж тая мармурова Терпсiхора,
що я купив учора вiд Федона!
Се випадок? Нi, випадкiв таких
не може бути!
(До Нерiси).
Вiн рiзьбив iз тебе?
Н е рi с а
Так, пане.
М е ц е н а т
Що ж, ти й танцювати вмiєш?
Н е р i с а
Не знаю...
М е ц е н а т
Як не знаєш? Терпсiхора
не знає, що вона богиня танцю?
А н т е й
Се значить, що вона не танцiвниця
i поза домом танцювать не вмiє.
М е ц е н а т
То я прийду колись до твого дому.
А н т е й
Се буде честь менi. Але не знаю,
чи трапиться тобi Нерiсу бачить,
бо мати, жiнка i сестра у мене
перебувають завжди в гiнекеї,
а я ж тебе не смiю там вiтати.
М е ц е н а т
Недобрий звичай ваш!
А н т е й
Такий вiн здавна, -
не я його, преславний, встановив.
П р о к у р а т о р
Але ти радо з нього користаєш!
М е ц е н а т
Що ж, се не диво. Заздрощi Антея
я розумiю. Отже й я поставив
не в атрiум камiнну Тердсiхору,
а в свiй таблiн, щоб не профанувалась.
А н т е й
(щиро)
За се тобi я справдi винен дяку!
М е ц е н а т
Так докажи ж нам дiлом тую вдячнiсть,
а власне, спiвом.
(До раба).
Принеси, Евтiме,
ту лiру, що сьогоднi я купив.
Евтiм приносить велику, пишно оздоблену лiру.
Антею, сяя лiра - дар всесвiту,
бо роги в неї з тура пущ германських,
слон африканський дав оздоби з костi,
край арабiйський золота прислав,
а дерева - iндiйський лiс таємний,
мозаїка прийшла з країни сiнiв,
найкращi в свiтi струни iталiйськi
оправлено в британське ясне срiбло.
А н т е й
Лиш еллiнського в нiй нема нiчого!
М е ц е н а т
Вся буде грецька, як твоєю стане,
бо ти її дiстанеш в дар вiд мене,
коли вподобаєш. Торкни їй струни.
А н т е й
(торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим,
але напрочуд гарним i чистим голосом Антей здригається вiд подиву)
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай лiру, хлопче!
(Бере де рук лiру).
Ох, яка важка!
М е ц е н а т
Ти сам її держать не потребуєш.
На те є раб. Евтiме, на колiна!
I так держи, як сей спiвець накаже.
Евтiм стає на колiна i пiддержує Антеєвi лiру.
А н т е й
Нi, їй не слiд звикати до такого.
В своїй оселi я рабiв не маю,
i прийдеться їй висiть на повiтрi
на ремiнцi.
М е ц е н а т
Рапсодiв давнiх спосiб!
Се дуже гарно! Потепи, Евтiме,
її отам, де тая лампа висить.
Евтiм чiпляв лiру на великий канделябр, знявши з канделябра велiїку
лампаду.
Антей зiходить на примост i торкає струни сильнiше, нiж уперше. Почувши
той акорд, Хiлон i Федон схоплюються на рiвнi ноги.
Х i л о н
(до товаришiв-хористiв, що сидять там же за заднiми столами, зайнятi
їдою i балачками)
Товаришi! Мовчiть! Антей заграв!
Ф е д о н
Антею! Заспiвай епiталаму!
Антей спиняється, спускає руки i схиляв голову. Пауза.
М е ц е н а т
Антею, що тобi? Чи ти недужий?
Чи, може, лiра ся тобi незручна?
Н е р i с а
(до Мецената, озиваючись вiд порога)
Мiй чоловiк недавно встав з недуги.
(До Антея дбайливо i нiжно).
Антею, ти зовсiм не розважаєш
своєї сили. Краще вже дозволь
менi за тебе доказати вдячнiсть
преславному. Хоч я не танцiвниця,
та потанцюю, як в Танагрi звичай,
як матiнка навчила. Хай пробачать.
М е ц е н а т
Я згоджуюсь, хоча було б ще краще,
якби в особах ваших поєднались
музика i танець в одно подружжя.
А н т е й
Моя жона зовсiм не розважає
своєї мови. Чуюся на силi
i гратиму, й спiватиму без танцiв.
Так прошено мене, так обiцяв я,
а твiй танець, Нерiсо, не для оргiй.
Спинився я тому, що добирав
у пам'ятi своїй доречних спiвiв.
Ф е д о н
Спiвай епiталаму! Се до речi!
А н т е й
Нi, не до речi, - ми не на весiллi.
М е ц е н а т
Чому ж? Ти уяви, що в сьому домi
шлюб вiдбувається Еллади з Римом.
А н т е й
Я бачу оргiю перед собою,
то й спiв пригадується не весiльний,
скорiш вакхiчний.
П р о к у р а т о р
Ба, воно ще й краще!
Антей знов приступає до лiри. Меценат подає знак гостям, щоб мовчали;
гомiн розмов стихає, тiльки часом чутно бренькiт посуду там, де гостi
п'ють.
Антей першу стрiчку промовляє повагом i без музики, далi раптом, без
прелюдiї, починає спiвати, приграючи собi гучно, впевнено, в темпi
вакхiчного танцю.
А н т е й
Тепер, всесвiтнiй даре, послужи менi,
Дзвени! Дзвени! Грай! Грай!
Духа оргiї нам збуди!
Голос дай нiмотi рабiв!
Розворуш нам оспалу кров,
розмах дай нашiй силi окритiй!
Меценат дає знак атрiєнзiєвi, вбiгають танцiвницi i корибанти i
пускаються у вакхiчний танець.
Ми вакхiчний почнем танець!
Змiнить оргiю шал весни!
Зникне холод i жах iз душ,
як вiд сонця нагiрний снiг!
Дiонiсе! З'яви нам диво!
Грає в тiм же темпi пригрив без слiв i не завважає, що Нерiса незамiтно
опинилася в гуртi танцiвниць. Згодом Антей мiняє темп на повiльнiший i
лагiднiший, з iншого тону.
Мiрного танцю
лад гармонiчний,
тихе та яснеє лiто
прийде по буйнiй, гучнiй веснi,
i запанує урочисте свято.
При змiнi темпу танцiвницi спинились, одна Нерiса танцює, все держачись
позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мiрно.
Антей все не бачить її, захоплений грою, i знову бере попереднiй темп,
тiльки з бiльшим завзяттям.
Дзвени! Дзвени! Грай! Грай!
Дай почути нам яру мiць!
Дай сп'янiти з надмiру сил!..
Танцiвницi i корибанти знов оточили Нерiсу вакхiчним колом, але Меценат
спиняє їх раптовим рухом i гучним покликом.
М е ц е н а т
Спинiться всi! Нерiса хай танцює!
При сьому поклику Антей спиняється, обертаєтьса i не може одразу
отямитися з дива та урази, побачивши Нерiсу на чолi танцiвниць. Меценат,
завваживши те, сплескує в долонi.
Музики! Гей! Танець вакхiчний грайте!
З'являються музики з подвiйними фяейтами, кiмвалами, тимпанами, грають
вакхiчний танець. Нерiса, пiсля короткого збентеження, блиснувши очима,
пускається в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади.
Дехто з гостей приплiскує їй влад долонями та приляскує пальцями. Меценат,
рухом закликавши Евтiма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну
скриньку i подає її Меценатовi.
А н т е й
Нерiсо! Годi!
М е ц е н а т
Нi, танцюй, богине!
Танцюй, прекрасна музо Терпсiхоро!
(Виймає iз скриньки дiамантове намието, здiймає його обома руками вгору
i вабить ним до себе Нерiсу).
Нерiса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очi її
горять, рухи нагадують зграбнi викрути хижого звiряти. Гостi зриваються з
мiсць i товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерiсу. На неї
сиплються квiти i грiм оплескiв.
Г о л о с з х о р у п а н е г i р и с т i в
Се наша муза!
П р о к у р а т о р
(ласо)
Гарна, гарна штучка!
П р е ф е к т
Ся муза, певне, з голоду не згине.
Нерiса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно колiно i
вiдхиляється назад, немов готова впасти вiд знесилення, але розкiшна i
зальотна усмiшка грає на її устах. Прокуратор кидається пiддержувати її,
але Меценат попереджає його, надiвши Нерiсi намисто на шию i тим самим
рухом пiддержавши її.
Н е р i с а
Мiй пане, дякую!
(Хоче поцiлувати його в руку).
М е ц е н а т
Не так, безсмертна!
(Цiлує її в уста).
Нерiса встає.
П р е ф е к т
(з мiсця, посуваючись трохи на ложi i простягаючи чашу з вином)
Ходи, вакханко, вiдпочинь край тигра!
Нерiса, усмiхнувшись, подається до нього. В юрбi здержаний смiх. Антей
раптом зриває лiру з канделябра i кидає її а розмаху в Нерiсу. Нерiса
заточується i падав додолу.
Н е р i с а
Рятуйте! Вiн мене убив!..
Алтей нахиляється до неї i бачить, що вона конає.
А н т е й
(тихо i наче спокiйно)
Убив...
П р е ф е к т
(гукає рабам)
Сюди вiгiлiв!
А н т е й
Стiй, дай закiнчити.
(Здiймає з лiри одну струну. Звертається до Хiлона i Федона, що стоять
попереду юрби).
Товаришi, даю вам добрий приклад.
(Задавлюється струною i падає мертвий край Нерiси)
[28.III. 1913, Єгипет]
** В КАТАКОМБАХ **
(Посвята шановному побратимовi А.Кримському)
Катакомби коло Рима. В криптi*, слабо освiтленiй олiйними каганчиками i
тонкими восковими свiчками, зiбралась громадка християн. Єпископ кiнчає
проповiдь слухачам i слухачкам, що стоять побожно, тихо i покiрно.
* Крипта - окреме невелике примiщення в катакомбах_
Є п и с к о п
Прославмо ж, браття, господа Христа,
що посадив на небi поруч себе
замученого брата Харiклея.
Х о р
На небi слава господу Христу,
що визволяє вiд земних кайданiв,
з грiховної темницi нас виводить
у царство свiтла вiчного.
Д и я к о н
Амiнь.
Є п и с к о п
Наш брат був на землi рабом поганським,
тепер вiн раб господнiй, бiльш нiчий.
Н е о ф i т - р а б
Господнiй раб? Хiба ж i там раби?
А ти ж казав: нема раба нi пана
у царствi божому!
Є п и с к о п
Се щира правда:
всi рiвнi перед богом._
Н е о ф i т - р а б
I раби?
Є п и с к о п
Раби господнi_, брате, не забудь.
Сказав Христос: ярмо моє солодке,
тягар мiй легкий. Розумiєш?
Н е о ф i т - р а б
(пiсля тяжкої задуми)
Нi!..
Не можу. Не збагну я сього слова.
Х р и с т и я н к а - р а б и н я
(в раптовому нестямi пророкує)
Уже лежить при деревi сокира!..
"Я посiчу його i вергну в пломiнь", -
сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,
Iсусе, сине божий! Похилилась
твоя пшениця, - жде вона серпа...
Ох, доки ж, господи?.. Рахiль ридає,
нема її дiток...
(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, iншi жiнки й собi
починають голосити,
дехто з чоловiкiв теж не витримує).
Є п и с к о п
(владним, дужим голосом)
Геть, сатано!
Твоєї влади тут немає!
(Пiдходить до пророчицi, що б'ється в корчах, i кладе їй на голову
руку).
Сестро, молитва й вiра хай тебе рятують
вiд навождення злого духа.
Жiнка помалу затихає пiд його поглядом i безсило схиляється на руки до
товаришок, що пiддержують її.
Х р и с т и я н к а
(одна з тих, що пiддержують пророчицю.
Озивається несмiлим голосом)
Отче,
її дитину вчора пан продав
якомусь грековi з Корiнфа...
Є п и с к о п
Вмовкни!
Великий наш апостол заповiдав:
"А жiнка серед збору хай мовчить".
Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.
Н е о ф i т - р а б
(пiдходить до єпископа. Тремтячим вiд збентеження, але
розпачливо-зважливим голосом)
Прости, але я все ж не розумiю,
як може буть якесь ярмо солодким,
а щось важкеє легким.
Є п и с к о п
Брате мiй,
коли ти сам по волi шию схилиш
в ярмо христове, солодко се буде
твоїй душi; коли ти самохiть
на себе хрест вiзьмеш, невже вiн буде
важким для тебе?
Н е о ф i т - р а б
Але нащо маєм
ще самохiть у ярма запрягатись
та двигати хрести по власнiй волi,
коли вже й так намучила неволя?
Намулили нам ярма та хрести
i шию, й душу, аж терпiть несила!
Я не за тим прийшов до вас у церкву,
щоб ярем та хрестiв нових шукати.
Нi, я прийшов сюди шукати волi,
бо сказано ж: нi пана, нi раба.
Є п и с к о п
I сюю волю матимеш ти, брате,
як тiльки станеш пiд ярмо христове.
Раби господнi рiвнi мiж собою.
Ти пiд ярмом шлях свiтовий пройдеш
i в царство боже ввiйдеш, теє царство,
де вже немає пана, окрiм бога,
а вiн же нам отець. Твоя гординя
була б до сатанинської подiбна,
якби ти влади господа-отця
не хтiв признати над собою.
Н е о ф i т - р а б
Отче!
Яка вже там в раба гординя тая!
Нехай i так, нехай отець єдиний
над нами буде, та коли ж настане
те царство боже? Де його шукати?
Один з братiв казав: воно на небi,
а другий: на землi...
(Дивиться з запитом i палким сподiванням).
Є п и с к о п
Обидва правi.
Н е о ф i т - р а б
Де ж на землi є царство боже?
Є п и с к о п
Тут.
Н е о ф i т - р а б
У Римi?!
Є п и с к о п
В нашiй церквi.
Н е о ф i т - р а б
В катакомбах?
Є п и с к о п
Не говори - "ось тут" чи "там воно".
Воно є скрiзь, де бог є в людських душах.
Н е о ф i т - р а б
Коли ж вiн буде в душах всiх людей?
Є п и с к о п
Тодi, коли Христос удруге прийде
на землю з неба.
Н е о ф i т - р а б
(смутно)
Брат один казав,
що лiт аж тисяча минути мусить
вiд першого до другого пришестя...
Є п и с к о п
Се єресь, брате, бо нiхто не знає
нi дня, нi часу...
Н е о ф i т - р а б
(впадає йому в рiч з радiсною надiєю)
Значить, царство боже
настати може в кожен день i час?
Є п и с к о п
Запевне так.
Неофiт-раб замислюється i знов смутнiє.
Про що гадаєш, брате?
Н е о ф i т - р а б
Я думаю... ось ти сказав, що тут
у нас є царство боже... А чому ж
у нас тут є патрицiї, плебеї,
ну, i раби?
(Оглядає все зiбрання, декотрi спускають очi в землю).
Х р и с т и я н и н - п а т р и ц i й
(виступає трохи наперед)
Душа твоя, мiй брате,
бентежиться даремне. Я - патрицiй,
а вiн - мiй раб
(показує на старого чоловiка),
але се так для свiту,
а перед богом ми брати обоє.
Н е о ф i т - р а б
(до старого раба)
Ти раб йому про людське око тiльки?
С т а р и й р а б
Нi, я служу своєму пану вiрно,
не тiльки зо страху, а й по сумлiнню,
як наказав господь.
Н е о ф i т - р а б
Коли ви рiвнi,
то нащо маєш ти йому служити?
С т а р и й р а б
То божа воля, що вродивсь вiн паном,
а я - рабом.
Н е о ф i т - р а б
То, значить, в царствi божiм
є раб i пан?
Старий раб мовчить.
П а т р и ц i й
Вiн тут менi не раб,
тут я йому готов умити ноги, -
ми зажили святого тiла й кровi
укупi, при однiм столi.
Н е о ф i т - р а б
(до старого раба)
I дома
так само при однiм столi їсте?
С т а р и й р а б
Нi, брате, се б зовсiм не випадало.
Н е о ф i т - р а б
Чому?
С т а р и й р а б
Бо так не личить... не подоба...
Є п и с к о п
(до неофiта-раба)
Не спокушай його. Вiн простий духом,
а царство боже для таких найближче.
Хто терпить все в покорi, той щасливий,
тому однаково: чи пан, чи раб
вiн буде тут у свiтi.
Н е о ф i т - р а б
Нi, мiй отче,
нi, не однаково...
(З поривом).
Коли б ти бачив,
як плакала моя дитина вчора -
воно ж покiрне, тихе немовлятко, -
до вечора без покорму зоставшись:
на оргiї прислужувала жiнка
i нiколи було забiгти в хату
погодувать дитину. А тепер
дитина наша хвора, тiльки жiнка
не смiє плакати, бо пан не любить
очей заплаканих в рабинь вродливих.
Є п и с к о п
Не треба плакати, хоч би померла
дитина ваша, - їй велике щастя
на небi приготоване.
Н е о ф i т - р а б
А панськiй
малiй дитинi менше щастя буде,
коли помре невинним немовлятком?
Є п и с к о п
(трохи збентежений)
Невиннi всi однаковi у бога.
Н е о ф i т - р а б
(понуро)
То паненятi вдвоє щастя буде:
раз на землi, а вдруге ще й на небi...
С т а р и й р а б
Не заздри, брате, не губи душi,
святої чистоти їй не плями.
Нехай знущається твiй пан-поганин
(бо християнин так би не знущався) -
вiн чистоти в твоїй сiм'ї не знищить,
поки у тебе i в жiнки душi яснi.
Н е о ф i т - р а б
Ой, не печи мене словами, дiду!..
Пробач, не знаєш ти... сказати сором...
Е, що там сором для раба!.. Скажу!
Яка там "чистота" i "яснi душi"?
Моя душа гниє, коли я бачу,
як жiнка з оргiї приходить часом
вином розпалена, з огнем в очах
вiд соромiцьких спiвiв. Квiти в косах
ще не зов'яли i такi яскравi
супроти бруду в хатi видаються...
Одежу панську жiнка поспiшає
змiняти на верету рабську швидше,
щоб не каляти в нашiй "чистiй" хатi,
i я не раз у жiнки бачив сльози
в такi хвилини... Звичка до розкошiв
уїлась їй у серце, мов iржа, -
без них їй тяжко... Дiду, я не мiг,
не мiг не бить її за тiї сльози,
хоч знав, що тим спротивлю їй ще гiрше
огидну хату нашу...
П а т р и ц i й
Брате мiй,
ти напути на нашу вiру жiнку,
тодi вона вже плакати не буде
по марних свiтових розкошах.
Н е о ф i т - р а б
Пане! -
чи пак у вас тут кажуть "брате". - Знаєш,
не зважуся я жiнки навертати
на нову вiру. Хай вже лiпше плаче
по чистих шатах та по панськiй хатi,
нiж має плакати по чистотi
душi своєї й тiла. Врятувати
вона однаково себе не може,
та що їй з того, коли буде знати
про грiх i святiсть. Краще хай не знає.
Є п и с к о п
Хто по неволi согрiшив, той чистий.
Н е о ф i т - р а б
Та ми, раби, сами не раз не знаєм,
що робим по неволi, що по волi...
Грiх чи не грiх, а мука зостається...
Сказати тяжко... я не знаю сам,
чи то моя, чи панськая дитина,
люблю дитину й часом ненавиджу...
С т а р а ж i н к а
Грiх ненавидiть, то ж дитя невинне.
(Глянувши на єпископа, замовкає).
Є п и с к о п
I жiнка часом мудре слово мовить.
Молода, але змарнiла, убого вбрана жiнка
щось шепоче на вухо поважнiй старiй вдовi-дияконiсi.
Д и я к о н i с а
(до єпископа)
Дозволиш говорити, чесний отче?
Є п и с к о п
Кажи, але коротко.
Д и я к о н i с а
(вказує на молоду жiнку)
Ся сестра
бажає послужити сьому брату.
(Вказує на неофiта-раба)
Є п и с к о п
Як саме?
Д и я к о н i с а
Просить, щоб його жона
приносила дитину їй до хати,
йдучи на панську оргiю служити, -
сестра своє годує немовлятко,
то вдiлить покорму i тiй дитинцi
та й доглядить до вечора сумлiнно.
Є п и с к о п
(до молодої жiнки)
Се добре дiло перед богом, дочко.
Молода жiнка покiрливо схиляє голову.
Д и я к о н i с а
(до неофiта-раба)
Скажи своїй жiнцi, нехай приносить
дитя до хати теслi Деодата -
на Форумi Малому вiн живе -
i доручить сестрi Анцiллодеї;
за догляд щирий може бути певна.
А н ц i л л о д е я
(молода жiнка. Тихим голосом до неофiта-раба)
Зроби менi сю ласку, милий брате!
Н е о ф i т - р а б
(зрушений)
Спасибi, сестро!
П а т р и ц i й
А до мене прийдеш,
я дам тобi одежi, не нової,
але порядної, з моїх рабинь,
ми з жiнкою даєм їм бiльш нiж треба,
то можуть i твоїй жонi вдiлити,
коли твiй пан недосить їй дає.
Н е о ф i т - р а б
(здержано)
Спасибi, пане.
Є п и с к о п
(поправляє)
Брате.
Н е о ф i т - р а б
(байдуже)
Хай i так.
Х р и с т и я н и н - к у п е ц ь
Казав ти, жiнка любить чистоту,
а в хатi бруд. Приходь до мого краму,
я мила дам без грошей, певне, пан ваш
вам жалує його.
Н е о ф i т - р а б
(з ледве скритою насмiшкою)
Либонь, що так!
С т а р и й д и я к о н
Ти, може, часом голодуєш, брате, -
здебiльшого погани зле годують
своїх рабiв, - то ти приходь до нас
щотижня на агапи у недiлю
(се в нас такi обiди для убогих),
там матимеш поживну добру страву
для тiла i для духа. Бо часами,
як покiнчаться вже трапеза вбогих,
приходять i єпископ та найстаршi
Христової зажити кровi й тiла,
подати нам науку благочестя,
умити ноги браттям. Ти приходь
на дворище до мене. Я олiйник,
Агатофiлом звуся, коло Термiв
моя оселя. Всяк тобi покаже,
де мешкає "отой дивак-багач,
що любить годувати всю голоту".
Се так про мене гомонять погани.
Н е о ф i т - р а б
(нiчого не вiдповiдає дияконовi i стоїть який час мовчки, вхопившись за
голову)
До чого я дожився! Лихо тяжке!
Жебрущим дiдом замолоду став!..
Кого менi клясти? Чи свого батька,
що за довги продав мене в неволю?
Чи тi довги, чи того багача,
купця на людськi душi? Чи той день,
той час, коли на свiт я народився?
Є п и с к о п
Нещасний, схаменися! Заспокойся!
Жени вiд себе геть лихого духа
гординi й розпачу! Смертельний грiх
оцi твої прокльони, ще й в годину,
коли тобi брати братерську помiч
так гойно призволяють.
Н е о ф i т - р а б
Ой, та помiч!
Вона менi вразила серце вкрай...
Та глянь же ти на сю змарнiлу жiнку
(вказує на Анцiллодею),
вона ж як тiнь. А в мене ж молода,
здоров'ям повна жiнка; тiльки син мiй,
як сирота, за покормом бiдує, -
чужiй дитинi долю заїдати
або вмирати мусить, поки мати
вином i втiхою панiв частує.
I я ще маю жебрати одежi
отiй своїй з бiди гулящiй жiнцi, -
з рабiв рабинi шмаття назбираю,
бо нiколи рукам здоровим прясти -
немає часу, бо що день, то свято.
Ти кажеш: грiх клясти й розпачувати,
а се ж не грiх - голодних об'їдати
i голих обдирати? I кого ж?
Своїх братiв, працiвникiв, рабiв...
Д и я к о н
У нас дають i вбогi i заможнi.
Н е о ф i т - р а б
А, я забув, що можу взяти мила
у брата-крамаря зовсiм задурно,
щоб трохи обхаючить рабськi злиднi,
аби не так уже кололи очi
у царствi божому братам багатим,
а то ще прийде часом брат убогий
на ту агапу раз на тиждень їсти
та розпростре свої бруднi верети
на лавi поруч бiлої тунiки
i вишитої тоги.
(До патрицiя).
Ти подякуй
свому товаришу за теє мило,
бо, може, прийдеться умити ноги
менi для християнського братання,
то все ж таки вони чистiшi будуть,
як я їх дома трошки милом змию,
пожалую ручок патрицiанських.
Патрицiй спалахує, але стримується i тiльки поглядає на єпископа.
Є п и с к о п
(ще тихим, здержаним голосом, але вже суворо)
Який злий дух тобi обмарив серце?
За вiщо ти своїх братiв картаєш
їдкими та вразливими словами?
Що ми тобi вчинили, що ти маєш
супроти нас?
Н е о ф i т - р а б
Я маю жаль до вас,
великий жаль. Я досi був рабом,
невiльником, запроданим в неволю,
забраним силомiць, а ви тепера
ще й жебраком мене зробити хтiли,
щоб я по волi руку простягав
по хлiб ласкавий. Ви менi хотiли
поверх ярма гiркого - ще й солодке,
поверх важкого - легке наложити,
i хочете, щоб я ще вам повiрив,
немов менi вiд того стане легше.
Є п и с к о п
Се ми тобi по щиростi казали,
по слову божому.
Н е о ф i т - р а б
А я не вiрю
нi в щирiсть вашу, нi в такi слова.
Якби ви щиро помогти хотiли -
он маєте на олтарi срiбло
i золото - замiсть отих агап
могли б рабiв з неволi викупляти.
(До патрицiя).
Ти, пане, мiг би вiдпустити й дурно,
а ми б уже самi собi дiстали
одежi й хлiба.
Є п и с к о п
Хто такi ми,
щоб волю божу одмiняти мали,
кому рабом, кому з нас вiльним бути?
Про що ти дбаєш? "Не єдиним хлiбом
живе людина, але й кожним словом,
що з божих уст виходить".
Н е о ф i т - р а б
Нi, їй мало
самого хлiба й слiв, їй треба волi,
iнакше буде нидiти, не жити.
За те ж я маю жаль до вас великий,
що ви менi замiсть того життя
обiтованого у вiчнiм царствi божiм
даєте страву, одiж та слова.
Є п и с к о п
Не всi слова однаковi, мiй брате,
слова господнi бiльш рятують душу,
нiж людськi всi дiла.
Н е о ф i т - р а б
Якi ж слова?
"Терпливiсть i покора", - тiльки й чув я
вiд вас сьогоднi. Та невже вони
рятують людськi душi? Та невже
за них iдуть на хрест, на наглу страту
i на поталу звiрам християни?
Є п и с к о п
Вони iдуть за те велике слово,
якого всiм словам людським несила
достоту розказати.
Н е о ф i т - р а б
Що за слово?
Є п и с к о п
Те слово - бог. Вiн альфа i омега,
початок i кiнець. Ним все настало
i ним усе живе, i бiльш немає
богiв на свiтi, окрiм сього бога,
вiн є i слово, й сила, i життя.
А всi отi, що звалися богами
в поганськiм свiтi, - iдоли бездушнi
або злi духи, слуги князя тьми.
I се за те нас мучать, розпинають,
що ми не хочем iдолам служить
i князя тьми признати нашим богом,
бо ходимо не в темрявi, а в свiтлi.
Н е о ф i т - р а б
(палко пiдхоплює слова єпископа)
"Бо ходите не в темрявi, а в свiтлi",
то й скинули терпливiсть i покору,
як маску мiма, геть з свого обличчя,
не хочете служити i коритись
тому, чиєї влади вашi душi
признати бiльш не можуть, проти кого
боротись вам велить сумлiння ваше!
Чи так я зрозумiв тебе, мiй отче?
Є п и с к о п
Так, лиш одно додати мушу я:
ми боремось в терпливостi й покорi.
Н е о ф i т - р а б
(у палим голосом)
I знов нiчого я не розумiю:
боротися в покорi. Що се значить?
Є п и с к о п
Ми боремося з духом, не з людьми.
Ми платимо покiрно всi податки,
ми кесаря шануємо i владу,
не повстаєм нi словом, анi дiлом
супроти них, а тiльки князю тьми
нi жертви, нi поклонiв не даємо.
Н е о ф i т - р а б
А хто ж такi той кесар, тая влада?
Хiба ж вони не слуги слуг того,
кого ви князем темряви назвали?
Є п и с к о п
В той час, як служать iдолам, а в iнший -
вони начальники, вiд бога данi.
Н е о ф i т - р а б
Вiд бога? Вiд якого?
Є п и с к о п
Бог єдиний
на свiтi є: бог Слово, бог Любов.
Бог триєдиний: Батько, Син i Дух.
Н е о ф i т - р а б
То се вiн дав i кесаря, i владу
преторiанську та патрицiанську,
i владу над рабами багачiв?
Є п и с к о п
"Нема на свiтi влади, окрiм тої,
що йде вiд бога". Бог є цар i пан
над усiма владиками земними,
вони в його руцi, i вiн помститься
над ними за неправду, а не ми.
"Менi належить помста", - каже Вiчний.
Н е о ф i т - р а б
Коли ж та помста?
Є п и с к о п
Хто збагнути може шляхи господнi?
Н е о ф i т - р а б
Може, аж тодi,
як царство боже стане по всiм свiтi,
коли Христос на землю вдруге прийде?
Є п и с к о п
Тодi напевне буде божий суд.
Н е о ф i т - р а б
А потiм що?
Є п и с к о п
Одна отара буде,
єдиний пастир.
Н е о ф i т - р а б
А при нiм не буде
помiчникiв, намiсникiв господнiх,
нiяких тих начальникiв над нами?
I вже тодi не будуть бiльше люди
у думцi вiльнi, а в життi раби?
Є п и с к о п
Не знаю, сього слова нам не дано
вiд господа Христа й його посланцiв.
Н е о ф i т - р а б
Отак?.. Про мене ж, хай воно й нiколи,
те царство боже, не приходить!
С т а р и й р а б
(з невимовним жахом)
Боже!
Рятуй нас вiд грiха! Що вiн говорить?
Вся громада християнська гомонить; окремих слiв не чутно, але гамiр, як
хвиля, росте, наповняє крипту i луною розкочується по темних переходах
катакомб.
Є п и с к о п
(пiдiймає руку вгору. Дужим голосом)
Мир, браття, вам!
(До неофiта-раба).
Покайся, нечестивий!
вiзьми назад слова тi необачнi,
бо гiрш тобi на тому свiтi буде,
анiж на сьому. Хто на сьому свiтi
не хоче царства божого вбачати,
той втратить i небесне царство боже
i буде вергнутий в геєну люту,
де пломiнь невгасимий, плач i скрегiт
i де робак довiку точить серце.
Н е о ф i т - р а б
(палко)
Нi, не покаюсь. Ти, старий, даремне
мене геєною лякаєш. Маю
геєну ту щодня i щогодини,
навколо себе чую плач i скрегiт,
щодня менi робак той точить серце.
То ж вiн мене привiв сюди до вас
шукати правди, волi i надiї.
А що я в вас найшов? Слова облуднi
i марну мрiю про небесне царство
та про царя єдиного в трьох лицях,
що над панами нашими панує,
а їм дає над нами панувати
вiд першого до другого пришестя,
а може, й далi. Може ж, i по смертi
у тiм небеснiм вашiм царствi божiм
довiку буде так, як тут до часу, -
безплотнi душi вашi будуть вiчно
терпiти i "боротися в покорi".
Сей рабський дух
(на старого раба)
i там служити буде
не тiльки зо страху, а й по сумлiнню
душi патрицiанськiй можновладнiй,
сей
(на крамаря)
буде важити добро i зло
i чистоту по часточках вдiляти,
сей
(на диякона)
раз на тиждень буде роздавати
духовну страву отакiй голотi,
як хоч би й я, а ми вже, злидарi,
стоятимем тихенько та покiрно,
немов старцi перед багатим паном,
ждучи, який нам знак подасть єпископ,
чи вiн хоч слово мовити дозволить,
а може, нам звелить спiвати гiмни
єдиному царевi всiх царiв
i пановi усiх рабiв небесних.
Нi, далебi, не знаю, чи не краще
було б менi в самiй геєнi вiчнiй,
нiж у такому рабствi безнадiйнiм,
з якого й смерть вже визволить не може.
Є п и с к о п
(що вже скiльки раз намагався перервати ту мову
i стукав патерицею об землю, гнiвним
i грiзним голосом покриває слова неофiта-раба)
Геть, вiдiйди вiд мене, сине тьми!
Лиши сей збiр! Чого сюди прийшов
бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору,
з якої вилiз на погибель душам!
Н е о ф i т - р а б
Нi, ти мене не смiєш проганяти,
бо я сюди прийшов по твому слову,
повiривши обiтницi лукавiй,
немовби тут знайду любов, i спокiй,
i вiчнеє життя. А ви забрали
остатнiй спокiй i любов остатню
навiки отруїли, i тепер
душа моя вмирає. Я не знав,
що значить грiх, я тiльки знав нещастя, -
а ви мене навчили, що то грiх
i нечесть перед богом. Я був певний,
що смертю покiнчаються всi муки, -
а ви менi вiдкрили цiле пекло
в просторi вiчностi за грiх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону
вiд безлiчi грiхiв отих пекельних.
Учили ви мене любити ближнiх,
так научiть мене їх боронити,
а не дивитись, опустивши руки,
як в рабствi тяжкiм браття погибають.
Все ваше милосердя, наче латка
на ветошi злиденного життя,
i тiльки гiрше злиднi виявляє.
Чи молоко чужої жiнки дасть
моїй дитинi нiжнiсть материнську?
Чи верне чиста одiж чистоту
моїй щодня плямованiй дружинi?
Чи я забуду серед ваших зборiв
мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хлiба хочу я, не слова прагну, -
любовi чистої, без плям бажаю,
без заздрощiв, без сумнiвiв нечистих,
до ясної надiї пориваюсь,
що я хоч здалека побачу волю,
що хоч мiй син, онук, найдальший правнук
такого часу дiжде, як i слово,
ганебне слово "раб" iз свiту зникне;
жадаю вiри в ту святую силу,
що розум просвiтить у найтемнiших
i всiх людей збере в громаду вiльну
без пастиря-дозорця i без пана,
а не в отару з пастухом свавiльним
та з лютими собаками, тремтячу
вiд голосу вовкiв, левiв, шакалiв,
гiєн, лисиць i всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю,
не я один так серцем голодую,
багато нас таких. Менi казав
один товариш-раб, що десь над Тiбром,
як перейти отруєну Маремму*,
є табiр потайний рабiв-повстанцiв.
Утомленi своїм довiчним рабством,
вони гадають розiрвати пута
i скинути ярмо з своєї шиї.
* Маремма - низина, заболочена мiсцевiсть на
заходi Апеннiнського пiвострова; її звуть отруйною
через багнистi випари.
П а т р и ц i й
Ти думаєш, вони надовго скинуть?
Н е о ф i т - р а б
Хоч би на мить, i то вже варто труду!
Я сподiвався на довiчну волю
в громадi вашiй, але ви й на мить
"солодкого ярма" не здатнi скинуть.
Так чи не краще залишити мрiї
про вiчне_ i пiти на часове_,
замiсть агап на оргiю криваву?
П а т р и ц i й
Скажи - на хрест i на ганебну страту.
Н е о ф i т - р а б
Ей, християнине, з якого часу
у вас ганебною зоветься страта?
Невже се ви жахаєте хрестом?
Адже Месiя ваш не посоромивсь
укупi з розбишаками конати
на тiм хрестi.
Є п и с к о п
Вiн_ освятив хреста,
а не розбiйники. Вiн_ врятував їх,
а не вони його.
Н е о ф i т - р а б
Овва! Невже?
А може б, вiн не царював на небi,
не панував над душами людськими,
якби не проливалась тая кров
розбiйникiв, повстанцiв, непокiрних
на пострах всiм рабам i "простим духом",
бо, може, "терпеливiсть i покора"
давно б полинули з землi на безвiсть,
якби мара прибитих на хрестах
кривавих розбишак нас не лякала
погрозою даремного сконання.
М о л о д и й х р и с т и я н и н
Терплячих i покiрних не лякає
смерть на хрестi за того, хто прийняв
за всiх нас муки хреснi.
Н е о ф i т - р а б
Так на те
вiн їх прийняв, щоб ми їх знов приймали?
То де ж вiн, той рятунок, в чiм той викуп
грiхiв усього свiту, як iзнов
щодня кривавi викупи даються?
Є п и с к о п
Той викуп там, на небi. Наше царство
не сього свiту. Хай тiла вмирають,
аби повiк жили блаженнi душi.
Христос вiддав i плоть, i кров свою
в поживу вiрним, а такi ледачi
раби лукавi, як ось ти, марнують
святий той дар, i вiн даремне гине.
Н е о ф i т - р а б
А мало нас погинуло даремне,
кривавих жертв усiм богам неправим,
та гине й досi за того царя,
що, кажеш ти, на рабство осудив нас?
Хто змiряв шлях, обставлений хрестами,
що ми, раби, одвiку перейшли?
Хто зважив кров, що досi ще не впала
на голову катiв, а все тяжить
на дiтях тих замучених героїв?
По тiй кровi, немов по багряницi,
простеленiй для кесарських трiумфiв,
пройшла богiв фаланга незчисленна
з землi на небо. Доки буде слатись
пiд ноги їм, тиранам безтiлесним,
богам безкровним, неживим примарам,
живої кровi дорога порфiра?
Своєї кровi я не дам нi краплi
за кров Христову. Якщо тiльки правда,
що вiн є бог, нехай хоч раз проллється
даремне божа кров i за людей.
Менi дарма, чи бог один на небi,
чи три, чи триста, хоч i мiрiади.
За жодного не хочу помирать:
нi за царя в незнаному едемi,
нi за тиранiв на горi Олiмпi,
нiкому з них не буду я рабом,
доволi з мене рабства на сiм свiтi!
Я честь вiддам титану Прометею,
що не творив своїх людей рабами,
що просвiтив не словом, а вогнем,
боровся не в покорi, а завзято,
i мучився не три днi, а без лiку,
та не назвав свого тирана батьком,
а деспотом всесвiтнiм, i прокляв,
вiщуючи усiм богам погибель.
Я вслiд його пiду. Коли загину,
то не за нього - вiн не хоче жертви, -
але за те, за що i вiн страждав.
Нехай нiкого хрест мiй не лякає,
бо як почую я в своєму серцi
святий вогонь i хоч на час, на мить
здолаю жити не рабом злиденним,
а вiльним, непiдвладним, богорiвним,
то я щасливим i на смерть пiду,
i без докору на хрестi сконаю.
Анцiллодея раптом заходиться невтримливим риданням.
Н е о ф i т - р а б
(лагiдно)
Чого ти, сестро? Що тебе вразило?
Чи я тебе образив прикрим словом?
Повiр менi, я не хотiв того.
А н ц i л л о д е я
Нi, брате... не образив... тiльки... шкода...
Та жаль менi тебе... загинеш, певне...
Є п и с к о п
Не плач. Лукавий раб - не вартий слiз.
Вiн поклонився духом Прометею,
а той єсть сатана, одвiчний змiй,
що спокусив на грiх i непокiрнiсть.
Нема сьому рабовi нi рятунку,
нi прощi. Вiн занапастив себе.
Покиньмо нечестивця, одсахнiмось,
ходiм од зла i сотворiмо благо.
Н е о ф i т - р а б
А я пiду за волю проти рабства,
я виступлю за правду проти вас!
Вся громада рушає з свiчками в руках. Єпископ попереду. Неофiт-раб iде
сам окремо другим переходом в iнший бiк.
[4/Х 1905]
