Леся Українка. Драми та драматичнi поеми (збiрка)
страница №6
...i сховатись у гуртi).М i р i а м
Я вiрю в нього!
Старий спиняється.
Вiрю бiльш, як ти,
бiльш, як усi ви.
С т а р и й
То приходь сьогоднi
до нас на збiр.
М i р i а м
(з вiдразою)
Щоб я до вас прийшла?!
Ховатися по норах вкупi з вами?
Менi при вас нема чого робити:
у мене на чолi немає плями!
С т а р и й
А в кого ж є?
М i р i а м
У вас, у всiх у вас!
Усi ви допустили, щоб Месiя
кривавий викуп дав за вашi душi.
I вам прийнять його було не тяжко?
Вiддячились ви, правда, хто сльозою,
хто щирою до ворогiв любов'ю...
С т а р и й
Вiн сам казав нам ворогiв любити.
М i р i а м
А ви й зрадiли! так вам безпечнiше:
душа врятована та й тiло не загине!
С т а р и й
(з острахом)
Хто ти така?
М i р i а м
Я? "Одержима духом"!
С т а р и й
Благай Месiю, щоб зцiлив тебе
i визволив вiд того злого духа
святою силою своєї кровi й тiла.
М i р i а м
Щоб визволив мене цiною кровi?
Своєї кровi? Та невже ти, дiду,
гадаєш, нiби я себе цiную
дорожчою, нiж чиста кров його?
Так слухай же: чи в огнянiй геєнi,
чи в темрявi без краю доведеться
менi навiк-вiкiв з душею пробувати,
та радощi моєї не зруйнує
сам князь темноти, радощi вiд того,
що на менi не важить кров Месiї,
що вiн її за мене не пролив
анi краплини.
С т а р и й
Як могло те статись?
М i р i а м
Ненависть врятувала вiд грiха.
С т а р и й
Кого ж ненавидиш?
М i р i а м
Всiх вас, себе i свiт.
С т а р и й
За тебе теж пролита кров, та дармо,
бо ти не прийняла святого дару.
М i р i а м
I не прийму! бо я не Астарот,
щоб мала кров приймати в подарунок.
Непримiтно пiдходить слуга синедрiону i з ним римський преторiанець.
С л у г а
Про що говорите?
С т а р и й
(заминаючись)
Це, бачиш...
М i р i а м
Про Месiю!
С т а р и й
Зовсiм ми не про теє розмовляли.
П р е т о р i а н е ц ь
А хто ж то, дiвчино, отой Месiя?
Поки преторiанець i слуга слухають Мiрiам, старий галiлеянин ховається
мiж людьми.
М i р i а м
А той, що ви недавно розп'яли,
ви знаєте, вiн цар був iудейський.
Тепер вiн знов по всiй країнi пiде,
бо вiн воскрес, воскрес у новiй славi!
Нехай там стережуться цар, i цезар,
i весь синедрiон, пекельна рада!
П р е т о р i а н е ц ь
(хапає її за руки, киває на слугу)
А дай шнурка, ми спутаємо кiзку,
щоб не брикала дуже.
М i р i а м
Що? в'язати?
(Зручно нахиляється, бере камiнь i пускає в голову слузi).
Хоч одного, та все ж покарбувала!
Її знов хапають за руки, скручують i в'яжуть. Слуга одною рукою обтирає
кров, а другою помагає в'язати Мiрiам.
М i р i а м
Хотiла б я всю вашу кров пролити,
вiддячити за жертву!
П р е т о р i а н е ц ь
Що ж та жертва,
коли ви кажете, що вiн воскрес?
М i р i а м
Так що ж? Хiба минає все минуле?
Вiн пережив три вiчностi в три ночi,
прийняв три смертi. Чи тепер, воскресши,
забуде вiн страждання, зраду, смерть?
Простити може, а забути - нi!
О, будьте проклятi!
С л у г а
Хто?
М i р i а м
Всi ви! Цезар,
синедрiон, i цар, i весь народ!
Тим часом на майданi гурти потайних прихильникiв Месiї зникли, а
надбiгла юрба iудеїв, фарисеїв та садукеїв, почувши гомiн на майданi.
С л у г а
(кричить до народу)
Гей, слухайте, вона нас проклинає!
Г о л о с и з ю р б и
Що? Що тут? Хто ся жiнка? Що їй треба?
За що її зв'язали? Зрада? Змова?
М i р i а м
Я проклинаю вас прокльоном кровi!
С л у г а
Що суджено кленучому?
Г о л о с и в ю р б i
Камiння.
Люди набирають камiння i з диким ревом кидають на Мiрiам.
М i р i а м
Месiє! коли ти пролив за мене...
хоч краплю кровi дарма... я тепер
за тебе вiддаю... життя... i кров...
i душу... все даремне!.. Не за щастя...
не за небесне царство... нi... з любовi!
(Падає пiд градом камiння)
18/1 1901
** ОРГIЯ **
драматична поема
ДIЯЧI
А н т е й - спiвець.
Г е р м i о н а - мати його.
Е в ф р о з i н а - сестра його.
Н е р i с а - жiнка його.
Х i л о н - ученик його.
Ф е д о н - скульптор.
М е ц е н а т - багатий, значний римлянин, нащадок вiдомого Мецената.
П р е ф е к т.
П р о к у р а т о р.
Гостi на оргiї, раби, рабинi, танцiвницi, мiми, хор панегiристiв.
Дiється в Корiнфi пiд римським пануванням.
I
Садок в оселi спiвця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з
хвiрткою в однiй стiнi; в глибинi садка домок з повiткою на чотирьох
стовпах i з двома дверима - однi в андронiт, другi - в гiнекей.
Гермiона, стара мати Антеева, сидить на порозi гiнекея i пряде вовну.
Чутно стук у хвiртку.
Г е р м i о н а
(не встаючи)
Хто там?
Г о л о с
(за хвiрткою)
Се я, Хiлон Алкмеонiд.
Г е р м i о н а
(гукає в напрямi других дверей)
Антею, вийди! Ученкк до тебе!
(Сама лишається сидiти, лише нижче спускає покривало).
А н т е й
(молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей i вiдчиняє Хiлоновi
хвiртку)
Сьогоднi ти, Хiлоне, запiзнився.
Всi учнi розiйшлися.
Х i л о н
(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою нiяковiстю)
Вибачай...
але... я, власне, не прийшов учитись...
А н т е й
(привiтно)
Будь гостем.
(Сiдає на ослонi пiд деревом i показує Хiлоновi мiсце коло себе, але
той лишається стояти).
Чом не сядеш?
Х i л о н
Маю справу...
А н т е й
Аж сiсти нiколи, таку нагальну?
Х i л о н
Воно-то нi... але... пробач... я мушу
подякувать сьогоднi за науку...
Я бiльше не прийду.
А н т е й
Чому?
Хiлон мовчить.
Та правда,
менi про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив
тобi наукою. Що ж, не соромся, -
соромитись приходиться менi.
Х i л о н
(щиро)
Нi, нi, учителю! Того не думай!
От свiдок Аполлон, що я шаную
науку ту, мов святощi мiстерiй!
А н т е й
Тодi не розумiю...
(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолi).
Догадався!
(Видно, що й йому трохи нiяково).
Хiлоне, слухай... Я пождати можу,
поки скiнчиш усю мою науку...
Та я волiв би i зовсiм не брати
вiд тебе грошей, як тобi то трудно...
Х i л о н
Учителю, та ти ж не багатир.
А н т е й
Хiлоне, я скажу тобi по правдi,
хоч ти ще молодий такеє слухать,
але iнакше трудно довести...
Бач, спiв, музика й слово - мiй зарiбок,
та хист мiй я таки цiную вище,
нiж тiї грошi, що приходять з нього.
Я талану нiкого не навчив
i не навчу - се ж тiльки бог здолає, -
отож коли я вчу людей звичайних,
недiткнутих рукою Аполлона,
то - я навчаю їх малої втiхи
перебирати струни доладненько
та вимовляти думку виразнiше,
вони ж менi дають дещицю грошей,
i так ми в обрахунку. Як же бог
менi пошле обранця молодого,
щоб я йому служив своїм здобутком,
i бачу я, що кожна мертва форма,
яку я викладаю перед ним,
присвоївшись йому, вмить оживає,
i генiй молодий в прадавнiй формi
шумує та iскриться самоцвiтом,
як молоде вино в старiм кришталi, -
тодi я вже заплачений. Нi, бiльше, -
я наче почуваюсь до вини,
що я нездатен так йому служити,
як би хотiв. Тепер ти розумiєш?
Х i л о н
Учителю...
(Зворушення не дає йому говорити, вiн низько похиляє голову i прикриває
долонею очi).
А н т е й
Коли тепер твiй генiй
вже перерiс тi форми й ту науку,
якими я владаю, що ж, мiй хлопче, -
покинь мене, я сам тобi те раджу.
Та тiльки - заклинаю Аполлономi! -
не кидай ще науки. Їдь в Афiни,
там, певне, знайдеться iще таке,
чого ми тут не маємо в Корiнфi.
А потiм, покiнчивши рiзнi школи,
учися ще, знаходь собi науку
в книжках, i в людях, i по цiлiм свiтi,
але нiколи не кажи до себе:
"Я вже скiнчив науку".
Х i л о н
Ся порада,
учителю, осмiлює мене.
Признаюся тобi: я не покину
науки, вiддалившися вiд тебе,
бо я вступлю до школи...
(Знов мовкне).
А н т е й
До якої?
Х i л о н
До тої, що врядив тут Меценат.
А н т е й
Латинської?!
Х i л о н
Ну, все ж тепер латинське..
А н т е й
Як? Я, i ти, i наша рiдна мова
латинськими вже стали?
Х i л о н
Розумiв я,
властиво, римське, та змилив у словi.
А н т е й
Як ти вiд мене досi не навчився
не помилятись так, то в новiй школi
ще бiльше буде помилок _таких_.
Але не знаю, що ти там придбаєш,
крiм помилок. В поезiї латинськiй
i я ж тобi, здається, показав
усе, що тiльки варт було пiзнати.
Не думаю, щоб ритори в тiй школi
тобi могли подати щось нового,
бо я їх знаю. Думаю, що ти
вже мiг би їх учити.
Х i л о н
Сам я певен,
що там учителi нi в чiм не можуть
зрiвнятися а тобою. Все ж я мушу
до їх пiти.
А н т е й
Що змушує тебе?
Х i л о н
Учителю, зоставшись при тобi,
я став би долею тобi подiбний.
А н т е й
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хiба вже я останнiй мiж спiвцями?
Х i л о н
Не мiж спiвцями, нi...
А н т е й
Але мiж людьми?
Х i л о н
Я не кажу - останнiй, але ж правда,
що ти в громадi не займаєш мiсця,
належного твоєму талану.
А н т е й
А ти ж якого маєш запобiгти,
коли скiнчиш ту школу Мецената?
Х i л о н
Я можу стати ритором в тiй школi,
а згодом в академiї де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре
ведеться вихованцям Мецената,
бо рiд його там досi має силу,
як повелось вiд Августа часiв.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем,
вступити можу в хор панегiристiв
самого Мецената.
А н т е й
(схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш
у хор панегiристiв? Тую зграю
запроданцiв, злочинцiв проти хисту?
О, краще б ти навiки занiмiв,
позбувся рук, оглух, нiж так упасти!
I се був мiй найкращий ученик!..
Пауза.
Х i л о н
Учителю, прийми ж мою подяку...
(Подає Антеевi грошi, добувши з калитки).
А н т е й
(вiдштовхує його руку)
Геть! Я тебе нiчого не навчив!
Iди з очей!
Хiлон, похнюпившись, виходить.
Г е р м i о н а
Даремне ти, Антею,
не взяв вiд нього грошей. В нього батько
сто раз вiд нас багатший. Сяк чи так,
а се ж твоя заслуженина.
А н т е й
Мамо!
Нiчого я не заслужив, крiм ганьби!
Г е р м i о н а
Немає за що ганити тебе,
хiба за те, що ти свiй заробiток
пускаєш так на вiтер. Справдi, сину,
ми зiйдемо на пролетарський хлiб.
Чи буде ж добре, як твоя родина
просити пiде пайки дармової
до тих римлян, що ти так ненавидиш?
А н т е й
Ще маєм хлiба власного доволi.
Не прогнiвляй богiв.
Г е р м i о н а
На все їх воля...
Запевне, так хотiлось Афродiтi,
щоб я замiсть багатої невiстки
дочку рабинi-танцiвницi мала
прийняти в дiм...
А н т е й
Ще не кiнець докорам?
Г е р м i о н а
Се не докори, сину, тiльки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерiсу
всю спадщину по батьку й добру пайку
свого зарiбку?
А н т е й
Вже ж не Афродiту
винуй у тому. Всi боги Еллади
менi велiли викупить з неволi
малу дитину еллiнського роду.
Адже могла б дiстатися у рабство
твоя дочка, моя сестра...
Г е р м i о н а
Ох,сину,
до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерiсу ми стяглися,
але на посаг нашiй Евфрозiн!
навряд чи стягнемось. А чим же доля
старої дiвки краща, нiж рабинi?
А н т е й
Сестра моя й без посагу цiннiша
вiд всiх багацьких дочок.
Г е р м i о н а
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка,
по всiх усюдах. Завжди в гiнекеї
та все в роботi. А хоч би й пiшла
куди на свято, то в її уборах
нiхто i не подивиться на неї.
На дверях вiд гiнекея стає Евфрозiна, але Гермiона того не завважає i
править далi.
Нерiса все причепуриться якось,
а Евфрозiнi то немає й стрiчки.
Е в ф р о з i н а
(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тiльки що вiд
роботи. Нахиляється i обiймає матiр)
Матусенько! Навiщо тi стрiчки?
Як є краса, то нащо їй покраси?
А як нема, то стрiчка не поможе!
(Смiючись, цiлує матiр i випростується).
Як, мамочко, заправить голуб'ята?
Я вже зварила їх.
Г е р м i о н а
(встає)
Не руш, не руш,
я їх сама заправлю - ти не вмiєш!
(Поспiшно йде в хату).
Е в ф р о з i н а
(пiдходить до Антея i кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотiла?
Ти не вважай - то вже стареча звичка.
А н т е й
(вiдповiдає не одразу, мов не почув її слiв. Слова пiсля паузи
прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хiлон мене одбiг.
Е в ф р о з i н а
(здивована)
З якої речi?
А н т е й
Вступити хоче в хор панегiристiв.
Е в ф р о з i н а
Та що ти кажеш?!
(На хвилину нiмiє з дива та обурення, потiм опановує собою).
Ба, я не дивую.
Вiн розумом хисткий.
А н т е й
А таланом
всiх переважив, мовби на наругу!
Е в ф р о з i н а
Менi здається, той Аполлодор,
що втiк до тебе з школи Мецената,
Хiлона й таланом переважає,
не тiльки розумом. Я наслухала,
як вiн проказував iз "Антiгони"
Гемонову промову - далебi,
я ледве сльози здержати здолала!
А н т е й
(з лагiдним усмiхом, обiймаючи сестру за плечi)
Бо ти сама у мене Антiтона!
Здається, я б Хiлоновi пробачив,
якби вiн вчинок свiй зробив для того,
щоб вивести з бiди таку сестру.
Е в ф р о з i н а
Зате вже я сестрi тiй не простила б!
А н т е й
О, ти б не прийняла нi сеї жертви,
нi iншої. Але, моя сестричко,
якщо я хтiв би стати багачем,
то тiльки задля тебе.
Е в ф р о з i н а
I даремне,
бо я того не хочу
(Смiється).
Мама зараз
менi б за грошi жениха купила,
i, певне, то було б лихе придбання.
А н т е й
Та де вже там багатство! Хоч би мiг я
тебе вiд злиднiв вибавить...
Е в ф р о з i н а
Вiд злиднiв?
А де ж ти бачиш їх?
А н т е й
Що я не бачу,
то се завдячую тобi самiй.
Е в ф р о з i н а
I мамi ж, i Нерiсi.
А н т е й
Нi, ти знаєш...
Матуся вiдробила вже своє...
Що ж до Нерiси...
Е в ф р о з i н а
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке,
що i медовий мiсяць в ньому зайвий?
А н т е й
Менi мов сором тiшитися щастям,
як здумаю, що ти за нього платиш
тяжкою працею... Ми маєм щастя,
а ти що маєш тут у рiднiй хатi?
Е в ф р о з i н а
Я маю брата. I нехай довiку
я дiвуватиму - я не позаздрю
анi жiнкам, нi матерям щасливим,
бо їх любов лиш їх родинi служить,
моя ж - Елладi всiй. В тобi, Антею,
уся надiя наша.
А н т е й
Евфрозiно,
як можна всю надiю покладати
в комусь одному?
Е в ф р о з i н а
Аполлон один
з усiх богiв не розлюбив Еллади,
i є ще їй надiя на життя.
А поки Аполлон є на Парнасi,
то й музи будуть з ним.
А н т е й
(з усмiхом)
Я не безславний,
хоч ти одна менi даєш трiумфи,
бо ти для мене Нiке!
Е в ф р о з i н а
Нiке мусить
свою роботу знати. Постривай.
(Виломлює з лаврового куща двi галузки, зв'язує їх у вiнець i стає на
посгаментi колони в позi богинi перемоги Нiке, простягнувши руку з
вiнцем).
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
Антей пiдходить, все усмiхаючись, i схиляє голову перед Евфрозiною, а в
неї усмiх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братовi
лаври на голову.
Н е р i с а
(молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на
порозi гiнекея i здивовано скрикує)
Се що таке?
Евфрозiна засоромлена, зiскакує з постаменту.
А н т е й
Се Нiке увiнчала
свого поета. А коли й харiта
йому додасть гранату чи троянду,
вiн буде обдарований усiм,
чого дозволено бажати смертним.
Е в ф р о з i н а
(почуваючи себе нiяково пiд холодним поглядом Нерiси)
Троянда он цвiте...
(До Антея).
Одначе Нiке
до кухнi мусить - помогти матусi, -
бо в нас сьогоднi оргiя правдива:
купили риби, а якраз вам тiтка
дала вина i пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяникiв,
то й Меценат на оргiю позаздрить!
(З трохи примушеним смiхом зникає в дверях гiнекея).
Н е р i с а
Чудна та Евфрозiна - все їй смiшки!
А н т е й
Що ж, молода...
(Здiймає лаври з голови, держить їх в руцi, в дальшiй розмовi кладе на
лавцi коло себе, сiвши).
Н е р i с а
Та я ж, либонь, молодша,
проте...
А н т е й
"Проте часами хмерую", -
так хтiла ти сказати?
(Смiючись, обiймає її, вона здержено приймає його пестощi).
Що тобi?
Нездужаєш чи хто тебе образив?
Н е р i с а
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусiди
напам'ять вивчили оту промову.
про викуп мiй, про посаг Евфрозiни,
що мати виголошує щодня.
А н т е й
Уже й щодня!
Н е р i с а
Та що ж, в тому є правда.
Менi самiй нiяково дивитись
у вiчi Евфрозiнi.
А н т е й
Евфрозiна
тебе нi в чiм не винуватить.
Н е р i с а
Знаю.
Вона недарма в тебе Антiгона...
А н т е й
Нерiсочко! От се вже справдi сором, -
пiдслухати, а потiм ще й корити.
Н е р i с а
Пiдслухати! В нас не такi палати,
щоб не було з кутка в куток все чутно!
А н т е й
(трохи вражений)
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобi пiти за Мецената.
Н е р i с а
(лагiднiше, нiж досi)
Я не корю тебе, що ти убогий,
але яка ж дружина не бажає
своєму чоловiковi достаткiв?
А н т е й
Ну i собi при тому.
Н е р i с а
I собi.
Хiба то зле? Я справдi не вдалася
до того, щоб весь день в ярмi ходити
так, як твоя сестра.
А н т е й
Ти ж i не ходиш.
Н е р i с а
А думаєш, менi вiд того легше?
А н т е й
Якби не легше, ти б сама робила.
Н е р i с а
В людей на те рабинi є...
А н т е й
Нерiсо,
вiд тебе трохи дивно сеє чути.
Н е р i с а
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б i на волi заробляла
тим, чим тодi, якби ти допустив.
Як я тепер нiкому не потрiбна,
всiм на завадi, мов порiг високий,
то з того винен ти!
А н т е й
Ну, годi, люба...
Н е р i с а
Дозволь менi вступити до театру,
то я твою сестру озолочу
i буду матерi невiстка люба,
бо, певне, бiльше зароблю за танцi,
нiж ти за спiв та за науку хисту.
А н т е й
Нерiсо, годi! Се твiй жаль говорить,
i з сього справдi винен я. Прости!
(Цiлує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної
дитини).
Моя кохана! Скарбе мiй! Не дам,
не дам тебе юрбi тiй безсоромнiй!
Не пiдеш ти на оргiї до неї, -
вона не тямить, що то є правдива
святая оргiя, встанова божа!
Н е р i с а
Ти був коли на оргiї?
А н т е й
Давно.
Ще пiдлiтком. Ще як була в Корiнфi
гетерiя спiвцiв, таємна, звiсно,
бо всяке ж товариство є злочин,
на римську думку.
Н е р i с а
Що ж? I дуже пишнi
були в вас оргiї?
А н т е й
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах,
як-от моя...
Н е р i с а
(розчаровано)
Ах, так!..
А н т е й
У нас в кратерах
вода все панувала над вином.
Квiтки бували в нас лише в ту пору,
коли вони цвiли в садках та в полi,
а як верталась в тартар Персефона,
то забирала нам усi покраси.
Н е р i с а
Хiба ж бувають оргiї без квiтiв?
А н т е й
У нас бували, ще й якi буйнi!
Н е р i с а
Але ж вони були таємнi, кажеш?
То як же буйних оргiй тих не чули
знадвору люди?
А н т е й
Чи ж вони могли
знадвору чути, як серця в нас б'ються?
Чи ж сяйво наших поглядiв проймало
камiннi мури та запони щiльнi?
Н е р i с а
А вашi спiви?
А н т е й
О, вони були
потужнiї натхненням, а не гуком.
I в стриманiм зiтханнi тихих струн
ми вгадувати вмiли урагани,
що нуртували в грудях у спiвця.
В нас буйнi кучерi були, мов тiрси,
гукали погляди: "Еvoe Bacch!"*
Хоч би сама вода була в кратерах,
ми ще б розходились додому п'янi.
О, я хотiв, щоб ти хоч раз попала
на оргiю таку! В святiм безумствi
ти б у танку зайшлася, як менада!
* Хай живе Вакх! (Лат.) - Ред.
Н е р i с а
Бувала я на оргiях не раз.
А н т е й
Але не на таких!
Н е р i с а
Либонь, на кращих.
А н т е й
Того не може бути.
Н е р i с а
Я не знаю,
якi були тi вашi, але тiї,
що я на їх дитиною ходила,
були мов сни розкiшнi.
А н т е й
Се злочин -
на оргiї такi дiтей водити!
Н е рi с а
Моя матуся _мусила_.
А н т е й
Я знаю...
Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко
рабинi-танцiвницi серце рвалось,
коли вона свою єдину доню,
що ледве виросла iз немовляток,
вела на те позорище.
Н е р i с а
Нiчого
менi про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргiю весела,
там ласощiв я їла досхочу,
та й забавки перепадали часом,
бо гостi пестили мене...
А н т е й
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю... Запевне,
тi їхнi пестощi були маснi
i кожне слово брудом перейнято!
Н е р i с а
Не знаю, я тодi не розумiла
нi слiв масних, нi поглядiв брудних,
але красу я тямила й малою,
i серденько тремтiло вiд хвали,
як струночка пiд плектроном на лiрi.
На примостi високiм ми обидвi
були немов веселки - бiльша й менша -
на яснiй верховинi. Покривала,
прозорi та барвистi, легким луком
перекидалися понад хмаринки
злотистих курев запашних. Тодi
менi здавалося, що я танцюю
на хмароньках небесних, а з землi
до мене долiтають тiльки квiти.
То гостi кидали до нас квiтки,
не тямлячись вiд захвату палкого...
А н т е й
А в тих квiтках ховався невидимий
холодний гад розпусти i зневаги.
Н е р i с а
Кажу ж тобi, що я того не знала!
А н т е й
Але тепер ти знаєш, чим бувають
рабинi-танцiвницi для римлян,
i тямиш добре, що тебе спiткало б,
якби ти серед оргiй тих зросла
так, як твоя матуся нещаслива,
що згинула, мов забавка розбита,
у забуттi, в недузi та в погордi.
Н е р i с а
Я тямлю, що тобi я винна дяку.
Не бiйся, я того не забуваю.
А н т е й
Нерiсо! Чи того ж я потребую?
Н е р i с а
Нi-нi, я не повинна забувати,
що ти зробив людиною мене,
"маленьку мавпочку з Танагри".
А н т е й
Годi!
Я не люблю, як ти таке говориш,
i прозвища того яне терплю,
що прикладали тi римляни грубi
до еллiнської нiжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки
були важкi й незграбнi протiї тебе,
моєї "вiтроногої" Нерiси!
Н е р i с а
(задумана)
I нащо то менi?..
А н т е й
Що саме, люба?
Н е р i с а
Отая "вiтроногiсть", як ти кажеш...
Вже я ж не танцiвниця.
А н т е й
Як, Нерiсо?
Хiба тебе не радує хвала
моя i наших друзiв скромних, щирих?
Хiба ж то мало - бути в нашiй хатi
укритим скарбом, але дорогим,
таким, що й цезар лiпшого не має?
Н е р i с а
Укритим скарбом... Я скажу по правдi,
що я щедрiшою вдалась вiд тебе.
I ти ж укритий скарб, а я ж, Антею,
тим не радiю, що твоєї лiри
не чує свiт широкий, тiльки я
та слухачiв твоїх мала громадка.
Нi! Якби сила, я б тебе сама
поставила на п'єдестал високий,
мов постать Аполлона-кiтариста!
I хай би свiт сповнявся тих пiсень,
що ти б тодi творив на високостi!
А н т е й
Ти думаєш, либонь, що i натхнення
повищати вiд п'єдесталу може?
Н е р i с а
Авжеж! Я певна того!
А н т е й
Ти дитина...
Але як ти так любиш п'єдестали,
то будь утiшена, бо наш Федон
вже ж вирiзьбив на взiр твiй Терпсiхору
i дав їй п'єдестал високий досить.
Н е р i с а
А де ж вiн тую статую подiне?
А н т е й
Нам принесе.
Н е р iс а
Тут i лишить?
А н т е й
Запевне.
Се ж буде дружнiй дар нам вiд Федона.
(Пауза).
Ти щось примовкла, наче зажурилась.
Чого, Нерiсо?
Н е р i с а
Я собi гадаю,
що скiльки ще ся хата поховає
в собi укритих скарбiв, мов гробниця.
А н т е й
Я не люблю таких речей у тебе.
Н е р i с а
Як буде тут камiнна Терпсiхора,
то я мовчання перейму вiд неї.
А н т е й
Нерiсо, ти сьогоднi вередлива.
Н е р i с а
Як так, то я пiду.
(Встає).
А н т е й
(затримує її, обнявши)
Нi-нi, кохана!
Н е р i с а
(визволяючись)
Пусти мене!
Чутно стукання у хвiртку. Он хтось прийшов до тебе.
Нерiса йде в гiнекей. Антей одчиняє хвiртку i пускає Федона - молодого
скульптора.
А н т е й
Здоров, Федоне!
Вiтаються.
Ф е д о н
Я лиш на хвилинку,
так нiколи!
А н т е й
Чому? Роботу маєш?
Ф е д о н
Роботу поки що я вже скiнчив,
та тут новi клопоти - вибираюсь
на панську оргiю до Мецената!
А н т е й
(зчудований)
Тебе запрошено?
Ф е д о н
З тобою разом.
А н т е й
Жартуєш чи глузуєш?
Ф е д о н
Правду мовлю,
се ж я прийшов тобi переказати
запросини.
А н т е й
Хто ж їх тобi принiс?
Ф е д о н
Я сам одержав, бувши в Мецената.
А н т е й
Ти в Мецената був? Чого?
Ф е д о н
По справi...
I знаєш, я нiяк не сподiвався,
що вiн такий.
А н т е й
Який?
Ф е д о н
Такий привiтний,
i неподiбне, що великий пан,
говорить так...
А н т е й
Та з чого ж ти дивуєш?
Що пан вельможний на порiг пускає
митця убогого? Чи, може, з того,
що i римлянин часом дещо тямить
у хистi красному?
Ф е д о н
О нi, не "дещо",
а вiн таки знавець великий, справжнiй!
Адже й тебе вiн перший оцiнив.
А н т е й
Вiн перший? Але ж я давно мав школу,
як Мецената не було в Корiнфi.
Ф е д о н
Що школа! Та до слави так належить,
як глиняна патера до скульптури.
А н т е й
Та вже було подiбне щось до слави,
коли той пан довiдався про мене.
Ф е д о н
Сказати правду, випадок слiпий
звiстив про тебе: учень твiй один
вступити хтiв у хор панегiристiв
i на зразок умiлостi своєї
твою епiталаму проспiвав,
оту, що ти зложив на шлюб твiй власний.
Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадять далi.
Ми з Меценатом надiйшли на теє,
я розказав йому, хто автор спiву,
i зараз же вiн доручив менi
тебе просить на оргiю до нього,
а се не мало значить, любий друже.
А н т е й
(стримуючи досаду, викликану останнiми словами Федона)
Яку ти мiг до нього мати справу?
Ф е д о н
Вiн статую купив недавно в мене,
то я її до нього вiдпровадив,
щоб не ушкодили раби, несучи.
А н т е й
Яку ж ти статую йому продав?
Ф е д о н
Пробач... я, власне, мусив би спитати
твоєї згоди... та пани вельможнi
не люблять ждати...
А н т е й
Ти продав Нерiсу?!
Ф е д о н
Нi, статую богинi Терпсiхори.
А н т е й
Ти б i саму богиню запродав,
якби лиш мiг, у римський дiм розпусти!
Ф е д о н
(встає ображений)
Такого ти не смiєш говорити!
А н т е й
Тобi не до лиця така вражливiсть,
бо ти ж продав туди свiй твiр найкращий,
де зневажають все, що нам святе.
Ф е д о н
(впадаючи в рiч)
Нiчого там нiхто не зневажає!
Там цiнять генiй, там дарують славу,
не тiльки грошi. Я не запродав
своєї Терпсiхори. Я поставив
її на подив людськдй, мов у храмi.
Чи вже вона й для храму засвята,
по-твоєму?
А н т е й
По-моєму, блюзнiрство -
рiвняти дiм римлянина до храму!
За грошi чи за славу - ти продався
укупi з твором рук твоїх.
Ф е д о н
Антею!
Ти хочеш довести мене до того,
щоб я пiшов i викупив назад
ту статую. За грошi неможливо,
щоб Меценат раз куплене продав,
та, може ж, се ще не остання iскра
мого натхнення, може, я здолаю
щось кращого створити - їй на викуп.
А н т е й
Ти купиш другий грiх, i то ще тяжчий.
Ф е д о н
Не розумiю, що ти з мене хочеш!
Чи мав би й я весь вiк, як ти, сидiти
без хлiба i без слави?
А н т е й
Се повинен
терпiти еллiн, коли хлiб i славу
здобути може тiльки з римських рук.
Ф е д о н
Хто слави не бажає, той не еллiн, -
жадобу сю батьки нам заповiли,
дiставши вiд дiдiв.
А н т е й
Дiди приймали
вiнцi свої з рук матерi Еллади,
батьки дозволили зв'язать їй руки
i тим синiв позбавили вiнцiв.
Авжеж, Федоне, вiдколи безславна
сама Еллада - еллiни повиннi
жадобу слави в серцi заглушити.
Ф е д о н
I збiльшити безслав'я свого краю?
Та чим же вславиться сама Еллада,
коли їй дiти лаврiв не здобудуть?
А н т е й
Уже ж не з рук ворожих їх приймати!
Ф ед о н
Чому ж би нi? Гомер казав: "Солодка
хвала вiд ворога".
А н т е й
На полi бою,
та не в полонi!
Ф е д о н
Слава i в полонi
все буде славою.
А н т е й
Не сподiвайся!
Неславу дозволяють нам носити,
а славу Рим бере, немов податок.
I тая Терпсiхора, що продав ти,
прославить не Елладу й не тебе,
а той багатий Рим, що стяг всi скарби
з усiх країв руками Меценатiв.
Його колекцiю твiй твiр прославить,
а не тебе, ти тiльки раб отой,
що хистом оргiю панам скрашає,
та оргiя все ж панська зостається,
хоч рабськi руки вряджують її.
Ф е д о н
Рабам на оргiї немає честi,
але хто має гостем буть на нiй,
як я i ти...
А н т е й
Того не сподiвайся,
щоб я пiшов на оргiю з тобою!
Запобiгай вже сам вельможних ласки,
а я лишусь "без хлiба i без слави",
як ти казав, та, може, не без честi.
Ф е д о н
По щиростi, я радив би пiти.
А н т е й
Та вже ж! Волам у парi охвiтнiше
ярмо носити.
Ф е д о н
Бачу, ти не вiриш,
що я тобi добра бажати можу.
А все ж, хоч ти мене образив тяжко,
я не забув, що ми з тобою друзi.
А н т е й
То я тебе, не ти мене образив?!
Ф е д о н
Авжеж, я Терпсiхору вiдкуплю,
а ти вразливих слiв своїх не вернеш.
А н т е й
I ти того не можеш вiдкупити,
що ти вчинив. Ти оганьбив свiй хист.
З богинi ти зробив товар звичайний.
Хоч вернеться з неволi Терпсiхора,
то вже вона богинею не буде.
А мармур - як не бог, то просто камiнь.
Ф е д о н
Коли вiн богом став, то вже нiколи
у камiнь не повернеться. Твiр хисту
на всякiм мiсц твором хисту буде.
Твоя епiталама пролунала
не гiрше у просторiй римськiй школi,
нiж у твоїй тiснiй убогiй хатi.
Якби ж ти сам ще заспiвав її
у Меценатових гучних палатах,
приграючи на лiрi дорогiй...
А н т е й
Федоне! Не кажи менi такого,
бо я тебе зненавиджу навiки!
Ф е д о н
Антею, се якась дивна затятiсть.
Таж еллiнам не першина приймати
хвалу чужинцiв, i яка ж в тiм ганьба?
А н т е й
Чужинцiв - так, але не переможцiв.
Бо переможець лиш тодi похвалить,
коли подоланий похилить чоло
йому до нiг i порох поцiлує
з-пiд стiп його.
Ф е д о н
Таке бувало в персiв
та в iнших схiдних варварiв. Нiколи
сього вiд нас не вимагали в Римi.
А н т е й
Не вимагали? Хто ж то перейшов
по нас, як по мiстках, до храму слави
всесвiтньої? Кого ми на собi
з безоднi варварства на гору несли?
Чи ж не лягли ми каменем нарiжним
до мавзолею нашим переможцям?
I ми ще маємо радiти з того,
що нам дозволять у гучних палатах
на лiрi заграбованiй пограти?
Ф е д о н
Хiба тiй лiрi краще нiмувати?
А н т е й
Так, краще!
Ф е д о н
Нi, я думаю, що гiрше.
Все ж краще будувати мавзолеї
хоч би i не собi, нiж просто бути,
мов зiлля придорожнє, пiд ногами
у того ж переможця. Вiн як схоче,
то збройною ногою вмить розтопче
всi нашi гордощi, всi буйнi мрiї...
А н т е й
Що ж? Лiпше нам самим те все стоптати,
щоб ворогам не завдавати працi?
Се жрець краси так думає й говорить?
Лишилося одно - так i вчинити.
Ти не продався, - гiрше! Ти вiддався
у руки ворогу, як мертва глина,
з якої кожне вилiпить, що хоче.
Та хто ж тобi натхне вогонь живий,
коли з творця ти творивом зробився?
Iди служи своєму Меценату,
забудь краси великi заповiти,
забудь несмертний образ Прометея,
борця проти богiв, забудь i муки
Лаокоона, страдника за правду,
не згадуй героїнi Антiгони,
нi месницi Електри. Викинь з думки
Елладу, що, мов Андромеда скута,
покинута потворi на поталу,
з нудьгою жде Персея-оборонця.
Ти не Персей, бо ти закам'янiв
перед обличчям римської Медузи.
Ти вже не тямиш вищої краси,
краси змагання, хоч i без надiї...
Ф е д о н
Нема краси в затятостi безсилiй...
Але з тобою, бачу, не зговориш!
Бувай здоров. Я йду.
А н т е й
Прощай, Федоне.
Ф е д о н
Ми вже не друзями розстаємось?
А н т е й
Боюсь, коли б не стрiлись ворогами.
Федон, здвигнувши плечима, виходить.
Н е р i с а
(виходить з гiнекея, ледве зачинилась хвiртка аа Федоном)
Антею, я тебе не розумiю!
Так шорстко ти з Федоном обiйшовся,
а в чiм його вина?
А н т е й
Ти прислухалась?
То вже було прислухатись як слiд.
Чи, може, то тобi якраз до мислi,
що буде на позорищi стояти
твоя подоба в домi переможця?
Н е р i с а
Яке позорище? Хто переможець?
Чим винен Меценат, що дiд його
чи, може, прадiд з еллiнами бився?
Тепер же Меценат не забирає
нiяких наших скарбiв силомiць,
але купує, ще й за добру цiну.
А н т е й
Тим злотом, що стягається до Риму
з подоланих, таки ж i з нас самих.
Н е р i с а
Не сам же Меценат його стягає.
Та й ти як спадок одiбрав по батьку,
то не питав, хто й як його надбав.
А н т е й
Я знав, що то було придбання чесне.
Н е р i с а
Так, певне, думає i Меценат
про статки батькiвськi. Вiн повертає
чималу частку нам назад в Елладу,
а ти за те найбiльше ворогуєш.
По-твоєму, то добре, щоб у нас
по закутках марнiли твори хисту,
щоб з голоду митцi снагу втрачали,
щоб мармур цвiль посiла, струни - ржа,
щоб еллiни на варварiв звелися,
аби римлянам чим не послужити?
А н т е й
Доволi вже їм служать. Я не буду.
Н е р i с а
Нiхто й не вимагав вiд тебе служби.
Чи Меценат завдав тобi зневагу,
в гостину через друга запросивши?
А н т е й
В гостину? Ти се думаєш навсправжки,
що Меценат спiвця до себе кличе
на оргiю для дружньої балачки,
а не для спiву на розривку гостям?
Н е р i с а
А що ж, якби ти й заспiвав там трошки?
Твої пiснi вже й так були в тiм домi.
А н т е й
Та з того я не винен.
Н е р i с а
Нi, ти "винен",
ти дав ученикам пiснi списати
i, значить, сам їх випустив у свiт.
А що римлянин оцiнив їх краще,
нiж земляки, то се вже рiч звичайна,
винуй у тiм, як хочеш, Мецената.
Тепер в Елладi той лиш має славу,
кого похвалить Рим. Корiнф оцiнить
свого спiвця тодi, коли втеряе.
Якби ти в Рим дiстався з Меценатом
i там здобув заслужений трiумф, -
бо Рим же вмiє талани вiнчати! -
а потiм повернувся до Корiнфа,
то рiднi лаври, наче ряст весною,
прослалися б тобi попiд ногами.
А н т е й
Топтати рiдних лаврiв я не хочу.
Трiумфи в Римi - то для мене ганьба.
Н е р i с а
Чого ж ти ждеш?
А н т е й
Признання в рiднiм краї
без помочi ласкавих переможцiв.
Н е р i с а
Коли ж те буде? Як життя скiнчиться?
Посмертна слава - то звичайний дар
таким спiвцям, як ти. А поки живi,
нiхто не чує їх, нiхто не бачить,
немов вони похованi в могилi.
Поринувши глибоко в думи й мрiї,
такi спiвцi не рухаються з мiсця,
а понад ними пролiтає буйно
барвиста вакханалiя життя
i кидає тому i лаври, й квiти,
хто вмiє їх ловити на льоту.
Такому ж от, як ти, хiба лишиться
зiв'яле листя та вiнцi нагробнi.
Чи думаєш ти Рим перемогти
могильною незрушнiстю такою?
Тобою бувши, я б його слiпила
всiм блиском генiя свого й Еллади,
на всiх би сценах я запанувала,
всi форуми i портики посiла,
моє iмення заглушило б гомiн
iмення цезаря! Оце була б
справдешня перемога!
А н т е й
Всi б казали:
"Яких спiвцiв скуповує наш Рим!
Зовсiм уже пiшла в старцi Еллада!"
(Бере в руки Евфрозiнин лавровий вiнець).
Дивись, Нерiсо, сей вiнець єдиний
здобув я за життя, та вiн дорожчий
вiд всiх твоїх розхвалених трiумфiв.
Коли такi вiнцi нагробнi будуть,
так що ж, нехай скорiше прийде смерть!
(Надiває на голову вiнець з гордим спокiйним усмiхом)
Н е р i с а
Антею, слухай! Я не можу бiльше
сього терпiти. Так затхнутись можна
в могильному повiтрi сеї хати.
Ти або я повиннi вийти в свiт.
Я так тебе кохаю, що пристану
на те, щоб славою твоєю жити,
але зовсiм без слави жить не можу -
я еллiнка!
А н т е й
I хочеш добувати
в римлян ту славу?
Н е р i с а
У римлян чи в iнших -
однаково. Менi потрiбна слава,
як хлiб, вода й повiтря. Коли ти
менi того постачити не можеш,
без чого я не проживу, то мушу
сама собi здобути, а вмирати
не хочу я, бо я ще молода.
А н т е й
Та чим же ти здобудеш тую славу?
Н е р i с а
Тим, чим i ти здобув би - власним хистом.
А н т е й
Ти все-таки пiти на сцену хочеш?
(Пiсля паузи).
Ну що ж, Нерiсо, я скажу по правдi, -
коли тебе не марна примха кличе,
а муза Терпсiхора, я не смiю
з богинею змагатись. Може, справдi
ти можеш вiдродити для Корiнфа
святую таємницю Дiонiса.
Н е р i с а
О нi, не для КорiнфаI Ти не думай!
Мене корiнфськi оплески не ваблять.
Либонь, жива Нерiса переважить
камiнну Терпсiхору в Мецената,
як протанцює перед ним сьогоднi
танець Танагри!
А н т е й
Ти, либонь, маячиш?
Н е р i с а
Нi, я ще не в гарячцi.
А н т е й
Ти ж не можеш
на оргiю пiти!
Н е р i с а
Чому не можу?
Римлянка ходять скрiзь - чому ж би й нам
не перейняти в їх того звичаю?
Прийду й скажу: "Мiй чоловiк недужий,
але, щоб не зневажить Мецената,
прислав мене, свою жону, в гостину..."
А н т е й
Нi, тв ве пiдеш!
Н е р i с а
Ти мене замкнеш?
Тодi вже я напевне буду знати,
що ти мене перекупив у рабство.
Але й рабинi часом утiкають.
Ти не впевняйся на замки.
А н т е й
Нерiсо!!
Н е р i с а
Що, пане мiй?
(Пауза).
Ну то рiшай же зараз:
чи ти, чи я.
А н т е й
Ох, якби мав я силу
тебе вiд серця одiрвати геть
i кинути, мов гадину отрутну,
римлянам тим пiд ноги!
Н е р i с а
(з коротким злiсним смiхом)
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом
ти сам менi подякуєш за се.
Бо я не вiдступлюсь вiд свого слова, -
коли не ти, то я здобуду слави,
i то сьогоднi. Я доволi ждала.
А н т е й
(пiсля важкого мовчання)
Так, я пiду. Менi милiше буде
з римлянами, анiж отут з тобою.
Н е р i с а
Iди. Та оббери ж оте галуззя
з своєї голови - невже ж так пiдеш?
Антей сягає за голову, здiймав лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх
i мовчки кладе там, де стояла Евфрозiна, коли квiтчала його.
Г о л о с Е в ф р о з i н и
(озивається з глибини дому)
Нерiсо! Клич Антея! Йдiть обiдать!
Уже готова оргiя препишна!
Антей миттю кидається до хвiртки,
Н е р i с а
(доганяючи його)
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
А н т е й
Пусти мене! Бо прийде Евфрозiна,
а я не смiю глянуть їй у вiчi.
(Вибiгає за хвiртку).
Е в ф р о з i н а
(виходить з дверей)
А де ж Антей?
Н е р i с а
На оргiю пiшов.
Його запрошено до Мецената.
Е в ф р о з i н а
Якийсь дивний твiй жарт.
Н е р i с а
Я не жартую.
Он там лежать зiв'ялi хатнi лаври, -
сьогоднi вiн нам свiжi принесе,
здобувши з рук знавцiв.
(Гордо пiдвiвши голову, йде в хату).
Е в ф р о з i н а
(хапаючись за голову)
Невже се правда?!
II
В господi Мецената, ндщадка того славутнього Мецената, що жив за
Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргiї свiтлиця, аркою передiлена
на двi нерiвнi частини: у першiй, меншiй (на передньому планi), поставлено
триклiнiум для господаря Мецената i двох найпочеснiших гостей -
прокуратора i префекта -i вряджено невиоокий примост, засланий килимами,
для виступiв спiвцiв, мiмiв та iнших артистiв; у другiй, бiльшiй (на
задньому планi), багато столiв, то з лiжками навколо - на грецький лад то
з стiльцями - на римський, там сидять i лежать гостiв рiзного стану i
вiку, греки i римляни. Бенкет ще ледве почався i йде якось мляво, видко,
що гостi мало знайомi межи собою i почуваються нiяково пiд увагою
почесного триклiнiя чiльної частини свiтлицi. На примостi хор панегiристiв
- мiж ними Хiлон - кiнчає сяiв.
Х о р п а н е г i р и с т i в
(спiває)
Свiтло вiд свiтла
родиться вiчно,
так i пресвiтлий
рiд Мецената
з променя в промiнь
переливає
сяйво своє!
Коли хор скiнчив спiвати, Меценат злегка кивнув головою корифеєвi i
зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли
мiсця на бенкетi в заднiй частинi свiтлицi. Хор розмiщається поза
найдальшими столами в самiй глибинi. Раби розносять напитки й наїдки,
рабинi роздають квiти.
М е ц е н а т
(рухом пальця закликає раба-домоправителя)
Нехай тим часом тут поскачуть мiми,
а потiм тi етиптянки безкостi,
що то показують з мечами штгуки,
але щоб те трюмо все недовго:
хвилину-двi щоб кожне зоставалось
i щоб нiхто не смiв виходить двiчi.
(До прокуратора i префекта).
Бо уявiть собi, що й тiї мавпи
до сл-ави не байдужi: раз плеснiть,
то потiм i прогнати з кону трудно.
Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, i на кону стали
з'являтися мiми, представляючи коротенькi мiмiчнi фарси без слiв,
акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери i жонглерки з барвистими опуками i
т. iн. Гостi поплескують їм, часом кидають їм квiти й ласощi. Мало
звертаючи на те все уваги, Меценат i двоє його почесних гостей розмовляють
межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, Префект рiвно, однотонне i
трохи недбало, Прокуратор голосно i непримушено.
М е ц е н а т
Ся оргiя моя, признатись мушу,
нагадує щось трошки царство тiнiв
перед Плутоновим трiумвiратом.
Ви не повiрите, як я працюю,
щоб якось подолати сюю дикiсть
i недовiрливiсть, щоб сполучити
в одну родину двi частини люду
корiнфського - римлян i грекiв.
П р е ф е к т
Друже,
ти й так уже великого досяг:
взiрцевий маєш хор панегiристiв,
такий i в Римi не щодня почуєш.
М е ц е н а т
(махнувши рукою)
Ет, що той хор!.. Па щиростi сказавши,
такiй поезiї на кухнi мiсце,
бо їй недоїдки - милiша плата,
нiж лаври... Я прошу в вас вибачення,
що вас частую отаким злиденством -
(ще тихше)
бо се, властиве, тiльки для юрби -
та я надолужити сподiваюсь
на iншому. Я тут назнав спiвця
справдешнього. Не дуже вiн славутнiй,
та се вже грекам сором, не спiвцевi.
Я покажу Корiнфовi, що треба
римлянина для цiнування хисту,
iнакше хист лишиться неужитком.
П р о к у р а т о р
Спiвець той хутко прийде?
М е ц е н а т
Я не знаю.
Я запросив його, але вiдповiдь
була вiд нього невиразна.
П р о к у р а т о р
От ще!
Просити їх... ти просто б наказав!
М е ц е н а т
Наказувати тут не випадає.
Антей не раб, а вiльний громадянин.
П р е ф е к т
Вiн римський громадянин?
М е ц е н а т
Се то нi,
а все ж вiн роду чесного. В Корiнфi
його родину здавна поважають,
колись якiсь герої з неї вийшли.
П р о к у р а т о р
У гречукiв отих усi герої!
Хто кине в звадi миску через стiл
i в лоб сусiду влучить — вже й уславивсь/
discobolos!..*
* Дискобол (грецьк.), - Ред.
(Смiється).
Такi ж i їх поети:
на грецький лад Горацiя спартачить,
i вже вiнець на чолi - лавреат!
В атенськiй академiї купити
двох лавреатiв можна за обол -
один поет, другий фiлософ буде!
Обачнiше - не витрачать обола.
М е ц е н а т
Не забувай, мiй друже, що боги
невдячностi не люблять. Пам'ятай же,
що Рим ходив у Грецiю до школи.
П р е ф е к т
Вiдомо, що поганий той школяр,
який учителя не переважить.
М е ц е н а т
Се так, а все ж вiн мусить мати вдячнiсть.
П р е ф е к т
Рим гойно заплатив за ту науку:
вiн Грецiї дав спокiй i закон,
чого вона не мала споконвiку.
П р о к у р а т о р
(впадає в рiч)
А Грецiя в своїй преславнiй школi
навчила Рим лиш бабських теревенiв,
що тiльки нам релiгiю зганьбили,
та ще привчила розумом крутити
без жодної мети, як пес хвостом.
Оце i вся наука. Бiльш нiчого
не знали тiї греки й не стгорили -
В їх навiть мови не було нiколи!
М е ц е н а т
Ну отакої! Як то не було?
Ти, друже, щось нечуване говориш.
П р о к у р а т о р
Авжеж, був iонiйський дiалект,
аттiчний, ще не знаю там який, -
що не письменник, то й балачка iнша, -
але гартованої мiцно мови,
єдиної, всесвiтньої, як наша,
не мали греки зроду.
М е ц е н а т
Се то так.
П р е ф е к т
Та й їх поезiя, скажу по правдi,
таки супроти нашої не встоїть.
Добiрностi такої, як Горацiй,
грек не досяг нiколи й не досягне.
М е ц е н а т
А все ж i рiдну мову шанувати
навчив нас грек. Поезiю латинську
почав нам еллiн-бранець, не римлянин.
П р о к у р а т о р
Бо мусив мову пана перейняти,
а пав мав, певяе, поважнiшi справи,
нiж рiдну мову сiкти на трохеї.
П р е ф е к т
(до Мецената)
Мiй друже, ти ж не будеш запевняти,
що тiї вiршi не були партацькi,
а тая мова вв була потворна?
М е ц е н а т
Хто знає, друже, чим була та iскра,
з якої на землi вогонь з'явився?
То, може, був нiкчемний перегар,
а все ж нам шанувать її годиться
i поважати батька Прометея,
хоч, може, вiв i був зичливий злодiй.
П р о к у р а т о р
(до префекта, кивааючи на Мецената)
Оце ж i плiд вiд грецької науки!
П р е ф е к т
Наш Меценат вiдомий фiлеллен, -
коли б iще не вiддiлив од Риму
Корiнфської республiки!
(Смiється).
П р о к у р а т о р
Жарт жартом,
а Римовi з такого фiлелленства
все ж може вийти шкода.
М е ц е н а т
Не турбуйся,
стара учителька те добре тямить,
що їй при старощах пiдпорки треба.
Якби так Рим на Грецiю розсердивсь
i вiдштовхнув, то закричала б "гину!".
П р е ф е к т
Все ж друг наш мав рацiю: є шкода.
Замилування наше до чужинцiв
до того довело, що ми самi
на варварiв якихсь перевернулись,
навчившись "африканської латинi"
вiд чорновидих "римських громадян".
М е ц е н а т
Ба, що ж, без варварiв не обiйтися,
бо ми вже мусим обновляти кров,
знесилену вiд працi та розкошiв.
Чи ти б хотiв, щоб нашi всi народи
по-варварськи довiку говорили?
Навряд чи з того буде слава Риму.
П р о к у р а т о р
Нехай мовчать, поки як слiд навчаться
поправної латинi!
М е ц е н а т
Се трудненько!
Навчились мовчки доброї вимови -
сього б i Демосфен не доказав.
П р о к у р а т о р
Так що ж робити?
М е ц е н а т
Те, що я роблю:
привчати ласкою, дарами навiть,
всiх видатних чужинцiв Рим любити.
Хто любить, той уподобитись може
до любого i тiлом, i душею.
П р о к у р а т о р
Рознiжило тебе те фiлелленство!
Цiкавий знати, як би ти, наприклад,
збирав податки "ласкою й дарами"?
Багато б назбирав!
М е ц е н а т
(смiючись)
Ну, тут я мушу
зложити зброю. В сьому ти найдужчий.
Р а б - а т р i є н з i й
(увiходить)
Прийшов Антей-спiвець.
М е ц е н а т
А! Клич сюди.
Стiй! Як Антей уже почне спiвати,
я знак подам, тодi хай танцiвницi
сюди увiйдуть. Тiльки ж не ранiше.
Гляди менi! Рушай.
Атрiєнзiй виходить.
Оцi раби
псують менi раз по раз лад усякий.
На їхню думку, оргiя - то скоки.
А н т е й
(у порога)
Вiтаю вас, преславнi.
М е ц е н а т
А, здоров!
Та ближче приступи. Коханцю музи
в порога перестоювать не личить.
Антей пiдходить ближче, але мiсця йому при столi нема i вiн лишається
стояти перед лежачими гостями.
М е ц е н а т
(до гостей)
Се, друзi, найкоштовнiша перлина
Корiнфської затоки.
А н т е й
Ти, преславний,
надмiрну ласку положив на мене,
Корiифовi ж вiддав замало честi.
М е ц е н а т
Чому замало честi?
А н т е й
Бо не можна
злiчити перлiв нашої затоки
i зважити, котра з них найдорожча.
П р е ф е к т
Любити рiдне мiсто - се годиться,
але ж не треба забувати правди
i вдячностi. Якщо в Корiнфi дiйсно
є скiлька перлiв хисту i науки,
то се є Меценатова заслуга.
М е ц е н а т
Моя заслуга пiвняча, мiй друже.
П р о к у р а т о р
Як розумiти сеє, Меценате?
М е ц е н а т
Бо я на всяких смiтниках громаджу
i там вишукую коштовнi перли.
П р е ф е к т
Та ти ж їх не ковтавтаєш так, як пiвень,
але даєш в оправу.
Антей мовчки рушає.
М е ц е н а т
Стiй, Антею!
Куди ти йдеш?
А н т е й
Туди, куди належу.
М е ц е н а т
Я бачу, ти образився.
П р о к у р а т о р
Се дивно,
якi тi греки всi вражливi!
А н т е й
Справдi,
се дивно, як мв досi не привикли,
що переможцям вiльно називвати
країну нашу смiтником, а нас,
поки ми не в "оправi", просто смiттям.
М е ц е н а т
Моєму слову ти дав колючки,
але не я. Уся моя вина,
що мiй язик був якось послизнувся,
але ж його боги слизьким створили.
Винуй Юпiтера чи Прометея, -
ти краще знаєш, хто з них бiльше винен.
П р е ф е к т
А я, минаючи усякi вини,
вертаю до заслуг. Мiй Меценате,
сей раз я маю затягти позов
супроти тебе.
М е ц е н а т
Як?
П р е ф е к т
Бо сю перлину
не ти, а я вiдкрив уперше.
М е ц е н а т
Справдi?
П р е ф е к т
I в тiм моя заслуга є ще бiльша,
що перли я не проковтнув, знайшовши,
хоч, власне, я повинен був ковтнути.
М е ц е н а т
Я хтiв би сеє краще зрозумiти.
П р е ф е к т
О, се не таїна! Колись я тута
вiдкрив чи, краще мовити, закрив
гетерiю спiвецьку потаємну.
Товаришем у нiй був наймолодшим
осей спiвець. Я ощадив його,
вважаючи на молодощi нiжнi,
i вiн один лишився з товариства,
бо, знаю добре, бiльше в цiлiм краї
гетерiй не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасi. Дев'ять i один
там сходяться на оргiї таємнi
i закриваються вiд ока влади
густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т
(змiнивши свiй одноманiтно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже i влучно. Меценате.
Тi "дев'ять i один" - Феб i камени -
зовсiм то не гетерiя таємна,
а хор панегiристiв. Їм же треба
амброзiю та нектар заробити,
то й мусять панегiрики спiвати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генiєвi Риму.
Парнас, Олiмп i всi святiї гори
тепер в його iмперiю дiстались,
i тiльки тим богам живеться добре
що мають гiднiсть римських громадян
або принаймнi ласку Мецената
всесвiтнього, а той є генiй Риму.
Котрi ж боги йому не покорились,
тi вигнанi були або й розп'ятi.
А н ...
