Частина II. КОМIДЕОЛОГIЯ I ДРУГА СВIТОВА ВIЙНА. КОЛИ НАЦIДЕЯ НАВ'ЯЗАНА 2.1. Новий комiдеологiнний простiр, деякi додатковi характеристики

Спочатку можна сказати, що вся дорадянська епоха в пiдручниках з
Iсторiï СРСР зображувалася як тривалий час, наповнений змiстом лише
тiєю мiрою, якою цi столiття наповненi прагненням до здiйснення
вiковоï комунiстичноï мрiï. Усi тi, кого в СРСР
призначали героями росiйськоï iсторiï, Пугачов, Разiн,
декабристи, Герцен iз неодмiнними Добролюбовим i Чернишевським всi вони
оголошувалися близькими або далекими попередниками Ленiна й Великого
Жовтня. До них додавався Iван Грозний як мудрий держбудiвничий, що
полюбив грубе насильство. I, меншою мiрою, Петро I.
Характерно, що в росiйсько-дорадянськiй суспiльнiй свiдомостi Iван IV
посiдав мiзерно мале мiсце як нетипова, одiозна й майже нiчим не
уславлена постать. У збудованому наприкiнцi XIX столiття у Великому
Новгородi пам'ятнику тисячолiттю Русi серед десяткiв iсторичних постатей
фiгура Грозного взагалi вiдсутня. Бiльшiсть же героïв та iнших
позитивних персонажiв традицiйного росiйського iсторичного простору
здобували в комiдеолоiгiчному описi-дискурсi негативну конотацiю або
просто безвiсти зникали.
I ще одна важлива iдеологiчна константа. Вiдмiннiсть Вiтчизняноï
вiйни 1941 1945 рокiв та вiйн iсторичноï Росiï полягала в
тому, що в них брали участь по-рiзному органiзованi збройнi формування
Росiйська армiя та РККА. Остання зовсiм не була спадкоємицею та
продовжувачкою першоï. Офiцерський корпус червоних, зрозумiло, не
складався з найбiльш освiченоï частини суспiльства дворянства.
Поняття офiцерська честь, практика дуелей у робочо-селянськiй армiï
не вiдомi, а Бога в нiй замiняли людино-боги.
Нагадаю, коли й чому з'явилася армiя червоних. У серпнi 1914 року Росiя
в складi Антанти вступила в Першу свiтову. Вiйна завершилася перемогою
Антанти, у листопадi 1918 року в Комп'єнському лiсi пiд Парижем
Нiмеччина пiдписала капiтуляцiю. Але за кiлька мiсяцiв до цього, у
березнi 1918 року, у Брестi Радянська Росiя пiдписала договiр про мир iз
Нiмеччиною, яка програвала. Договiр рятував Берлiн вiд вiйни на два
фронти, надавав нiмцям величезнi анексiï й контрибуцiï. Проте
навiть у цих ускладнених обставинах Антанта перемогла. Цiлком очевидно:
якби бiльшовики не пiдписали Брестський договiр, Росiя опинилася б серед
переможцiв, а не тих, хто програв. Укладання Ленiним миру з Нiмеччиною
1918 року так само безглузде, як якби Сталiн здався Гiтлеру на початку
1945-го. Iнакше кажучи, своєрiдна напiвперемога нiмцiв над нашою
краïною дiстала вираження у формi ïï бiльшовизацiï.
Зроблю невеличкий вiдступ. Мiж дiями двох комунiстичних вождiв iснують
характернi паралелi. Ленiн, як уже було показано, заради утримання влади
вiддав воюючiй з нами державi частину росiйськоï територiï.
А чому Сталiн звернувся до народу не 22 червня, а тiльки З липня 1941
року? Так, першi днi вiйни, але не бiльше, вiн був у депресiï. А
потiм… через болгарського посла в Москвi генсек намагався
домовитися з Гiтлером пропонував фашистам радянськi територiï в
обмiн на мир i подальшi спiльнi дiï. Сталiн мало кому довiряв, але
своєму джерелу лiцеïстовi латиському кореспондентовi в
Берлiнi Орестсу Берлiнксу, який був подвiйним агентом, довiряв цiлком. А
той за мiсяць до початку вiйни писав: якщо Сталiн виïде до
Свердловська й будуватиме соцiалiзм за Уралом, Гiтлер його не чiпатиме.
Вiдмову вiд боротьби i здачу територiй разом iз громадянами вождь
пролетарiату i майбутнiй генералiсимус вважав справою перспективною. А
виступив по радiо вiн лише тодi, коли зрозумiв, що вiрний друг його
ошукав i переговори проваленi.