Сто плах перейди, серцеокий
Категории
Оригинал
Сто плах перейди, серцеокий,сто плах, сто багать, сто голгоф,
а все оступають мороки
i все твiй порiг зависокий,
бо свiт розмiнявся на кроки
причаєних надкатастроф.
Бо що застарi нашi болi
над цей невидимий стобiль?
Всi вiтри зiйшлися у полi
i владять тобою поволi
i грають тобi на басолi
страшний козачок божевiль.
Зростає твiй крик кострубатий
кущами знiмiлих морок,
подiлено свiт на квадрати,
i в душу вгризаються Ґрати,
i гнiв твiй, твiй бiль пелехатий
подимний збирає оброк.
До хащi озвалася хаща,
бiда гомонить до бiди,
вiтчизно, ти вже розпропаща,
куди ж ти проклала i нащо
своï ошалiлi слiди?
Заклечано землю дротами,
планету дроти оплели,
i долю козачу постами,
неначе козу, провели.
Сто днiв душогубцями висять,
таж ось твiй кондак i тропар.
Уже божеволiє мiсяць
мiж ультрамаринових хмар.
Я поглядом зизим шукаю
в безоднi зорю золоту.
Кричу, ïï зву, накликаю,
а як не знайду — то зблукаю
i власнi слiди замету.
З високоï твердi явися,
в земному бездоннi — ярiй.
По людях, бiдо, не по лiсi -
дорога твоïх веремiй.
Ряхтить у вогнях телевежа,
рубiновi набризки лих,
за власнi заходити межi
ти зможеш, мiй любий, як змiг?
Коли розступаються гони -
то ти через прiрву ступай.
I де ви подiлись, полони,
i де вiн подiвся, той край?
