БIОГРАФIЧНИЙ МЕТОД

БIОГРАФIЧНИЙ МЕТОД допомiжний спосiб вивчення л-ри, який розглядає
бiографiю та особистiсть письменника як чинники, що впливають на його
творчiсть. Серед прихильникiв Б.м. iснує рiзна оцiнка його
можливостей: вiд визнання унiверсальностi до допомiжного характеру
методу. Особливе мiсце в його розробцi належить видатному франи.
лiтератору Ш.Сент-Бьову (1804-
69), дiяльнiсть якого проходила в умовах утвердження принципiв iст. та
психол. критики, що придiляла багато уват творч. особистостi
письменника. Сент- Бьов одним iз перших звернув увагу на рiзницю мiж
лiт.-знавчим та лiт.-крит. аналiзом, розробляв дослiдницькi принципи
першого роду, за якими i було затверджено визначення В нарисi
П'єр Корнель (1829) Сент-Бьов сформулював iдею: В галузi
критики та iсторiï л- ри немає, напевне, бiльш значного,
бiльш захоплюючого, бiльш приємного i разом з тим бiльш
повчального читання, як добре написана бiографiя вел. людей …
ретельно складенi … оповiдi про особистiсть та тв.
письменника, мета яких проникнути в його душу, показати його з
рiзних сторiн. Аналiз лiт. явиш минулого та сучасностi Сент-Бьов
починав з вивчення бiографiй та внутр.свiту письменникiв.
Пiдкреслював необхiднiсть вивчення листiв, розмов, думок, рiзних
особливостей характеру, морального образу письменникiв. В статтi,
присвяченiй Ж.-Ж.Амперу, Сент-Бьов остаточно затвердив термiн
порiвняльне лiтературознавство. В його бiографiчних нарисах
висувається проблема порiвн-типол. дослiдження в галузi
психологiï, в виявленнi духов, спорiдненостi письменникiв,
ïх специфiчноï близькостi», шо формує духов,
клани». Бiографiчна домiнанта в методологiï Сент-Бьова
критикувалася В.Бєлiнським та А.Луначарським; бiльш
об'єктивно оцiнювалася Г.Плехановим, який вiдзначав i соц.
детермiнацiю творчостi франц. лiтератора, бачив достоïнства
його лiт. портретiв з психол. боку, а недолiки в поганому
висвiтленнi iст. значення письменникiв. У подальшому Б.м. був
доповнений I.Теном iн. детермiнуючими чинниками (расою»,
середовищем, моментом). Традицiя лiт. портрету на фонi сусп. рухiв
розвинулася в працях дан. критика ґ.Брандеса (1842-1927), який
поєднав культ.-iст. методологiю Тена з принципами бiографiзму
та порiвн. вивченням европ. л-р. Достоïнства останнього вiн
оцiнював як задтнiсть наближати до нас чужоземне, так шо нам легше
засвоïти його, i вiддаляти вiд нас наше власне, так шо ми
можемо споглядати його здалеку, в загальному. Метол Брандеса
визначають як портретно-бiографiчний з застосуванням iст.-культ.
фактiв для психол. характеристики письменника. В психол,-портретному
стилi створенi ним монографiï про В.Шекспiра, Й.В.Гете,
Вольтера, статтi про I.Тургенева, Ф.Достоєвського, Л.Толстого,
М.Горького. Розвиток лiт-знавчого жанру «лiт. портретiв»
на поч. XX ст. зазнав впливу iмпресiонiзму, що проявилося в
прагненнi до очищення бiографiï письменника вiд побiчних
елементiв», до виявлення потаємного духу. Такими є
дослiдження франц. iсторика л-ри Г.Лансона (1857-1934), якi
комбiнують iнтуïтивний аналiз з точними науками та лiт.
портрети рос. критика Ю.Айхенвальда (1872-1928). В рос. дорев. лiт-
знавствi традицiï Б.м. не дiстали широкого розповсюдження.
Деякою мiрою ïх можна знайти в нарисах iсторика заг. л-ри
Олексiя Веселовського (1843-1918) про Мольєра, Дж.Байрона, де
бiографiчний пiдхiд поєднується з принципами культ.-iст.
школи Тена i Пипiна. В переробленнях цiєï школи
бiографiзм був висвiтлений в дослiдженнях укр. лiт-знавцiв
(В.Горленко, М.Драгоманов, М.Сумиов, М.Петров). На факти
iндивiдуальноï iсторiï письменника спирався I.Франко в
статтях про творчiсть Т.Шевченка (Причинки до оиiнення поезiï
Т.Шевченка. 1881 та iн.). Найпродуктивнiшим у подальшому розвитку
лiт- знавчоï методологiï стало положення Сент-Бьова про
вивчення ‘ духов, спорiдненостi письменникiв, ïх
«духов, кланiв, що затвердилися в психол. та порiвн.-iст.
шкалах. В першому випадковi це проявилося в дослiдженнi психол.
типiв письменникiв у нiм. психолога Р.Мюллера- Фрайєнфельса,
який, однак, при цьому спирався лише на вивчення ïхнiх тв. Тому
вивчення лiт. симпатiй, кола письменницького чигання життєва
традицiя бiогр. школи, що утвердилася в суч. наук, лiт-знавствi,
яке, щоправда, не схильне захоплюватися бiографiчною домiнантою.
Б.м. слiд вiдрiзняти вiд принципiв написання бiографiï, в якiй
життя письменника стає предметом вивчення. До найцiкавiших
джерел бiографiчного жанру слiд вiднести IСТ.'ХуДОЖ. Порiвняльнi
життєписи Плутарха (бл. 46-127 рр. н. е.), де в 46 парних
бiографiях знаменитих грец. та рим. державних дiячiв i полководцiв
автор використовував поширений в ант. риторицi та науцi прийом
порiвн. пошукiв. Парнi бiографiï Плутарха мають особливу
заключну частину порiвняння», яке розкриває ставлення
автора до своïх героïв; образи та сюжети Плутархових
«життєписiв широко використовувалися в трагедiях
Шекспiра. В бiографiчних дослiдженнях, якi тiсно повязують життя та
твор. дiяльнiсть письменника, методологiя Сент-Бьова багато в чому
ще не втратила свого значення як допомiжна, вдосконалена принципами
порiвн. та психол. вивчення творчостi. Микола Нефьодов