БОГОМИЛЬСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО

БОГОМИЛЬСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО частина давн-бол. л-ри, тiсно пов'язане з соц.
i єретичним рухом Х-ХIУ ст. у Болгарiï i вiдомим пiд назвою
богомильство, яку вiн офимав вiд iменi свого засновника попа Богомила.
Останнього часом ототожнюють iз попом Iєремiєю, автором
вiдомих апокрифiв (О.Пипiн, М.Гудзiй). Але це двi рiзнi особи, причому
пiп Iєремiя виступав як проти офiцiйноï Церкви, так i проти
богомилiв, й прагнув до оновлення християнства (Д.Ангелов,
Е.Георгiєв, Й.Iванов). Тому його iмя зайняло разом iз попом
Богомилом почесне мiсце у Списку заборонених книг (iндексах),
Богомильство виникло на фунтi христ. свiтогляду внаслiдок зiткнення мiж
словян, космогонiєю i давн. сх. дуалiстичними вченнями, шо мали
поч. вiд манiхейства, гностицизму, павлiкiанства та масалiанства.
Богомили вважали, шо у Всесвiтi iснує два начала добро i зло.
Небесний свiт i душа людини за ïх поглядами були творiнням доброго
начала (Бога), а видимий свiт i тiло людини творiнням злого (Сатани).
Богомили заперечували весь матерiальний свiт i проголошували слугами
диявола всiх представникiв земноï влади. Вони Виступали проти
офiцiйноï Церкви i вищого духiвництва, яке звинувачували у
вiдхиленнi вiд справжньоï вiри, бо воно прагнуло матерiального
добробуту i розкошi. Намагаючись спростити релiгiю, заперечували
встановленi Церквою таïнства та обряди: хрещення, причастя, шлюб i
т.iн. Виступали проти ушанування хреста, iкон, мошей. Вiдкидали й значну
частину хрисг. канонiчних книг: Ст. Завiт уважали справою диявола,
сприймаючи лише Псалми. ïхню увагу привертали також вангелiє
вiд Iоана, Одкровення Iоана та Дiяння Апостолiв. У своєму
ставленнi до церкви, бажаннi позбавити ïï численних ритуалiв
Б. буди далекими попередниками Дж.Вiклiфа (Англiя, 1320-84), Я.Гуса
(Чехiя. 1369- 1415), М.Лютера (Нiмеччина, 1483-1546). Богомили гостро
виступали також проти представникiв свiтськоï влади. У Бесiдi на
єресь Богомила болг. автора 2-оï пол. X ст. Козьми
Пресвiтера, ворога богомилiв, йдеться про те, шо вони лають багатих,
вчать своïх послiдовникiв не пiдкорятися своïм господарям,
ненавидять царя, сварять старiйшин, вважають, шо Боговi неприємнi
тi, хто працює на царя, i наказують кожному рабу не працювати на
свого господаря. Але якшо рел. система богомилiв досить цiлiсна, то
ïх сой. вчення не таке чiтке, громадський протест виявляється
в пасивному опорi, у втечi вiд грiшного свiту. Лише пiд час вiзант.
рабства, коли офiцiйна влада i Церква переходять до чужих рук i коли до
соц. гноблення додається ше й най., протест висловлюється у
бiльш активних формах. Богомили не вважають, слiдом за Церквою, що
навколишнiй свiт є краший з усiх можливих свiтiв i його
недосконалiсть пояснюють ‘пiдступами лукавого. Сатана (або
Сатанаïл, як вiн називався до падiння) не лише порушує свiт,
гармонiю, а й постiйно спокутує людину. Царство Боже настане
тiльки тодi, коли Сатана буде переможений Сином Божим i на вiчнi часи
буде заточений у пеклi. Тому на вiдмiну вiд iн. дуалiстичних вчень
богомильство проводить помiркований дуалiзм: зло не всевiчне. вихiд з
нього с. Так рел. оптимiзм стає основою полiт, учення. В XI ст.
богомильство почало поширюватись у Сербiï та Боснiï. Якшо в
Сербiï проти прибiчникiв цього вчення було вжито суворих заходiв,
то в Боснiï воно стало державною релiгiєю. Боснiйськi
богомили вiдомi переважно пiд назвою патарени. Наприкiнцi XV ст., пiд
час тур. панування, бiльшiсть iз них перейшла в мусульманство. У XII -ХШ
сг. бопомильськi iдеï вийшли за межi Балк. п-ва до Пн. Iталiï
та Пд. Францiï: пiд ïхнiм впливом в цих краïнах
розвинулись рухи катарiв та альбiгойцiв, якi були першим масовим
протестом у Зх. вропi проти кат. церкви й пiдготували фунт для появи
пiзнiших реформацiйних течiй. У 2-й пол. XII ст. богомильський дуалiзм,
на думку Д.Ангелова, проникає до Нiмеччини, Англiï та
Каталонiï. Болг. землi стали колискою одного iз значних рел.-соц.
вчень в епоху Сер-вiччя, зробили вел. внесок у розквiт європ.
Вiдродження, вiдiграли значну ролю в появi передумов його
фiлософiï, гуманiзму та культури. Богомильськi общини у
Болгарiï стали осередком пропаганди i органiзацiï звязкiв з
усiма краïнами, де поширювалось ïхнє вчення. Невипадково
ïх послiдовникiв за рубежем називали бугри, болгари. Б.
поширювалось серед розташованих навколо Болгарiï краïн, де
знаходило вiдповiдний грунт. У 1-й пол. XI ст. богомильськi проповiдники
з'явились у Вiзантiï (в Пд. Фракiï та Мал. Азiï), де цiлi
села були охопленi нов. вченням. Антифеодальнi та антииерк. богомильськi
погляди, якi проникли у давн-рус. сусп-во в XI ст., продовжували
впливати й у подальшi сторiччя. Вони сприяли появi в XIV- XVI ст.
єретичних вчень, значнiшим серед яких було вчення стригольникiв.
(Хоча питання про вплив богомилiв на стригольникiв викликає в
деяких дослiдникiв сумнiв). На думку Й.Iванова, розповiдi волхвiв у
Києвi, Ростовi, Бiлоозерi у ХI-ХII ст., зафiксованi у сх-словян.
лiтописах, нагадують богомильськi космогонiчнi теорiï. Богомильство
створило багату л-ру. яка була майже знишена офiцiйною Церквою, що
переслiдувала будь-яку єресь. Тому питання авторства в Б.п.
залишається невизначеним. Без сумнiву, одним з перших книжникiв
був пiп Богомил, хоча якi саме книги вiн написав невiдомо. Те саме можна
сказати i про iн. послiдовникiв богомильства: Михаïла, Тодора,
Добра, Стефана, Василiя, Петра. Щоб надати своïм тв. бiльшоï
достовiрностi, богомили приписували авторство особам, вiдомим з бiбл.
iсторiï або власним пастирям. Напр., псевдоавтором
Таємноï книги визначено євангелiста Iоана, а
Болгарського апокрифiчного лiтопису пророка Iсайю. Поширювались
богомильськi кн. таємно. В Б.п. розрiзняють двi основнi частини:
справжнi богомильськi тв. i ап ок ри ф и з богомильськими первнями.
Першi безпосередньо повязанi з богомильською iдеологiєю та
органiзацiєю богомилiв. До них передусiм належить Таємна
книга, де викладено розумiння ними походження та устрою свiту. Цей тв.
виник у Х-ХI ст. в Болгарiï, а у XII ст. був перенесений до
Iталiï єпископом Назарiєм i використовувався для потреб
зх. богомилiв. Зберiгся лише на лат. мовi у двох рукописах Вiденському
(XII ст.) та Каркасонському (XIV ст.), якi походять вiд рiзних
перекладiв. Сама кн. являє собою дiалог мiж Iсусом та його учнем
Iоаном, який вiдбувся на Таємнiй вечерi. Другий важливий памятник
Б.п. є написаний Прованс, мовою Катарський требник» (XII
ст.), шо слугував катарам (альбiгойцям) у Пд. Францiï. Його
оригiнал також, вiрогiдно, виник у Болгарiï. Складається вiн
з пяти частин, якi вiдповiдають рiзним ритуальним дiям: службi, посвятi
у вiру , посвятi у вдосконаленi богомили» (духов, хрещення),
молiнню в рiзних випадках, духов, хрещенню недужого вiруючого. Поширене
було Видiння Iсаєво, де яскраво виражено уявлення про верховний
семинебесний свiт, куди пiднявся дух Iсайï пiсля того, як залишив
своє тiло на землi. Кн. була перекладена з давн- болг. на лат.
мову й видана 1522 у Венецiï. До т.зв. другорядних тв. Б.п
вiдносять сер-вiч. апокрифiчну л-ру (Слово про Адама i ву ,
«Дитинство Iсусово, «Книга про Еноха, Одкровення Варухово та
iн.), хоча за походженням це власне не богомильськi тв., а старозавiтнi
та євангельськi сюжети та образи. Вони були популярнi в межах Рим.
iмперiï та Вiзантiï, згодом i у Болгарiï. Пiзнiше ввiйшли
в коло Б.п., бо мiстили в собi такi погляди й образи, якi пасували для
популяризацiï iдей богомильства. Напр., Тiверiадська легенда,
дуалiстичний апокриф про створення Всесвiту як спiльноï справи Бога
i Сатани. Виник вiн у сер-вiч. Болгарiï, згодом поширився серед сх,
словян. Сюди можна вiднести також двi легенди про створення свiту
боснiйську та грец., якi вiдбивають дуалiстичнi погляди єретикiв
Боснiï та Вiзантiï. У Словi про Адама i ву» йдеться про
важку долю перших людей пiсля грiхопадiння i вигнання з раю. Покинута
Богом, перша людина змушена стати слугою Сатани, Апокриф вiдбиває
дуалiстичне розумiння боротьби мiж Богом i Сатаною. Аскетичнi
настроï, ненависть до вiйни передає Болгарський апокрифiчний
лiтопис» (XI ст.). Болг. дуалiстичнi легенди свiдчать про його
вплив на нар. творчiсть, де йдеться про створення свiту i боротьбу мiж
Богом i дияволом, котра завершується перемогою Бога. За часiв
вiзант. панування богомильськi апокрифи проголошують патрiотичнi мотиви
(Розумник). Богомили прагнули зробити проповiдуване ними вчення наочним
i зрозумiлим. Все. що викликало сумнiв у хрисг.. вченнi й особливу
зацiкавленiсть, повинно було подаватись у легко зрозумiлiй формi. Тому,
шоб .задовольнити дух. потреби вiруючого i зацiкавити його, Б.п
вдавалось до фантазiï, використовувало притчi, банки, легенди. Це
надавало йому перевагу перед сухiстю офiцiйноï л-ри. З X ст.
богомильськi апокрифи з Болгарiï поширюються в сусiднiх словян, i
неслов'ян. землях, ле ïх називали болгарськi байки. Вони не тiльки
переписувались, а й безпосередньо вплинули на розвиток давн. л-ри, шо
часом простежується й у новiтнiй. Матерiал з апокрифiв
запозичували вiдомi письменники: Данте Алiґєрi (Пекло),
Дж.Мiльтон (Загублений рай), Ф.Г.Клопшток (Месiада»). Н.Райнов
(Богомильськi легенди) та iн. Апокриф Ходження Богородицi по муках мав
на укр. грунтi щонайменше три редакцiï, i його вiдгомiн вiдчутний у
Енеïдi [.Котляревського. У сх. словян набуло поширення й антибо-
гомильське та антиапокрифiчне письменство, яке сприяло тут розвитковi
публiцистичних жанрiв. Валерiй /Iаврено в