Хронiка

ХРОНIКА (грец. лiтопис) 1) Iсто рiографiчний жанр. Iст. подiï,
сучасником яких був хронiст, вiдтворювалися в X. у часовiй
послiдовностi. На вiдмiну вiл багатожанр. та як наслiдок
багатофункцiональних лiтописiв, де архiтектонiчний подiл здiйснювався за
роками (В лiто.. . «), X. здебiльшого виконували тiльки функцiю
«записування iсторiï i компонувалися за перiодами владарювання
того чи iн. дiяча (напр., вiзант. X. розчленовували iст. процес на
«царювання»). Як самостiйний iсторiографiчний жанр X.
виокремлюється в Сер-вiччi, але тв. » хронiкального характеру
з'являються в рiзних регiонах практично водночас з виникненням письма.
Серед найдавн. памяток єґип., шумерськi, хетгськi. кит.,
рим. аннали (аннали iнодi називають первiсною формою X.). вавилон.
хронiки. бiбл. книги Суддiв. Царств. Паралiпоменон та iн.Починаючи з
сер. вiкiв i до XVIII ст, величезна кiлькiсть X. створюється при
дворах європ. правителiв та в монастирях Жанр
X. надто був поширений у Вiзантiï. Францiï. Англiï та
iн. краïнах, де X. набувала заг-державного значення: ло X.
тяжiють i деякi iсл. саги
Y. вiдiграла величезну ролю в становленнi най. свiдомостi та нац.
культури зх. слов'ян. У Чехiï започаткували iсторiографiю лат-
мов. «Чеська хронiка» Козьми Празького (бл. 1045-1125) та
вiрш. «Далiмiлова хронiка (доведена до 1314) чес. мовою.
Подiбну вагу мали в Польщi латиномов.
Z., серед них «Хронiка i дiяння князiв i правителiв
польських» канонiка Галла Анонiма (бл. 1113-16), «Iсторiя
Польщi» в 12 кн. Яна Длугоша (1413-86), який використав,
зокрема, давн-рус. лiтописи, в т.ч. тi, шо не збереглися. В сх-слов.
л-рах, де провiдним iст. жанром виступав лiтопис. X. була значно менш
поширеною, нiж в Зх. вропi, i. як правило, або набувала лiтописних
рис. або фiксувала подiï з iсторiï того чи iн. монастиря,
тобто задовiльнялася переважно i iрагматичною функцiєю в
обмеженому середовищi («Хронiка Києво-Михайлiвського
золотоверхого монастиря». «Хронiка Мотронинського
монастиря» та iн ).
2) Лiт. жанр, в центрi уваги якого час як суб'єкт iст процесу. На
вiдмiну вiд щоденника та iст. роману, де на перший план висуваються
вiдповiдно особистiсть автора чи характери, шо розкриваються на тлi
iст. полiй, в X. сама хода часу є рушiйною силою сюжету,
котрий звичайно має екстенсивний характер: лiнiйним часовим
змiнам вiдповiдають змiни сцен, фрагментiв, картин зображуваноï
дiйсностi. Власне лiт. X. з являється в добу Вiдродження
(В.Шекспiр). коли л-ра звертається до багатого матерiалу сер-
вiчних iст.
X. (Драматична хронiка). Пiзнiше, на основi уяви романтикiв про
неповторнiсть кожноï iст, доби, виникають романт. X. ( Хронiка
часiв Карла IX » П.Мерiме). Нов. тип т.зв. «родинна
X,» виникає в творчостi реалiст, орiєнтованих
письменникiв: «Сiмейна хронiка» С.Аксакова.
«Будденброки» Т.Манна. Сага про Форсайтiв»
Дж.Голсуорсi. Близький до X. i роман А.Свидницького
«Люборацькi». Також зустрi чаються випадки пародiйного
переосмислення X. в л-рi: iст X. в Iсторiï одного мiста М.Салтикова-
Щедрiна. газетна X. i образ хронiста в Бiсах' Ф.Достоєвського
та iн, Олексанлр Бойчеико