Iнтертекст

IН ТЕРТ ЕК СТ термiн, шо пояснює виявлення рiзних форм та напрямiв
письма в однiй текстовiй площинi. Введений 1967 Ю.Крiстєвою,
термiн стає одним з центр, понять постструктуралiстськоï
критики. Суч. розумiння поняття I. грунтується на теорiï
полiфонiчностi М.Бахтiна, працях представникiв форм альноï школи
(зокрема, концепцiï п арод iï Ю.Тинянова) та теорiï
анаграм Ф. де Соссюра. Теор. та методологiчнi проблеми
I. представленi у роботах Р.Барта. М.Рiффатерра, Ж.Женетта, РЛахман та
iн. Iснує декiлька визначень термiну. На думку
Крiстєвоi», I. не є цiлеспрямованим зiбранням цитат
(на зразок центона), а є певним простором сходження можливостi
цитацiï та ïï виявлення. Окрiм цього. I. вмiшує
у собi не стiльки прямi цитати з певних тв., скiльки всi можливi
культ, дискурси (соцiолектнi. побутовi, наук., пропагандистськi,
маскульт., лiт. тошо). пiд впливом яких перебуває автор будь-
якого тв.. Момент появи I. є читанням-письмом, бо
зявляється в процесi переписування вже iнформацiï,
утвореноï у вже iснуючому чи попередньому культ, контекстi. За
словами I.Смiрнова. I. два або бiльше худож. тв., якi
об'єднанi знаками-показниками iнтертекстуального звязку.
Теоретики постструктуралiзму розглядають суч. свiт як єдиний
заг. текст, шо мiстить прихованi та явнi нагромадження алюзiй. цитат
i ремiнiсценцiя з культ, досвiду минулого. Пояснюючи будь-який текст
як єдиний I., унiверсальний текст, шо є наслiдком
текстуальноï реальностi i, у свою чергу, матерiалом та причиною
появи нов. текстiв, гол. ознакою iнтертекстуальностi Барт
визначає безкiнечнiсть, шо зумовлена безкiнечнiстю мови
(письма): I. це перспектива цитацiй, марево, зiшане з структур; вiн
невiдомо звiдки виникає i кудись зникає… все це
уламки чогось, лiо вже було читано, бачено, здiйснено, пережито'.
Його послiдовник Л.Женнi говорить, шо властивiсть
iнтертекстуальностi полягає у 'введенi нов. способу читання,
який пiдриває лiнеарнiсть тексту, бо кожна iнтертекстуальна
вiдсилка є вiдмiткою альтернативи читання, яке можна або
продовжити, або повернутись до вказаного першоджерела.
Iнтертекстуальнiсть є властивiстю тв. асоцiюватися з iн. тв.
Внаслiдок такого асоцiювання виникає нова вiдтворююча
структура худож. цiлого, яка i називається I. Особливо
актуалiзується I. в л-рi модернiзму, в якому вiн
невiдємно повязаний з неомiфологiзмом (Доктор Фаустус Т.Манна.
Улiсс Дж.Джойса, «Гра в бiсер Г.Гессе та iн ) та
постмодернiстськiй худож. практицi (романи У.Еко, М .Павича. В .С
орок iн а та iн ). П остм одернiзм зосереджується на грi з
культурою, шо зумовлює первнi пародiювання, iронiчного
тлумачення традицiйних сюжетiв та о б р а зiв , ремiнiсиентного.
алюзивного, цитатного вiдтворення багатоголосся свiт, культури. Цi
первнi зумовлюють i визначають особливу насиченiсть змiстовного поля
тексту. Залежнiсть появи нов. тексту вiд попереднiх лiт. традицiй та
напрямiв пояснюється у роботi Бахтiна Проблема змiсту,
матерiалу та форми у словеснiй художнiй творчостi (1924) i
визначається як дiалог автора з минулими лiт. явищами. Надалi
в постструктуралiзмi, зокрема в роботах Крiстєвоi, бахтiнський
дiалог стає теор. обгрунтуванням i визначається як
iнтертекстуальнiсть. Важливим моментом для виникнення теорiï
iнтертекстуальностi є й поняття стороннього слова (Бахтiн).
Важливою рисою I. є його просування у часi, яке полягає
у перманентному виникненнi вiдношення прототексту (або архетексту)
та метатексту i можливе лише завдяки енергiï, якою надiленi
автор, текст i читач. Iмплiцитна енергiя автора полягає у
наявностi задуму i перетворюється в експлiцитну енергiю в
процесi створення тексту. Енергiя тексту полягає в тому, що
вiн є генератором змiсту. Експлiцитна частина енергiï
пiдтримує стабiльнiсть I., iмплiцитна його динамiзм. Основними
iнтертекстуальними знаками в лiт. дискурсi стають цитата та поет,
формула, в епiч. цитата, ал ю зiя, рем iнiсц енц iя, плагiат,
бiблiографiчна позначка i т. iн. Змiнюється трад. функцiя
цитати, яка перестає вiдiгравати ролю посилання до iн. тексту,
до джерела, а стає запорукою наростання смислiв, посилення
полiлогу текстiв, культур, свiдомостей. Теорiя I. у суч. лiт-
знавствi стає своєрiдним чинником заг. змiни трад.
усталених пiдходiв i шодо оцiнки лiт. фактiв: уявлення про
«учителя та учня, послiдовнiсть та вплив, центральнiсть та
периферiйнiсть, iнварiант та трансформацiю, якi визначаються
позицiєю суб'єкта (читача, критика, лiт-знавця).
Прикладами I. у л-рi можна вважати ‘Панночок з А . Ж.Рiве,
Роман, Голубе сало» В.Сорокiна. Школа для дурнiв С.Соколова
численнi тв. лiт. гурту Бу-Ба-Бу, Ю.Iздрика та iн. Наталя Л ихом
анова