МОЛИТВА ВIРШОВАНА

МОЛИТВА ВIРШОВАНА — лiр ж анр, структура якого генетично
пов»язана з рел. молитвою, шо визначена христ. богословом УII-УШ
ст. Iоаном Дамаскiним (трактат ‘Джерело знань i як сходження
розуму до Бога або прохання потрiбного у Бога. Проте на вiдмiну вiл рел.
молитви, п ерев аж н о сак рал ьн оï за своïм характером, М.в.
являє собою насамперед явище мист-ва. Тому ïï навряд чи
доцiльно розглядати як вiрш, перекладання рел. молитви (шо можливо),
хоча вона i входить в систему прикладних жанрiв, шо вiдповiдають певним
життєвим ситуацiям, епiталама, епiтафiя, мадригал та iн. Авторство
рел. молитви, навiть зберiгаючись в сусп. пам' ятi, є по сутi
анонiмним, позаяк характер структурних вiдносин мiж адресатом i
адресантом у нiй явно регламентований. У цьому розумiннi можна говорити
про жанровий канон рел. молитви, яка має в собi настанову на
тиражне (колективне чи iндивiдуальне) ïï виконання. М. в.
є авторською не тiльки за iменною назвою, але й за змiстом.
Особливо очевидним це стає у тих випадках, коли в ролi лiр.
«двiйника учасникiв молитовного спiлкування виступають явно
неканонiчнi в порiвняннi з рел. «персонажi («Молитва сталi
амер. поета XIX ст. К.Сендберга. «Отче наш, Тарасе
всемогутнiй» Д. Пав,тичка. «Молитва пальми»
М.Калитовськоï). Тому, навiть вiдтворюючи структурнi особливостi
рел. молитви, а також використовуючи трал, набiр ïï риторичних
фiгур (рефрен, ан аф ора i т. д.). М. в. як жанр що мiстить у собi, з
од. боку, приклади прям оï, стилiзаторськоï iмiтацiï рел.
молитви (основний корпус текстiв), а з iн. боку, факти травестування
останньоï (напр.. «Молитва святошi Вiллi» шотл. поета ХУШ-
ХIХ ст. Р.Бьорнса), характеризується досить широким дiапазоном
автор, пафосу, шо свiдчить про структурну гнучкiсть М. в. як жанру. Це
дозволяє ïй сполучатися з iн. жанрами (напр., станси ф ран ц
. поета XV II ст. Ф . М алерба «Молитва за короля, шо
вiдбуває в Лiмузен») i зумовлює ïï широке
розповсюдження в свiт, поезiï, особливо христ. краïн: болг.
(Х.Ботєв. XIX ст ), ганськоï (Д.Адам-Мортi. ХХст). голланд.
(Г.Гроцiй.
I.Вондел, XVII ст.). iрл. (Мак Намi. XIII ст.: Мак Нiс, X X ст.).
кубинськоï (Н.Гiльєн. X X ст ). латис. (Аспазiя, ХIХ-ХХ
ст.). цiм. (ГI.Герхард, XVII ст., Й.В.Гьоте, ХУШ-ХIХ ст.). поль.
(Ю.Чеховiл. XX с.т.), рум. (М. Емiнеску), словен. (О.Жупанчич. ХIХ-ХХ
ст.). франц. (111.Бодлер. Г.Аполiнер. П.Елюар), чес. (В.Коцманек,
XVII ст.). угор. (Й. Бейза. XIX ст.) тошо. У рос. поезiï М. в.
представлена iменами С. Шаховського (XVII ст.), Д. Веневiтiнова.
М.Лер монтова. .Баратинського. I.Козлова, I.Нiкiтiна. Ап.
Григор'єва (XIX ст.), М.Гумiльова, З.Гiппiус. А.Ахматовоï
(ХIХ-ХХ ст.), Б.Окуджави, Ю.Лєвiтапського. А.Вознесенського (XX
ст.) та iн. В укр. поезiï XVIII ст. луже своєрiдним жанром
була пiсня-скарга з обов'язковим молитовним зверненням до Бога. Цi
пiснi написанi переважно акровiршем, який мiстить у собi iмя ïх
автора: Пiсня набожна Iнокиня Анисiя, «Пiсня свiтова»
Агапона. «Пiсня свiтова I.Бачинського, Пiсня про бiдного
сироту» Р. Корепького, «Пiсня о свiтi . Падальського,
‘Пiсня I. Пастелiя. Пiсня свiтова I. Пашковського та iн. У
подальшому М. в. зустрiчається у творчостi Т. Шевченка,
1. Манжури (ХIХ-ХХ ст.), багатьох поетiв XX ст.: Б.-I. Антонича. М.
Калитовськоï. Р. Купчинського, О. Дятуринськоï. Е.
Маланюка. Б. Нижанкiвського, О. Стефановича та iн. Борис Iванюк