Осучаснення

ОСУЧАСНЕННЯ наближення при рецепцiï першотв. до сьогодення. Ступiнь
збереження або змiнення худож.-формальних складникiв (сюжет, образи-
персонажi, антропонiми, топонiми, етил, забарвлення тошо) залежить вiл
того, в якому видi рецепцiï (переклад, п е р е р о б к а , зап ози
ч ен н я, насл iд ування) вiдбувається О. Цi змiни узалежненi
також невiдривною вiд О. трансформацiєю: О. проблематики є
воднораз або ïï актуалiзацiєю, або наданням
понадчасового звучання. Iснує традицiя переробок-О. славетних
поезiй, ïхнього iдейного змiсту та образiв: ода Гораиiя
Памятник» у рос. переробках Г.Державiна, О.Пушкiна, В.Брюсова,
поль. А.Мiцкевича, словац. П.Гвєздослава Орсага, Й.М.Гурбана
Ваянського, укр. М.Рильського; трансформацiя Псалмiв Давида поетами
Польщi (Я.Кохановський), Украïни (Т.Шевченко, П.Кулiш), Чехiï
(Ю.Зейєр, Я.Врхлiцький). У рос. поезiï XVIII 1-ï пол.
XIX ст. ïх iнтерпретували С.Полоцький, ‘ М.
Ломоносов,.Державiн, Ф.Глiнка, М.Язиков, О.Хомяков та iн. Цi переробки,
в деяких випадках, зокрема в Шевченка, межують iз переспiвали або
вiльним перекладом. Показовими є переробки- О. Б.Брехта:
Антiґони» Софокла (1947), Життя Едварда II Англiйського»
Х.Марло (1924), Корiолана В.Шекспiра, Мольєрового Дон Жуана
(1952). Нiм. драматург розглядав клас, тематичний i формальний матерiал
як такий, шо його можна i треба докорiнно переробляти. Скороченням,
переставленням, дописуванням сцен (остання картина Корiолана), а також
режисерським трактуванням видiлялося полiт, найактуальнiше в
багатограннiй автор, концепцiï, першотв. Слiд розрiзняти внутр. та
зовн. О. У першому випадковi зберiгається не лише час (звичайно i
мiсце дiï), але й сюжет, дiйовi особи, реалiï, атропонiми,
топонiми, мовнi ознаки тошо. Воднораз вкладається актуальна
проблематика сьогодення. Таке О. має мiсце при переробцi чи при
повному запозиченнi. (Камiнний господар Лесi Украïнки), а також при
запозиченнi зi змiною жанру жанровiй переробцi. (ПанТвардовський, Бар
Кохба» чес. поета Я.Вхрлiиького, Iдилiï болг. письменника
П.Тодорова, Йосифта його брати Т.Манна). Внутр., проблемне О.
породжує зовн. О., на рiзних форм, рiвнях внесення в тв., час
дiï якого не змiнено порiвняно з протосюжетом, анахронiзмiв слiв,
виразiв, термiнологiï, реалiй, дiйових осiб, неможливих у минулому:
Нова епохальна подорож пана Броучка цього разу в XV сторiччя (1888)
.Чеха, Янкi з Коннектiкута при дворi короля Артура (1889) Марка Твена,
Справжня апологiя Сократа» грец. письменника К.Варналiса (1931),
Жайворонок франи. драматурга Ж.Ануя (1953). При контактах людей рiзних
часiв стають очевидними вiдмiнностi в ïх свiтосприйманнi. Вiдтак
виникає взаємо- нерозумiння й подальшi, переважно комiч.,
непорозумiння. О. спричиняє змiну соц.-психол. мотивування вчинкiв
дiйових осiб. Так, чес. поет В.Незвал «за мотивами вiдомих те.
написав якiсно новi пєси Три мушкетери, «Новий Фiгаро»,
«Схована на сходах (за Кальдероном) i так визначив характер
переробки: Я перекроïв все, аж до характерiв героïв, i надiлив
ïх тим, шо притаманне людинi XX столiття складнiстю духовного
свiту, багатого вiдтiнками. На О. побудовано жанр, структуру су ч асн
ого апокрифу. Особливий рiзновид О. перенесення дiï в iн. добу,
переважно синхронну часу написання тв.: Свята Iоанна боен (1932) Брехта,
Запорожець за Дунаєм (1930) Остапа Вишнi. Еврiдика (1942) Ануя. В
iн. тв. дiя вiдбувається паралельно у часi протосюжету й у
сучасностi. Сни Сiмони Машар (1943) Б.Брехта й Л Фейхтвангера, Iван
Васильович (1936) М.Булгакова. Прикладом вульгаризованого О. є
комiкс Анна Каренiна Л.Толстого та фiльм за романом Iдiот
Ф.Достоєвського в яких присутнi деталi та речi характернi для
сьогодення: автомашини, роликовi ковзани, мобiльнi телефони, пейджерi
тощо. Анатолiй Волков