Рококо
РОКОКО (франц. rococo, вiд rocaille дрiбнi, маленькi мушлi) етил, течiяв мист-вi та л- рi європ. краïн XVIII ст. Вiдобразила
своєрiдну еволюцiю барочних традицiй насамперед у Францiï та
Iталiï. Термiн Р. спочатку вживався щодо архiтектури та малярства,
де виник потяг до легкоï, вишуканоï, примхливоï
декоративностi, до мист- ва бiльш iнтимного, гедонiстичного, яке
вiдповiдало б витонченим смакам людини, шо уникає драм,
конфлiктiв. Раннiм взiрцем стилю Р. в образотворч. мист- вi є
цiлiсний ансамбль iнтерєру готелю Субiз в Парижi (1735), створений
архiтектором Ж.Бофраном (1667-1754), групою художникiв на чолi з Ф.Буше
(1703-1770). Рiзьбленi панелi, лiпнi орнаменти, мальовничi панно, шо
суцiльним килимом устелюють стiни i плафони, контрастували з дещо
стриманiшою бароковою архiтектурою фасаду, яка доповнювалася лише
прикрасами у виглядi мушель (рокайлiв). У рiзьбярствi розвивається
вишукана асиметрiя композицiï, легкiсть лiнiй, кокетлива
грацiйнiсть рухiв. В живописних прикрасах домiнують пасторальнi сюжети з
галантними пастухами i манiрними пастушками, чуттєвi епiзоди ант.
мiфологiï з особливо просвiтленою у Буше палiтрою. Його
попередником був маляр значно ширшого тематичного i формального
дiапазону А.Ватто (1684-1721), автор широко вiдомих полотен Паломництво
на острiв Кiферу та Свято кохання (1717). Прикладному мист-ву Р.
притаманний блискучий розквiт керамiки (русанський фаянс, майсенська
порцеляна], ювелiрноï справи (вироби батька й сина Жерменiв),
меблевого мист-ва (вироби Ж .Ф.Обена, П,Бернара, Ш.Крассона у
Францiï, Т.Чiппендейла в Англiï). Данi худож. тенденцiï
дiстали поширення в оформленнi багатьох палацових ансамблiв краïн
Центр, та Сх. вропи. В Iталiï стиль Р. виник пiд впливом франц.
малярства у творчостi П.Лонги (1702-1785), який показав легковажний
побут Венецiï часiв Гольдонi. В Нiмеччинi декоративне мист-во Р.
знайшло своє втiлення в iнтерєрах, створених архiтектором
Г.Кнобельсдорфом (1699- 1753) в палацах Шарлоттенбурга (Берлiн) i
Потсдама (Сан-Сусi). В авсгр. архiтектурi елементи Р. проявились в
палацових ансамблях Шьонбрунн та Бельведер (Вiдень), творiннях
архiтекторiв Фiшера фон Ерлаха (1656-1723), Гiльдебрандта (1669-1745) i
маляра Маульберча (1724-1796). Iдеологи Р. в музицi вважали мiрилом
оцiнки муатвору аматорський слух. Музика розглядалась як джерело
насолоди, як подоба вишуканоï мови. Полiфонiя поступалась мiсцем
однозвуччю i хоровому унiсоновi (гомофонiï). Помiтне багате
використання муа прикрас i допомiжних фiгур (мелiзми). Типовi приклали
Р. в музицi клавесиннi мiнiатюри Ф .Куперена (1668-1733) i Ж.Ф.Рамо (1683-
1764), опера-балет Галантна вропа» А.Кампри (1660-1744), Вправи
Д.Скарлатгi (1685-1757). Форми Р. в Польшi поширюються в сер. XVIII ст.
пiд впливом дрезденських архiтекторiв. До видатних памяток стилю
належить палац в Радзинi- Подляскi архiтектора Я.Фонтана. В Росiï
форми Р. проявились головним чином в малярському оформленнi
iнтерєрiв барокових палацiв, збудованих В.В.Растреллi (1700-1771)
та А.Рiнальдi (1710-1794) в Санкт-Петербурзi, Царському селi, Петергофi
та Оранiєнбаумi. Майстрами тут були iноземнi художники, шо
працювали в Росiï, П.Ротарi (1707-1762), який створив кабiнет мод i
грацiй» у Вел. петергофському палацi; С.Тореллi (1712-1784) автор
плафона Венера i грацiï в Китайському палацi (Оранiєнбаум).
Нац. варiант стилю помiтний в деяких памятках архiтектури Украïни,
головним чином в орнаментальному обрамленнi фасадiв та iнтерєрiв.
Такий, напр., величезний семиярусний iконостас Преображенськоï
церкви у Вел. Сорочинцях Полтавськоï областi з чудовою декоративною
рiзьбою, каскадом неповторних орнаментiв, сповнених буйноï
фантазiï. Лiпний рокайлевий орнамент часто використовував укр.
майстер бароковоï архiтектури I.Григорович- Барський (1713-1785),
творець собору Рiздва Богородицi в Козельцi та надбрамноï дзвiницi
в Кирилiвському монастирi. На поч. XXст. в нiм. лiт-знавствi термiн Р.
було вжито до л-ри, в якiй згаданi риси мист-ва отримали бiльш
розгорнуте втiлення., Р. в л-рi Францiï найтiснiшим чином повязано
з салонною дворянською культурою. Бiля ïï джерел стояли поети
ґiйом де Шольє (1639-1720) i Шарль-Опост Лафар (1644-1712). В
ïх iронiчних посланнях прославлялися сiльська вiдлюднiсть, кохання
i вино, лунали заклики до насолоди, до вiдплиття на острiв Кiферу
(вiдома картина Ватто). Життя уявлялось як весела галантна вистава,
вишуканий маскарад, прикрашений витонченими перифразами та неологiзмами.
З любовноï ант. лiрики (поезiï Анакреонта, Тiбулла, Овiдiя)Шольє i Лафар вибирали те, шо було пройнято еротикою та
гедонiзмом. Грацiозно-грайливий стиль Р. втiлився в прозi, де часто до
того ж витримувався схiдний дух розкошi, лiнивоï чуттєвостi.
Однак в рамках Р. створювались i сатир, картини життя дворянських
салонiв з легковажним моралiзуванням (таким є Омана серця й
розуму» К.Кребiйона, 1738). Тенденцiï Р. знаходять втiлення в
лiрицi Е.Парнi (1753-1814), в якiй помiтне не тiльки протиставлення
просвiтницького реалiзму, але й звязок з ним. Видатнi європ.
просвiтителi Вольтер, ДЛiдро, К.Вiланд звертались до куртуазних сюжетiв
Р., викриваючи старi звичаï (Орлеанська дiва» Вольтера,
Нескромний скарб Дiдро). Риси Р. знайшли втiлення в iтал. поезiï
учасникiв лiт. гуртка Академiя Аркадiя (з 1690). Анакреонтична лiрика
тут була представлена канцонами i канцонетами. Томазо Круделi (1703-
1745), Паоло Роллi (1687-1765). В опернiй драматургiï Пєсгро
Метастазiо (1698-1782) етил, риси Р. поєднувались з героïчною
тематикою. Бюргерський варiант стилю характерний для анакреонтичноï
тематики нiм. лiрика Ф.Гагедорна (1708-1754) з ïï головною
тезою: Справжнє шастя не належить нiякому стану. В Польшi взiрцем
Р. в драматургiï стали комедiï Ф.Заболоцького
Марновiрний» (1781) та Сарматизм (1785). Поєднання засад Р. i
сентименталiзму було характерним для т.зв. пулавського Р., представники
якого протиставляли канонам класицизму творчiсть стихiйну, продиктовану
серцем (Про генiя, смак, красномовство та переклад М.Фiялковського,
1790). Серед поль. поетiв в стилi Р. прославились Ю.Шимановський (1748-
1801) та Ф.Князьнин (1750-1807), автори iлилiй, пiсень, драм.
пасторалей. Основоположником галантного стилю в угор. поезiï був
Л.Амде (1703-1764), який барвисто описував принади холостяцького та
тягар подружнього життя. Полiт, залежнiсть та роадрiбленiсть пд.-словян,
земель не сприяла розвитковi традицiй європ. галантноï»
л-ри. Окремi ïï прояви помiтнi у Вiршах кохання та поемi
Зiтхання Магдалини, яка кається (1728) дубровницького поета
I.Джурджевича (1657-1737). В Росiï зi стилем Р. спорiднена рання
поезiя О.Сумарокова (1717-1777), який почав свою творчу дiяльнiсть з
модних пiсеньок на теми кохання, iдилiй та еклоґ. Талановитим
автором сентиментальних пiсень був Ю.Нелединський- Мелецький (1752-
1829). Поезiєю Парнi захоплювались К.Батюшков, О.Пушкiн.
Галантний» стиль епохи Р. знаходив застосування в пiзнiших худож.
ретроспекцiях i стилiзацiях в л-рi та мист-вi ХIХ-ХХ ст. В поезiï
франи. символiзму иi якостi проявились в зб. вiршiв П.Верлена Галантнi
свята (1869). Перевага часткового нал загальним притягувала до епохи Р.
франц. прозаïкiв бр. ґонкурiв, якi створили цикл тв. про
звичаï епохи Людовика XV (Iнтимнi портрети 1858; Коханки Людовика
XV, 1860). В рос. поезiï срiбного вiку галантний свiт XVIII ст.
приваблював М.Кузмiна: зб. Куранти кохання» та варiацiï на
теми франц. авантюрно-психол. роману: Пригоди Емем Лебефа (1906).
Елементи стилю Р. використовувались художниками європ модерну кiн.
ХIХ-поч. XX ст. (О.Бьорлслi, Ф.Штук, Г.Клiмт та iн.). Фр. режисер Антуан
у цьому ж дусi поставив балет-комедiю Ж.-Б.Мольєра та П.Корнеля
Психея. Зацiкавлення ретро спекцiями в стилi Р. було притаманне
художникам Свiту мистецтва О.Сомову, О.Бенуа, .Лансере, якi воскрешали в
малярствi, графiцi та скульптурi чарiвний i витончений свiт дворянського
побуту XVIII ст. Порiвн. лiт-знавству ше належить повнiше вивчити низку
проблем лiт. Р. Серед них аналiз най. варiантiв стилю, його звязки з
бароко, сентименталiзмом та європ просвiтництвом, пiзнi
модифiкацiï. Микола Нефьопов
