Робiнзонада

РОБIНЗОНАДА вельми поширена в європ лiт-рах ХУШ-ХIХ ст. трад.
сюжетна структура, в основi якоï лежить ситуацiя iзоляцiï
людини (групи людей) на островi. Назва походить вiд iменi героя роману
Д.Дефо Робiнзон Крузо (1719). У подальшому термiн Р. набуває
ширшого значення i використовується у рiзноманiтних галузях.
Полiтекономи розумiють пiд ним взаємовiдносини людини, знарядь
працi та природи у так би мовити чистому виглядi, соцiологи мають на
увазi модель соц. структури, вiльну вiд суперечностей реального свiту,
психологи певну ситуацiю, цiкаву з погашу вивчення людськоï
психiки, педагоги можливiсть просто й дохiдливо пояснити дiтям рiзнi
аспекти спiвiснування людини та природи. В буденному розумiннi це
є будь-яке вiдокремлення людини вiд оточуючого ïï сусп-
ва. Особливий iнтерес виявляє лiт.-знавче розумiння термiну. Вiн
утворений за допомогою поєднання власного iменi з поширеним в
європ мовах суфiксом -ада на зразок отономастичних найменувань
типу Iлiада, Генрiада, Лузiади. Тобто маються на увазi епiч. тв., якi
описують низку пригод героïв. Однак Р. вiдрiзняється вiд цих
тв. тим, шо гол. ролю в нiй грає не образ персонаж, шо дав ïй
найменування, а ситуацiя, в якiй вiн опинився. У подальшому слово
Робiнзон(и)» стає прозивним та використовується для
позначення будь-якого персонажу, який опинився в ситуацiï
iзоляцiï. Р. як лiт. структура отримала назву у XVIII ст., однак
вона має бiльш давнє корiння. По сутi вона є одним з
найдавнiших архетипiв людського буття. Мотив вiдокремленостi людини
(групи людей) вiд навколишнього свiту наявний уже в бiбл. переказах про
Потоп та Iону, в ант. мiфi про Фiлоктета та'в Одiсеï Гомера (полон
героя на островi нiмфи Калiпсо). За пiзнього Сер.-вiччя ситуацiя
острiвноï ‘iзоляцiï виступає як епiзод у нiм.
героïчному епосi Кудруна (Iсторiя Хагена). У ширшому куш. контекстi
типол. близькi до Р. численнi перекази про христ. вiдлюдникiв. В араб,
л-рi мотив iзоляцiï людини на островi присутнiй в тв. Iбн-Туфейля
Повiсть про Хайя iбн Якзана (XII ст.), пiзнiше той же мотив
зявляється у зб. 1001 нiч (Мандри Сiндбада). У XVII ст. острiвна
iзоляцiя стала складовою частиною сюжету романiв Грасiана-i-Моралеса
Критикон (1651-57) та Г.фон ґрiммельсгаузена Симплiциссiмус (1669), або
навiть обiймала весь сюжет, як у романi Г. Невiля Острiв Пайна (1668).
Цi тв. отримали в наук, л-рi назву преробiнзонад. ХУШ-ХIХ ст. називають
золотим вiком Р. Згiдно з даними нiм. бiблiографа Ульрiха, наприкiнцi
XIX ст. нараховувалось вже бiля 700 тв., так чи iнакше повязаних з
романом Дефо, його героєм та ситуацiєю, в якiй вiн опинився.
Доба великих морських вiдкриттiв зумовила iнтерес європейцiв до
подорожей та екзотичних краïн, зокрема був добре вiдомий iст. факт
- чотирирiчне перебування на островах Хуан- Фернандес шотл. моряка
А.Селькiрка, шо стало поштовхом до написання роману Дефо. Iнакше кажучи,
поява Р. була детермiнована цiлком певними соиiо-культ. обставинами й
вiдповiдала запитам читачiв. Поряд з численними перекладами та
адаптацiями роману Дефо зявляються нiм., франц., швед., євр. та
iншi нац.» робiнзони(вХК ст. виходять у свiт амер., поль. та рос.
варiаiiï). Однак бiльша частина цих тв. була лише слабшоï
iмiтацiями кн. Дефо, або використовували iм'я Робiнзон без звязку з
тiєю специфiчною ситуацiєю, в якiй вiн опинився (т.зв.
псевдоробiнзонали). В той же час не можна не вiдмiтити тi твори, якi
мали неабиякi iдейнi та худож. якостi та змагалися за популярнiстю з
романом Дефо. Це перш за все роман нiм. письменника Й.Г.Шнабеля Острiв
Фельзенбуря (1731), насичений просвiтницькою iдеєю становоï
рiвностi i сентиментальною чутливiстю. Дуже вiдома була в 2-й пол. XVIII
ст. книга нiм. педагога Кампе Новий Робiнзон (1779). Письменник
пристосував роман Дефо для дитячого читання, вклавши у нього дидактично-
моральнi сентенцiï та значно скоротивши текст. Чималу ролю в
пристосуваннi Робiнзона Крузо до педагогiчних цiлей зiграв Ж.Ж.Руссо,
який побачив у ньому вдалу iлюстрацiю до своєï теорiï
про природну людину i прямо вказував на значення кн. Дефо для виховання
дитини. В XIX ст. робiнзонiвська тема в л-рi була блискуче продовжена
швейц. педагогом I. Вiссом. Його Швейцарський Робiнзон (1812) належить
до т.зв. сiмейних робiнзонад», тобто на безлюдному островi
опиняється цiла родина, яка цивiлiзує його. Книга Вiсса мала
величезний успiх у публiки та певний час навiть перевищувала за
популярнiстю роман Дефо. У сер. столiття дуже вiдомим був роман
Р.Баллантайна Кораловий острiв (1858), який репрезентує юнацьку
робiнзонаду»: три англ. пiдлiтки опиняються на самотi на кораловому
рифi у Тихому океанi. У 2- й пол. XIX ст. з серiєю Р. виступив Ж.
Берн, який увiв у трад. сюжетну структуру наук.- популяризаторський
змiст: (Гектор Сервадак» (1877), Таємничий острiв(1875), Два
роки канiкул (1888), Друга батькiвщина (1900)), а також вже й пародiював
Тi (Школа Робiнзонiв» (1888)). У звязку з розвитком в XIX ст. iдей
утопiчного соцiалiзму робiнзонiвський сюжет використовувався iнколи для
побудови або дискредитацiï утопiï (Кратер (1848) Ф. Купера,
Корабельна аварiя Джонатана (1909) Ж. Верна). В XX ст. Р. в трад.
розумiннi (самотнiсть на островi та приборкання людиною природи) майже
повнiстю переходить у розряд дитячого читання, тут слiд лише вiдмiтити
своєрiдний тип Р., де йдеться про людських iстот, якi виховувались
тваринами (Мауглi Р.Кiплiнга, Тарзан» Е.Берроуза). Проте визначнi
письменники XX ст. досить часто використовують трад. сюжетну структуру
для постановки важливих фiлос., сои,- полiт., психолог, проблем. Так,
Г.Гауптман у романi Острiв Великоï Матерi (1924) сатирично
переосмислює гол. засади зх. культури, Ж.Жiроду намагається
описати психол. стан людини на самотi та водночас полемiзує з
романом Дефо (Сюзанна i'Тихий океан (1921)), Б. Лавреньов за допомогою
робiнзонiвськоï ситуацiï змальовує трагiзм
революцiйноï доби (Сорок перший (1924)), Р.Мерль у романi Острiв
(1962) та В.Голдiнг у романi Володар мух» ставлять цiлу низку
важливих соц., полiт., моральних проблем суч. свiту. Цiкавим прикладом
лiт. полемiки є роман франц. письменника М.Турньє П ятниця,
або Кола Тихого океану» (1967), в якому кн. Дефо трактується
з позицiй психоаналiзу, екзистенцiалiзму та структуралiзму. Особливим
випадком використання трад. сюжетноï структури є т. зв.
атомнi» робiнзонади, автори яких намагаються змалювати жахливi
наслiдки ядерного конфлiкту: Мальвiль (1972) Р.Мерля, Остання пастораль
(1987) А.Адамовича та iн.. Слiд вiдзначити неабияку пластичнiсть
робiнзонiвського сюжету, який дозволяє поставити в ньому важливi
екзистенцiальнi проблеми. Це, перш за все, безперервна боротьба людини з
природою, ïï приборкання та водночас єднання з нею. Це
також вiдчуття власноï самоиiнностi та власних можливостей людини,
радiсть натхненноï творч. працi. Це, почасти, спроба створення
кращого свiту, нiж той, шо був примусово чи навмисно покинутий, утопiчна
мрiя про соц. устрiй, де немає мiсця гнобленню, вадам та
злиденностi. Виходячи з iдейно-тематичного принципу, можна видiлити такi
типи P.: 1. Р.-угопiï; 2. Пелагiчна.
P.; 3. Наук.-популяризаторськi P.; 4. Психол. P.;
5. Сои.-полiт. Р. Стосовно жанр, специфiки Р. слiд вiдзначити, шо вона
обовязково мiстить у собi авантюрний елемент, тобто в широкому
розумiннi Р. можна детермiнувати як рiзновид авантюрного роману. В
бiльш конкретному розумiннi вона сполучає риси морського,
екзотичного, психол,. фiлос.- утопiчного, наук.- фант, романiв,
роману подорожей, виховання та випробування. Р. була також одним з
перших взiрцiв роману для дiтей та пiдлiткiв. Iснує
класифiкацiя Р. в залежностi вiд вiку, статi, кiлькостi та най.
приналежностi робiнзонiв», тобто жiночi, чоловiчi, сiмейнi,
дитячi, одиночнi, груповi, англ., франц., нiм. Р. тошо. Цiкавим
є питання про хронотоп Р. Умови iзоляцiï можуть
варiюватись: найчастiше це острiв, але може бути лiс, пустеля,
космiчне тiло, гора, кратер (але не в'язниця). Час перебування в
iзоляцiï також може мати досить широкi межi (вiл тижнiв до
рокiв), але вiн повинен вiдповiдати фiзiо-психол. можливостям
людини. Нарештi слiд вiдзначити таку важливу ознаку P., як
ïï звязок з тв.-прототипом (найчастiше це Робiнзон Крузо
Дефо, але можуть бути i iн. загальновiдомi Р., напр., Швейцарський
Робiнзон Вiсса). Цей звязок може виявлятися на рiзних рiвнях
рецепцiï, найпоширенiшою формою ïï є переклад.
Роман Дефо перекладався багатьма мовами свiту, однак i дотепер цi
переклади не завжди довершенi (iснував довоєнний безiменний
укр. переклад, який згодом редагували В.Державiн, О.Хатунцева,
Ж.Крижевич). Ремiнiсценцiя та автор вказiвка мають на увазi
згадування (авторське чи персонажу) в текстi тв. героя,
сюжетноï ситуацiï чи назви роману Дефо (напр. Робiнзон
Кукурудзо В.Нестайка). Адаптацiя це деяке скорочення роману-
прототипу та спрощення його iдейноï концепцiï
(переповiдання Робiнзона Крузо для дiтей К. Чуковського). Переробка
дозволяє змiну цiлого ряду параметрiв роману-прототипу
(iдейноï концепцiï, частково сюжетноï структури,
мiсця та часу дiï), але зберiгає гол. персонажiв
Робiнзона та Пятницю (Новий Робiнзон» I. Кампе). Наслiдування
передбачає повну вiдмову вiд сюжетно-образноï системи роману-
прототипу, залишається лише ситуацiя iзоляцiï та автор,
вказiвки. Саме цей вид рецепцiï найчастiше називають Р. Серед
наслiдувань видiляють пародiю (Школа Робiнзонiв Ж. Верна), лiт.
полемiку, коли концепцiï роману- прототипу
протиставляється iн. погляд на проблему людина на безлюдному
островi (Сюзанна та Тихий океан Ж. Жiроду) та дописування, в якому
дається той чи iнший варiант подальшои долi Робiнзона Крузо
(Нащадок Робiнзона А.Лорi). Засвоєння робiнзонiвськоï
теми в укр. л-рi вiдбулося в XX ст. 1919 в Києвi I. Федiв
зробив переклад на укр. мову Нового Робiнзона Кампе. У 1946 вiн же в
спiвавторствi з В. Златопольием випускає в Аугсбурзi першу
укр. робiнзонаду Син Украïни», в якiй поєднуються
факти укр. iсторiï XVII ст. з перебуванням героя Миколи
Наливайка на вiдлюдному островi. В книзi Федiва i Златопольця
вiдчутнi досить вдалi запозичення з робiнзонад Дефо, Кампе, Верна,
вона просякнута духом вiдродження укр. нац. держави i призначена для
пiдлiткiв. Ю рiй П опов