ЛIТЕРАТУРНА ЗОНА
СКАНДИНАВСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛIТЕРАТУРНА ЗОНА етно-географiчний регiонпоширення культури сканд. народiв, шо внаслiдок етнiч. та
територiальноï близькостi, спiльностi iст. долi мають багато
спорiднених рис. До С.к.з. належить культура норвежцiв, шведiв, ланцiв,
iсландцiв, фарьориiв (населення Фарьорських островiв, шо входять до
складу Данiï). Сканд. народи, шо населяють найбiльший у вропi
Сканд. п-рiв, та острiв Iсландiю у Лiвн. Атлантицi, окрiм
територiальноï близькостi, подiбностi клiматичних умов, спiльного
iст. корiння тошо спорiдненi мiж собою також i мов. чинником. Сканд.
мови, якi утворюють пiвн. пiдгрупу герман. групи iндоєвроп.
сiмï мов, включають сучаснi данську, норвезьку, шведську,
iсландську та фарьорську мови, на яких сьогоднi розмовляють понад 20
млн. чол. Iст. спiльнота найвиразнiше помiтна в галузi мiфологiï,
фольклору та л-ри, якi великою мiрою можна розглядати як ïхнє
спiльне надбання, котре наклало вiдбиток на вироблення життєвого
укладу, традицiй, звичаïв, особливостей нац. характеру, специфiки
свiтовiдчуття i форм культ, розвитку. Порiвняно пiзня християнiзацiя
Скандинавiï сприяла збереженню стародавн. памяток дохрист.
культури, шо вiдноситься ше до часiв родового суспiльства. Найкраще
зразки ранньоï сканд. культури збереглися в Iсландiï,
найпiвнiчнiшiй сканд. краïнi, де вони органiчно i безперервно
розвивались вiд найдавн. часiв аж до XIII ст. (т.зв., iсланд.
вiдродження). Систематичнi вiдомостi про сканд. мiфологiю основу
всiєï пiзнiшоï сканд. культури дають найдавн. писемнi
памятки: рунiчнi написи (руни) алiтерацiйнi вiршi героïчного
змiсту, викарбуванi на камiнних брилах* поет. Старша Едда збiрка мiфол.
та героïчних пiсень (iсланд. рукопис 2-оï пол. XIII ст., т.зв.
Co dex Regius), проз Молодша Едда пiдручник поет мист-ва скальдiв, шо
був складений в XIII ст. iсландцем Сноррi Стурлусоном i мiстить як
взiрцi поезiï скальдiв, так i огляд сканд. мiфол. системи. З мiфол.
переказами знайомить також хронiка Сноррi Стурлусона Колоземне
(Теймскрiнгла), де викладена легендарна iсторiя норв. та швед, королiв,
х р о н iк а Дiяння данiв Саксона Граматика, де богiв заступають вже
королi та героï, До речi, тут вперше зявляється iсторiя про
принца Амлета, яка дала пiзнiше В.Шекспiровi сюжет для його Гамлета.
Еддична та скальдична поезiя були основними формами худож. осягнення
свiту дави, скандинавами. В пiснях Старшоï Едди сформувались
ïхнi космогонiчнi та теогонiчнi уявлення про надземне царство богiв
(Асгард), серединну землю (Мiдгард) i пiдземне царство мертвих
(Нiфльгейм), про свiт, дерево ясен Iггдрасiль, про свiт, океан, який
оточує землю i в якому живе чудовисько (змiй) Йормунганд, про
небесний рай» для загиблих воïнiв валгаллу i войовничих дiв
валькiрiй, про грiзних, ворожих богам велетнiв i карликiв-цвергiв тошо.
В еддичнiй поезiï склався пантеон богiв сканд. мiфологiï. До
нього належали Одiн верховний бог, шо втiлював найосновнiшi владнi,
магiчнi та вiйськовi функцiï, Тор бог-громовик, покровитель
землеробства, гол. борець з велетнями та свiт, змiєм, Тюр
покровитель вiйськових зiбрань та двобоïв, Геймдаль страж богiв та
свiт, дерева, Гьонi стрiловержець i лижник, Бальар (Бральдур) юний бог,
ритуальна жертва, Ньйорд бог плодючостi й мореплавства, Гьод слiпий бог,
убивця Бальдра, Фрейр бог миру, Локi мiфол. шахрай i пересмiшник, батько
хтонiчних страховиськ, генiй зла, посередник мiж богами й велетнями та
iн. Серед богинь видiляються дружина Одiна Фрiгг, а також iншi
покровительки плодючостi й дiтонародження Фрейя, Сiв, Iдун та iн. Цей
пантеон був запозичений також iн. германцями (Одiн Волан або Вотан, Тор
Донар, Фрiгг Фрiя i т.д.) Скальдична поезiя IX XIII ст. переважно бойовi
пiснi(драли), величальнi пiснi -панегiрики на честь конунгiв (королiв)
або лайливi пiснi про ворогiв та недругiв. Поезiя скальдiв дуже складна,
* ïï образна система заснована на поет, синонiмах (гайтi) та
трад. умовних перифразах (кенiнги), якi важко пiддаються розшифруванню,
а звукова палiтра вiдзаначається багатством алiтерацiй i рим.
Найвiдомiшi скальди норвежцi Брагi Боддасон, Торнбьйорн Горниловi (IX
ст.), iсландець Егiль Скалагрiмсон (X ст.). Важливим вкладом у сканд.
культуру були iсл. саги: родовi саги (саги про iсландцiв) епiч. проз
перекази про подiï перiоду розквiту родового сусп-ва, зокрема про
перших переселенцiв. Родовi саги мiстили ст-давнi хронiки родiв,
насиченi вед. кiлькiстю iмен i персонажiв (напр., в Сазi про Ньяла»
бiля 650 героïв); королiвскi саги оповiдi з iсторiï
Норвегiï до сер. XIII ст. (Теймскрiнгла» Сноррi Стурлусона,
1230), саги давн. часiв казк.-фант. оповiдi про подiï вел.
переселення народiв або ранньоï епохи вiкiнгiв. Iсл. сагивiдзанчаються iст. та побутовим реалiзмом, ïм притаманна простота i
об'єктивнiсть оповiдi. Хоча в сагах ше не вiдтворюється
внугр. свiт героïв, однак за допомогою жвавого дiалогу й зображення
вчинкiв у них досягалася лсихол. глибина (Сага про Ньяла «, Сага
про Егiля», Сага про Греттiре тошо). Термiном саги позначають також
давн-iрл. (кельтськi) перекази, хоча це не зовсiм правомiрно, оскiльки
самi iрландцi вживали слово seel тобто iсторiя, повiсть. Сканд.
мiфологiя зробила значний вплив на германо- сканд. героïчний епос.
За мотивами сканд. мiфiв написано англосакс, поему Беовульф (VII VIII
ст.), нiм. поему Пiсня про Гiльдебранда (IX ст.), лат.поему Вальтарiй
(IXст.), нiм. най. епос Пiсня про Нiбелунгiв (поч. XIII ст.) норв. Сагу
про Тiдрека», Сагу про Вьольсунгiв (ХШ ст.) та iн. З мiфол.
переказiв постала cep-вiч. сканд. нар. балада. За нов. часiв до неï
зверталися лан. романтик А.Г.Еленшлегер (лiтературна казка Сага про
Вьолундура, 1805, трагедiï Бальдур Добрий, 1806, Мандрiвка Тора в
Йотургейм, 1807, Гагбарт i Сiгне», 1815), дан. драматург i
романiстК.Гєллеруп (драма Брюнгiльда, 1884), швед, поет Е.Тегнер
(епiч. поема Сага про Фрiтьофа, 1884, шо стала нац. епосом), норв.
драматург Г.Iбсен (трагедiя Войовники в Гельгеландi, 1858) i його
спiввiтчизниця С.Унсет (роман Вiкiнги, 1909) та iн. Популярними були
сюжети й образи сканд. мiфологiï в нiм. л-рi (драм, трилогiя Фуке
де ла Мотта «Герой пiвночi, 1810, драм, трилогiя К.Ф.Геббеля
Нiбелунги, 1862, трагедiï Брюнгiльда i Крiмгiльда», 1909,
поеми
B.Йордана Сага про Зiгфрiда», Повернення ґiльдебрандта, 1867
1874). На сканд. мiфол. матерiалi заснована оперова тетралогiя
Р.Вагнера Перстеньнiбелунга (ЗолотоРейну, Валькiрiя, Зiгфрiд,
Загибель богiв), мотиви сканд. старовини зустрiчаються в оперi М.Римського-
Корсакова «Садко (арiя варязького гостя). днiсть сканд. культури
добре простежується крiзь призму лiт-знавч. методу культ.-icr.
школи, зокрема через особливостi сусп. психологiï,
сформульованоï
C.Теном в його вiдомiй трiадi раса, середовище, момент, якою значною
мiрою керувався i видатний дан. лiт-знавець Г.Брандес. Картини
сувороï пн. природи зi строгими пейзажами, в яких переважають
свiтло-сiрi тони, стриманi, небагатi на зовн. вияви емоцiй
iнтровертованi характери, превалювання в тв. мист-ва етич.
проблематики, де не без впливу мiфол. традицiï i пiзнiших фiлос.-
рел. вчень (Е.Сведенборг, Н.Грундвiг, С.Кєркеґор) на
перший план висувається особисте, автономне я» людини з
ïï психол. глибинами й моральними дилемами,
рацiоналiстичними аксiомами й мiстичними прозрiннями, органiчний
звязок з нац. фольклором та iсторiєю, вiдгомони
норманнськоï вольницi вiкiнгiв, тяжiння в худож. практицi до
елементiв легенди, притчi, казки, саги i водночас тверезий реалiзм у
оцiнцi явиш обєктивного свiту це лише деякi з рис, шо
притаманнi сканд. культурi, якi, окрiм численних проявiв
генетичноï спорiдненостi, дають право говорити про С.к.з. як про
усталений естет, феномен. Уже на раннiх стадiях сканд. iсторiï,
добу вiкiнгiв (VIII XI ст ), яких на Русi називали варягами,
єднiсть цiєï культури втiлювалася у розсiяних у
Скандинавiï i на островах Пн. Атлантики стелах з рунами i
рельєфними орнаментами в тваринному стилi (складнi зооморфнi
мотиви, стилiзованi зображення звiрiв, птахiв, змiй, шо губляться в
густому плетiннi геометричних узорiв). Характернi особливостi давн-
сканд. музики полягали в дiатонiчному складi мелодiй, архаïчних
ладах, непарнiй тактовiй побудовi, вiльнiй, неврегульованiй метрицi.
Традицiï еддичноï i скальдичноï поезiï протягом
столiть живили своïми соками сканд. культуру, особливо плiдними
вони виявилися в епоху романтизму. Сюжетнi моделi iсландських саг i
сьогоднi визначають собою структуру багатьох сканд. поем, романiв i
драм (Сага про Фолькунґiв» А.Стрiндберга, Сага про
Йєсту Берлiнга СЛагерльоф, Сага про святих
D.Унсет, Сага про героïв» Г.К.Лакснеса), або й дають творчi
iмпульси письменникам iн. регiонiв (так, анґл. романiст
Д.ґолсворсi назвав свою багатотомову iсторiю однiєï
родини Сагою про Форсайтiв). У скарбницю свiтовоï культури давно
увiйшли iмена письменникiв Л.ґольберга,
E.Г.Еленшлеґера, Г.Х.Андерсена, Е.П.Якобсена, Г.Банга, М.Андерсена-
Нексе, В.Гейнессена, Х.Шерфiга (Ланiя), Г.Iбсена, Б.Бєрнсона,
К.Гамсуна, С.Унсет, Ю.Боргена, Г./iарсена (Норвегiя), А.Стрiндберга,
С.Лагерльоф, Я.Сьодерберга, П.Лагерквiста, Н.Лундквiста, С.Лiдман,
Е.Юнсона, Л.Юлленстена, А.Лiндфен (Швецiя), Г.К.Лакснеса,
О.Й.Сiтурдсона (Iсландiя). Незаперечний вплив швед, теософа i мiстика
Е.Сведенборга на нiм. романтикiв, на англ. поетiв
F.Блейка i С.Кольрiджа, на американця Р.У.Емерсона. Попередником суч.
фiлософiï та л- ри екзистенцiалiзму став видатний лан. фiлософ
G.Кєркеґор. Долю жанру лiт. казки великою мiрою визначив
вел. дан. казкар Андерсен. Пєси норв. Iбсена йлугь сьогоднi на
кону найбiльших театрiв свiту, осбливою популянiстю вони користуються
в Росiï, Украïнi та iн. сх.-європ. краïнах. Без
театру Iбсена важко уявити творчiсть таких видатних драматургiв XX
ст., як Б.Шоу або Г.Гауптман. Величезний вплив на розвиток худож.
мислення, особливо театр., справив також швед, письменник
А.Стрiндберґ, якому багато чим завдячує .драма
М.Метерлiнка й Л .Пiранделло, естетика Ю.О'Нiла, Ж.Ануя, Ж.П.Сартра,
П.Ф.Лагерквiста, кiномист- во I.Бергмана тошо. Широко знанi в свiтi
iмена дан. скульптора Б.Торвальдсена i карикатуриста Х.Бiдструпа,
норв. композитора Е.Грiга, художника Е.Мунка, вiдомих мандрiвникiв
Ф.Нансена i Т.Гейердала, швед, вчених К.Лiннея i А.Нобеля тошо. До
С.к.з., передусiм територiально, але певною мiрою й iст., належить i
культура Фiнляндiï, яка має чимало точок дотику зi сканд.
культурою, хоча фiн. мова вiдноситься до прибалтiйсько-фiн. Групи
(Балтiйська культурна зона) фiнно-угор. сiм'ï мов. Тривалий час
(до звiльнення Фiнляндiï вiд швед, гегемонiï 1809) у
Фiнляндiï насаджувалась швед, мова, тiльки 1863 фiн. мова
дiстала формально рiвнi права зi швед., яка й досi вважається
однiєю з двох офiцiйних мов Фiнляндськоï Республiки. Тому
значна частина фiн. л-ри творилася i продовжує творитися швед,
мовою (Ц.Топелiус, Й.Ю.Векселль, Е.Сьодергран, Е.Дiктунiус та iн.) i
демонструє чимало спiльних рис з культурою Швецiï.
Паралельно розвивається i фiн. л-ра, яка бере початок вiд
глибоких фольклор, джерел (руни, нар. епос Калевала) i протягом ХIХ-
ХХ ст. висунула ряд письменникiв європ. масштабу (Й.Л.Рунеберг,
А.Кiвi, Мiнна Кант, А.Ярнефельт, К.Лейно, М.Лассiла, К.Вала,
Х.Вуолiйокi, М.Ларнi та iн.) Вже за часiв Киïвськоï Русi
iснували полiт., економiчнi та культ, зв'язки сх. словян зi
скандинавами. В Колi земному Сноррi Стурлусона згадується про
перебування чотирьох норв. конунгiв у Києвi, при дворi князiв
Володимира i Ярослава. Про контакти норвежцiв з киïвськими
князями оповiдають iсландськi саги (Сага про Ейдмунда, Сага про
Тiдрека тощо). Згiдно з лiтописною л егенд ою варязький полководець
Рюрик був запрошений iльменськими словянами разом зi своïми
братами Сiнеусом i Трувором княжити у Новгород i став засновником
династiï Рюриковичiв. Iз варяг у греки по словян, землях
пролягав шлях христ. мiсiонера Андрiя Первозванного. Спiльнi риси
можна помiтити в героïчних пiснях Старшоï Едди i рос.
билинах, укр. думах. Сканд. мотиви лежать у основi деяких вiршiв
К.Бальмонта (Iсландiя), М.ґумiльова (На мотиви Грiга»,
Швецiя, Норвезькi гори та iн.), балад О.К.Толстого (Пiсня про
Гаральда i Ярославну), численних переклад iв та п ересп iвiв сканд.
балад, пiсень i саг I.Франка, поезiй Ю.Клена (Вiкiнги), .Маланюка
(цикл Варяги, Варязька весна, Сага», Балтiйська сюïта)
тошо. С.к.з. активно займались О.Ридзевська (Древняя Русь и
Скандинавия в IX XIV вв, М., 1978), М.Стеблiн-Каменський (Культура
Исландии», М., 1967; Древнескандинавская литература , М., 1979;
Мир саги. Становление литературы, М., 1984); В.Неустроєв
(Литература скандинавских стран 1870 1970, М., 1980) та iн. В
Украïнi сканд. культуру популяризували
H.Франко (ст. Юрiй Брандес, 1899, до якоï увiйшов короткий огляд
дан. л-ри, Смерть Олега i староiсл. сага про фатального коня, 1912),
I.Шаровольський (публiкацiя давн-iсл. тексту Саги про Гервера i конунга
Гейдреке, переклад i наук, розвiдка на цю тему, 1906), М.вшан (есе
Герман Банг, артист i чоловiк. Психологiчна студiя, 1911) та iн.
Твори сканд. письменникiв укр. мовою перекладали М.Старицький,
П.Грабовський, Ю.Федькович, Олена Пчiлка, Леся Украïнка,
О.Кобилянська, О.Маковей, М.Рильский, Д.Загул, Ю.Клен,
Л.Первомайський, О.Сенюк та iн. Окрiм численних видань окр. тв.
сканд. авторiв, укр. мовою вийшли антологïi Сучасна норв. новела
, К., 1975, Сучасна дат. новела, К., 1982. Див. Балтiйська культурно-
лiтературна зон а. П етро Рихло
