ШАХРАЙСЬКИЙ (ПIКАРЕСКНИЙ) РОМАН

ШАХРАЙСЬКИЙ (ПIКАРЕСКНИЙ) РОМАН один з найбiльш раннiх рiзновидiв
європ. роману, iст. зумовлений етап його розвитку. В основi Ш.р.
лежить оповiдь про мандри пiкаро шахрая, пройдисвiта, бродяги,
авантурника, вихiдця з соц. низiв або декласованоï шляхти, який
протягом свого життєвого шляху веде безперестанну боротьбу з
ворожим навколишнiм свiтом i не завжди виходить переможцем в нiй.
Iснують рiзнi т. з. шодо проблем належностi до жанру Ш.р. та його
хронологiчних меж. Деякi дослiдники схильнi до широкого погляду на Ш.р.,
знаходячи його риси в ант. романi i зараховуючи до нього ряд творiв XX
ст. Iн. дотримуються бiльш строгоï регламентацiï, так
М.Томашевський обмежує Ш.р. однiєю iсп-мов. культурою,
чiткiшими хронологiчними межами з сер. XVI ст. до сер. XVII ст. та
цiлком певними соц.-iст. умовами розвитку Iспанiï в цю добу.
Очевидно, оптимальним пiдходом до дослiдження Ш.р. буде сполучення цих
двох поглядiв, тобто типол. та iст. аспектiв. Прямими лiт. джерелами
Ш.р. називають «Книгу благого кохання Хуана Руïса (сер. XIV
ст.) та трагiкомедiю Ф .Рохаса Селестiка (1502). Слiд зазначити, що
подiбний жанр макама (шахрайська новела) iснував в сер.-вiч. л-рах
араб., перс., та давн-євр. мовами. Вiдомi клас, цикли араб, мовою
Збiрка макам (X ст.) Бадi аз-Замана аль Хамаданi, Збiрка макам» (XI
ст.) Аль Харiрi, блискучим зразком жанру є в перс.-тадж. л-рi
т.зв. Хамiдове зiбрання макам (XII ст.) Хамiдаддiна Балхi, вiдомий також
цикл макам на iвритi Ти робиш мене мудрим (XIII ст.) гуди Алхарiзi, який
жив в араб. Iспанiï i, можливо, сприяв виникненню Ш.р. в цiй
краïнi. В усякому разi, образ спритного пройдисвiта-шахрая вельми
притаманний араб., фарсi-тадж. та тюрк, фольклору i л-рi (Ходжа
Насреддiн). У власне iсп. л-рi першим зразком Ш.р. вважається
анонiмний роман Життя Ласарiльо iз Тормеса (1554), за ним йде Гусман iз
Альфараче (1604) Матео Алемана, Маркос до Обрегон (1618) В.Еспiнеля,
Iсторiя життя пройдисвiта на iм'я дон Паблос» (1626) Франсiско де
Каведо-i- Вельегаса, Кульгавий бiс (1641) Луïса Велеса де Гевари,
«Севiльська куниця (1642) Алонео де Кастiльо-i-Солорсано та ряд
менш значних романiв. Ш.р. є жанром iст. завершеним. В ньому
присутня певна спадкоємнiсть змiстовних i структурних моментiв,
пов'язаних зi специфiчною поетикою, моральною проблематикою, з цiлком
певним поглядом на людину та ïï взаємовiдносини з
свiтом. Цi моменти були зумовленi складною та суперечливою дiйснiстю
Iспанiï 2-ï пол. XVI — сер. XVII ст. Якшо на поч. XVI
ст. вона була наймогутнiшою європ. державою, то наприкiн. ст.
втратила своï позицiï та переживала глибоку полiт., економiчну
i соц. кризу. Амер. золото не допомогло, а скорiше завадило розвитковi
економiки (за висловом одного iз свiдкiв епохи: «Злиденнiсть
Iспанiï наслiдок вiдкриття Америки), ремесла та сiльське
господарство занепадали, простолюдин та селянин надавав перевагу
заморськiй авантюрi перед тяжкою працею на рiднiй землi. Золото, що
привозилося з-за океану, спливало з краïни на закупiвлю зерна, йшло
на утримання найпишнiшого в вропi двору, податки зростали, прибутки
залишалися тi ж самi, значна частина населення Iспанiï убожiла, в
т.ч. i прошарок iдальго дрiбномаєтноï шляхти. Вигнання iз
краïни морiскiв-мусульман та євреïв довершило картину
кризи. За цих умов в Iспанiï з'явилася величезна верства (близько
150 тис. чол.) декласованого населення, яка поповнила лави жебракiв,
бродяг, авантурникiв. Саме тодi i з'явилося в iсп. мовi поняття пiкаро
шахрай, бродяга, пройдисвiт. Етимологiя цього слова, на думку бiльшостi
дослiдникiв, походить вiд назви франи. провiнцiï Пiкардiя, яка
поставляла до Iспанiï найманцiв, шо нерiдко ставали бродягами та
грабiжниками. За словами визначного дослiдника iсп. Ш.р. Ф .Чандлера, в
нац. життi пiкаро став продуктом занепаду Iспанiï, але в
ïï л- рi вiн став наймогутнiшою формою протесту. В.Шкловський
зазначав: Герой з низiв допомагав показувати зворотний бiк життя.
Природньо тут виникає питання щодо худож. специфiки Ш.р.: ие
скорiше бароковий, низовий реалiзм, де злилися вигадка i реальнiсть,
траг. та комiч. з домiнаиiєю низького, негативного аспекту життя,
яке зазнає сатир, висмiювання. Ш.р. водночас протистояв
життєрадiсному свiтовiдчуттю Ренесансу i розмивав традицiю
лицарського роману, а сам пiкаро протистояв фiгурi iдеального
лицарського героя: в Дон Кiхотi М. де Сервантеса немовби зєдналися
обидвi цi тенденцiï: Санчо Панса вже мав у собi певнi риси пiкаро.
Загалом постать спритного простолюдина, хитрого слуги одна з
найхарактернiших у свiт, фольклорi та л-рi, починаючи з казк. дурнiв-
спритникiв, а далi Тiль Ойленшпiгель, Ходжа Насреддiн, Панург,
Сiмплiциссiмус, Кандiд, Фiгаро, Шельменко, Сем Веллер, Планше, аж до
Швейка, Фелiкса Круля та Остапа Бендера. Як зауважує Л.Пiнський,
пiкаро не професiйний злодiй i не жебрак, i той i другий ше з сер. вiкiв
мали своï корпорацiï та статут, тодi як пiкаро лицар вдачi,
супротивник усiляких конвенцiй, шо йде свiтом, де всi проти нього, а вiн
один проти всiх. Вiн заповзятливий, дотепний, нерiдко освiчений i по-
своєму втiлює iдеал свого часу «iнхенiозо» (людина
з iдеями). З соц. погляду пiкаро уособлював вел. бродiння, викликане
зламом сер-вiч. пiдвалин та виникненням нов. буржуазних вiдносин, з нац.-
iст. притаманну iспанцям гордiсть, незалежнiсть, але також ледарство,
зневагу до фiзичноï працi та будь- якого накопичення на вiдмiну вiд
англо саксонського Робiнзона. Пiкаро немовби Iспанiя в мiнiатюрi,
приватна iсторiя шахраïв стає алегорiєю про
краïну, ïï портретом. З естет, погляду пiкаро фiгура
цiлком барокова, вiн втiлення заг. розради, шо панує в свiтi ( не
випадково саме в Iспанiï бароко набуло найзавершенiших форм).
Прагнучи бути хазяïном своєï долi, пiкаро по сутi раб
своïх пристрастей, сой. та становоï несправедливостi i заг.
невпорядкованостi свiту. Лоля, слiпа фортуна, а зовсiм не перст
божественного промислу править ним. Людина в Ш.р. нагромадження вад та
безглуздостi, звiдси однобоко негативний погляд на людину i суспiльство
в ньому. Саме в iсп. Ш.р. в образi пiкаро було вперше вiдбито процес
вiдчуження людини в сусп-вi, такий притаманний євроП. л-рi бiльш
пiзньоï епохи. З погляду поетики Ш.р. не такий близький до
пригодницького роману захоплюючоï iнтриги, як iнодi вважають. Йому
притаманнi проста композицiя, побудована за принципом нани зування
епiзодiв у хронологiчному порядку, вставнi iсторiï, якi
уповiльнюють оповiдь, топос шляху, шо уособлює важкий
життєвий шлях героя (Ш.р. нерiдко ототожнюється з романом
вел. дороги). Ш.р. часто втiлюється у формi нотаток, спогадiв,
щоденника. Пiнський вiдзначає такi риси Ш.р.:
1)мемуарна, немовби документальна форма для бiльшоï переконливостi
оповiд.; 2) проста хронологiчна послiдовнiсть подiй, починаючи вiд
народження оповiдача,- 3) герой, який змiнює заняття, частiше
всього слуга; 4) iронiчний та сатир, тон, викриття сусп-ва через
сприйняття слуги; 5) комiзм хибного, низинного, часто
«фiзiологiчного»;
2) мiнлива доля героя, пiдвладна випадковi. Визнаючи нац.-iст.
самобутнiсть Ш.р., не можна не вiдзначити його впливу на
європ. та амер. л-ру XVII-XX ст. Риси Ш.р. принаявнi у тв.
Г.Грiммельсгаузена, Й.Мошероша, А.Лесажа, Ш.Сореля, П.Скаррона,
Д.Дефо, Г.Фiлдiнга, Т.Смоллєта, Фернандеса де Лiсардi, в поемi
М,Гоголя Мертвi душi. Ш.р. XX ст. представлений iменами Т.Манна
(Пригоди авантурника Фелiкса Круля), Я.Г ашека (Пригоди бравого
вояка Швейка), Дж.Стейнбека (Квартал Тортилья-Флет»), I.Iльфа i
.Петрова (Дванадцять стiльцiв», Золоте теля»), I.Шоу
(Нiчний портьє»), О.Чорногуза (Аристократ з Вапнярки' )
та iн. Юрiй Попов