Утопiя
УТОПIЯ вiд грец. u немає i topos мiсце, тобто мiсце., якого неiснує», або ж вiд фей. eu благо i topos мiсце, мiсце, де
добре» одна з найдавн. тем у свiт, фольклорi та л-рi, шо
втiлюється в найрiзноманiтнiших жанр, формах. У бiльш заг. виглядi
це мрiя про iдеальний сусп. устрiй. У. називають соц. експеримент спробу
втiлити цей iдеал у життя. В наш час У. вiдносять до одного з жанрiв н
ауковоï фантастики. В звичайному розумiннi це проект, шо не
реалiзується. Слово У. походить вiд назви тв. Т.Мора Золота книга,
настiльки ж корисна, як i забавна про найкращий устрiй держави та про
новий острiв Утопiя (1516). Бiльшiсть дослiдникiв пiдкреслюють
нездiйсненний, умоглядний характер У. «Нездiйсненна iдея, вiчне
царство незбутньоï мрiï, «iдеальнi образи iн. свiтiв, у
вiрогiднiсть iснування яких можна лише вiрити, бо наук, вона не доведена
(А.Фойгт), довiльно сконструйо ваний образ iдеального соцiуму»
(.Баталов), «викладення певноï теорiï буття за допомогою
конкретних обєктiв» (С.Лем). Ця думка не така й безперечна.
У. неодноразово намагалися втiлити в життя, деякi ïï риси
наявнi в суч. дiйсностi. Тому не позбавлений смислу парадокс А. де Ламартiна-
. «У. часто не шо iн., як передчаснi iстини» i попередження
М.Бердяева: «У. виявилися набагато бiльш здiйсненними, нiж
здавалося ранiше. I тепер постає питання, як уникнути остаточного
ïх здiйснення». При всiй своïй екзотичностi У. повязана з
найважливiшими моментами людського буття: мiфологiєю,
релiгiєю, соцiологiєю, полiтикою, психологiєю. Можна
погодитися з поглядом А.Свєнтоховського: прагнучи змалювати
iсторiю У. в найдрiбнiших ïï виявленнях, слiд було б
розповiсти всю iсторiю людськоï культури». При вивченнi У.,
перш за все, слiд розмежувати У. як духов, субстанцiю, мрiю про шастя i
У. як cou. експеримент, спробу втiлення цiєï мрiï в
життя, а також У. як лiт, явише. Далi варто розрiзняти рел.-хiлiастичнi
уявлення про прийдешнє тисячолiття царства Божого, якi мають
провiдениiйний позалюдський характер i У. як рацiоналiстичну та
посейбiчну конструкцiю. Питання про звязок мiфу та У. За твердженням
Ф.Полака, У. може фактично розглядатися як один iз найстарiших та чистих
прикладiв демiфолоґiзаиiï. Дiйсно, мiф продукт
колективноï свiдомостi та творчостi, як вислiд iндивiдуальноï
свiдомостi, мiф iррацiональний. У. рацiональний; мiф конформальний, У.
крит. З iн. боку, i для мiфу, i для У. характернi фольклор, коренi,
колективiстськi прагнення, мотив катастрофи i подальшоï
гармонiзацiï хаосу через насилля за допомогою героя-рятiвника. I
мiф, i У. антиiст. та позбавленi iндивiдуальноï свiдомостi. Iсторiя
У. в найзагальнiших проявах збiгається з основними етапами
розвитку людського сусп-тва та культури. У. ант. свiту вiдображали
процес розладу родового устрою та становлення рабовласництва i
вiдповiдно iдеалiзували i ‘рацiоналiзували цi сусп.
iнституцiï. У. Грецiï. Свяшеннi хронiки Евгемера (IV ст. до
н.е.), Сонячний острiв Ямбула (III ст. до н.е.), утопiйнi первнi в
дiалогах Платона Держава, Закони, «Крiтiй (IV ст. до н.е.). На Сх,
найбiльш раннi утопiйнi уявлення наявнi в кит. фiлософiв Конфуцiя (VI
ст. до н.е.), Мо-Цзи (V ст. до н.е.), Лао-Дзи (IV ст. до н.е.). Другий
етап розвитку У. обiймає Сер-вiччя (V-XV ст.). Утопiзм у цей
перiод проявляється вiдносно слабко i носить есхатологiчний
характер ( «Про град Божий Августина Блаженного, Vct.).
Зароджується стихiйний фольклор, утопiзм европ. народiв
(Краïна Кокейн в Англiï, «Краïна Кокань» у
Францiï, «Шлараффенланд (казк. краïна) в нiм. фольклорi,
Бiловоддя в рос. фольклорi). Спостерiгається деяке пiднесення
утопiзму на Бл. та Сер. Сх. (працi Аль-Фарабi, Iбн- Баджжi, Iбн-Туфейля,
Нiзамi). Третiй етап повязує епохи Вiдродження та Просвiтництва
(XV1-XVIII ст.) i характеризується бурхливим пiднесенням утопiзму.
У. цього перiоду поєднують вельми рiзнi варiанти свiтоустрою (вiд
комунiтарного до елiтарного), але всi вони носять рацiоналiстично-
просвiтницький характер та iдеологiчно готують європ.
революцiï XVII-XVIII ст. В числi найвiдомiших Утопiя» (1516)
Т.Мора, «Мiсто Сонця» (1602) Т.Кампанелли, «Опис
Християнополiтанськоï Республiки (1619)
I.В.Андреа, ‘Нова Атлантида (1627) Ф.Бекона, Дорога свiтла (1641-
1642) Я.А.Коменського, «Iнший свiт, або Держави та Iмперiï
Мiсяця (1650) С. де Бержерака, Пiдземний свiт (1662) А.Кiрхера,
Океанiя (1656) Дж. Гарiнгтона, Iсторiя севарамбiв» (1675)
Д.Вераса дАлле, Робiнзон Крузо (1719) Д.Дефо, Мандри Гуллiвера»
(1726) Дж.Свiфта, Острiв Фельзенбург (1731) I.Шнабеля, Рiк 2440-й
(1771) Л.С.Мерсє, Рiк 2000 (1790) Ретiфа де ля Бретона, чес.
трактат Б.Бернардо Больцано Про найкращу державу, або Роздуми того,хто любив людство, i про найдоцiльнiшу органiзацiю громадського
суспiльства» (1819), поль. повiсть В.ґутковського Подорож до
Калопеï, до найшасливiшого краю на свiтi… (1817). Слiд
вiдмiтити також первнi У. в тв. Ф .Рабле (Телемське абатство),
Вольтера («Краïна Ельдорадо) Ж.Ж.Руссо, Д.Дiдро, Й.В.Гьоте,
Т.Джеферсона, О.Радiшева. Четвертий етап (XIX — поч. XX ст.)
пронизаний розчаруванням наслiдками буржуазного розвитку та
намаганням повязати У. з боротьбою пролетарiату (утопiйний
соцiалiзм). Характернi спроби поєднання У. з наукою, фiлос.
обгрунтування У. та практичного втiлення ïï в життя (Нова
Гармонiя Оуена, фур'єристська колонiя Брук-Фарм в США).
Теоретики утопiйного соцiалiзму А.Д.Сен- Сiмон, Г.Оуен, Ш.Фур'є
прагнули поєднати досягнення технiчного прогресу з покрашенням
становиша нар. мас на основi класового миру. К.Маркс i Ф.Енгельс
спробували наук, обгрунтувати закон класовоï боротьби та
насильницьке втiлення У. в життя. Лiт. У. цього перiоду вельми
рiзноманiтнi, але зосереджуються на ключових суперечностях доби:
буржуазiя та пролетарiат, капiталiзм та рiзнi види соцiалiзму.
Найзначнiшi У. XIX поч. XX ст.: Остання людина (1826) М.Шеллi,
Подорож в Iкарiю (1848) Кабе, Кратер (1848) Ф .Купера, Прийдешня
раса» (1871) Е.Дж.Булвер-Лiттона, Погляд назад (1888) Белламi,
Вiстi нiзвiдки (1890) В.Моррiса, Машина часу i Люди як боги»
Г.Дж.Веллза, серiя романiв Е.Золя: вангелiя»: Плiднiсть»
(1889), Праця (1901), Справедливiсть (1902), На бiлому каменi»
(1904) А.Франса, Корабельна аварiя Джонатана (1909) Ж .Верна, Машина
зупиняється (1909) Е.М.Форстера. Особливе мiсце належить
сiонiстичнiй У. Т.Герцля врейська держава (1895): це чи не
єдиний випадок, коли незабаром пiсля оприлюднення У. почала
реалiзуватися як поч. рееiмiграиiï гебреïв у Палестину та
створення держави Iзраïль. Пятий етап розвитку утопiзму (останнi
двi третини XX ст.) вiдмiченi очевидною кризою У. та перевагою
антиутопiï. В небагатьох У. XX ст. домiнує прагнення до
поєднання переваг вiльного пiдприємництва та елементiв
сон. регулювання. Як реакцiя на заг. бюрократизацiю сусп-тва чiтко
простежується анархiчна тенденцiя. Для суч. У. характерна також
менша регламентацiя сусп. та приватного життя. Назагал У. 2-оï
пол. XX ст. майже повнiстю стала частиною наук, фантастики i втратила
чiткi змiстовнi та формальнi ознаки, шо були властивi ïй ранiше.
Грань мiж У. та антиутопiєю вельми розмита, все бiльшого
значення набуває елемент гумору, пародiï, сатири.
Найвiдомiшi У. перiоду: Уолден-2 (1948) Б.Скiннера, Кiнець дитинства
(1953) А.Кларка, Пiднесення мерiтократiï» (1958) М.Янга,
Iноземець в чужiй краïнi» (1961) Р.Хайлайна, Ходiння
Джоенiса (1962) Р.Шеклi, Мальвiль i Чоловiки пiл охороною (1976)
Р.Мерля. У т.зв. соцiалiстичних краïнах утопiйнi романи
перетворювалися на засоби пропаганди комунiстичних iдей: Магелланова
хмара» (1955) С.Лема, Туманнiсть Андромеди (1957)
J.фремова. Представлена перiодизацiя умовна i не претендує на
завершеннiсть. До того ж У. розглядається в нiй лише в
дiахронiчному аспектi, який далеко не вичерпує ïï
рiзноманiтностi. Способи класифiкацiï У. здiйснювалися
неодноразово i за найрiзноманiтнiшими критерiями. Iснує
класифiкацiя за сой. ознакою; первiсно-обшиннi, рабовласницькi,
феодальнi, буржуазнi, соцiалiстичнi, комунiстичнi; за полiт, ознакою:
лiберальнi, комунiтарнi, анархiстськi, тоталiтарнi; за iст.
критерiєм: регресистськi, консервацiйнi, прогресистськi; за
культ, ознакою; романт., технократичнi., теократичнi.; за рiвнем
продуцiювання в сусп-твi: фольклор., рел., лiт,- теор.; за принципом
локалiзацiï iдеалу: У., ухронiï (вiд гр. сИгопов тв., у
якому дiя вiдбувається невiдомо де, поза конкретним мiсцем),
мiськi» утопiï (на Зх.), сiльськi» утопiï (на
Сх.), Л.Мемфорд подiляє У. за напрямком крит. дiï на У.
втечi та У. реконструкцiï». Услiд за ним Е.Шацький
видiляє два вел. класи У. (есескапiстськi та героïчнi) i
пiдроздiляє ïх у свою чергу на У. мiсця, часу,
позачасового порядку, У. ордену та У. полiтики. В.Волґiн
подiляє утопiï на рел., рацiоналiстичнi та iст.
Ф.Е.Менюель розмежовує У. спокiйного щастя, динамiчнi У. та
евпсихiï, в яких йдеться про переустрiй не сусп-тва, а
людськоï психiки. О.Тоффлер проголошує iдею
практопïi, яка становить реальну альтернативу iснуючому
порядковi речей. Iснують також егалiтарнi, елiтарнi, мерiтокрагiчнi,
педагогiчнi, фемiнiстичнi, бiлi та «чорнi (негр.) У. При всiй
рiзноманiтностi У. iснує низка заг. засад, якi подiляє
бiльшiсть авторiв. Ч.Волш налiчує дев'ять таких засад. По-
перше, людина за своєю природою добра, а ïï недолiки
наслiдки несприятливих умов життя. По-друге, людина надзвичайно
пластична i за мiнливих умов легко змiнюється сама. По-
третє, немає будь-якоï суперечностi, яку не можна
усунути, мiж благом iндивiда та благом сусп-тва. По-четверте, людина
iстота розумна i здатна ставати все розумнiшою, тому можливо усунути
абсурди сусп. життя i встановити рацiональний порядок. По-пяте, в
майбутньому є обмежена кiлькiсть можливостей, якi пiддаються
передбаченню. По-щосте, слiд прагнути забезпечити людинi щастя на
землi. По- сьоме, люди не можуть пересититися щастям. По- восьме,
можливо знайти справедливих правителiв або навчити справедливостi
обраних для правлiння людей. По-девяте, У. не загрожує людськiй
природi, позаяк справжня свобода реалiзується саме в
ïï межах. Низка дослiдникiв намагався видiлити
суттєвi риси У.Р.Дарендорф вiдмiчає пять таких
особливостей: по-перше, сусп-тво, яке зобра жували утопiсти, застигло
у нерухомостi; жоден утопiст не змальовує винайдений ним свiт
як перехiдний або тимчасовий: В У. є лише туманне минуле i
немає нiякого майбутнього. По-друге, всi У. припускають
цiлковите однодумство. По- третє, в них немає внутр.
конфлiктiв; якшо навiть i зберiгаються суттєвi вiдмiнностi мiж
людьми, нiхто не бунтує з цього приводу. По-четверте, всi
процеси вiдбуваються в спроектованих утопiстами сусп-твах, за
заздалегiдь встановленим зразком. По- пяте, автаркiя: цi досконалi
сусп-тва цiлком вiдокремленi вiд зовн. свiту, це замкненi сусп-ва.
.Замятiн вiдмiчав двi родовi та незмiннi ознаки У. Одна в змiстi:
автори У. дають в них уявну ïм iдеальну побудову сусп-ва…
Друга ознака, яка органiчно випливає iз змiсту в формi-. У.
завжди статична, У. завжди опис, i вона не мiстить або майже не
мiстить у собi сюжетноï динамiки. Дж.Веллз прагне подолати
статичнiсть i зазначає, шо суч. У. не повинна бути мертвою
державою, яка не змiнюється. Вона повинна вiдкинути все рутинне
i вилитися не в сталi, непохитнi форми, а в певну надiю на подальший
розвиток… Наш iдеал не в побудовi фортецi, а в побудовi держави-
корабля. Суттєвими рисами трад. У. є також жорстка
регламентацiя поведiнки особи, розподiл матерiальних благ, кастове
розшарування сусп-тва i, можливо, найголовнiше вiдсутнiсть свободи як
гарантiï наперед визначеного шастя. Як зазначає
А.Петруччанi, загадка заг. шастя рушiйна сила зацiкавлення до У ..
Звiдси випливає основна мета У. продемонструвати читачевi
iдеал. Iнакше кажучи, гол. функцiя нормативна, орiєнтацiя на
iдеал. Крiм того, У. притаманна крит. функцiя, адже У.
будується як заперечення, вiдштовхування вiд певноï
реальностi. Далi можна говорити про прогностичну функцiю У.:
ïï автори передбачають деякi риси майбутньоï
реальностi. У. як позанаук. засiб передбачення зближується тут
з футурологiєю наук, прогнозуванням. Слiд вiдмiтити, також
конструктивну функцiю У.-, iснуючи в свiдомостi людини, образи
майбутнього активно впливають на реальний перебiг подiй. Нарештi пята
функцiя психотерапевтична (компенсаторна) тiшити та викликати надiю,
наповнювати iснування людини нов. змiстом. Складне питання про форми
лiт. втiлення У. Трад. визначення утопiйний роман не досить коректне.
Неодноразово зазначався подвiйний характер У.: для роману вона
занадто ‘ концептуальна, для наук, прогнозу надто
суб'єктивна. В раннiх У. вiдсутнi основнi прикмети романного
жанру iндивiдуалiзацiя людських характерiв та розробка сюжетноï
дiï. У. минулого та суч. часто втiлюються в дiалогiчну форму
питань та вiдповiдей, або ж носять характер екскурсiï чи наук,
трактату. Лише в XVIII ст. У. поступово набуває форми роману
завдяки градiшiйнiй сюжетнiй моделi робiнзонадi. Цiла низка
робiнзонад ХУШ-ХIХ ст. була по сугi нiшо iн. як У. Безлюдний острiв
нiби самою природою був призначений для постановки на ньому сой.
експерименту та iдеально вiдповiдав однiй з найважливiших
характеристик У. iзольованостi вiд навколишнього свiту. На островах
будуються У. Мора, Камланелли, Дефо (Робiнзон Крузо»), Свiфта
(‘Мандри Гу/тiвера), I.Шнабеля («Острiв
Фельзенбург»). Купера («Кратер»), Верна
(Таємничий острiв») та iн. В У. втiлюється в
найрiзноманiтнiших лiт. формах: роман (в Нiмеччинi iснує
спецiальний термiн для У.: Siaatsroman державний роман), поема,
легенда (в фольклорi), видiння, дорожнi нотатки, щоденники, вставнi
iсторiï в неутолiчиих тв. (» Четвертий сон Вiри
Павлiвни» в «Що робити? М.Чернишевського). Слiд вiдмiтити
утопiйнi елементи в соп-полiт. документах (декларацiя, манiфест,
статут, програма). В Росiï утопiчна iдея мала мiсце в творчостi
О.Радiшева, П.Чаадаева, В.Бєлiнського, М.Огарьова. О.Герцена.
М.Успенського, С.Степня- ка-Кравчинського, Л.Толстого,
Ф.Достосвського. М.Лескова. М.Некрасова, М.Чернишевського,
М.Добролюбова. Серед чистих» утопiй в рос. л-рi «Подорож в
землю Офiрську» (1786) кн. М.Щербатова. «33344S рiк.
Рукопис Мартина Задеки» (1833) О.Вельтмана, «4338 рiк.
Петербурзькi листи (надрук. 1926) В.Одоєвського. Аелiта»
(1923) О.Толстого. Юрiй Попов
