ВЛАСНI IМЕННИКИ

ВЛАСНI IМЕННИКИ — служать для iндивiдуалiзацiï, позначення
ок-ремих осiб чи предметiв, видiлених з ряду однорiдних: Петро, Десна,
Сiрко (кличка собаки). Вивченням власних iмен займається спе-
цiальна мовознавча дисциплiна ономастика (гр. onomastike (techne)
— мистецтво давати iмена). Отже, iменник належить до розряду влас-
них назв за умови виконання ним ономастичноï функцiï.
Ономастика обєднує вужчi галузi вiдповiдно до тих
обєктiв, яким притаманнi власнi iмена. Топонiмiка (гр. topos-
мiсце, опута-iмя, назва) вивчає назви географiчних обєктiв,
антропонiмiка (гр. anthropos — людина, опута — iм'я) —
iмена людей, зоонiмiка (гр. zoon — тварина, опута — iмя)
— клички тварин, астронiмiка (гр. astpon — зiрка, опута
— iмя) — назви небесних тiл та iн. Кожна з цих галузей також
подiляється на окремi складники. Так, у складi топонiмiки
видiляють: гiдронiмiку — назви водних обєктiв (Днiпро,
Дунай, Прут), ойконiмiю — назви населених пунктiв (Киïв,
Харкiв) та iн.