Проблема нацiонального вiдродження украïнського народу у творчостi Павла Тичини.

У червнi 1917р. внаслiдок лютневих подiй у Росiï було проголошено вiдновлення
державностi Украïни (у формi автономiï). Це загальнонародне пiднесення з
приводу проголошення волi Украïни П. Тичина передає у поемi-ораторiï

ЇЗолотий гомiн
Ї.
Розкута, без видимоï сюжетноï лiнiï, поема нацiлена на створення
єдиного мажорного символу
- образу украïнськоï волi. Мiфологiчнi та фiлософськi символи (

ЇЧовни золотiï iз сивоï-сивоï Давнини
- - Їласкою в серце зранений, виходить Андрiй Первозванний
- - ЇПредки встали з могил
- - Їнебесними ланами Час проходить
Ї) поєднанi в нiй з новiтнiми нацiональними символами (
Їзолотий гомiн
- - ЇСлава!
- з тисячi грудей
- - Їяснi короговки
Ї).
Цей складний поетичний твiр документально свiдчить про те, що найширшi маси
украïнства побачили в проголошеннi державностi вияв своєï
споконвiчноï волi [цитата].
В украïнськiй поезiï вперше постав образ дужого молодого народу,
здатного творити власну iсторiю. Митця пiдносить те, що революцiя вiдбулась
мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у єдине

- у
Їзолотий гомiн
Ї. Поема стала видатним явищем нацiональноï духовностi.
У час бурхливого спалаху нацiонального вiдродження в Украïнi Тичина жив
надiями i сподiваннями на украïнську державнiсть. Пильне око митця
запримiтило i вiками утверджену украïнську нацiональну символiку, i вчуло
радiсний передзвiн воскреслих мелодiй.
У
ЇСонячних кларнетах
- народився перший трагiчний символ
- образ революцiï як давно очiкуваноï нареченоï.
У поезiï
ЇОдчиняйте дверi...
- поет стикає двi системи протилежних знакiв: радiсного чекання (наречена

- голуба блакить) i жахливого пророцтва всесвiтнього кiнця (всi шляхи в кровi

- горобина нiч
- тьма
- дощ). Радiсть поглинулась бурею. Просвiтку не видно.
Так вiн сприйняв першу кров революцiï.
Кривавi днi революцiйного геноциду Павло Тичина художньо вiдтворив у циклi

ЇСкорбна мати
- (1918). Поет звертається до тiєï постатi, котра для всiх людей втiлює
доброту i захист. Божа матiр приходить в Украïну не з ясною посмiшкою, а iз
скорбно стиснутими устами, такою, якою вона була тодi, як розпинали ïï
сина.
Жорстокi буднi громадянськоï вiйни передано вишуканим поєднанням бiблiйного i
реального. Одвiчнi бiблiйнi символи (Божа матiр, Христос, хрест як символ
страждання) сплiтаються iз жахливими реалiями революцiйноï доби (Чийсь труп
в житах чорнiє
- В могилах поле мрiє). Трагiчнi символи передають агонiю нацiонального свiту:
блискучi ножi в серцi Божоï матерi, розп'ята тiнь ïï сина,
ïï плач
Їсльозами
- над даремною жертвою Христа.
Немає спасителя в Украïнi. Божа матiр знає, що чекає цей край у майбутньому.

Пророчi слова Скорбноï матерi вiдгукнулись у майбутньому голодомором 1933,
окупацiєю 1941-1944, голодом 1946-1947, Чорнобильською аварiєю I986. Воiстину
даром прозрiння володiв молодий П. Тичина.
До циклу
ЇСкорбна мати
- дуже близький символами жертовностi i провiсництва вiрш
ЇПам'ятi тридцяти
- (1918). Це поетична епiтафiя на могилу загиблих бiйцiв студентського куреня, що
29 сiчня 1918 р. полягли пiд Кругами у нерiвному бою з бiльшовицьким вiйськом
Муравйова. ЗО тiл, якi було знайдено, поховано на Аскольдовiй могилi у Києвi.

Поетове слово тужить, оплакує юних i завзятих патрiотiв
Їукраïнських, славних, молодих
Ї. Воно проклинає Каïна, чия
Їзрадницька рука
- вкоротила вiку вiдважним. Ця трагедiя
- це особиста трагедiя генiального поета.
Василь Стус писав:
ЇДоля Тичини воiстину трагiчна. В iсторiï свiтовоï лiтератури, мабуть,
не найдеться Iншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя
високiй поезiï, а половину
- нещаднiй боротьбi зi своïм генiальним обдаруванням
Ї.