Короткий переказ роману Эриха Кестнера Фабиан

Разом з героєм роману Якобом Фабианом ми проживаємо короткий
вiдрiзок часу — може бути, кiлька тижнiв або ще менше. За цей
строк герой в основному терпить втрати — вiн втрачає роботу,
втрачає близького друга, вiд нього йде улюблена. Нарештi, вiн
втрачає саме життя. Роман чимсь нагадує полотна
iмпресiонiстiв. З летучих, як би необов'язкових дiалогiв i не занадто
послiдовних рiзнорiдних подiй раптом проступає картина життя,
захопленоï врасплох i вiдбитоï з надзвичайною силою, рiзкiстю
й об'ємнiстю. Це оповiдання про те, як серце не витримує
гнiтючого протирiччя часу. Про цiну непоказного опору обставинам на
рiвнi окремоï особистостi
Дiя вiдбувається на самому початку тридцятих рокiв у Берлiнi. У
Європи — бiльша змiна. Учителi пiшли. Розкладу урокiв наче й
не було. Старому континенту не перейти в наступний клас. Наступного
класу не iснує.
Так позначає свiй час головний герой. При цьому собi вiн з
безжалiсною чеснiстю призначає роль споглядальника. В iнших людей
є професiя, вони просуваються вперед, женяться, роблять дiтей
своïм дружинам i вiрять, що все це має сенс. А вiн змушений,
причому по власнiй волi, стояти пiд дверима, дивитися й час вiд часу
вдаватися у вiдчай.
Головна драма Фабиана в тiм, що вiн занадто неабияка, глибока й моральна
особистiсть, щоб задовольнитися вульгарними мiщанськими цiлями й
цiнностями. Вiн надiлений ранимою, чуйною душею, незалежним розумом i
гострою смiховинною потребою спiвучастi у що вiдбувається. Однак
всi цi якостi виявляються непотрiбними, незатребуваними. Фабиан належить
до загубленого поколiння. Зi шкiльноï лави вiн потрапив на фронт
першоï свiтовоï вiйни, а вiдтiля повернувся з гiрким досвiдом
раннiх смертей i хворим серцем. Потiм вiн учився, писав дисертацiю по
фiлософiï. Прагнення до спiвучастi пригнало його в столицю, що вiн
характеризує як збожеволiлий кам'яний мiшок. Мати й батько
залишилися в маленькому тихому мiстечку, де пройшло його дитинство. Вони
iз працею зводять кiнцi з кiнцями, iснуючи за рахунок малюсiнькоï
бакалiйноï крамницi, де раз у раз доводиться уценивать нехитрий
товар. Так що розраховувати героєвi доводиться тiльки на самого
себе
Коли ми зустрiчаємося з Фабианом, йому тридцять два роки, вiн
знiмає кiмнату в пансiонi й працює в рекламному вiддiлi
сигаретноï фабрики. До цього вiн трудився в якiмсь банку. Тепер
весь день складає безглуздi вiршики до рекламних оголошень, а
вечора вбиває за склянкою пива або провина. Його собутильниками
стають те веселi цинiчнi газетярi, те якiсь дiвицi сумнiвного
поводження. Але життя Фабиана йде як би по двох руслах. Зовнi вона
неуважна, беззмiстовна й повна злочинного легкодумства. Однак за цим
коштує iнтенсивна внутрiшня робота, глибокi й точнi мiркування про
час i про себе. Фабиан — один з тих, хто розумiє суть
пережитого суспiльством кризи й з неспроможною гiркотою передбачає
близькi катастрофiчнi змiни. Вiн не може забути про те, що по
краïнi розсипана безлiч калiк зi знiвеченими тiлами й особами. Вiн
пам'ятає вогнеметнi атаки. Будь проклята ця вiйна , повторює
вiн про себе. I задається питанням:
Невже ми знову до цього докотимося?
Фабиан страждає, як може страждати сильна й талановита людина, що
прагне врятувати людей вiд загибелi, що загрожує, i не знаходить
можливостi це зробити. Нiде Фабиан не поширюється про цi
переживання, навпроти, йому властива ïдка iронiчна самооцiнка, вiн
про усiм говорить глумливо й зовнi приймає життя, яка вона
є. Але читачевi все-таки дозволено заглянути в глиб його душi й
вiдчути неï нестерпний бiль
У Берлiнi ростуть суспiльна апатiя й невiр'я в здатнiсть уряду полiпшити
економiчне становище. Над краïною висить гнiтючий страх
iнфляцiï й безробiття. Два полярних табори — комунiсти й
фашисти — крикливо намагаються довести кожного свою правоту. Однак
герой роману далекий i вiд тих, i вiд iнших. Характерний епiзод, коли
Фабиан удвох iз другом Стефаном Лабуде вночi на мосту застають
перестрiлку двох таких гiр-полiтикiв. Спочатку друзi виявляють
пораненого комунiста, якому надають допомогу. Через кiлька метрiв вони
натикаються на нацiонал-соцiалiста — теж пораненого. Обох забiяк
вiдправляють у лiкарню в одному таксi. У клiнiцi втомлений лiкар
зауважує, що в цю нiч доставлено вже дев'ять рятiвникiв
батькiвщини, Схоже, що вони хочуть, перестрiлявши один одного, знизити
кiлькiсть безробiтних. Стефан Лабуде — єдиний друг фабиана.
У них загальна доля, хоча Лабуде син багатих батькiв i не має
потреби в грошах. Вiн близький Фабиану своєю тонкою щиросердечною
органiзацiєю, щирiстю й безкорисливiстю. На вiдмiну вiд Фабиана
Лабуде честолюбний i жадає домогтися суспiльного визнання. Вiн
докоряє друга в тiм, що той живе як би в залi чекання,
вiдмовляється вiд активних дiй i не має твердоï мети.
Фабиан заперечує йому: Я знаю мету, але, на жаль, ïï й
метою не назвеш. Я хотiв би допомогти людям зробитися чималими й
розумними.
Лабуде терпить одну невдачу за iншою. Вiн одержує страшний удар,
довiдавшись, що наречена, що причинялася нiжноï й жагучоï
коханоï, холоднокровно змiнює йому. Кинувшись у полiтику, вiн
також переживає повне розчарування. Останньою надiєю
залишається його заповiтна робота про Лессинге, який вiн вiддав
п'ять рокiв i яка тепер чекає унiверситетського вiдкликання. А
поки Лабуде намагається знайти розраду в богемних невибагливих
компанiях i випивцi
В однiй з таких компанiй Фабиан знайомить iз Корнелiєю. Вона
розповiдає, що недавно в мiстi й приïхала стажуватися на
кiностудiï. Фабиан вiдправляється неï проводжати й
виявляє, що приходить до власного будинку. По чудесному збiгу
Корнелiя, виявляється, теж оселилася тут. Нiч вони проводять
разом. Ïх рiднить глузлива легкiсть сприйняття сьогодення й
вiдсутнiсть бiльших надiй на майбутнє . Вони живуть одним удень, i
тем повнiше й гострiше ïхнє взаємне почуття. Уперше
Фабиан раптом всерйоз замислюється про можливостi для себе
простого життєвого щастя
Однак реальнiсть тiснить навiть цi скромнi плани. Придя на службу,
Фабиан довiдається, що вiн звiльнений по скороченню штатiв. Йому
вручають двiстi сiмдесят марок розрахунку. Сто з них забирає
Корнелiя — ïй термiново потрiбнi новий капелюх i джемпер,
тому що неï запросили на кинопроби для нового фiльму. Ще сто Фабиан
платить господарцi пансiону за мiсяць уперед. Сам вiн
вiдправляється на бiржу працi, поповнюючи сумовитi ряди таких же
безробiтних. Йому задають iдiотськi питання, ганяють iз одного
департаменту в iнший, але майже не залишають надiй рятуйте! Саме в цi
днi вiдвiдати його приïжджає мати. Фабиан не говорить ïй
про звiльнення, щоб не засмучувати, i мати будить його рано ранком i
квапить на службу, фабиан безцiльно бродить весь день по вулицях,
замiсть того щоб провести час iз матiр'ю, що ïде в той же вечiр
назад.
Герой знову намагається знайти роботу. Але вiн не надiлений
агресивною чiпкiстю й умiнням набити собi цiну. Я мiг би встати на
Потсдамерплатц, — невесело жартує вiн, — повiсивши
собi на живiт табличку приблизно такого змiсту: У цей момент цей парубок
нiчого не робить, але випробуйте його, i ви переконаєтеся, що вiн
робить усе…
Повернувшись пiсля скитаний по редакцiях у пансiон, вiн знаходить лист
вiд Корнелiï. Вона пише, що ïï взяли на роль i продюсер
зняв для неï окрему квартиру. Що я могла поробити? Нехай побавиться
мною, так вуж трапилося. Тiльки вивалявшись у брудi, можна вибратися iз
бруду.
Фабиан виявляється вiдкинутий назад до небажанiй i проклятiй зараз
для нього волi. Вiн зустрiчається з Корнелiєю в кафi, але
розумiє, що трапилося непоправне. Розмова ïх гiрка й тяжкий.
Йому легше забутися з якою-небудь незнайомою дiвицею — заглушаючи
тугу
Повернувшись пiзно вночi в пансiон, вiн довiдається, що ïм
цiкавилася полiцiя. Його друг Лабуде мертвий. Вiн пустив собi кулю в
скроню прямо пiд час нiчноï гулянки, з револьвера, вiдiбраного
коли* те на мосту в нациста, Фабиану Лабуде залишив лист, у якому
повiдомив, що його робота про Лессинге одержала нищiвне вiдкликання й
цей черговий крах нестерпний для його честолюбства. Коротше говорячи: це
життя не для мене… Я став комiчною фiгурою, я провалився на
екзаменах iз двох основних предметiв — любовi й
професiï…
Фабиан проводить залишок ночi в постелi мертвого друга. Вiн дивиться в
його особу, що змiнилася, i обертає до нього самi таємнi
слова, не в силах упокоритися iз цiєю безглуздою загибеллю.
Пiзнiше з'ясується, що Лабуде став жертвою злого жарту. його
звiстка, Що Добила, про зарубану роботу вiн одержав вiд бездарного
асистента, професор же знайшов працю видатноï…
Друг залишив Фабиану двi тисячi марок. Фабиан вiддає тисячу
Корнелiï при останнiй ïхнiй зустрiчi: Вiзьми половину. Менi
буде спокiйнiше. Сам вiн сiдає в поïзд i ïде в рiдне
мiсто, до матерi й батька. Може бути, тут вiн знайде спокiй? Однак
провiнцiя не менш пригнiчує. Можливостi застосування сил отут ще
бiльш убогi й обмеженi, чим у столицi, а уклад ядушливий i
консервативний. Тут Нiмеччина не металася в жару. Тут у неï була
знижена температура, Фабиан усе бiльше поринав у морок туги. Мати радить
йому пристосуватися i якось знайти мету в життi. Людина — раб
звички, багатозначно говорить вона. Може бути, вона права?
И все-таки герой вiдмовляється поки вiд розмiряного
обивательського iснування. Його останнє рiшення —
виïхати поки куди-небудь на природу, зiбратися з думками, а вуж
потiм визначитися зi своïм життєвим завданням. Мужнiсть i
внутрiшня чеснiсть нi на хвилину не змiнюють Фабиану. Вiн розумiє,
що не може бiльше стояти бiля подiй. Вiн iде по вулицях, бездумно
дивиться на вiтрини й усвiдомить, що життя, незважаючи нi на що, одне з
найцiкавiших занять. Через кiлька митей, проходячи по мосту, вiн бачить,
як спереду балансує на поруччях маленький хлопчик. Фабиан
додає кроку, бiжить. Хлопчик, не удержавшись, падає у воду.
Не роздумуючи, Фабиан скидає пiджак i кидається в рiку
— рятувати дитини. Хлопчик, голосно плачучи, пiдпливає до
берега. Фабиан тоне. Вiн не вмiв плавати
В. А. Сагалова