Виклад сюжету: Ада, або Пристрасть. Хронiка однiєï сiм'ï

Ада — це грандiозна пародiя на рiзнi лiтературнi жанри: вiд
романiв Лева Толстого через цикл Марселя Пруста У пошуках втраченого
часу до фантастики в дусi Курта Воннегута. Дiя роману проходить у
краïнi, що виникла iз припущення, що Куликовская битва (1380)
закiнчилася перемогою татаро-монголiв i росiяни, рятуючись, кинулися в
Пiвнiчну Америку — з нащадками цих переселенцiв, що живуть в
Амероссии в серединi XIX в., ми й знайомимо. А на мiсцi Росiï
розкинулася, укрившись за Золотою завiсою, загадкова Татарiя
Все це перебуває на планетi Антитерра, у якоï є планета-
близнюк Терра Прекрасна — хоча в ïï iснування вiрять в
основному божевiльнi. На картi Терри Амероссия природно
розпадається на Америку й Росiю. Подiï на Антитерре —
це запiзнiле (рокiв на п'ятдесят — сто) вiдбиття подiй на Терре.
Почасти тому в XIX в. попадають телефони, автомобiлi й лiтаки, комiкси й
бiкiнi, кiнофiльми й радiо, письменники Джойс i Пруст i т. д.
Але головне в тiм, що все це складено Ваном Вином, що думає, що
реальний мир — усього лише яскравi подiï, що спалахують у
його пам'ятi. Вiн почав писати спогаду в 1957 р., у вiцi вiсiмдесяти
семи рокiв, а закiнчив в 1967 р. Пам'ять Вану вигадлива: вiн
змiшує життя зi снами, мистецтво з життям, плутається в
датах; його подання про географiю почерпнутi зi стародавнього глобуса й
ботанiчного атласу
Пiсля смертi Вану рукописом зайнявся хтось Рональд Оринджер. Вiн
постачив текст своïми позначками й увiв у нього зауваження, що
виникали в головних героïв по ходу читання рукописи, — якоюсь
мiрою це допомагає зрозумiти, як усе було насправдi. Книгу
випереджає генеалогiчне древо сiм'ï Винов i попередження про
те, що майже всi люди, названi по iменi в цiй книзi, умерли.
ЧАСТИНА ПЕРША вiдкривається перифразом знаменитого початку Ганни
Карениной: Всi щасливi сiм'ï щасливi, взагалi ж, по-рiзному; всi
нещаснi, взагалi ж, схожi один на одного. Дiйсно, сiмейне щастя,
описуване в Адi, досить своєрiдно. В 1844 р. у сiм'ï генерала
Дурманова народилися сестри-близнюки Аква й Марина. Красуня Марина стала
акторкою, щоправда, не занадто талановитоï. П'ятого сiчня 1868 р.
вона грала Тетяну Ларiну, i ïï на парi мiж двома актами
спокусив Демон Вин, тридцятирiчний фатальний красень i манхэттенский
банкiр. (Нелишне вiдзначити, що дiд Марини й бабуся Демона — рiднi
брат iз сестрою.) Ïхнiй жагучий роман скiнчився через рiк через
Марининих зради. А двадцять третього квiтня 1869 р. Демон женився на
менш привабливiй i злегка тронувшейся розумом (через невдалий роман)
Акве. Зиму сестри провели разом на швейцарському курортi Эксе: там в
Акви народилася мертва дитина, а Марина через два тижнi, першого сiчня
1870 р., народила Вану — його записали як сина Демона й Акви.
Через рiк Марина вийшла замiж за кузена Демона — Дэна Провина. В
1872 р. на свiтло з'явилася ïï дочка Ада, теперiшнiм батьком
якоï був Демон. В 1876 р. народилася Люссет — можливо, уже
вiд законного чоловiка
(Цi заплутанi сiмейнi таємницi розкриваються перед Адою й Ваном
улiтку 1884 р. на горищi садиби Ардис, що належить Дэну Провину.
Знайшовши фотографiï весiлля Акви й Демона й дивний гербарiй Марини
з позначками, тямущi пiдлiтки звiряють дати, подекуди пiдправленi
Марининой рукою, i розумiють, що в них однi батьки — Марина й
Демон.)
Бiльша частина життя бедняжки Акви проходить у лiкарнях. Вона зациклена
на Терре Прекрасноï, куди збирається пiсля смертi. На
останнiй стадiï хвороби все втрачає свiй змiст, i в 1883 р.
Аква кiнчає самогубством, наглотавшись таблеток, Ïï
остання записка звернена до милого, милому синовi Вану й бiдному
Демоновi…
У перших числах червня 1884 р. осиротiлий Ван приïжджає на
канiкули в Ардис — у гостi, так сказати, до тiтки Маринi (вiдома
читачевi сцена на горищi для нього ще спереду). Пiдлiток уже випробував
першу платонiчну любов i придбав перший сексуальний досвiд (за один
росiянин зелений долар з дiвчиною iз крамницi). Зустрiну в Ардисе Ван i
Ада потiм згадують по-рiзному: Ада вважає, що Ван усе придумав,
— скажемо, у таку жару вона нiзащо не надягла б урiзався на згадку
братовi чорний жакет
Життя в Ардисе нагадує садибний побут росiйських помiщикiв: тут
говорять росiйською мовою й по-французькому, пiзно встають i рясно
вечеряють. Пекла, забавне й не по роках розвинене створення,
висловлюється пишномовно, по-толстовски, ефектно манiпулюючи
пiдрядними реченнями. Вона повнiсiньким вiдомостями про комах i рослини,
i Вану, що мислить абстракцiями, часом стомлюють ïï конкретнi
знання. чиБула вона гарненькоï у своï дванадцять ? —
мiркує старий i згадує з тим же борошном юнацького щастя, як
заволодiла ним любов до Ади. На пiкнiк з нагоди двенадцатилетия Ади
(двадцять перше липня 1884 р.) ïй дозволяють надягти лолиту —
довгу спiдницю в червоних маках i пiвонiях, невiдомих миру ботанiки, по
зарозумiлiй заявi iменинницi. (Старий еротоман Ван затверджує, що
панталончиков на нiй не було!) На пiкнiку Ван демонструє свiй
коронний номер — ходiння на руках (метафора його майбутнiх вправ у
прозi). Пекла, як Наташа Ростова, виконує росiйську танечну; до
того ж ïй немає рiвних у грi вскрабл.
Умiючи схрещувати орхiдеï й спаровувати комах, Ада погано
уявляє собi сполучення чоловiка й жiнки й довго не зауважує
ознак порушення в кузена. У нiч, коли всi ïдуть дивитися на палаючу
комору, дiти пiзнають один одного на старому плюшевому диванi в
бiблiотецi. Улiтку 1960 р. дев'яностолiтнiй Ван, беручись за сигарету з
конопель, запитує: А ти пам'ятаєш, якi ми були
розпачливi… i як здивованi я був твоєю нездержливiстю?
— Iдiот! — озивається восьмидесятивосьмилетняя Ада.
Сестра, ти пам'ятаєш лiтнiй дiл, Ладори синь i Ардис-Холл?..
— вiршi цi задають головну мелодiю роману
Любовна пристрасть тiсно зв'язана iз пристрастю бiблiофiльськоï,
благо бiблiотека Ардиса становить чотирнадцять тисяч вiсiмсот сорок один
тiм. Читання Ади пiд строгим контролем (що не перешкодило ïй рокiв
у дев'ять прочитати Рене Шатобриана, де описується любов брата й
сестри), але зате Ван може вiльно користуватися бiблiотекою. Юним
коханцям швидко огиднула порнографiя, вони полюбили Рабле й Казанову й
прочитали разом безлiч книг з однаковим захватом
Один раз Ван просить восьмирiчну кузину Люсетт спецiально для нього
вивчити за годину одну романтичну баладу — це час необхiдно
ïм з Адою, щоб усамiтнитися на горищi. (Через сiмнадцять рокiв, у
червнi 1901 р., вiн одержить останнього листа закоханоï в нього
Люсетт, де вона згадає всi, у тому числi й виучене нею вiрш. )
Сонячним вересневим ранком Ван залишає Ардис — йому настав
час продовжувати навчання. На прощання Ада повiдомляє, що одна
дiвчинка в школi закохана в неï. У Ладозi Ван за порадою Демона
знайомить iз Кордулой, у якiй пiдозрює закохану в сестру
лесбiянку. Уявляючи ïхнi вiдносини, вiн випробовує
поколювання порочноï насолоди .
В 1885 р. Ван вiдправляється в унiверситет Чуз в Англiï. Там
вiн вiддається теперiшнiм чоловiчим розвагам — вiд
картковоï гри до вiдвiдування борделiв клубу Вiлла Венери. Вони з
Адою листуються, використовуючи шифр, складений за допомогою поеми
Марвелла Сад i вiрша Рембо Спогаду.
ДО 1888 р. Ван устигає здобути славу на цирковому поприщi,
демонструючи всi те ж мистецтво ходiння на руках, а також одержати
премiю за фiлолофсько-психологiчне есе Про Божевiлля й Вiчне Життя. I от
вiн знову в Ардисе. Тут багато чого змiнилося. Пекла зрозумiла, що
нiколи не стане бiологом, i захопилася драматургiєю (особливо
росiянцi). Гувернантка-француженка, що бавилася й колись прозою, склала
роман про таємничих дитинок, що займаються в старих парках дивними
речами. Колишнiй коханець Марини режисер Вронский ставить по романi
Кепськi дiти фiльм, де повиннi грати мати й дочка
З оповiдань Ади про свою роль можна зрозумiти, що вона змiнює Вану
як мiнiмум iз трьома. Але напевно нiчого невiдомо, а думки й почуття
нашоï пари як i ранiше дивно спiвзвучнi один одному. Близькiсть iз
Адою для Вану перевершує все iнше, разом узяте. (Немiчною рукою
мемуарист уписує сюди останнє уточнення: Пiзнання
єства Ади… було й буде завжди однiєï з форм
пам'ятi.)
В Ардис приïжджає Демон. Вiн засмучений фатальною
неможливiстю зв'язати неясне сьогодення з незаперечною реальнiстю
спогадiв, тому що важко довiдатися в нинiшнiй Маринi рвучку, романтичную
красуню часiв ïхнього божевiльного роману. Треба визнати, що й сам
вiн, з фарбованими вусами й волоссями, далеко не того… Демон
намагається вiдкрити синовi щось дуже важливе, але нiяк не може
зважитися
Двадцять першого липня на пiкнiку на честь шестнадцатилетия Ади Ван у
приступi ревнощiв б'є молодого графа де Пре. Трохи пiзнiше йому
розповiдають, як учитель музики Рак мав Аду. Намагаючись виправдатися,
улюблена сестра ненавмисно у всьому зiзнається. У станi
несамовитого розпачу Ван залишає Ардис. Усе кiнчено, запаскуджено,
роздерто!
Ображений коханець пускається в усi тяжкi. У Калугано вiн
затiває дуель iз незнайомим капiтаном Тэппером. Потрапивши з раною
в Приозерну лiкарню, Ван намагається вбити лежачого там же Рака,
що, втiм, благополучно вмирає сам вiд однойменноï хвороби.
Незабаром гине десь у Татарiï, пiд Ялтою, i граф де Пре. Ван
заводить роман з його кузиною Кордулой i довiдається, що
лесбiянкою в ïхнiй школi була iнша дiвчинка — Ванда Брум. У
перших числах вересня Ван розстається з Кордулой i залишає
Манхэттен. У ньому зрiє плiд — книга, що вiн незабаром
напише