Адам Мiцкевич (1798-1855)

Польська лiтература мала змiстовну багатовiкову традицiю. У другiй половинi XVIII ст. вона висунула майстрiв просвiтительського класицизму. Але свiтову славу завоював польський романтизм. З романтизмом зв'язана творчiсть видатних композиторiв Ф. Шопена ( 1810-1849) i С. Монюшко ( 1819-1872), поета й драматурга Ю. Словацького ( 1809-1849) i великого польського поета Адама Мiцкевича
Романтичний рух у Польщi розвивалося в обстановцi посилення нацiонально- визвольного руху. Польща в 1795 р. втратила свою незалежнiсть: територiя ïï була роздiлена мiж трьома державами — Росiєю, Пруссiєю й Австрiєю. Польський народ не мiг миритися з поневоленням — невдоволення росло й вилилося, зрештою, у збройне повстання 1830-1831 рокiв. Боротьба полякiв за волю викликала спiвчуття передових людей Росiï й Заходу й знайшла вiдгук у творчостi письменникiв рiзних краïн. Адам Мiцкевич (1798-1855) народився на бiлоруськiй землi, неподалiк вiд мiстечка Новокому в сiм'ï небагатого шляхтича. Утворення Мiцкевич одержав у м. Вiльна (тепер Вiльнюс). Пiсля закiнчення в 1819 роцi iсторико-фiлологiчного вiддiлення Виленского унiверситету вiн працював учителем у м. Ковно (тепер Каунас). Як у студентськi роки, так i в роки викладання Мiцкевич брав активну участь у патрiотичних кружках i органiзацiях польськоï молодi, якi ставили перед собою завдання боротьби за волю й незалежнiсть Польщi. Настрою передовоï польськоï молодi Мiцкевич iз пристрастю й силою виразив в “Одi до молодостi”:

• Без душ, без серця!
• Юрба кiстякiв!
• Про дай менi, молодiсть, крила!
• И я над мертвим злечу мирозданьем,
• У межi раю, в обитель свiтел,
• Животворящий захват зазнавши,
• Де над цветеньем i созиданьем
• Златие сонми картин вiдкрилися!
• Пускай роками обтяжений
• Схилився старець, уставясь у землю,
• Погаслим оком ледь объемля
• Мир затьмарений
• Ти, молодiсть, порох юдолi вiдринеш,
• Злетиш i, свiтлим поглядом ширяючи,
• Все людство ти оглянеш
• Вiд краю до краю!

Ця пiсня була закликом до єдностi народу в боротьбi за звiльнення. Але воля Польщi для поета невiд'ємна вiд волi iнших народiв. Людство повинне зняти морок ночi. Шляхи боротьби ще не вираженi до кiнця, у вiршi звучать iдеалiстичнi нотки (прославляється “мир духу”), вся програма носить абстрактний характер, але палкий заклик до боротьби поєднується iз глибокою впевненiстю впобеде.
У травнi 1822 г. вийшов перший збiрник вiршiв А. Мiцкевича “Поезiï”. У передмовi до нього автор формулює програму романтизму. Романтичним вiн називає таку лiтературну творчiiсть, що “серцем” проникає в думки й переживання простого народу. Народнi пiснi, сказання, легенди, на думку поета, — невичерпне джерело творчого натхнення. Лiтература повинна вiдповiдати на основнi питання сучасникiв, передавати “настрою свого сторiччя”. “Я з народом не мислю по-рiзному”, — пише поет. За участь у русi польськоï молодi Мiцкевич був арештований, перебував пiвроку у висновку, потiм його вислали в Росiю. Протягом 1824-1829 рокiв вiн побував у Києвi, Одесi, Харковi, Кримi. Переслiдуваний царським урядом, вiн, однак, знайшов друзiв i шанувальникiв серед декабристiв (Бестужев, Рилєєв), що видаються поетiв Росiï (Пушкiн , Жуковський, В'яземський), дiячiв украïнськоï культури (Максимович, Гулак-Артемовский).
Визнанню Мiцкевич-поета у Росiï сприяло появу його знаменитих “Кримських сонетiв” (1827), якi належать до кращих досягнень польського романтизму