Адам Мiцкевич (1798-1855)

Польська лiтература мала змiстовну багатовiкову традицiю. У другiй
половинi XVIII ст. вона висунула майстрiв просвiтительського класицизму.
Але свiтову славу завоював польський романтизм. З романтизмом зв'язана
творчiсть видатних композиторiв Ф. Шопена ( 1810-1849) i С. Монюшко (
1819-1872), поета й драматурга Ю. Словацького ( 1809-1849) i великого
польського поета Адама Мiцкевича

Романтичний рух у Польщi розвивалося в обстановцi посилення нацiонально-
визвольного руху. Польща в 1795 р. втратила свою незалежнiсть: територiя
ïï була роздiлена мiж трьома державами — Росiєю,
Пруссiєю й Австрiєю. Польський народ не мiг миритися з
поневоленням — невдоволення росло й вилилося, зрештою, у збройне
повстання 1830-1831 рокiв. Боротьба полякiв за волю викликала спiвчуття
передових людей Росiï й Заходу й знайшла вiдгук у творчостi
письменникiв рiзних краïн. Адам Мiцкевич (1798-1855) народився на
бiлоруськiй землi, неподалiк вiд мiстечка Новокому в сiм'ï
небагатого шляхтича. Утворення Мiцкевич одержав у м. Вiльна (тепер
Вiльнюс). Пiсля закiнчення в 1819 роцi iсторико-фiлологiчного вiддiлення
Виленского унiверситету вiн працював учителем у м. Ковно (тепер Каунас).
Як у студентськi роки, так i в роки викладання Мiцкевич брав активну
участь у патрiотичних кружках i органiзацiях польськоï молодi, якi
ставили перед собою завдання боротьби за волю й незалежнiсть Польщi.
Настрою передовоï польськоï молодi Мiцкевич iз пристрастю й
силою виразив в “Одi до молодостi”:

• Без душ, без серця!
• Юрба кiстякiв!
• Про дай менi, молодiсть, крила!
• И я над мертвим злечу мирозданьем,
• У межi раю, в обитель свiтел,
• Животворящий захват зазнавши,
• Де над цветеньем i созиданьем
• Златие сонми картин вiдкрилися!
• Пускай роками обтяжений
• Схилився старець, уставясь у землю,
• Погаслим оком ледь объемля
• Мир затьмарений
• Ти, молодiсть, порох юдолi вiдринеш,
• Злетиш i, свiтлим поглядом ширяючи,
• Все людство ти оглянеш
• Вiд краю до краю!

Ця пiсня була закликом до єдностi народу в боротьбi за звiльнення. Але воля Польщi для поета невiд'ємна вiд волi iнших народiв. Людство повинне зняти морок ночi. Шляхи боротьби ще не вираженi до кiнця, у вiршi звучать iдеалiстичнi нотки (прославляється “мир духу”), вся програма носить абстрактний характер, але палкий заклик до боротьби поєднується iз глибокою впевненiстю впобеде.

У травнi 1822 г. вийшов перший збiрник вiршiв А. Мiцкевича
“Поезiï”. У передмовi до нього автор формулює
програму романтизму. Романтичним вiн називає таку лiтературну
творчiiсть, що “серцем” проникає в думки й переживання
простого народу. Народнi пiснi, сказання, легенди, на думку поета,
— невичерпне джерело творчого натхнення. Лiтература повинна
вiдповiдати на основнi питання сучасникiв, передавати “настрою
свого сторiччя”. “Я з народом не мислю по-рiзному”,
— пише поет. За участь у русi польськоï молодi Мiцкевич був
арештований, перебував пiвроку у висновку, потiм його вислали в Росiю.
Протягом 1824-1829 рокiв вiн побував у Києвi, Одесi, Харковi,
Кримi. Переслiдуваний царським урядом, вiн, однак, знайшов друзiв i
шанувальникiв серед декабристiв (Бестужев, Рилєєв), що
видаються поетiв Росiï (Пушкiн , Жуковський, В'яземський), дiячiв
украïнськоï культури (Максимович, Гулак-Артемовский).

Визнанню Мiцкевич-поета у Росiï сприяло появу його знаменитих
“Кримських сонетiв” (1827), якi належать до кращих досягнень
польського романтизму