Частка щирого поета: Єсенiн

На частку ЩИРОГО поета завжди випадає багато горя й страждань,
навiть у тому випадку, якщо вiн улюбленець долi. Адже в цьому свiтi
нiчого не дається просто так i за все доводиться платити. За
дарований понад талант — плата особлива
Обплутана недомовками й кривотолками доля великого росiйського поета
Сергiя Єсенiна — тому свiдчення й пiдтвердження. Все
своє коротке, вiдчайдушне, романтичне життя вiн збуджував у
навколишнi бурхливi, суперечливi страстi,
i сам роздирався страстями настiльки ж бурхливими й суперечливими. З
посмертною же долею Єсенiна вiдбулася дивна метаморфоза. Вiн
мертвий уже бiльше сiмдесяти рокiв, але всi, пов'язане з ним,
продовжує жити. Живуть не тiльки його вiршi, а взагалi всi
есенинское. Усе, що його хвилювало, радувало, мучило. Усе, що яким-
небудь образом з ним стикалося
Єсенiн є в нашiй лiтературi фiгурою свого роду
культовоï. Всенародна любов привела навiть до появи жанру народного
есениноведения: обговорюється посмiшка поета, блакитнi очi, золотi
кучерi, як добiрно сидiв на Єсенiнi костюм та iнше. (До речi, за
свiдченням Варлаама Шаламова, Єсенiн став єдиним поетом,
прийнятим блатним миром. У табiрнiй мовi Єсенiним називають будь-
якого доморослого вiршотворця з ув'язнених.) Так що винятковiсть
посмертноï есенинской долi очевидна
В одному лише не повезло Єсенiну. Його бiографiя дотепер далека
вiд щироï, об'єктивноï картини. Академiчне есе-
ниноведение у результатi дiяльностi ряду учених-есениноведов
перебуває в застоï. Цi вченi, створивши офiцiйну концепцiю,
на тiм i заспокоïлися. Вони утворили як би замкнутий колектив, куди
не хочуть впускати стороннiх. Ними замовчуються або навiть
пiдтасовуються деякi факти бiографiï поета, що не укладаються в
заздалегiдь заготовлену схему. Так уважає кандидат iсторичних
наук, автор бiльше 80 публiкацiй по iсторiï лiтератури Сергiй
Вiкторович Шумихин, i з його думкою не можна не погодитися
Правда, у дослiдженнях останнього перiоду все-таки простежуються деякi
коливання в iнтерпретацiï вигляду поета, дивним образом спiвпадаючi
з коливаннями суспiльно-полiтичноï обстановки в краïнi. Розкид
цей досить великий: вiд недавнього нескiнченного повторення есенинских
рядкiв про Ленiна, вигуку Мати моя — батькiвщина, я бiльшовик! до
створення образа безстрашного викривача еврейско-большевистских звiрств,
що ховається вiд ГПУ й зрештою захопленого цим ГПУ в готелi
Англетер.
Незалежним же дослiдникам, якi змогли б створити об'єктивний
погляд на життя й творчiсть поета, воно чомусь нецiкаво, вони займаються
Ганною Ахматовоï, Мариною Цветаевой, Осипом Мандельштамом. Є,
щоправда, один, найбiльш розкрiпачений, дослiдник, що вивчає
Єсенiна, — англiєць Гордон Маквей iз Брiстоля. Вiн
випустив монографiï Життя Єсенiна i Айседора i Єсенiн.
Правда, його iдеï, що не мають нiчого загального з офiцiйною
концепцiєю, есениноведами в розрахунок не приймаються. Отож,
Маквей висловив цiкаву думку. Вiн уважає, що Єсенiн мiг би
стати дуже популярною фiгурою в молодi Заходу, тому що нагадує
рано збiглих з життя знаменитих рок-зiрок, начебто Джимми Хендрикса або
Курта Кобейна, оскiльки настiльки ж свавiльний i анархичний. Цiлком
iмовiрно, що англiєць правий. I все-таки, як би не були
об'єктивнi дослiдження Маквея, для нього, як i для iнших захiдних
учених, Єсенiн iснує поза зв'язком з долею Росiï, поза
радянською iсторiєю
Є ще й численнi мемуарнi джерела, написанi не тiльки сильними миру
цього — полiтиками, поетами, акторами, художниками, але й простими
обивателями, а те й просто заздрiсниками й злопихателями. Однак всi
спогади подiбного роду дуже суперечливi й не точнi, оскiльки мемуари
взагалi нiколи не бувають протокольно точними в силу особистiсного
погляду автора на речi
Iз усього, про що говорилося вище, стає зрозумiлим, що писати про
життя Сергiя Єсенiна надзвичайно важко, тим бiльше — у
рамках звичайного шкiльного твору, адже для цього довелося б вивчити
величезний мемуарний i дослiдницький матерiал, а вивчивши його,
прикласти чимало зусиль для того, щоб вiдокремити легендарне вiд
фактичного. Таке пiд силу далеко не кожному, i я не претендую на те, щоб
стати тим людиною, що змiг би подужати подiбне
И все-таки, оскiльки узявся за цю тему, спробую коротенько, майже
пунктиром, викласти основнi факти бiографiï поета. Пiдкреслюю:
написане мною не претендує
на те, щоб стати одкровенням. Хоча я дуже сподiваюся, що подiбне рано
або пiзно вiдбудеться Я син селянина. Народився в 1895 роцi 21 вересня,
— писав Єсенiн у своïй автобiографiï, — Iз
двох рокiв, по бiдностi батька й численностi сiмейства був вiдданий на
виховання досить заможному дiдовi по матерi… Дiд його був
мiрошником. Бабуся й дiдусь любили онука й пiклувалися про його
майбутнє: дiдусь навчив його битися, а бабуся балувала й змушувала
ходити в церкву. Сiм'я хотiла, щоб Сергiй став сiльським учителем, i
тому його вiддали в закриту церковноучительскую школу. Але, закiнчивши
ïï в 1911 роцi, вiн оголосив про свiй намiр стати поетом
На наступний рiк Єсенiн виïхав у Москву, де став вiдвiдувати
вечiрнi курси при унiверситетi й вступив у лiтературно-революцiйне
суспiльство, подрабативая на життя в рiзних мiсцях. Працюючи коректором
у видавництвi Ситина, вiн закохався в Ганну Изряднову, колегу по роботi,
що наприкiнцi 1914 року народила йому сина, Юрiя Изряд-нова. Через два
мiсяцi пiсля цього ïхнiй зв'язок припинився, i Єсенiн
виïхав у Санкт-Петербург у пошуках лiтературного щастя. Правда, вiн
на короткий час приïжджав у Москву в 1915 i 1916 роках, щоб
вiдвiдати Ганну й сина
Вiсiмнадцяти рокiв я був здивований, розiславши своï вiршi по
журналах, тим, що ïх не друкують, i зненацька наскочив у Петербург.
Там мене прийняли досить радо. Перший, кого я побачив, був Блок, другий
— Городецький. Коли я дивився на Блоку, з мене капав пiт, тому що
в перший раз бачив живого поета.
Наскочив вiн у Петербург простуватим, боязким хлопцем, з невеликим
багажем, iз зошитом вiршiв i iз честолюбною мрiєю багатьох юних
провiнцiалiв — завоювати собi славу
Городецький познайомив його iз селянським поетом Миколою Клюевим, що
став другом Єсенiна i його лiтературним патроном. Багато
пiтерських знайомих поета вiдзначали його приємну хлоп'ячу
зовнiшнiсть i блакитнi, волошковi очi. I нiхто не мiг залишитися
байдужим до його молодостi, зовнiшнiй привабливостi й, саме головне,
— до його величезному таланту
За три роки життя в Петербурзi Єсенiн став вiдомим поетом. Його
оточували шанувальники й друзi. Поступово вiн осмiлiв, став зухвалим,
самовпевненим i хвалькуватим. Але, дивна справа, наïвнiсть i
довiрливiсть його залишилися. У цьому протирiччi таïлося якесь
особливе зачарування. Єсенiна любили, балували й навiть прощали
те, що iншому не простили б. Поетовi був двадцять один рiк, коли
з'явився його перший вiршований збiрник Радуница. Iз цього моменту
спiраль його життя початку стрiмко розкручуватися
У тiм же, 1916-м, року вiн був покликаний на вiйськову службу, i там на
нього звернула увагу iмператриця Олександра Федорiвна, для якоï
йому довелось читати своï вiршi. Незважаючи на таку честь, вiн
ненавидiв армiйське життя й дезертирував, як тiльки представилася
можливiсть, але незабаром був пiйманий i вiдправлений у штрафний
батальйон. Пiд час революцiï 1917 року Єсенiн знову
дезертирував i примкнув до революцiонерiв. Нi, членом ВКП(б) вiн не
став, але виявився в безпосереднiй близькостi до радянських верхiв.
Жовтень зачепив у Єсенiнi соцiальнi струни, i в його поезiï
з'явилися першi революцiйнi мотиви. До середини 1918 року вiн став
складатися як один iз самих значних i оригiнальних молодих поетiв.
Молодь пiдняла його на щит. Коли вийшов його збiрник Голубень, книжку
розкупили за кiлька днiв. А незадовго до того, восени 1917-го,
Єсенiн женився на Зiнаïдi Райх, що служила секретаркою в
есерiвськiй газетi Справа народу. Вона народила йому двох дiтей —
дочку Тетяну й сина Костянтина. Однак шлюб цей виявився немiцним —
улiтку 1918 року Єсенiн пiшов вiд дружини (офiцiйно вони розвелися
в 1921 роцi).
Наприкiнцi 1918 року в Москвi виникла нова поетична школа. Ïï
iнiцiатори називали себе iмажинiстами. У неï входили Анатолiй
Мариенгоф, Вадим Шершеневич, Олександр Кусиков i iншi молодi поети.
Школi потрiбна була центральна фiгура,
яскраве, сильне поетичне iм'я. Утягнули Єсенiна. I це був головний
i єдиний козир iмажинiстiв. Без Єсенiна школа була б
порожнiм мiсцем. А самому Єсенiну iмажинiзм зовсiм не був
потрiбний
В 1919 роцi в Москвi почали вiдкриватися одна за iншою книжковi крамницi
письменникiв. Письменники самi торгували книгами й своïми
письменницькими автографами. Поети читали своï вiршi в кафi й
клубах, одержуючи за виступ гонорар. Вiдкрили свою книжкову крамницю й
поети-iмажинiсти. Ухитряясь якось видавати своï вiршi (а час був
важке й паперу не вистачав), вони продавали ïх у своïй
книжковiй крамницi. Книги ïх, i особливо вiршi Єсенiна,
розходилися швидко.
Як жилося в цi роки Єсенiну? Писав вiн багато й легко й друкувався
бiльше й частiше iнших. Нерiдко виступав зi своïми вiршами в рiзних
кафi, у тому числi — в iмажинiстському Стiйлi Пегаса. Та й
заробляв бiльше iнших. Але жилося йому вiд цього нiтрохи не легше, нiж
iншим. Зовсiм не легко й не весело.
Харчувався вiн погано. I до того ж у нього не було свого кута. Час вiд
часу перебував те в Пролеткультi на Воздвиженке, те на Знаменке, те на
Червоноï Преснi жив у скульптора Сергiя Коненкова, те в iнших
друзiв i знайомих — як чоловiкiв, так i жiнок. У кого
доводилося… Потiм став квартирувати в Богословському разом з
Мариенгофом, якого вважав своïм кращим другом
Так i жив Єсенiн бродячим, кочовим життям, пiдкреслено
богемноï. Втiм, i в наступнi роки, до самоï своєï
смертi, вiн так i не знайшов постiйного пристановища
Роки вiйни й революцiï наклали на Єсенiна певний вiдбиток. У
сiмнадцять рокiв вiн по релiгiйних мiркуваннях став вегетарiанцем i
непитущим. В армiï пристрастився до випивки й, хоча кинув пити пiд
час свого недовгого шлюбу, пiсля розлучення знову повернувся кпрежнему.
Запоï Єсенiна збiгалися з перiодами його депресiï. Вiн
був переповнений iдеями й життєвою енергiєю, але часом усе
починало здаватися йому марним i безглуздим. Вiн досяг своєï
мрiï стати вiдомим поетом, але цiною цьому стала розлука iз
сiльським життям, до якого тяглася його душа. У пияцтвi вiн знаходив
тимчасову вiддушину, що рятувала вiд розпачу, що супроводжувало його все
життя
А тим часом фiнансовi справи Єсенiна йшли непогано. Видання вiршiв
давало певний дохiд, i вiн грав перед навколишня роль щасливого дiлка.
Та й зовнi поет сильно змiнився. Тепер це був елегантний, рафiнований i
самовпевнений^-самовпевнений-недбало-самовпевнений дендi iз презирливо-
поблажливою посмiшкою на усе ще нежньж губах. А на милому, тонкiй особi
його з волошковими очами виразно проступили слiди зiв'янення — у
двадцять п'ять рокiв!
Хоча Єсенiн i змiнився, цей перiод був одним iз самьж плiдних у
його творчому життi, i як тiльки вiн закiнчував вiрш, те вiдразу
друкував його.
Таким був Єсенiн, коли в його життя ввiйшла знаменита американська
танцiвниця Айседора Дункан — малиноволосая, безпутна й сумна,
чиста в думках i великодушна серцем. Захоплена комунiстичною
пропагандою, вона прибула в Москву в погонi за своєю убутною
славою, Айседора була вже лiтня, старше Єсенiна на 18 рокiв. Вiд
божественноï босонiжки, ожилоï статуï, як неï
йменували колись, залишилося мало. Але все-таки вона була Айседорой,
свiтовою знаменитiстю, i, головне, танцювала в ще нерозпещеноï
знатними iноземцями червонiй столицi. До того ж танцювала iз червоним
прапорам! Захопленi оплески не припинялися. Сам Ленiн, оточений членами
раднаркому, iз царськоï ложi привiтав танець. I, крiм того, вона
вiдкрила в Москвi школу пластики для пролетарських дiтей у вiдведеному
ïй на Пречистенке особняку балерини Балашовой, що покинула Росiю
Айседора закохалася в Єсенiна з першоï ж хвилини, як тiльки
його побачила. Вiн, у свою чергу, незважаючи на ïï повну
фiгуру й рiзницю у вiцi, теж сильно нею захопився й незабаром перебрався
до неï на Пречистенку. А в травнi 1922-го на цiлий рiк зник з
Москви, вiдправившись разом з Айседорой у закордонне турне. Шумним-
блискучим метеором пронiсся Єсенiн по Нiмеччинi, Францiï й
далi, за океан, в Америку. Сподiвався завоювати увесь свiт. Не вдалося.
Його нiхто не хотiв визнавати — нi в Європi, нi в Америцi.
Що ïм до росiйського поета! Вiн для iноземцiв був просто чоловiком
Айседори Дункан i не бiльше того. Начебто в нього не було нi iменi, нi
визнання…
В 1923 роцi Єсенiн порвав з Айседорой i повернувся на батькiвщину.
Вiн порвав зi свiтовою знаменитiстю. I цей зв'язок, i цей розрив далися
йому нелегко. Вiн був уже будинку, а Айседора усе ще сподiвалася
повернути його, писала йому розпачливi, повнi жагучого почуття листа,
посилала не менш мелодраматичнi телеграми… Єсенiн рвав
ïх i кидав на пiдлогу. I все-таки не випадковим любовним епiзодом
стала для Єсенiна цей зв'язок. Обом вона обiйшлася дуже дорого.
Повернувшись у Москву, Єсенiн знову став жити бездомним, кочовим
життям, з роями собутильников i дармоïдiв, що постiйно вилися
довкола нього. Вiн задихався в цiй нездоровiй атмосферi. Вiн гинув,
вдихаючи ïï п'яний, накокаиненний чад. Став задиристий, легко
затiвав сварки й часто спалахував, iнодi через^ дрiбницi
Так iшли днi за днями, i раптом — нова сенсацiя: пiсля
запаморочливого зв'язку з Айседорой Дункан Єсенiн жениться на
Софiï Андрiïвнi Толстой! Вона, звичайно ж, його любила —
це внучка Лева Толстого, але вiн^-те ïï так i не змiг
полюбити. А вона тим часом намiрилася виступити в ролi рятiвницi
великого поета, всiма силами намагаючись вирвати його iз середовища
шинкарських дармоïдiв, створити нормальнi умови для роботи,
позбавити вiд кочового життя… Але зробити це ïй виявилося не
пiд силу
Порятунок не вдався. Єсенiн знову опинився в Стiйлi Пегаса. У цей
час були написанi поема Чорна людина i надривнi вiршi Москви
шинкарськоï. А в жовтнi 25-го потрапив у психiатричну лiкарню, щоб
пройти там двомiсячний курс лiкування. Не витримав — утiк через
мiсяць. Подальше добре вiдомо, хоча темних плям у загибелi поета
предосить. Поïхав у Ленiнград. Сподiвався там знайти квартиру,
почати видавати журнал…
29 грудня 1925 року вечiрнi ленiнградськi газети, а наступного дня
газети всiєï краïни, повiдомили, що в нiч iз 27 на 28
грудня в готелi Англетер поет обернув навколо своєï шиï
два рази мотузку вiд валiзи, вивезеного з Європи, вибив з-пiд нiг
табуретку й. завис особою до синьоï ночi, дивлячись на Исаакиевскую
площа. Така офiцiйна версiя його смертi. Самогубство. Iснує й iнша
версiя, вiдповiдно до якоï вiн був убитий по вказiвцi ГПУ.
Дотепер не вщухають суперечки: самогубство? або все-таки вбивство?..
Таємниця поки, розгадку якоï Сергiй Єсенiн вiднiс iз
собою в могилу, У кожному разi смерть його — серед багатьох iнших
трагiчних смертей одна з найстрашнiших: повiшеник, залитий кров'ю, що
вилила з перерiзаних вен…
Так трагiчно закiнчилося життя великого росiйського поета Сергiя
Єсенiна. I ми не вправi судити, чи гарний, чи поганий вiн був у
цiєï своєï переповненоï стражданнями життя.
Адже до поетiв не можна ставитися зi звичайною мiркою. Вони мають права,
яких попросту немає в обивателя, оскiльки коштують невимовно вище
й разом з тим… невимовно нижче кожного зi звичайних смертних.
Чому? Тому що ця несвiдома iстота, i в той же час — це такий поет,
що зустрiчається раз у сторiччя. Приблизно так сказав Анатоль
Франс про Верлена. Сучасники Єсенiна вважали, що це висловлення
застосовне й кнему.