Драматична поема Ибсена Пер Гюнт

Дiя поеми охоплює час вiд початку до 60-х рр. XIX в. i
вiдбувається в Норвегiï (у Гудбраннской долинi й околишнiм
горам), на марокканському узбережжi Середземного моря, у пустелi Сахара,
у божевiльному будинку в Каïрi, на морi й знову в Норвегiï, на
батькiвщинi героя
Молодий сiльський хлопець Пер Гюнт дурiє, обманюючи матiр Осi. Вiн
розповiдає ïй iсторiю про полювання на прудкого оленя.
Поранений олень здiймається з його Пером, що осiдлало, на вершину
хребта, а потiм стрибає з висоти в кристально чисте, як дзеркало,
озеро, спрямовуючись до власного вiдбиття. Затамувавши подих, Осi
слухає. Вона не вiдразу спохвачується: цю iсторiю вона
знає — Пер лише злегка переiнакшив стародавнiй переказ,
примiривши його на себе. Порваний одяг сина пояснюється iншим
— вiн побився з ковалем Аслаком. Задирають Пера околишнi хлопцi
часто: вiн любить пофантазувати, а в мрiях бачить себе героєм
казок або легенд — принцом або королем, що оточують же вважають
його iсторiï порожнiми хвастощами й дурницею. Взагалi, Пер занадто
зарозумiлий! Ще б, адже вiн — син капiтана, нехай навiть
спившегося, що промотав стан i кинув сiм'ю. I ще одне — Пер
подобається дiвчинам. Iз цього приводу мати ремствує: що б
йому не женитися на Ингрид, дочки багатого хуторянина? Тодi б були в них
i земля, i маєток! Але ж Ингрид заглядалася на Пера. Жаль! Саме
ввечерi грають ïï весiлля, Ингрид виходить замiж за Маса Мона.
За Маса Мона? Матраца й роззяву? Цьому не бувати! Пер iде на весiлля!
Намагаючись вiдговорити сина, Осi загрожує — вона пiде iз
сином i перед всiма його знеславить! Ах, так! Пер, смiючись i играючи,
саджає матiр на дах чужого будинку: нехай посидить отут, покуда
ïï не знiмуть, а вiн поки сходить на свято
На весiллi незваного гостя зустрiчають у багнети. Дiвчини не йдуть
танцювати з ним. Пер вiдразу вiдрiзняє серед них Сольвейг, дочка
селянина-сектанта з переселенцiв. Вона так прекрасна, чиста й скромна,
що навiть йому, лихому хлопцю, боязно до неï пiдступитися. Пер
запрошує Сольвейг кiлька разiв, але щораз одержує вiдмову.
Зрештою дiвчина зiзнається йому: ïй соромно йти з пiдпилим.
Крiм того, вона не хоче засмучувати батькiв: строгi правила
ïхньоï релiгiï нi для кого виключень не роблять. Пер
засмучений. Скориставшись моментом, хлопцi пропонують йому випити, щоб
потiм над ним посмiятися. Пера до того ж злить i розохочує
недотепа наречений, що не знає, як треба звертатися з
нареченою… Зненацька навiть для самого себе Пер вистачає
наречену пiд мишку й, як свиню, по вираженню одного з гостей, несе
ïï вгори.
Жагучий порив Пера недовгий, вiн майже вiдразу вiдпускає Ингрид на
всi чотири сторони: ïй далеко до Сольвейг! Розлютована Ингрид iде,
а на Пера влаштовують облаву. Вiн ховається в глибинi лiсу, де
його привечают три пастушки, що вiдкидають заради його любовi своïх
дружкiв-тролiв. Тут ранком Пер зустрiчає Жiнку в Зеленому Плащi,
дочка Доврского короля — правителя поганi, що живе в лiсi, —
тролiв, кобольдов, лiсовикiв i вiдьом. Пер хоче Жiнку, але ще бiльше
йому хочеться побить теперiшнiм принцом — нехай навiть лiсовим!
УМОВИ Доврский дiд (так кличуть лiсовi придворнi короля) ставить твердi:
тролi сповiдають почвеннические принципи, вони не визнають вiльного
виïзду за межi лiсу й задовольняються тiльки домашнiм —
ïжею, одягом, звичаями. Принцесу вiддадуть замiж за Пера, але
колись йому варто надягти хвiст i випити тутешнього меду (рiдкого калу).
Покривившись, Пер погоджується й на те й на iнше. Усе в палацi
Доврского дiда виглядає зашкарублим i потворним, але це, як
пояснює Доврский дiд, лише дефект людського погляду на життя.
Якщо, зробивши операцiю, перекосити Перу очей, вiн теж буде бачити
замiсть бiлого чорне й замiсть потворного прекрасне, тобто придбає
свiтогляд щирого троля. Але на операцiю Пер, готовий заради влади й
слави майже на всi, не йде — вiн був i залишиться людиною! Тролi
навалюються на нього, але, почувши звуки церковного дзвона, вiдпускають
Пер — у непритомному станi мiж життям i смертю. Невидима Крива
обволiкає його путом i скличе для розправи крилатих демонiв. Пер
спотикається й падає, але знову чутно церковний спiв i
дзенькiт дзвонiв. З лементом: Смерть менi, баби в нього за спиною!
— Крива вiдпускає Пера Його знаходять у лiсi мати й
Сольвейг. Осi повiдомляє синовi: за викрадення Ингрид вiн тепер
оголошений поза законом i може жити тiльки в лiсi. Пер будує собi
хатинку. Уже випав снiг i будинок майже готовий, коли до нього на лижах
прибiгає Сольвейг: вона пiшла вiд строгих, але улюблених нею
батькiв, вирiшивши залишитися з ним назавжди.
Пер не вiрить своєму щастю. Вiн виходить iз хатинки за хмизом i
зненацька зустрiчає в лiсi сильно споганiлу Жiнку в Зеленому з
виродком, якого вона представляє Перу як його синка — той,
до речi, зустрiчає батька не занадто привiтно (Я папочку пристукну
сокирою!). Троллиха жадає вiд Пера, щоб вiн прогнав Сольвейг! Або,
може бути, вони заживуть у його будинку втрьох? Пер у розпачi, його
обтяжує важке почуття провини. Вiн страшиться забруднити Сольвейг
своïм минулим i не хоче неï обманювати. Виходить, вiн повинен
вiд ïï вiдмовитися! Попрощавшись, вiн iде з хатинки нiбито на
хвилину, але в дiйсностi назавжди.
Перу не залишається iншого, як бiгти iз краïни, але вiн не
забуває про матiр i вiдвiдує ïï. Осi хвора,
ïй допомагає сусiдка; нехитре майно в будинку описано судовим
приставом. У нещастя матерi, звичайно, винуватий син, але Осi
виправдує його, вона вважає, що сам по собi неï Пер
непоганий, його загубило вино. Баба почуває, жити ïй
залишилося недовго — мерзнуть ноги, дряпає дверi кiт (погана
прикмета!). Пер сiдає на лiжко й, утiшаючи матiр, розповiдає
ïй спiвучо казку. Вони обоє запрошенi в чарiвний замок Суриа
Муриа. Вороною вже запряжений, вони ïдуть по снiжному полю, по
лiсi. От i ворота! Ïх зустрiчає сам святий Петро, i Осi, як
важливiй баринi, пiдносять кава з тiстечком. Ворота за, вони — у
замка. Пер хвалить мати за ïï веселу вдачу, за терпiння й
дбайливiсть, вона не цiнував ïх ранiше, так нехай же за доброту
ïй вiддасть хазяïн чарiвного замка! Скоса глянувши на Осi, Пер
бачить, що вона вмерла. Не чекаючи похорону (за законом поза лiсом його
може вбити кожний), вiн ïде за море, чим далi, тим краще.
Проходить багато рокiв. Перу Гюнту пiд п'ятдесят. Доглянутий i
процвiтаючий, вiн приймає на средиземноморском бережу Марокко
гостей. Поруч у море коштує його яхта пiд американським прапором.
Гостi Пера: дiловитий майстер Коттон, глибокодумно багатозначний фон
Эберкопф, бомондний мосье Балон i небагатослiвний, але палкий
Трумпетерстроле (швед) — звеличують хазяïна за гостиннiсть i
щедрiсть. Як удалося людинi з народу зробити таку блискучу
кар'єру! В обережних вираженнях, прагнучи не зачепити либерально-
прогрессистских поглядiв гостей, Пер Гюнт говорить ïм правду: вiн
спекулював у Китаю церковним антикварiатом i займався работоргiвлею в
пiвденних штатах в Америцi. Зараз вiн на яхтi направляється в
Грецiю й може запропонувати друзям справа. Превосходно! Вони iз
задоволенням допоможуть грекам-повстанцям у ïхнiй боротьбi за волю!
От, от, пiдтверджує Гюнт, вiн хоче, щоб вони роздмухували полум'я
повстання якнайсильнiше. Тим бiльше буде попит на орркие. Вiн продасть
його Туреччини, а прибуток вони разом подiлять. Гостi збентеженi.
Ïм соромно й одночасно, що упускає жаль прибутку. Тло
Эберкопф знаходить вихiд — гостi вiднiмають у Гюнта яхту й
спливають на нiй. Проклинаючи компаньйонiв, що не вiдбулися, Пер
загрожує ïм вслiд — i чудо! — вантажена
зброєю яхта вибухає! Бог зберiгає Гюнта для подальших
здiйснень
Ранок. Гюнт ховається вiд хижих звiрiв на пальмi, але й тут
попадає в суспiльство… мавп. Миттєво
зорiєнтувавшись, Пер пристосовується до законiв зграï.
Пригода закiнчується благополучно. Зiскочивши з дерева, герой
бреде по пустелi далi, здiйснюючи в уявi величний проект зрошення
Сахари. Пер Гюнт перетворить пустелю в iдеальну краïну —
Гюнтиану, вiн розселить у нiй норвежцев i буде заохочувати ïхнього
заняття науками й мистецтвами, якi розцвiтуть у настiльки благодатному
клiматi. Єдине, чого йому зараз не вистачає… це коня.
Дивно, але Гюнт вiдразу його одержує. Коня й дорогоцiннi одяги
ховали за барханом злодiï, яких злякала варта, що розшукувала
ïх,
Облачившись у схiднi одяги, Гюнт вiдправляється далi, i в одному з
оазисiв араби приймають його за поважну особу — як уважає
сам Гюнт, за пророка. Новоявлений пророк не на жарт захоплюється
принадностями мiсцевоï гурiï — Анитри, але вона
обманює його — ïй потрiбна не душа (яку вона в пророка
просила), а коштовностi Гюнта. Роль пророка йому теж не вдалася
Наступна зупинка Пера в Єгиптi. Розглядаючи Сфiнкса й статую
Мемнона, Пер уявляє себе знаменитим iсториком i археологом.
Подумки вiн будує грандiознi плани подорожей i вiдкриттiв,
але… особа Сфiнкса йому когось нагадує? Кого ж? Не Доврского
чи дiда? Або загадковiй Кривiй?
Пер дiлиться своïми здогадами з якимось Бегриффенфельдом, i той,
дуже зацiкавлений спiврозмовником, обiцяє познайомити вiн зi
своïми каïрськими друзями. У будинку iз заґратованими
вiкнами Бегриффенфельд пiд страшним секретом повiдомляє: буквально
година назад преставився Абсолютний розум — вони в божевiльному
будинку. Бегриффенфельд, директор його, знайомить Пера iз хворими: Гуту
— поборником вiдродження древньоï мови iндiйських мавп,
Фелахом, що вважає себе священним биком древнiх єгиптян
Апiсом, i Гуссейном, що вообразили себе пером, що потрiбно негайно
очинить, що вiн i робить сам, перерiзуючи собi горло перочинним ножем.
Вся ця фантастична сцена була добре зрозумiла сучасникам Ибсена, у нiй
на єгипетському матерiалi зашифрованi випади проти нацiонального
норвезького романтизму: Гуту, як припускають, це Ивар Осен, творець
лансмола, штучноï мови, складеного iз селянських дiалектiв (до
речi, на ньому зараз читає й пише майже половина населення
краïни), фелах — це норвезький бонд (тобто селянин), священна
корова i iдеал норвезьких романтикiв, Гуссейн — мiнiстр
закордонних справ Мандерстрем, що зрадив пiд час датско-прусского
вiйськового конфлiкту в 1864 р. iдеали скандинавiзму: вiн пiдмiнив
конкретнi дiï Швецiï й Норвегiï в захист Данiï
писанням незлiченних нот протесту, за що й був прозваний Ибсеном у
газетнiй статтi здатним пером. Очманiвши вiд атмосфери божевiлля й
самогубства, що вiдбувся на його очах, Пер зомлiває, а божевiльний
директор жовтого будинку сiдає на нього верхи й вiнчає його
голову солом'яним вiнком дурня
Проходить ще багато рокiв. Зовсiм сивий Пер Гюнт вертається на
батькiвщину. Його корабель тоне в берегiв Норвегiï, але Гюнту, що
зацепились за викинуту в море човен, вдається врятуватися. На
бортi судна Пера переслiдував Невiдомий Пасажир, що марне випрошував у
нього його тiло для цiлей науки — адже Пер, на його думку,
неодмiнно незабаром умре. I цей же Пасажир з'являється в море
знову й чiпляється за перевернений човен; на пряме запитання, не
чи Диявол вiн, Пасажир вiдповiдає ухильно й казуистически питанням
на питання, у свою чергу викриваючи Пера як людини, не занадто стiйкого
духом Пер благополучно добирається до рiдноï мiсцевостi. Вiн
випадково попадає на цвинтар, де вислухує хвалебне слово
священика над труною одного селянина — людини, що отхватили собi
пiд час вiйни серпом палець (Пер замолоду став випадковим свiдком
цiєï сцени). Ця людина всiм життям i, головним чином,
своєю безустанною працею надолужив свою малодушнiсть i заслужила
повагу суспiльства. У словах священика Перу чується докiр —
адже вiн не створив нi сiм'ï, нi будинку. У своєму колишнiм
селi на похоронах Ингрид Пер зустрiчає багато постарiлих до
невпiзнанностi давнiх знайомих. Та й сам вiн залишається з, хоча
люди про нього пам'ятають — мiсцевий полiцмейстер, наприклад,
згадуючи про Перо, називає його поетом, що вiрив у вигадану
ïм казкову реальнiсть. Зате Пера вiдразу довiдається в лiсi
Пуговичник, уже давно його що розшукував. Час Гюнта на землi
закiнчилося, i Пуговичник має намiр вiдразу на мiсцi перелити його
душу в ґудзик — адже нi в Рай, нi в Пекло душу Пера не
потрапить, воно придатно лише на переплавлення. Негiдником Пера
Пуговичник не вважає, але адже й гарною людиною вiн теж не був?
Сам же головне, Пер Гюнт не виконав на землi свого призначення —
вiн не став самим собою (унiкальною й неповторною особистiстю), вiн лише
примiряв на себе рiзнi стандартний^-стандартнi-усереднено-стандартнi
ролi. Втiм, про це Пер знає й сам, хiба недавно не вiн сам
порiвнював себе iз цибулиною. Цибулина теж не має твердого ядра й
складається з одних шкурок. Пер був i залишився перекотиполем
Пер Гюнт не на жарт наляканий. Що може бути страшнее переплавлення душi
— перетворення ïï в абсолютно аморфну безлику сiрiсть?
Вiн просить у Пуговичника вiдстрочку, вiн доведе йому, що й у його
натурi було щось цiльне! Пуговичник вiдпускає Пера. Але зустрiчi
його з потерявшим колишню мiць Доврским дiдом i з Кощавим (Дияволом?)
нiчого певного не дають, а Гюнту зараз потрiбно саме це — певне!
Скитаясь по лiсi, Пер виходить на побудовану ïм колись хатинку. На
порозi його зустрiчає Сольвейг, що постарiла, але щаслива вiд
того, що побачила його знову. Тiльки тепер Пер Гюнт розумiє, що
вiн урятований. Навiть пiд найрiзноманiтнiшими масками протягом
всiєï його строкатого життя вiн залишався самим собою —
у надiï, вiрi й любовi жiнки, що чекала його
Пуговичник вiдпускає Пера з попередженням, що буде чекати на нього
на наступному перехрестi. Вони ще поговорять мiж собою
Б. А. Ерхов