Яким має бути канон дитячоï лiтератури

Один з перших вiдомих канонiв такого типу був укладений американським
просвiтником межi XIX XX ст, президентом Гарвардського унiверситету
Чарлзом Елiотом. У своï лекцiï для студентства вiн включав
тезу, згiдно з якою початкову гуманiтарну освiту можна здобути,
витрачаючи щодня 15 хв. на читання ретельно вiдiбраних книг, що
кiлькiсно заповнюють стандартну книжкову полицю у 5 футiв. Така полиця
вмiстила 50 вiдiбраних доктором Елiотом книг, що стали, I донинi
залишаються, основою лiтературного канону США.
Елiотiв принцип отримання гуманiтарноï освiти через вивчення
великих книг” i великих iдей” людства не втратив свого
потенцiалу i сьогоднi, оттiльки прочитати накопиченi на цей час всi
великi книги” не пiд силу за одне життя. Тому принцип вiдбору,
селекцiï починає вiдiгравати надзвичайну за своєю
значущiстю роль, а канон, своєю чергою, неминуче стає
вибiрковим.
До нього обов'язково включають, якуже зазначалось, древнiх”,
авторитет яких витримав випробування столiттями, увiнчаних премiями,
тих, якi вiдiйшли iз життя або близькi до цього. До них належать i
митцi, якi увiйшли до лiтератури одним чи кiлькома творами, як-от
американцi Г. Бiчер Стоу з Хатиною дядька Тома” чи Джером
Селiнджер з Над прiрвою у житi”. Так формується перелiк
творiв, що найчастiше входять до шкiльних програм або вивчаються у ВНЗ.
ïхня естетично-моральна цiннiсть вважається абсолютною, i
ïх сприймають, за виразом Джефрi Брукса, як культурнi iкони”.
Розвиваючи цей образ, М. Павлишин, вiдповiдно до канону
украïнськоïлiтератури, говорить про iконостас i пропонує
придивитися нетакдотворiв якдотворцiв, ïхнього морального обличчя,
що приведе до прорiдження” канону.
Запропонований ним етичний критерiй має безпосереднiй стосунок до
формування канону дитячоï лiтератури. Втiм, у його
iнтерпретацiï вiн бiльше нагадує прiсно-пам'ятнi судження про
моральний облик” i навряд чи прислужиться пiд час визначення
етичного наповнення твору що має надзвичайну вагу в
“дитячiй” лiтературi.
Тож, коли йдеться про другу проблему дитячого” канону принципи
його укладання, серед головних слiд враховувати етичний вимiр, а також
прийнятнiсть життєвого матерiалу твору для дитячоï
аудиторiï конкретноï краïни.
Проiлюструвати цю тезу можна нещодавньою скандальою подiєю, що
супроводила публiкацiю казки для дiтей молодшого шкiльного
вiкуКороль&Король”, яка вийшла 2000 року спершу голландською,
а потiм у англiйському перекладi. Традицiйний зачин (На найвищiй горi,
що здiймалась над мiстом, стояв замок, в якому жили Король, Королева i
Принц”) аж нiяк не обiцяє запропонований подальший перебiг
подiй. Принц зовсiм не хотiв одружуватись. На вимоги Королеви-
матєрi познайомитись iз черговою красунею-принцесою вiн недбало
вiдповiдав: Не до того менi.
Чесно кажучи, мене принцеси нiколи особливо не цiкавили…” I
аж коли вiн угледiв Принца, що супроводив ще одну Принцесу, закричав у
захватi: Який же вiн прекрасний!” Далi принци цiлуються i
одружуються. Ця казка, певна рiч, може бути придатною у толерантнiй до
сексменшин Голландiï, цивiлiзацiйному рiвню якоï можуть
позаздрити всi краïни ЄС. Але включити ïï до
програми з лiтератури для дiтей 7-8-лiтнього вiку вирiшили у США, в м.
Лексингтон штату Масачусетс. Керiвництво школи аргументувало свiй вибiр
тим, що у них дозволено реєструвати шлюби мiж одностатевими
партнерами i треба привчати дiтей до думки, що такi сiм'ï нормальнi
та гармонiйнi”. Позов обурених батькiв федеральний суддя (2006) не
задовольнив. Навряд чи навiть попри позiрну доброчиннiсть
цiєï казки наше суспiльство готове прийняти такий бестселер
новiтньоï дитячоï лiтератури. Втiм, хтозна, як буде далi. Та
вважаю неприпустимим уведення до канону дитячоï лiтератури творiв
шовiнiстичного, фашистського чи расистського спрямування. Дитяча
лiтература має бути орiєнтована на позитивний iсторичний
досвiд, скоригований сьогоденням.
Оскiльки згадувалось продовження казки про двох королiв, принагiдно
зазначу, що серiальнiсть як характерна ознака лiтературного мислення
(згадаймо по-вiстування Ф. Купера про Шкiряну Панчоху та iндiанцiв,
розповiдi О. Дюма про трьох мушкетерiв, Конан Дойля про Шерлока Холмса
та iн.) знайшла благодатний грунт у сучаснiй дитячiй лiтературi.
За приклад, а ïх чимало, можуть правити саги Джона Рональда
Толкiєна та Урсули Ле Гуïн, Гаррi Поттер” Джоан Ро-
улiнг чи трилогiя Темнi начала” Фiлiпа Пулмана, iсторiï
Миколи Носова про Незнайку, Кiра Буличова про Алiсу, Едуарда Успенського
про Чебурашку, Павла [лазового про Барвiнка та iн., — усi вони
створенi за одним принципом, що у дитячiй аудиторiï
спрацьовує стовiдсотково. Уданому разi не.тiльки
експлуатується природне бажання кожного продовжити спiлкування з
улюбленцями, а й знiмається або суттєво редукується
так званий iнформацiйний опiр” (С. Переслєгiн): немає
потреби витрачати енергiю на те, щоб познайомитись iз новим свiтом,
вивчати закони його iснування, поведiнку та характери нових героïв
тощо. Хтось досить доречно вiдкоментував: Покупець знає, про що
йтиметься, у пам'ятi ще не згас вогник iнтересу, запалений попередньою
покупкою, — тож бери, хапай, купуй!
Тому видання-серiали сьогоднi становлять понад 50 вiдсоткiв сукупних
накладiв ху-дожньоï лiтератури.
З серiальнiстю пов'язане ще одне явище, характерне як для дорослоï,
так i для дитячоï лiтератури, це кло-нування розтиражованих
образiв, сюжетiв, роздумiв. Як Пригоди Робiнзона Крузо” свого часу
iнспiрували появу епiгонських творiв та оригiнальних робiнзонад, так i
сьогоднi з'являються клони Гаррi Поттера. Можна говорити про клонування
як певний тип стратегiï видавництв, що цiлеспрямовано тиражують
сюжети та образи, якi на даний час мають пiдвищений попит.
Клонами, сформованими з генетичного матерiалу” Гаррi
Поттера”, є покручi Дмитра Ємця про Таню Гроттер,
Андрiя Жвалевського та Iгоря Митька про Поррi Гаттера. Цей перелiк
поповнює i головна героïня вже згадуваноï трилогiï
Фiлiпа Пулмана “Темнi начала”, суперпопулярна Лiра Белак-ва,
яку критики називають Гаррi Поттером у спiдницi”. Це дiвчинка 12
рокiв, яка живе в Оксфордi в XX от., але ïï Британiя i
ïï мiсто не мають нiчого спiльного з реальними топоса-ми,
iснуючи у паралельному свiтi. На Лiру покладена секретна, надзвичайна
мiсiя, виконати яку допомагають вiдьми, броньований, наче панцерник,
бiлий ведмiдь i чарiвний золотий компас, що безпомилково,
розрiзняє правду. А як же без цього виконати мiсiю, як врятувати
свiт? До цiєï книги я ще повернусь, а наразi хочу зазначити,
що I частина трилогiï Пулмана Пiвнiчне сяйво”, згiдно з
голосуванням близько 5 тисяч бiблiотекарiв, учителiв i власникiв
книгарень, 1995 р. отримала премiю Карнегi та була визнана найкращою
дитячою книжкою Британiï за останнi 70 рокiв. Остання ж книжка
серiï — Бурштиновий телескоп” — вперше в
iсторiï дитячоï лiтератури отримала престижну ВIтбредiвську
премiю у номiнацiï Найкраща книжка 2001 року”.
О тже, здавалось би, премiï i визнання мають засвiдчити
вiдповiднiсть змiсту твору потребам дитячоï лiтератури. Азваживши
на те, що премiï на Заходi все ще розподiляють за принципом
незаангажованостi та не-упередженоï об'єктивностi, можна було
б, довiряючи брендовiй авторитетностi нагороди, включити цi твори якщо
не до канону, то хоч бидо неканонiзованоï частини дитячоï
лiтератури.
Тетяна Михед, доктор фiлологiчних наук, професор Киïвського
славiстичного унiверситету