Знаменитi лiкарi: Життя й творчiсть Ч. Дарвiна

Невелике англiйське мiстечко Шрусбери. На вершинi крутого обриву, що
уступами спускався до рiки Северну, стояв високий, вибудуваний iз
червоних цегл будинок. Його оточував великий сад з декоративними й
плодовими деревами. Кiмнати нижнього поверху, повитого зеленим плющем,
виходили прямо в оранжерею. У цьому будинку 12 лютого 1809 року
народився Чарльз Дарвiн.
Його батько Роберт Дарвiн був лiкарем i користувався широкою
популярнiстю. Вiн був незвичайно зацiкавлений у людях, ставився до них
iз щирою симпатiєю й вселяв пацiєнтам така повага до себе,
що вони навiть дiлилися з ним своïми життєвими проблемами.
Мати Дарвiна вмерла, коли Чарльзу було не набагато бiльше 8 рокiв, i вiн
пам'ятав тiльки ïï лiжко, чорне оксамитове плаття й робочий
столик. Через рiк пiсля смертi матерi Чарльза вiддали в школу доктора
Батлера, де вивчалися головним древнi мови. Маленький Дарвiн
захоплювався збором колекцiй раковин, печаток, монет. Особливо любив вiн
збирати пташинi яйця, але нiколи не брав iз гнiзда бiльше одного яйця.
Багато годинникiв вiн проводив на березi рiки, закинувши вудку й
поглядаючи на поплавець. Якось вiн довiдався, що хробакiв можна
умертвлять морською водою, i з тих пор нiколи не насаживал на гачок
живого хробака, хоча це, може бути, i зменшувало його улов. Вiн
намагався знаходити для колекцiï мертвих метеликiв i жукiв, щоб не
проколювати живих комах шпильками.
Вечорами, коли в Шрусбери гаснули вогнi, Чарльз iз братом Еразмом
забиралися в альтанку й тут, у саморобнiй хiмiчнiй лабораторiï,
намагалися одержати речовини, яких не одержав до них ще не один хiмiк.
Довiдавшись про нове захоплення Чарльза, товаришi прозвали його Газом ,
а доктор Батлер зробив йому при всiх догана, виразивши надiю, що замiсть
нiкчемних занять вiн буде з належною стараннiстю вивчати язики.
Тому що вiд перебування в школi Доктора Батлера не було нiякого пуття,
батько забрал Чарльза зi школи разом з його старшим братом i вiдправив
дiтей в Единбургский унiверситет на медичний факультет.
Чарльза захоплювало вивчення живоï природи. Серед студентiв було
чимало аматорiв природи. Разом з ними вiн збирав у калюжах i на березi
пiсля вiдливу хробакiв, рачкiв i молюскiв; нерiдко виïжджав з
рибалками в море, де виловлював устриць, i за короткий час зiбрав бiльшу
колекцiю раковин. Вiн познайомився з негром, що заробляв на життя
набиванням опудал. Дарвiн став брати в нього уроки й просиджував у його
будинку цiлi вечори.
Але медицина не захопила Чарльза, i батько запропонував йому стати
священиком. Молодий Дарвiн прочитав кiлька богословських книг i не
знайшов у них нiчого, що суперечило його переконанням. Вiн вiрив казкам
бiблiï про створення миру богом i про всесвiтнiй потоп. Хто б мiг
подумати, що пройдуть роки й Дарвiн нанесе найдужчий удар релiгiï,
що ïй коли-або траплялося одержувати.
В 1828 роцi Дарвiн надiйшов у Кембриджський унiверситет на богословський
факультет. Вивчаючи богословськi науки, Чарльз як i ранiше захоплювався
спортом, живописом, музикою, годинниками простоював у галереï
Кембриджу перед картинами. Удивляючись у мальовничi пейзажi, в обличчя
людей, вiн думав, як прекрасно серйозне мистецтво, що виражає
бiльшоï думки. Вiн любив чарiвну музику Бетховена: коли в кiмнатi
лунали тихi, нiжнi звуки Мiсячноï сонати, Чарльз затамовував подих,
тремтiння пробiгала в нього по тiлу й перед його очами вставало озеро в
м'якому сяйвi мiсячноï ночi або яскравi сонячнi вiдблиски серед
тiнистого листя, обмитоï дощем.
Але нiщо не доставляло йому такого задоволення, як збирання жукiв. Це
вже було служiння науцi, i незабаром всi види кембриджських жукiв були в
його коробках. Вiн вiдшукував ïх усюди, навiть у моху, знятому зi
старих дерев, i в смiттi, сметенном iз дна барок. Особливо запам'ятався
йому один випадок. Один раз, здерши з дерева шматок кори, вiн побачив
двох рiдких жукiв. Взявши по одному з них у руки, вiн уже зiбрався йти,
як раптом побачив третього, з малюнком на черевцi у виглядi великого
хреста. Цього жука вiн не знав. Помилитися вiн не мiг: пам'ять на жукiв
у нього була прекрасна. Недовго думаючи, Дарвiн сунув одного жука в рот
i придавив його зубами, але жук раптово випустив Чарльзу в рот ïдку
рiдину, що боляче обпалила язик. Дарвiн з вiдразою виплюнув жука,
втративши при цьому свою знахiдку. Якось Чарльз прочитав в одному
журналi про рiдкого жука, там же було зазначено: Пiймане Ч. Дарвiном .
Самолюбство його було надзвичайно влещене, i вiн навiть подумав: чи не
стати йому жуколовом?
У Кембриджi Дарвiн познайомився iз професором Генсло. Уперше в похмурих
середньовiчних аудиторiях Генсло запропонував студентам для вивчення
живi квiтки. Знання його по ботанiцi, хiмiï й мiнералогiï були
так великi, що Дарвiновi здавалося: Генсло знає все.
Дарвiн усмоктував у себе цi знання, як усмоктує суха земля кожну
упалу на неï краплю дощу. Часто Генсло вiв студентiв в околицi
Кембриджу й образно розповiдав про рослини. Дарвiн завжди брав участь у
цих прогулянках, так що його стали називати Той, що гуляє з Генсло
. Познайомився Дарвiн i з геологом Седжвиком. Не раз карабкался вiн з
ним по ненаселених горах Пiвнiчного Уельсу й робив геологiчну розвiдку
ще не дослiджених мiсць. Незважаючи на свою обiцянку нiколи не займатися
геологiєю, вона працював як тигр i на канiкулах склав геологiчну
карту околиць Шрусбери.
Якось Дарвiн знайшов у пiщанiй ямi тропiчну раковину. Шари ставилися до
льодовикового перiоду — як же потрапила в них ця раковина?
Здивований, Дарвiн показав свою знахiдку Седжвику.
Скорiше всього, — спокiйно сказав геолог, — хто-небудь
викинув цю штуку в яму. Якби дiйсно раковина потрапила в льодовиковi
шари природним шляхом, то це перевернуло б нагору дном всi нашi подання
про ïх.
Дарвiна здивувало байдужiсть ученого, котрий не зацiкавився такою рiдкою
знахiдкою. Хiба людина, якiй все ясно, переверне науку?
Священиком Дарвiн так i не став. Один раз вiн одержав листа вiд
професора Генсло. Професор писав, що корабель Бигль (Шукач )
вiдправляється в кругосвiтнє плавання, i радив Дарвiновi
взяти участь у цiй подорожi як натуралiст.
Почалися енергiйнi збори в дорогу. Приïхавши в Плимутскую бухту,
Дарвiн побачив стоявший на якорi десятипушечний бриг, один з тих
невеликих судiв, якi моряки прозвали трунами , тому що такi кораблi
легко переверталися пiд час шторму.
Бигль повинен був обстежити морськi шляхи до Пiвденноï Америки (де
перебували тодi колонiï Англiï) i привезти точнi морехiднi
карти для безпечного плавання уздовж ïï недослiджених берегiв.
Капiтан Бигля Фиц-Рiй провiв Дарвiна в каюту: середину ïï
захаращував великий стiл, над ним висiв гамак, у якому Дарвiн мiг
отлеживаться пiд час хитавицi; уздовж стiн стояли книжковi шафи.
Запропонувавши Дарвiновi своï книги, iнструменти й зброя, Фиц-Рiй
сказав: — Розташовуйтеся зручнiше. Адже нам має бути
трястися на цьому суднi довго. Для мене було б щирим нещастям знати, що
мiй супутник чимсь незадоволений.
Коли Бигль покинув Плихмутскую бухту й iшов у вiдкрите море, Дарвiн
довго ще чув сумнi удари дзвона з Елдистонского маяка й усе дивився на
берег, поки той зовсiм не зник за блакитною далечiнню води.
Щоранку, закинувши за борт мережа, вiн виловлював дрiбних морських
тварин. Матроси прозвали його Мухоловом , а лейтенант Уихгем, в
обов'язку якого входило стежити за порядком i чистотою на палубi,
вдавався у вiдчай побачивши безлiчi бруду, що Дарвiн витрушував з
мережi.
Чимало неприємностей доставляла Дарвiновi хитавиця. Пiд час
шторму, коли люто дул вiтер, море гуркотало, з ревiнням здiймали покритi
пiною хвилi, нiчого не було видно навколо, крiм незлiченних бризiв. I
тiльки альбатрос, розпустивши крила, рiвно нiсся по вiтрi. Маленький
корабель кидало, як трiску, вiн те злiтав на гребiнь хвилi, то поринав у
безодню, i тодi бурхлива хвиля захльостувала його жалiбно, що скрипiли
снастi. У такi мiнути Дарвiновi здавалося, що сама доля проти нього. Вiн
жорстоко страждав вiд морськоï хвороби й гаряче каявся, що
поïхав. Але вiдмовитися вiд подальшоï подорожi вiн не мiг.
Думка дослiджувати тропiчну природу усе сильнiше захоплювала його уяву.
За увесь час плавання нiхто не чув вiд нього сердитого слова й не бачив
його в поганому настроï.
Коли Бигль кинув якiр у берегiв Бразилiï, Дарвiн потрапив у мiсця,
повнi таких спокус для допитливого натуралiста, що почував себе
вознагражденним за всi своï страждання. Йому здавалося, що вiн
потрапив у чарiвний край виконаних бажань.
Краса тропiчного лiсу вразила його. Безлiч лiан, подiбно змiям, обвивали
дерева, повзли по землi й переплiтали всi, створюючи дику плутанину, що
вражала око первiсною красою. Дарвiн любувався безладною, розкiшною
оранжереєю, створеною природою. Яке багатство видiв! Який буйний
рiст зеленi пiд сприятливим впливом тепла й вологи!
Дарвiн стежив за польотом бiльших яскравих метеликiв. Повiльно й велично
лiтали вони над квiтками, а опустившись на землю, розпускали крила й
бiгали, роблячи трiск i шум. Цiла армiя мурах-листорезов не поспiшаючи
прямувала по тропiкам, прикриваючись шматочками листiв, немов
парасольками. Оса полювала за павуком, готовлячи корм для своïх
личинок. Уривчасто чиркаючи, носилися серед колючих дерев малюсiнькi
колiбрi. Час вiд часу вони пiдлiтали до квiтiв, глибоко занурювали в них
тонкий вигнутий дзьоб i висiли в повiтрi на своïх невидимих
крильцях.
Коли наступали сутiнки, деревнi жаби, цикади й цвiркуни пiднiмали
неумолчний концерт i, прислухаючись до ïхнього рiзноголосого хору,
Дарвiн стежив за свiтними комахами…
Улiтку 1832 року Бигль пiдiйшов до узбережжя Уругваю.
… Гаснула вечiрня заграва, за обрiєм тонув тьмяний рожевий
блиск останнього променя. Яскраво розпалювалося багаття, розведений
тубiльцями, i вигадливi тiнi вiд танцюючих язикiв полум'я металися по
травi. Дарвiн лежав на землi, поклавши пiд голову сiдло замiсть подушки,
i спостерiгав, як мiсцевi жителi — гаучоси жарять м'ясо дикоï
корови, загорнувши його в шкiри, щоб жодна крапля м'ясного соку не
витекла. Якийсь гаучос пiймав цю корову за допомогою ласо(аркана,
сплетеного iз сирицевих ременiв) . Дарвiн бачив, як ловчий зробив бiльшу
петлю, покрутив ïï над головою й, прицiлившись, спритно метнув
уперед, накинувши на шию тваринi, що тiкає. I Дарвiн зрозумiв,
чому цих мiсцях звiрi боялися людину верхи на конi й не обертали уваги
на пострiли: вони не знали рушницi. Взявши ласо, вiн хотiв поохотится,
але пiймав свого власного коня, i гаучоси реготали до упаду, уперше
побачивши, як вершник изловил самого себе.
В Уругваï пiщанi хвилястi рiвнини мiсцями були покритi бляклим,
спаленим сонцем травою. Дерев не було, лише по берегах рiк росли хирлявi
безлистi кустики, вони безмовно оповiдали про палючу спеку, про пекучi
вiтри й спокушеному спекою землi.
Згадавши розкiшну рослиннiсть тропiкiв, Дарвiн подумав: яку бiльшу роль
грають умови життя в розвитку рослин i тварин.
У Бразилiï й Уругваï Дарвiн зiбрав у колекцiю 80 видiв птахiв
i багато плазуючих. Тут вiн знайшов велику щелепу й зуб мегатерiï
— вимерлого лiнивця. Коштуючи на стрiмчастому рiчковому березi,
Дарвiн з подивом розглядав знайдену щелепу. Судячи з ïï
величини, древнi лiнивцi були величезними тваринами, величиною зi слона.
Але як же вони харчувалися? Лазити по деревах, як це роблять сучаснi
лiнивцi, вони не могли (яка ж гiлка витримала б слона?) . Очевидно,
опираючись на масивнi заднi кiнцiвки й хвiст, вони обхоплювали дерево
переднiми кiнцiвками, пригинали його до себе й об'ïдали листя. Але
отчого вони вимерли? Людина не могла ïх знищити — тодi не
було людей.
Може бути, причиною загибелi цих гiгантiв були катастрофи? Але якби це
було так, лiнивцi взагалi зникли б з особи землi, а не зменшилися б до в
розмiрах до величини сучасних лiнивцiв. Дарвiн не знаходив вiдповiдi:
отчого вони вимерли? Чим пояснити ïхня подiбнiсть iз сучасними
тваринами?
Ще бiльше зачудувався Дарвiн, знайшовши зуб викопного коня. Дикий
американський кiнь! Але адже коней в Америцi не було, поки ïх не
завезли туди європейцi. Побачивши коней, привезених iспанцями,
iндiанцi шарахалися убiк. Звiдки ж цей зуб? Кiстки вимерлих тварин
змусили задуматися Дарвiна про давню давнину Землi. Кюв'є вважав,
що тiльки особа катастрофи мiняють особу планети i ïï живий
мир.
Дарвiн знав, що вулканiчнi виверження, землетруси, повенi грiзна сила.
Один раз вiн сам був свiдком землетрусу. Це трапилося в Пiвденнiй
Америцi. У цей день вiн лежав на березi моря й вiдпочивав. Раптом
сильний поштовх пiдняв його на ноги. Земля глухо гудiла, стогнала,
горбилася, пiдземний гул, i гуркiт каменiв злилися в оглушливе ревiння
руйнування загибелi. Дерева гойдалися, немов вiд сильного вiтру, у море
пiднiмалися величезнi хвилi, вони обрушувалися на берег, викидаючи важкi
каменi. Два мiста були зруйнованi дощенту, земля розтрiснулася, береги
помiтно пiднялися, i раковини, за яких жителi ще недавно поринали на
дно, тепер покривали прибережнi скелi.
Дарвiн був вражений видовищем перевороту, що вiдбувається
столiттями, а тут вiдбувся в одну мiнуту. Вiн знав, що страшнi
спустошення роблять i обвали, коли величезнi маси густого бруду
сповзають по трав'янистих схилах у долини й перетворюють квiтучi мiсця в
сiру, слабоволнистую, безжиттєву поверхню. Iнодi обвали
перегрождают полонини, створюють загати висотою в кiлька сотень метрiв i
новi озера довжиною в сотнi кiлометрiв. Змiнюють поверхню Землi й пiщанi
бури, i веснянi повiддя, i зливи, якi, стрiмко стiкаючи долiлиць по
схилi, захоплюють за собою продукти руйнування гiрських порiд i
мiнералiв, вiдкладаючи ïх десь в iншому мiсцi. Але цi слiпi сили
руйнування дiють не скрiзь i не завжди, час вiд часу. I в Дарвiна
виникла iнша iдея, чим у Кюв'є: крiм цих катастроф, є й iншi
сили.
Дарвiн взяв iз собою в подорож тiльки що що вийшла книгу вiдомого
геолога Лайлеля Основнi початки геологiï . Лайлель затверджував
нову в той час думку — весь вигляд Землi мiняється
поступово, без катастроф, пiд дiєю вiтру, води, коливань
температури. Роздрiбненi в пiсок i гальку, гiрськi породи змиваються в
море, де поступово осiдають i утворять вiдкладення у виглядi шарiв. В
одних мiсцях земна кора опускається й замiсть сухоï
безлiсноï рiвнини з'являється великий простiр блакитноï
води. В iншi — пiднiмається морське дно, i новi гiрськi
складки виникають там, де нiколи бушував i пiнився прибiй…
Лайлель переоцiнював значення малих сил природи. Але для того часу
книга, що говорить про поступовi змiни, про еволюцiю, була чудова.
Якщо змiнюються умови життя, то й живих органiзмах повиннi змiняться.
Уперше в Дарвiна з'явився сумнiв у створеннi миру богом.
Особливо зацiкавив Дарвiна тваринний i рослинний мир Галапагосских
островiв. Цi острови, розташованi в 700 кiлометрах на захiд вiд
американського берега, покритi чорною вулканiчною лавою, що застигла
хвилями й поборозненоï темно-коричневими трiщинами. Низький, худий
чагарник мiсцями сухо шелестiв своïми безлистними галузями, i лише
по схилах гiр пiсля рясних дощiв пiднiмалася яскрава сонячна зелень. На
берегових скелях грiлися на сонце великi ящiрки, вони тiкали з-пiд самих
нiг, ища вкриття в нерiвних масах лави. На ногах у них були плавальнi
перетинки, вони могли прекрасно плавати й харчувалися морськими
водоростями. Величезнi слоновие черепахи повiльно бродили серед каменiв,
опустивши голову, а побачивши ворога, ховалися у свiй панцир i голосно
сичали.
Тут Дарвiн збирав рослини, зразки мiнералiв, ловив комах i птахiв. Птаха
були дивно довiрливi. Вони пiдходили до людинi на таку вiдстань, що
ïх можна було прикрити капелюхом.
Колонiсти розповiдали, що ранiше птахи сiдали навiть на протягнену руку,
приймаючи ïï, мабуть, за гiлку дерева.
Дарвiн пояснював довiрливiсть птахiв тим, що вони ще не знали людину й
не навчилися на своєму гiркому досвiдi його боятися.
Рослинний i тваринний мир островiв зацiкавив Дарвiна своєю
своєрiднiстю. Вiн зiбрав тут 20 видiв сложноцветних рослин i
виявив 25 видiв птахiв, якi зустрiчалися тiльки на архiпелазi, наприклад
вьюрки, сови, пищухи.
Особливо чудовими були вьюрки. Дарвiн нарахував з 13 видiв. У фарбуваннi
оперення цих дрiбних горобиних птахiв не було нiчого примiтного, зате
дзьоби… В одних видiв дзьоби були широкi, як у дубоноса, в iнших
— середнi, як у зяблика, у третiх — тонкi, як у малинiвки.
Однi полювали за комахами, iншi збирали зерна. Порiвняння ïхнього
дзьоба, хвоста, форми тiла й оперення приводило до думки, що всi цi 13
видiв птахiв вiдбулися вiд одного загального предка. На рiзних островах
архiпелагу й черепахи були рiзнi, i ящiрки, i рослини…
Дарвiн задумався. Вiдстань мiж островами невелико, усього кiлька
десяткiв кiлометрiв, але океан мiж ними дуже глибокий, плин швидке, тому
переплисти з одного острова на iнший тварини не могли. Але, може бути,
вiтер переносив насiння й допомагав птахам переборювати протоки? Однак
сильних вiтрiв, що дмуть iз острова на острiв, тут немає. До того
ж цi голi скелястi острови нiколи не були одним шматком суши, вони так i
з'явилися окремими островами багато тисяч рокiв тому, коли морське дно
стало пiднiматися й вулкани вийшли з води. Отже, про перемiщення тварин
мiж островами не могло бути й мови: ïхнє життя обмежене
водою, омивающий острiв.
Так отчого ж вони так рiзнi? Адже природнi умови на островах подiбнi:
той самий клiмат, однаковоï висоти скелi… Якщо вiрити
бiблiйним легендам, тварини й рослини були створенi богом для того
середовища, у якiй вони живуть. Але не створив же бог для кожного
острова своï види! I що особливо дивно: острiвнi види нагадують
американськi, хоча острова нiколи не були з'єднанi з материком
Пiвденноï Америки. Залишається допустити, що нiколи рослини й
тварини рiзними шляхами прилетiли, приплили або були завезенi людиною на
Галапагосские острова, а на кожному островi змiнювалися самостiйно, поки
не утворили новi види, розходження мiж якими тим бiльше, нiж далi
вiдстоять друг вiд друга острова й чим глибше подiляючi ïхнi
протоки.
Вивчення фауни Галапагсских островiв змусило Дарвiна задуматися над
таємницею появи нових видiв на Землi, про рiзноманiття життя, про
складнi взаємини мiж видами.
Дарвiн прожив на славному кораблику 5 рокiв. Вiн переплив Атлантичний,
Тихий, Iндiйський i знову Атлантичний океани. Вiн бачив багату
рослиннiсть тропiкiв, безвiдраднi рiвнини Патагонiï, покритi лiсом
скелi Вогненноï Землi.
У той день, коли Бигль кинув якiр у рiдних берегiв, лютувала бура.
Густий морок покривал пiднебiння, поривами бив сирий, пронизуючий вiтер,
лив дрiбний косий дощ. З поштовим дилiжансом Дарвiн вiдправився в
Шрусберри. Батько, оглянувши поглядом його змужнiлу фiгуру, iз
задоволенням викликнув: — От ти який! Ну, що ж, видимо, подорож
пiшло тобi на користь.
Дарвiн став розбирати ящики з колекцiями. Чого там тiльки не було!
Гербарiï рослин , кiстки вимерлих тварин, банки з равликами,
коробки з комахами й цiлою зв'язкою пописаних зошитiв — його
щоденник. Все це вимагало обробки.
Якийсь час Дарвiн жив у Лондонi, потiм женився й переïхав з родиною
в Даун невелике вiдокремлене мiстечко недалеко вiд Лондона.
Тепер його цiкавили вже не окремi види, а взаємнi зв'язки мiж
ними, ïхня пристосованiсть до навколишнього середовища. Ранiше
описували види такими, якими вони були, тепер потрiбно було з'ясувати,
як i чому вони стали такими. От викопнi залишки. Нiж далi вглиб столiть,
тим менше вимерлi тварини схожi на сучаснi. Як це пояснити? Видимо,
тварини змiнювалися. Але як вiдбувався процес змiни? Це важливо було
знати — у цьому був ключ до розгадки появи нових видiв. Дарвiн уже
не вiрив у божественне так буде , вiн визнавав природний хiд речей .
Вiдповiдь на питання, як виникають новi види, Дарвiн шукав
практичноï дiяльностi людини. Вiн вивчав роботу тваринникiв
рослинникiв, сам займався розведенням курей i голубiв, спостерiгав за
харчуванням комах i запиленням рослин, вiв велику переписку з людьми
науки й практики, читав безлiч книг.
Вивчаючи iсторiю виведення рiзних порiд коней, курей, овець, Дарвiн
установив, що численнi породи беруть початок вiд одного або деяких диких
видiв. Змiни ïх пов'язанi зi змiною умов життя: харчування, клiмату
й т. д. Людина вiдбирає тварин i рослини з корисними для нього
змiнами. Сама людина, як думав Дарвiн, не може створювати цi змiни,
ïх викликає природа , а людина лише комбiнує цi дарунки
природи, вiдбирає ïх. Завдяки добору накопичуються й
пiдсилюються кориснi людинi змiни, а це приводить до вдосконалювання
старих порiд i сортiв i до виведення нових.
Але як виникають новi види в природi? Добiр може йти не тiльки по
заздалегiдь намiченому планi, але й без нього, без ясно
усвiдомленоï мети. При цьому людина не тiльки вiдбирає
кращих, але й знищує тих, якi не вiдповiдають його потребам або
смакам. Отже, не кожна iстота, що з'явилася на свiтло, може уцелеть i
подарувати миру потомство.
А як же в природних умовах? Чи кожний паросток, що пробився iз землi,
розiв'ється в рослину? Чи кожний пташеня, що з'явилося в гнiздi,
стане дорослим птахом? Немає. Але хто виживе? Очевидно, той, хто
виявиться бiльше пристосованим до умов життя. Але адже в природi
немає бракувальника. Хто ж вiдбирає?
Добiр вiдбувається сам собою, природним шляхом. Так, слово
знайдене: природний добiр.
У господарствi вiдбирає рука людини — це штучний добiр, у
природi рука часу — природний добiр. У природi тварини й рослини
теж змiнюються пiд тиском умов, що змiнилися, життя. Але не всi особини
одного виду змiнюються однаково, i тi з них, якi мають хоч яке-небудь,
нехай незначне, перевага перед iншими, виживають у результатi природного
добору, залишають потомство й зрештою витiсняють менш пристосованих.
Природний добiр приведе до поступового нагромадження й посилення
корисних для органiзму змiн, до вдосконалювання органiзмiв i
пристосуванню ïх до мiнливих умов середовища, а в результатi
— до появи нових видiв. Нарештi-Те пристосованiсть органiзмiв i
походження видiв — те, що ранiше здавалося загадкою, чудом, що
представлялося многим проявом премудростi творця , знайшли своє
пояснення.
По переказi, один раз побачивши, як упало на землю спiле яблуко, Ньютон
вiдкрив закон всесвiтнього тяжiння.
Господарська практика людини виявилася для Дарвiна тим ньютоновим
яблуком , що наштовхнуло його на вiрне рiшення великого питання, що
хвилює неспокiйний людський розум, — поява в природi нових
видiв.
У розумах великих учених вiдбувся смiливий стрибок думки: у Ньютона
— вiд падаючого яблука до планети, що несеться в нескiнченних
просторах Всесвiту; у Дарвiна — вiд прийомiв скотарiв — до
законiв, що управляють живим миром.
Дарвiн дiйшов висновку: види мiнливi, i родиннi види походять вiд
загального кореня. Вiн знайшов нове й просте пояснення загадкового
явища. Для нього особисто питання про походження видiв був вирiшений,
але як мало це значило! Вiн представляв, з якими труднощами йому
доведеться зустрiтися, доводячи свою теорiю, але вона пояснювала занадто
багато чого, щоб бути помилковоï.
Не так-те легко було пояснити, чому все живе пристосоване до життя. В
1858 роцi Дарвiн одержав вiд англiйських натуралiстiв Уоллеса, що
перебував у той час на Малайському архiпелазi, нарис Про прагнення
рiзновидiв нескiнченно вийдуть вiд первiсного типу . У нарисi
викладалася теорiя, аналогiчна теорiï самого Дарвiна. Дарвiна
вразило дивне збiгу думок його й Уоллеса. 20 iз зайвим рокiв Дарвiн з
незвичайною глибиною розробляв питання про походження видiв, i от…
його випередили.
За порадою друзiв Дарвiн коротко виклав своï думки в статтi, що
разом з нарисом Уоллеса була опублiкована в працях Линеевского
суспiльства. Але цi роботи не залучали до себе уваги вчених, i тiльки
один професор написав вiдкликання, у якому помiтив, що все нове в
записках невiрно, а все вiрне — не ново.
У цьому ж роцi Дарвiн написав стислий виклад своєï
теорiï, а на наступний рiк, коли йому здiйснилося 50 рокiв, вийшов
невеликий зелений томик, озаглавлений Походження видiв шляхом природного
добору, або Збереження порiд у боротьбi за життя . Книга була розкуплена
в один день. Успiх був величезний.
Однi вченi порiвнювали враження вiд книги зi спалахом блискавки, що
заблудлий темноï вночi людинi раптово висвiтлює дорогу. Iншi
— з бомбою, що Дарвiн кинув зi свого мирного сiльського житла в
табiр супротивника.
У Францiï вченi поставилися до теорiï iз презирством. Нiмецькi
антидарвiнiсти випустили свинцеву медаль, на якiй Дарвiн був зображений
в образливо-карикатурному видi з ослиними вухами.
Англiйський геолог Седжвик зi збурюванням говорив, що ця теорiя не бiльш
як ланцюг мильних бульок, i свiй лист до Дарвiна закiнчив так: Нинi
— один з нащадкiв мавпи, у минулому — ваш старий друг . Тому
що навчання Дарвiна пiдривало пiдвалини релiгiï, реакцiйнi вченi
нацьковували на нього духiвництво. Про один критика Дарвiн писав друзям,
що сам критик, мабуть, не став би його палити на багаттi, але вiн принiс
би хмизу й указав би чорним бестiям, як його пiймати. Католицькi
священики органiзували особливу академiю для боротьби з еволюцiйним
навчанням, назвавши його скотинячою фiлософiєю .
Лайка й презирство неосвiчених людей засмучували Дарвiна, але вiн не
вiдповiдав iм. Вiн цiнував лише думку людей, який поважав.
Передовi вченi зустрiли теорiю Дарвiна з бiльшою наснагою. Нiмецький
бiолог Е. Геккель писав, що, прочитавши цю генiальну книгу, вiн вiдчув,
як завiса впала з його око . Молодий професор Гексли готовий був зiйти
на багаття за нову iдею. Тропа, по якiй Дарвiн пропонував випливати за
собою, здавалися йому не повiтряним шляхом з ниток павутини, а широким
мостом, по якому можна пройти через багато прiрв.
Ф. Енгельс вiдзначив, що Дарвiн завдав найсильнiшого удару iдеалiстичним
поданням про природу, довiвши, що сучасний органiчний мир є
продуктом iсторичного розвитку, що тривав мiльйони рокiв. Вiн порiвнював
заслуги Дарвiна у вiдкриттi законiв розвитку природи iз заслугами
Маркса, що вiдкрило закони розвитку суспiльства.
Росiйський переклад Походження видiв з'явився в 1864 роцi. Поширення
дарвiнiзму в Росiï збiглося з пiдйомом революцiйного руху, iз
пробудженням суспiльноï свiдомостi пiсля Кримськоï вiйни, з
поширенням iдей великих росiйських демократiв Н. Г. Чернишевського, А.
И. Герцена, Д. И. Писарєва. I хоча й тут не обiйшлося без спроб
перетворити теорiю в нескладну купу смiття , але за допомогою численних
популяризаторiв навчання Дарвiна стало надбанням широких читаючих кiл i
було зустрiнуто спiвчутливо. Д. И. Писарєв називав Дарвiна
генiальним мислителем i писав, що Дарвiн розповiдає про закони
органiчноï природи так просто й доводить так незаперечно, що
всякий, хто прочитає його книгу, дивується, як це вiн сам не
додумався давним-давно до таких ясних висновкiв. Але головним бiйцем у
цiй битвi iдей була сама книга Дарвiна.
Пройшли роки, i навчання Дарвiна розлилося бурхливим потоком, що
змiтає на шляху всi перешкоди. Дарвiновi пощастило при життi
побачити торжество своïх дiтей: не проходило й року, щоб вiн не
одержував якоï-небудь нагороди. В останнi роки життя Дарвiн почував
себе особливо погано: не мiг ходити, всi його стомлювало. У нiч на 18
квiтня 1882 року в Дарвiна трапився серцевий припадок, вiн знепритомнiв,
а, придя в себе, розбудив дружину й тихо сказав: Я зовсiм не боюся
вмерти.
19 квiтня 1882 року Дарвiна не стало. Його поховали в Лондонi у
Вестмiнстерському абатствi — усипальницi великих людей
краïни.