Головний персонаж драматичноï казки Велимира Хлебникова Снежимочка

Лiтературним прототипом Снежимочки сам Хлебников називав образ Снiгурки
з п'єси А.Н.Островського, що стала також героïнею
однойменноï опери Н.А.Римского-Корсакова. Сама ж Снiгурка є
одним з найвiдомiших персонажiв росiйського фольклору
Однак образи Снежимочки й Снiгурки перебувають як би в рiзних
лiтературних просторах. Якщо Островський у Снiгурцi хотiв виразити
всепроникаючу єднiсть i височину любовi й природи, то Хлебников
ставить перед собою зовсiм iнше завдання. У раннiх драматичних добутках
вiн багато в чому пов'язаний iз символiстським театром (драматургiя
Ф.К.Сологуба, В.Я.Брюсова, З.Н.Гиппиус, А.А.Ремизова, А.А.Блоку, а також
М.Метер-линка). Символiстський принцип драматур-гическо-мифологического
миру сутностей одержує в Хлебникова настiльки яскраве
вiдображення, що деякi дослiдники називають його ще бiльш крайнiм
символiстом, чим самi символiсти (Р.Дуганов). Хлебниковская С. є
читачевi в трьох iпостасях — епiчноï, лiричноï й
мистериальной. Як епiчний образ С. — казковий фольклорний
персонаж, що приходить зi свого казково-епiчного минулого (лiсу,
природи) в епiчне сьогодення (мiсто з його жебраками й городовими,
ученими й хлопчиськами). Лiричний образ С. передається стогонами й
плачем мешканцiв снiжного лiсу, у коротких дiалогах С. з людьми, що
зустрiчаються ïй. Але головним в образi С. є ïï
мистериальность.
Хлебников, по зауваженню Ю.Тинянова, був одночасно й найбiльшим
новатором, i найбiльшим архаистом. Вiн прагнув пожвавити мир
слов'янського архаïчного мiфу, мир слов'янських богiв i казкових
героïв, прагнув перевести його з минулого в майбутнє —
триваюче тiло художнього твору, що починається вiдразу у пiднiжжя
сьогодення (Н.Башмакова). Вiдновлення цього мiфологiчного миру Хлебников
починає з перейменування його жителiв, i насамперед вiн дає
нове iм'я архаïчнiй Снiгурцi — Снежимочка. У п'єсi цi
iмена порiвнюються-протиставляються
Снiгурка — персонаж уже застиглий у певному культурному шарi. По
ходу п'єси й дорослi й дiти сприймають спочатку С. як Снiгурку, як
персонаж з опери Римского-Корсакова, як персонаж спектаклю в Народному
будинку. I лише в заключнiй сценi п'єси, пiд час вiдродженого
ритуалу свята Очищення — Чистий день (дiючий ритуал — один з
головних ознак живого мiфу) С. уже називають Снежимочкой, а не
Снiгуркою. В iменi С. Хлебников втiлює свою поетичну iдею
самокрученого слова. На думку деяких дослiдникiв, п'єса Снежимочка
є дiï-у-словi, здатне перетворити в дiю в уявi (Р.Дуганов).
Незвичайна назва драматичноï дiï в Хлебникова — деймо
— розшифровується як дiя й лист. Назва це можна розумiти i
як дiю мистериальное. У п'єсi справдi розвертається мiстерiя
Спочатку оживає надiлений новими iменами мiфологiчний снiжний мир
росiйськоï природи. Вiн вступає в бiй з далекими iстотами, що
вторгаються в нього, з мiського життя. Але такий бiй нескiнченно й
безплiдно.
И тодi Снежимочка йде в далекий мир мiста, щоб перетворити його,
з'єднати з миром мiфу. Уражений, що пережив очищення мир мiста,
мир омертвiлоï культури, з'єднується з миром живих
мiфiв через ритуал, славлячи С., воскреслу у весняних квiтах, i,
сприйнявши предвечний закон, iде в майбутнє (Голос удаляющихся).
Мiфологiчних корiнь образа Снежимочки йдуть до давньогрецького культу
Диониса, бога весни й урожаю, що персонiфiкував веселе буйство природи,
i його пророка Орфея, що гинув i воскрев милiстю свого бога, — з
ним зв'язане й поняття очищення, чистилища. Торкнуться тут i мiф про
Кору, дочку Деметри, що вертається з Аïда на землю (Элевсин-
ские мiстерiï). В образi С. проглядаються християнськi мотиви
розп'яття, любовi, нового завiту. З образом С. тiсно зв'язане характерне
для творчостi Хлебникова поняття вторинного синкретизму (R.Cruel)
— змiшання рiзних мiфологiчних систем i мотивiв релiгiйних культiв
у творчiй свiдомостi й добутку художника
П'єса Снежимочка призначалася для постановок будетлянского театру
в 1913 р. разом iз трагедiєю Володимир Маяковський В.Маяковського
й Перемогою над сонцем А.Кручених, однак постановка так i не була
здiйснена