Головний персонаж драматичноï казки Велимира Хлебникова Снежимочка

Лiтературним прототипом Снежимочки сам Хлебников називав образ Снiгурки з п'єси А.Н.Островського, що стала також героïнею однойменноï опери Н.А.Римского-Корсакова. Сама ж Снiгурка є одним з найвiдомiших персонажiв росiйського фольклору
Однак образи Снежимочки й Снiгурки перебувають як би в рiзних лiтературних просторах. Якщо Островський у Снiгурцi хотiв виразити всепроникаючу єднiсть i височину любовi й природи, то Хлебников ставить перед собою зовсiм iнше завдання. У раннiх драматичних добутках вiн багато в чому пов'язаний iз символiстським театром (драматургiя Ф.К.Сологуба, В.Я.Брюсова, З.Н.Гиппиус, А.А.Ремизова, А.А.Блоку, а також М.Метер-линка). Символiстський принцип драматур-гическо-мифологического миру сутностей одержує в Хлебникова настiльки яскраве вiдображення, що деякi дослiдники називають його ще бiльш крайнiм символiстом, чим самi символiсти (Р.Дуганов). Хлебниковская С. є читачевi в трьох iпостасях — епiчноï, лiричноï й мистериальной. Як епiчний образ С. — казковий фольклорний персонаж, що приходить зi свого казково-епiчного минулого (лiсу, природи) в епiчне сьогодення (мiсто з його жебраками й городовими, ученими й хлопчиськами). Лiричний образ С. передається стогонами й плачем мешканцiв снiжного лiсу, у коротких дiалогах С. з людьми, що зустрiчаються ïй. Але головним в образi С. є ïï мистериальность.
Хлебников, по зауваженню Ю.Тинянова, був одночасно й найбiльшим новатором, i найбiльшим архаистом. Вiн прагнув пожвавити мир слов'янського архаïчного мiфу, мир слов'янських богiв i казкових героïв, прагнув перевести його з минулого в майбутнє — триваюче тiло художнього твору, що починається вiдразу у пiднiжжя сьогодення (Н.Башмакова). Вiдновлення цього мiфологiчного миру Хлебников починає з перейменування його жителiв, i насамперед вiн дає нове iм'я архаïчнiй Снiгурцi — Снежимочка. У п'єсi цi iмена порiвнюються-протиставляються
Снiгурка — персонаж уже застиглий у певному культурному шарi. По ходу п'єси й дорослi й дiти сприймають спочатку С. як Снiгурку, як персонаж з опери Римского-Корсакова, як персонаж спектаклю в Народному будинку. I лише в заключнiй сценi п'єси, пiд час вiдродженого ритуалу свята Очищення — Чистий день (дiючий ритуал — один з головних ознак живого мiфу) С. уже називають Снежимочкой, а не Снiгуркою. В iменi С. Хлебников втiлює свою поетичну iдею самокрученого слова. На думку деяких дослiдникiв, п'єса Снежимочка є дiï-у-словi, здатне перетворити в дiю в уявi (Р.Дуганов). Незвичайна назва драматичноï дiï в Хлебникова — деймо — розшифровується як дiя й лист. Назва це можна розумiти i як дiю мистериальное. У п'єсi справдi розвертається мiстерiя Спочатку оживає надiлений новими iменами мiфологiчний снiжний мир росiйськоï природи. Вiн вступає в бiй з далекими iстотами, що вторгаються в нього, з мiського життя. Але такий бiй нескiнченно й безплiдно.
И тодi Снежимочка йде в далекий мир мiста, щоб перетворити його, з'єднати з миром мiфу. Уражений, що пережив очищення мир мiста, мир омертвiлоï культури, з'єднується з миром живих мiфiв через ритуал, славлячи С., воскреслу у весняних квiтах, i, сприйнявши предвечний закон, iде в майбутнє (Голос удаляющихся).
Мiфологiчних корiнь образа Снежимочки йдуть до давньогрецького культу Диониса, бога весни й урожаю, що персонiфiкував веселе буйство природи, i його пророка Орфея, що гинув i воскрев милiстю свого бога, — з ним зв'язане й поняття очищення, чистилища. Торкнуться тут i мiф про Кору, дочку Деметри, що вертається з Аïда на землю (Элевсин- ские мiстерiï). В образi С. проглядаються християнськi мотиви розп'яття, любовi, нового завiту. З образом С. тiсно зв'язане характерне для творчостi Хлебникова поняття вторинного синкретизму (R.Cruel) — змiшання рiзних мiфологiчних систем i мотивiв релiгiйних культiв у творчiй свiдомостi й добутку художника
П'єса Снежимочка призначалася для постановок будетлянского театру в 1913 р. разом iз трагедiєю Володимир Маяковський В.Маяковського й Перемогою над сонцем А.Кручених, однак постановка так i не була здiйснена