Михайло Триволис

МАКСИМ ГРЕК (Михайло Триволис) (ок.1470-12.XII.1555) -письменник,
публiцист, перекладач. И. Денисовим установлена тотожнiсть М. Г. з
маловiдомим до того греком-гуманiстом Михайлом Триволисом. Вiн народився
в Арте (у захiднiй частинi Грецiï, в Эпире) в аристократичнiй
грецькiй сiм'ï. В 90-х рр. перебрався в Iталiю, жив у
Флоренцiï, Болоньï, Падуе, Милане, Венецiï, де складався
в дружнiх вiдносинах з найвизначнiшими гуманiстами, у числi ïх i зi
знаменитим типографом Альдом Мануцием. Можливо, пiд впливом проповiдей
Джироламо Савонароли М. Г. має намiр прийняти постриг у
домiнiканському монастирi Сан Марко, а потiм (в 1504 р.)
вiдправляється на Афона, де стрижеться в грецькому Ватопедском
монастирi пiд iм'ям Максима. Iз цього часу М. Г. вiдрiкається вiд
своïх колишнiх захоплень, цiлком зрадившись вивченню богослов'я,
хоча вiдзвуки культури Ренесансу дають про себе знати в багатьох його
творах наступного перiоду. В 1516 р. М. Г. по запитi великого князя
Московського Василя III Iвановича переïжджає в Москву для
перекладу Розумноï Псалтирi. По завершеннi роботи (видимо, в 1522
р.) М. Г. просить дозволу повернутися на Афона, але безуспiшно: його
затримують у Москвi, доручаючи надалi переклади й виправлення iнших
книг. Познайомившись i зблизившись iз Вассианом
Патрикєєвим, М. Г. бере участь в обговореннi
животрепетних проблем росiйського життя того часу, що й дало привiд для
неправдивих обвинувачень М. Г. у приналежностi до єресi й навiть у
шпигунствi (зносинах з турецьким урядом, що було совершеннейшим
наклепом). В 1525 р. М. Г. був заточений в Иосифо-Волоколамский
монастир, а потiм (в 1531 г).- у Тверской Отроч монастир. Лише на рубежi
50-х рр. його перекладають у Троïце-Сергiïв монастир, де в
груднi 1555 р. вiн i вмирає
Свою лiтературну дiяльнiсть на Русi М. Г. починає з перекладу
Розумноï Псалтирi. Вiн перекладає також книги Священного
писання й тлумачення на них, твору вiзантiйських богословiв —
Василя Великого, Григорiя Богослова, Iоанна Златоуста, житiя з
агиографического збiрника Симеона Метафраста, фрагменти з
вiзантiйськоï енциклопедiï Х у.- Лексикона Свиди. Займався вiн
також виправленням уже iснуючих до нього перекладiв i в спецiальних
творах обґрунтував своï перекладацькi принципи, що дозволило
чеськiй дослiдницi С. Матхаузеровой зв'язати з iм'ям М. Г. граматичну
теорiю перекладу. М. Г. належить також твiр Тлумачення iменам за
алфавiтом, що було використано укладачами Азбуковников.
З оригiнальних творiв М. Г. належать публiцистичнi добутки, що доводять,
зокрема, неприпустимiсть монастирського землеволодiння (Стязание про
вiдоме чернече проживання, Слово душеполезно зело слухає йому i
iн.). В iнших творах М. Г. розкриває своï погляди на державну
владу (Глави повчальнi начальницькоï правоверно, Слово, докладно
излагающе з жалостию небудови й безчиния царiв i влади останнього житiя,
написане в Неясний час пiсля смертi Василя III: Росiю символiзує
тут дружина, що сидить при шляху в чорному одязi вдовицi й оточена
дикими звiрами). У рядi творiв М. Г. виступає проти
астрологiï й усiлякого марновiрства (Слово противу тщащихся
звездозрением предрицати про майбутнi…) i проти апокрифiчноï
лiтератури, зокрема проти апокрифiчного Сказання Афродитиана. Значне
мiсце серед публiцистичноï спадщини М. Г. займають його твори ,
спрямованi проти неправославних християн (католикiв, лютеран, вiрменiв),
а також проти представникiв iнших религий — iудеïв,
магометан, еллiнiв-язичникiв. Особливо запекло сперечається М. Г.
iз придворним медиком Василя III Миколою Булевим, що виступав за
з'єднання православноï й католицькоï церков
Високоосвiчений книгар-енциклопедист, М. Г. вплинув на культуру
Древньоï Русi, на росiйських книгарiв — своïх
сучасникiв, общавшихся з ученим старцем, а також на наступнi поколiння
— на своïх читачiв. До нього зверталися за рiзного роду
вченими довiдками такi начитанi люди, як Вассиан Патрикєєв,
Ф. И. Коропiв, гарячим шанувальником М. Г. був князь А. М. Курбский. М.
Г. був оголошений преподобним, з'являються Сказання про Максима Греку,
саме раннє з яких, як думають, належить Курбскому. Дуже
популярнi були твору М. Г. у старообрядникiв, особливо тi, у яких вiн
захищає обряди, що є предметом ïх споровши з офiцiйною
церквою
У минулому столiттi в Казанi двiчi виходило тритомнi збори його творiв,
але воно не вiдповiдає сучасним науковим вимогам. Лише окремi його
добутки опублiкованi, по перевазi в останнi десятилiття, на необхiдному
науковому рiвнi
Д. М. Буланич