Микола Хвильовий (1893-1933). Справжнє прiзвище Фiтiльоз

Шкiльною програмою передбачено вивчення новел М. Хвильового Кiт у чоботях, Солонський яр, Мати, Я (Романтика) та повiстi Iван Iванович. Цi твори дадуть учням загальне уявлення про лiтературну спадщину письменника, оригiнального й неповторного таланту, великого громадського й культурного дiяча.
Микола Григорович Хвильовий незнань шкiльнiй молодi, та й не тiльки ïй. Бiльше п'ятдесяти рокiв його iм'я називалося серед найзапеклiших ворогiв народу. Заiдеологiзована наука на догоду офiцiйним керманичам i тоталiтарним вождям лила бруд на нього тiльки тому, що вiн безумно любив Украïну, смертельно хотiв вивести нашу хохляндiю на великий iсторичний тракт, зруйнувати рабську психологiю цiєï класичноï рабськоï краïни, розбудити важко народжувану украïнську iнтелiгенцiю вiд мертвотноï дрiмоти та поставити ïï попереду нацiï, аби не брела вона манiвцями, слiпо ступаючи в слiди сумнiвних поводирiв.
За свiй орiєнтир М. Хвильовий узяв не одвiчну Москву, а новонароджену психологiчну Європу, з ïï новим соцiальним i духовним повiвом, новим мистецтвом, новими стилями, творчими методами, рiзноманiтними течiями, угрупованнями, новим мисленням… Європа — це досвiд багатьох вiкiв… грандiозноï цивiлiзацiï, Європа — Ґете , Дарвша, Баирона, Ньютона й Маркса i. Алi ж наш iнтелiгент ще недозрiв, бо без росiйського диригента наш культурник не мислить собi. Вiн здiбний тiльки повторювати зади, мавпувати. Вiн нiяк не може втямити, що нацiя тiльки тодi зможе культурно виявити собi, коли найде ïй однiй властивий шлях розвитку. Такоï орiєнтацiï iдеологiчнi естети прийняти не могли. Навiть на качану хрущовськоï вiдлиги один iз таких метрiв писав: Цей письменник належавши до прямих епiгонiв буржуазного декадансу й тому закономiрно вiдiйшов у лiтературне забуття… А ще тридцять рокiв тому академiк О. Бiлецький пiсля виходу у свiт перших творiв М. Хвильового назвавши його основоположником справжньоï украïнськоï прози. Ще тодi його твори сталi
взiрцем для багатьох молодих письменникiв Украïни, його магiчний вплив ще довго вiдчували прозаïки й пiсля трагiчного травня 1933 долi. М. Зеров, вiдомий спiває й критик, писав:

• Широке коло не використаних можливостей, i при тому вiдсутнiсть справжнього учеництва, знань, авторськоï вибагливостi, мистецького заглиблення — ота атмосфера, у якiй виростає наше молоде повiстярство. Iз усiх можливих стилiв прози — скрiзь, i завжди один Хвильовий, до того — Хвильовий, сприйнятий як канон, як лiтературна норма. Дотягнiться до цiєï норми — i будете яко боги!.. Рiдко хто з молодих авторiв умiє боронити свою самостiйнiсть проти Синiх етюдiв та Осенi.

Про це писав i його друг, спiває В. Сосюра: Хвильовий завдяки своïй чарiвнiй iндивiдуальностi й величезному знанню росiйськоï та украïнськоï лiтератур… зiбрав навколо собi цiлу плеяду молодих прозаïкiв… Його соратниками були, трохи пiзнiше, Панч, Бражливий, Копиленко, Яновський…, Пiдмогильний i iншi. Можна сказати, й Головко. I на всiх ïх була печатка його генiальностi.
Вiдразу зазначимо, що твори М. Хвильового складнi для вивчення. Мi не привченi до сприйняття й розумiння такоï лiтератури. Його iмпресiонiстична побудова новели, сповнена драматичного лiризму, випадає з' класичноï лiнiï украïнськоï прози, хоча Хвильовий, як вiдзначили й критики, є прямимо продовжувачем нашого класика М. Коцюбинського. Революцiонер з голови до п'ят, Хвильовий мiцно зв'язаний з кращими традицiями украïнськоï художньоï лiтератури: можна сказати, що шукання Хвильового почалися там, де урвалися шукання Коцюбинського,- писали в 1926 роцi упорядники лiтературноï хрестоматiï За 25 лiт.
Народився Микола Григорович Хвильовий (справжнє прiзвище Фiтiльоз) 13 грудня 1893 долi в селищi Тростянець на Харкiвщинi (тепер це Сумська область) у родинi вчителiв. Великий вплив на формування свiтогляду й творчих починань справили мати Єлизавета Тарасенко й батько та тi оточення, серед якого зростав хлопець. У листi до М. Зерова Хвильовий згадував своє дитинство: Батько нiколи не говорив по- украïнськи, затi бабуся не тiльки говорила, айв глухi слобожанськi вечори розказувала менi багато казок про домовикiв, лiсовикiв i т.д. Од бабусi — украïнська мова , вiд батька — народницький душок… Дякуючи батьковi, я рано перечитавши росiйських класикiв, добрi ознайомився з Дiккенсом, Гюго, Флобером, Гофманом i т.д. Вiд природи допитливий, запальний, непосидючий, хлопчик любив полемiзувати, вступати в суперечку не тiльки з ровесниками, а й зi старшими, з учителями. Микола закiнчив початкову школу, потiм продовжив навчання в гiмназiï. Та за вiльнодумство пiсля чотирьох рокiв навчання був з гiмназiï виключений. Пiзнiше склав iспит екстерном i одержавши атестат. З цим багажем знань i пiшов у люди Микола мав трьох сестер i брата. В 1904 роцi батьки розлучилися й Микола залишається з матiр'ю. Довелося шукати роботовi. Працював у помiщика в економiï, мандрував по селах, потiм шалопайнiчав по заводах, цегельнях, деякий година був серед шахтарiв Донбасу. Начитавшись Горького, перейнявшись фiлософiєю босякiв, помандрував на Пiвдень. Майже до оголошення вiйни я працював на Пiвднi вантажником, пiдвозчиком, рiзноробочим. Вiйна й мобiлiзацiя мiнi протверезила. Тодi менi виповнилося 21 рiк — рiк призи-ву. Я винний був iти на вiйськову службу. Служив на Волинi, Галичинi, пройшов землями Польщi, Буковини, Румунiï.

• Цей перiод свого життя,- писав М. Хвильовий,- я можу характеризувати як перiод повного духовного занепаду. Нi про яковi iдейну роботовi я вже не мiг мрiяти, тому що бачив я тiльки одну безкiнечну похiдну дорогу, на якiй пiдстерiгало мiнi безхлiб'я, гарматний гул i сiра маса безликих людей.

I лише в 1916 роцi наступивши перелом — Хвильовий зiткнувся з новими людьми, потрапивши в газову команду. Вiн включається в активну полiтичну боротьбу, веде агiтацiю проти вiйни, ставши задумуватися над вiльностями Украïни. У кiнцi 1917 долi пiсля шпиталю повертається додому. I знову у вирi буремних полiтичних подiй, бере доля в боротьбi з денiкiнцями. З 1921 долi працює на заводах Харкова, веде полiтичну пропаганду, постiйно стежить за розвитком новоï лiтератури, багато читає, стає членом редколегiï журналу Червоний шлях.
Лiтературну дiяльнiсть М. Хвильовий розпочав з 1917 долi. Спочатку я писав так званi агiтки для плакатiв i газет у стилi Дем'яна Бєдного. Потiм, коли агiтацiйний перiод
революцiï закiнчився, я перейшов до художньоï творчостi 1. У велику лiтературу вiн ввiйшов як спiває робiтничоï ранi. Разом з В. Сосюрою та М. Йогансеном розпочав нову еру творчоï пролетарськоï поезiï-. Бурхливi подiï 1917 долi покликали цих митцiв до нових творчих поривань. У своєму унiверсалi до робiтництва й пролетарських митцiв украïнських смороду запишуть: Мiдяною сурмою скликаємо до наших лав розпорошенi творчi одиницi робiтництва… Формуємо зажени. Органiзуємо регулярну армiю митцiв пролетарiату.
Нашi лави крилатi сповнюватимемо залiзною дисциплiною робочих ритмiв i пролетарських метафор. У цьому попередники нашi й пророки — Шевченко й Франко2.
Мрiялось i вiрилось, що наступає жадана епоха вiльноï творчостi, епоха, якоï ще не знала Украïна вiд часiв царського узурпаторства. Молодi поети в пошуках нових шляхiв образно-стильового й жанрового оновлення. Беручи на озброєння творчiсть своïх учителiв i пророкiв Шевченка й Франка, смороду прагнуть вiдтворити пореволюцiйний пафос побудови нового ладу, у який вiрили, за який ладнi були голови покласти.
В 1925 роцi М. Хвильовий разом з М. Яловим та ПРО, Досвiтнiм закладають пiдвалини новоï лiтературноï органiзацiï Ваплiте, яка видавала спочатку альманах, а потiм журнал. Смороду висунули своï принципи, виходячи з тогочасних суспiльних подiй та духовного вiдродження украïнськоï нацiï. Насамперед це вiльний розвиток рiзноманiтних стильових течiй без будь-якоï дискримiнацiï. Надiйним засобом протистояння вульгаризаторським та лiквiдаторським домаганням має статi життєлюбне свiтобаченил, висока професiйна майстернiсть. Найменшi спроби спрощення в мистецтвi проголошувалися неприйнятними та шкiдливими. Ставилися вимоги й до формування свiтосприйняття нового читача, формування духовноï споживи народу за найвищими етичними та iдейно-естетичними критерiями.
За першими вiршами в перiодичнiй пресi з'являються я друцi й окремi твори М. Хвильового: поема В електричний нiк (1921), збiрки вiршiв Молодiсть (1921), Досвiтнi симфонiï (1922), у яких пружинити- грануватися нова образнiсть, рiзко змiщуються символiчнi плани, уява поета те сягає космiчних узагальнень, те лагiдно прихиляється до замисленого в глибинi вод сонця — пише М. Жулинський.
На цих збiрках творчiсть Хвильового як поета закiнчується. Вiн переходити на прозу. Алi своïми поемами та вiршами здобув славу одного з найталановитiших пролетарських поетiв (М. Могилянський). Пiсля виходу у свiт першоï книги прозових творiв Синi етюди (1923) та другоï книги Осiнь (1923) вiн був назв основоположником украïнськоï прози XX ст.. Хвильовий започаткував романтичну течiю в лiтературi, ставши новатором в украïнськiй прозi. Його романтичнi новели засвiдчили появу оригiнального митця з власним свiтовiдчуттям. Читачi й письменники зустрiли твори Хвильового з захопленням. Не могла не схвилювати ïх щира, романтична вiра в торжество революцiйних iдеалiв, нещадне заперечення мiщанства, пасивностi й втоми в настроях i свiтосприйняттi недавнiх героïчних борцiв революцiï,- зазначає Жулинський. Приводом до виступу послужила стаття Г. Яковенка Про критику й критикiв у лiтературi. Незабаром дискусiя лiтературна переросла в соцiальну й нацiональну. Тiм бiльше, що вже в перших статтях М. Хвильовий поставивши в центр одне з найкардинальнiших питань нашоï доби — Європа чи Просвiта? Вiд Котляревсько-го, Гулака, Метлинського через братчикiв (членiв Кирило-Мефодiïвського братерства.-Ф. К.),- писав М. Хвильовий,- до нашого години включно украïнська iнтелiгенцiя, за винятком кiлькох бунтарiв, страждала й страждає на культурне позадкицтвоз. Викриваючи культивування хуторянства, масо-вiзм пролеткультiвства, М. Хвильовий вказував шлях до європейськоï iнтелiгентностi, вироблення цивiлiзованих рис, якi б забезпечили подолання вiдсталостi, провiнцiйщини. Вiн накреслює лiнiю подальшого розвитку нашоï лiтератури. Дискусiя втягувала всi новi й новi iмена, сюди включилися й партiйнi дiячi — В. Чубар, М. Скрипник, В. Затонський, А- Хвиля. Фатальну крапку в нiй поставивши Й. Сталiн, який у листi до Л. Кагановича вiд 26 квiтня 1926 долi писав: У тiєï годину, як захiдноєвропейський пролетарiат iз захопленням дивуватися на прапор , що повiває над Москвою, украïнський комунiст Хвильовий не має нiчого сказати на користь Москви, як тiльки закликати украïнських дiячiв тiкати якомога швидше геть вiд Москви… Всi було поставлено з нiг на голову. Дискусiя поступово до невпiзнаний деформувалася. I вже лiтературний опонент — тiєï чи iнший письменник — перетворювався на iдейного ворога,- пише лiтературознавець Ю. Ковалiв.- Лiтературна дискусiя захлинулась до
Нападки летiли з усiх бокiв, М. Хвильовий разом з Досвiтнiм i Яловим пишуть спокутувального аркуша, аби врятувати Вашгiте й журнал. Тiльки нiщо вже не могло допомогти. Машина терору й репресiй була запущена й зупинити ïï не було змоги — вона вимагала нових i нових жертв. Вашгiте змушене було самояiквiдуватися, журнал закрито.
М. Хвильового звинувачують у прагненнi вiдiрвати украïнську культуру вiд росiйськоï, протиставити два народи один одному. Почалися репресiï, першим з його друзiв був заарештований М. Яловий. М. Хвильовий давно вiдчував, як деградують революцiйнi завоювання, як гаснути iдеали революцiï. Про це вiн пише н своïх новелах i статтях. Тривогою пройнятi його рядки, тривогою за майбутнє республiки й краïни в цiлому. I якщо а перших, творах це були лише передбачення, те в романi Вальдшнепи вирвався бiль, автор дiйшов до страшноï думки — немає виходу! Проаналiзувавши, осмисливши подiï останнiх рокiв, пiддавши ïх логiчному аналiзу, М. Хвильовий прозрiв i вжахнувся. Потiм ще арешт М. Ялового… Поïздка н голодуючi села Полтавщини… I вибiр зроблено.
13 травня 1933 долi трагiчно обiрвалося життя полум'яного письменника, пристрасного полемiста, справжнього сина свого народу. Останнiй крок був виважений i продуманий, вибраний свiдомо. В однiй iз записок, адресованiй, певне, друзям i партiï, М. Хвильовий писав: Арешт Ялового це розстрiл цiлоï генерацiï… За що? За тi, що були найщирiшими комунiстами? Нiчого не розумiю… Записка кiнчається словами: Ганьби живе комунiзмi Ганьби живе соцiалiстичне будiвництво? Ганьби живе комунiстична партiя! Пiшов з життя з вiрою в комунiстичну партiю, у ïï iдеали — це трагедiя багатьох людей, якi iшли на видиму смерть, вiтаючи Цезаря
М. Жулинський з приводу цiєï трагедiï справедливо пише:

• Здається, все ясно. Алi не для Хвильового, який продовжує шукати пояснень такоï складноï iдеологiчноï та економiчноï ситуацiï. Небезпека наростала. Надiлений чутливою iнтуïцiєю, письменник гарячково шукає виходу йз катастрофiчноï ситуацiï, породженоï наростаючою хвилею репресiй, вимиранням мiльйонiв украïнських селян, поширенням недовiри й пiдозри в супiльствi. Шукає й не знаходить. Бо не бачить виходу з цiєï iдеологiчноï пастки, у яковi вiн, комунiст, потрапив, натхненно довiрившись гуманiстичним iдеалам революцiï

У некролозi, пiдписаному офiцiйними особами, говорилося, що пiшов iз життя один iз видатних радянських, письменникiв, який внiс значнi скарби в радянську лiтературу. А за кiлька тижнiв на шпальтах газет i журналiв уже шматували це чесне iм'я, шельмували, ганьбили. I так упродовж усiх рокiв аж до наших днiв.