Переказ роману Боротьба за вогонь — глава Лев-велетень i тигриця
Пройшло один молодика. Давно вже Нао минув савану, просуваючись увесьчас на пiвдень. Тепер вiн проходив через лiс. Лiс здавався нескiнченним.
Зрiдка попадалися галявини, озера, болота й скелi. Лiс те опускався в
балки, то знову пiднiмався на пагорби, породжуючи всi види рослин , всi
рiзновиди тварин. У ньому можна було зустрiти тигра, жовтий лев,
леопарда, лiсову людину, що жив уединенно з декiлькома самками, бiльше
сильний, чим звичайнi люди. У лiсi водилися гiєни, вовки, кабани,
ланi, кози, муфлони, носороги у важкому панцирi й навiть левах-велетнях,
що зустрiчаються усе рiдше й рiдше; вимирання цiєï породи
почалося вже сотнi столiть тому назад. Зустрiчався там i мамонт, згубник
дерев; перебування його в лiсi було бiльше спустошливим, нiж циклони й
повенi
У цьому страшному мiсцi уламри виявили достаток ïжi; але вони знали
прекрасно, що й самi вони представляють собою ласий видобуток для
м'ясоïдних тварин. Тому вони просувалися з великою обережнiстю,
трикутником, щоб володiти можливо бiльшим простором. Удень загостренi
почуття охороняли ïх вiд небезпек, до того ж найбiльш страшнi
вороги полювали лише з настанням темряви. При денному свiтлi ока хижакiв
бачать гiрше, нiж ока людини, але зате нюхом люди уступали вовкам. На
щастя, у лiсi, рясному видобутком, вовкам не було потреби полювати за
такими сильними тваринами, як люди. Могутнiй печерний ведмiдь майже
нiколи не нападав на тварин, хiба тiльки в тому випадку, коли був дуже
голодний; будучи травоïдним, вiн знаходив, чим угамувати мирно, без
боротьби, свою ненажерливiсть. Сiрого ж ведмедя, що тiльки випадково
попадався за межами холодноï смуги, можна було бачити лише видали
Проте днi уламров були повнi тривог, ночi — небезпек. Вони з
великою обережнiстю вибирали мiсця для нiчлiгу; розташовувалися в
притулок задовго до заходу сонця, часто ночували в печерах, iнший раз
укривалися серед пнiв або в густих ямах, перепиняючи доступ до свого
нiчлiгу безлiччю всяких перешкод
Найбiльше вони страждали вiд вiдсутностi вогню. У безмiсячнi ночi
ïм здавалося, що вони назавжди поринули в морок, що навалювався на
них огромною вагою й поглинав ïх цiлком. По ночах вони подовгу
вдивлялися в хащу лiсу, немов сподiваючись побачити в його клiтцi
полум'я, що пожирає сухi гiлки, але вони бачили лише миготливi,
далекi вогники зiрок або ока тварин. I тодi ïх охоплювало почуття
безпорадностi й самiтностi
Бути може, вони менше страждали б у своïй ордi, серед юрби, що
шумить навколо них, але ця повна, безмежна самiтнiсть змушувала
стискуватися ïх серця
Нарештi лiс розступився. Краïна дерев залишилася на заходi, на
сходi ж розкинулася рiвнина iз заростями, з острiвцями дерев. Трава
захищала своï володiння вiд бiльших рослин за допомогою зубрiв,
оленiв, коней, джигетаев, якi общипували молодi втечi дерев. По рiвнинi
протiкала рiка, обрамлена срiблистими тополями, вербами, осиками,
вiльхою й очеретом; кiлька валунiв, що залишилися вiд льодовикового
перiоду, нагромаджувалися в нiй рудуватою масою. Хоча день ще був у
розпалi, довгi тiнi перетинали рiвнину
Уламри з недовiрою розглядали мiсцевiсть, вона була небезпечна: по
вечорах сюди на водопiй повиннi були стiкатися численнi хижаки. Тому
вони поспiшили напитися. Потiм зайнялися пошуками безпечного нiчлiгу.
Розкиданi подекуди каменi не могли ïм служити достатнiм притулком.
Правда, деякi з них лежали купами, але ïх довелося б довго
змiцнювати. Молодих воïнiв охопило розпач, i вони вже вирiшили було
повернутися в лiс, як раптом Нам побачив величезнi валуни, що лежать
дуже близько друг вiд друга: два з них стикалися верхiвками, образуя
усерединi печеру iз чотирма отворами. Через три iз цих отворiв могли
проникнути тiльки дрiбнi тварини: вовк, собака, пантера, через четверте
мiг пролiзти людина; але воно було недоступно для великих хижакiв,
начебто ведмедiв, леви й тигрiв
Отже, уламри знайшли притулок бiльше надiйне, чим всi тi, що
зустрiчалися ïм дотепер, тому що каменi були так важкi й так мiцно
складенi, що цiле череда мамонтiв не змоглася б ïх зрушити з мiсця.
У печерi смiло могли вкритися десять чоловiк. Уламри були радi цiй
знахiдцi. Уперше за увесь час ïхнього шляху вони могли спокiйно
провести нiч, не побоюючись нападу. Пiдкрiпившись сирим м'ясом молодого
оленя й горiхами, набраними в лiсi, вони зайнялися оглядом мiсцевостi.
Трохи ланей i кози пройшли на водопiй; з войовничим лементом злiталиворони; у хмарах ширяв орел; стрибнула рись у погонi за чирком; у
верболозi нечутно крався леопард. Незабаром тiнь покрила савану; сонце
гаснуло за деревами, як величезне кругле багаття; наближався час, коли
хижаки виходять на видобуток. Але поки ïх ще не було видно.
Чувся неясний шум — це поодинцi або зграйками спiвали птаха, вони
спiвали радiсний гiмн сонцю й гiмн страху й суму лиховiсноï ночi З
лiсу вийшов бiзон. Куди вiн направляється?! Чому один? Чи поспiшав
вiн до череди або бiг куди потрапило, переслiдуваний ворогами? Уламрам
це було байдуже; ïх охопила спрага видобутку. Мисливцi ïхнього
племенi нiколи не нападали на череду бiзонiв, вони вистежували одинакiв
— слабких i поранених
Нао iз глухим бурчанням пiднявся iз землi. Перемога над бiзоном була не
менш славноï, чим над будь-яким великим хижаком. У Нао прокинувся
iнстинкт мисливця. Його запал зростав у мiру наближення звiра. Але в цей
же час у ньому заговорив iнший iнстинкт, що вимагав не знищувати без
потреби запаси ïжi: адже свiже м'ясо було в них уже удосталь.
Згадавши про свою перемогу над ведмедем, Нао вирiшив, що вуж не так
великий заслуга перемогти бiзона. Вiн опустив дротик, вiдмовившись вiд
полювання, на якiй вiн мiг тiльки зiпсувати свою зброю. I бiзон повiльно
пройшов повз нього креке.
Раптом воïни пiдняли голiв, вони зачули наближення небезпеки.
Сумнiв тривав недовго. Нам i Гав, за знаком вождя, сковзнули пiд каменi.
Нао сам пiшов за ними. З лiсу з'явився большерогий олень (Meqaceros).
Тварина мчалася iз запаморочливою швидкiстю. Його голова з бiльшими
рогами була закинута назад, з губ капала пiна, змiшана iз кров'ю, ноги
згиналися, як галузi в буру. Слiдом за оленем з лiсу вискочив тигр.
Сильний, iз гнучкою спиною, вiн рухався величезними стрибками до
двадцяти лiктiв кожний. Здавалося, що вiн не бiжить, а сковзає в
повiтрi. Стосуючись землi, вiн весь стискувався, зосереджуючи сили для
нового зльоту. Було видно, що хижак незабаром наздожене оленя. Той
мчався неспинно, роблячи короткi, що всеубистряются перегони. Вiн бiг
здалеку й був стомлений, у той час як тигр тiльки що вийшов на
полювання зi свiжими силами
- Тигр схопить великого оленя! — сказав Нам тремтячоï вiд
хвилювання голосом
Нао, з азартом следивший за цiєю погонею, вiдповiв:
- Великий олень невтомний!
Неподалiк вiд рiки олень на мить призупинився, але потiм, напруживши всi
сили, знову пустився у втечу. Обоє тварин бiгли тепер з однаковою
швидкiстю, але незабаром стрибки тигра скоротилися. Вiн, безсумнiвно,
вiдмовився б вiд переслiдувань, якби не близькiсть рiки. Вiн сподiвався
пiд час переправи наздогнати оленя, що був вiд нього на вiдстанi
п'ятдесяти лiктiв. Тигр кинувся у воду й швидко поплив. Однак олень не
уступав йому у швидкостi. Це був рiшучий момент. Рiка була неширока, i
олень швидко неï переплив. Перед ним був крутий берег. Поки вiн
буде на нього пiднiматися, тигр його наздожене й схопить. Олень це
зрозумiв i повернув убiк, у напрямку до пологоï обмiлини мису. На
це пiшло кiлька зайвих митей, пiд час яких тигр встиг скоротити
ïхню вiдстань, що роздiляла. Олень не встиг вiдбiгти й двадцяти
лiктiв, як тигр, у свою чергу, досяг берега й зробив перший стрибок
Однак вiн занадто поквапився, спiткнувся й упав. Це врятувало оленя.
Подальша погоня була марна. Тигр це зрозумiв. Вiн згадав об
промелькнувшем перед його очами бiзонi й, кинувшись у воду, поплив
назад. Бiзон був ще видний…
Пiд час погонi вiн вiдступив до лiсу. Побачивши, що тигр його не
переслiдує, а навпаки, вiд нього вiддаляється, вiн у
замiшаннi сповiльнив свiй бiг. У цей час вiн вiдчув якийсь новий
небезпечний захiд. Вiн витягнув шию й злякано заметався, вiдшукуючи
найбiльш безпечний шлях. Таким чином, вiн опинився неподалiк вiд
валунiв, де вкривалися уламри; запах людських випарiв нагадав йому про
зiткнення, коли вiн, ще молод i незмiцнiлий, був поранений каменем;
бiзон вирiшив згорнути й iз цього шляхи
Тепер вiн бiг рисцой у напрямку до лiсу, що був уже зовсiм близько, i
раптом зупинився як укопаний: величезними стрибками до нього наближався
тигр. Хижак знав, що бiзон не втече вiд нього, але попередня невдача
зробила його нетерплячим. Небезпека вивела бiзона з нерiшучостi. Не
розраховуючи на швидкiсть своïх нiг, вiн приготувався до бою й,
люто роя копитами землю, низько опустив голову. Вiн був непоганим
бiйцем, — здоровань iз широкими рудими грудьми, з очами, у яких
свiтилися фiолетовi вогники. Сказ заглушив у ньому страх; кров, що
стукала в його серце, стала кров'ю боротьби, iнстинкт самозбереження
перевтiлився вхрабрость.
Тигр оцiнив силу супротивника. Вiн не зважився напасти на нього вiдразу;
став лавiрувати, плазуючи, як плазун, пiдстерiгаючи кожний поспiшний або
неспритний рух ворога, що дозволило б йому пiдхопитися супротивниковi на
круп, зламати йому хребет або перегризти горло. Але бiзон, уважний до
всiх рухiв нападаючого, увесь час пiдставляв йому своє чоло й
загостренi роги
Раптом хижак застиг на мiсцi. Вiн скулився, його бiльшi жовтi лютi очi
кинулися в ту крапку, звiдки наближалася якась нова величезна тварина.
Ростом i додаванням воно походило на тигра, гривою, грудьми й величною
ходою нагадувало лева. Звiр наближався, не зупиняючись. У його величних
рухах вiдчувалася, однак, деяка непевнiсть мисливця, що потрапив у
незнайому для нього мiсцевiсть. Тигр же був у себе будинку. Протягом
десяти сезонiв вiн володiв цими мiсцями; леопард, пантера, гiєна
жили тут пiд його захистом, будь-який видобуток ставав його власнiстю,
коштувало тiльки йому побажати; жодне жива iстота не насмiлювалося
повстати проти нього. Сiрий ведмiдь проходив iнодi по його володiннях,
але лише в холодний час, тигри жили на пiвночi, а леви в мiсцях, де
є вода; тут не було нiкого, хто мiг би заперечувати його
могутнiсть. Вiн цурався тiльки невразливих носорогiв i мамонтiв з
ïхнiми масивними ногами, уважаючи перемогу над ними занадто
важкоï. Дивна iстота, що тiльки що з'явилася, було йому незнайомо,
тому почуття його прийшли всмятение.
Це була дуже рiдка тварина, тварина древнiх часiв, рiд якого вже
вимирав. Iнстинктивно тигр вiдчув, що ворог сильнiше його, краще
збройний i так само спритний, як i вiн сам. Пам'ятаючи про своï
перемоги, вiн усiляко противився страху. I все-таки вiн коливався
У мiру наближення ворога вiн не вiдступав, але намагався сховатися вiд
нього, зберiгаючи, однак, бойове положення
Коли вiдстань мiж ними досить скоротилося, лев-велетень розправив
своï могутнi груди й заричав. Потiм, витягнувшись, зробив перший
стрибок, стрибок у двадцять п'ять лiктiв. Тигр вiдскочив назад. При
другому стрибку вiн повернувся, щоб вiдступити ще далi, але рух це було
лише пiдготовкою до нападу; лють, що охопила, змусила його повернутися,
його жовтi очi позеленiли, вiн прийняв битву, тим бiльше що вiн був
тепер не один: iз заростей з'явилася тигриця; вона бiгла, стрiмка,
чудова, рятуйте! самцевi
Лев-велетень, у свою чергу, заколивався, вiн засумнiвався у своïй
силi. Бути може, вiн i вiдступив би, залишивши тиграм ïхнього
володiння, якби супротивник, збуджений нявканням тигрицi, що
наближається, не перейшов у настання. Супротивникiв роздiляло
тепер вiдстань одного стрибка. Лев легко покрив цю вiдстань, але
промахнувся. Ворог схитрував i повiв напад збоку. Лев зупинився, готовий
до оборони. Змiшалися пазурi й морди, почулося клацання зубiв i страшний
хрип. Тигр був нижче ростом, тому вiн прагнув схопити супротивника за
горло, i це йому майже вдалося. Але могутня лапа лева пiдiм'яла його пiд
себе, гострi пазурi встромилися в живiт, розпорюючи внутрiшностi,
червона кров почервонила траву, неймовiрне ревiння потряс савану. У цей
момент приспiла тигриця. Коливаючись, вона вдихала захiд теплого м'яса,
м'яса свого самця, i заклично нявкала,
Почувши ïï голос, тигр устав, хвиля новоï вiдваги
захлиснула його мозок, вiн хотiв кинутися на супротивника, але
внутрiшностi, що волочаться, перешкодили йому. I вiн залишився на мiсцi,
сили покинули його, i тiльки в очах ще горiло життя. Тигриця iнстинктом
зрозумiла, як мало залишилося життя в тiм, хто так довго роздiляв з нею
видобуток, охороняв молоде потомство, захищав ïхнiй рiд вiд
численних напастей. Вона згадала спiльнiсть ïхньоï боротьби,
радостей, страждань, i неясна нiжнiсть похитнула ïï мiцнi
нерви. Але iнстинкт самозбереження узяв гору: переконавшись, що перед
нею була тварина бiльше сильне, чим тигр, вона, кинувши прощальний
погляд на свого самця, iз глухим стогоном утекла в лiс. Лев-велетень не
переслiдував ïï, вiн уже испробовал перевага своïх
мускулiв; тепер вiн спокiйно вдихав нiчне повiтря, повiтря пригод,
любовi й видобутку. Тигр бiльше його не турбував; вiн не поспiшав
прикiнчити його, тому що був обережний, i навiть будучи переможцем,
боявся непотрiбних поранень Настала година заходу; червоне, повiльне й
пiдступне свiтло пронизувала глибину лiсiв. Деннi тварини замовкали.
Зрiдка чулося виття вовкiв, гавкiт собак, смiх гiєн, подих хижака,
що хвилює заклик жаб. Сонце вмирало за океаном дерев. На сходi
пiднявся величезний мiсяць. Бiзон зник пiд час боротьби; лев-велетень
залишився на самотi. Незлiченний видобуток наповнював заростi й долини,
i, проте, йому завжди загрожував голод, властивий йому запах видавав
його бiльше, нiж його кроки, тремтiння землi, листя й трав. Гострий i
лиховiсний, цей захiд був вiдчутний усюди, навiть на поверхнi води; вiн
був жахом слабких. Учуяв його, тварини миттєво ховалися й тiкали.
Земля ставала пустельноï, видобуток зникала, здавалося, начебто лев
був один у цiлому свiтi
З наближенням ночi лев вiдчув голод. Вигнаний зi своïх володiнь
повiнню; вiн чимало переплив рiк i потокiв, бродячи по незнайомих
мiсцях. I от нова перемога — над тигром. Вiн розширив нiздрi,
прагнучи вловити у вiтерцi запах мiсцевих мешканцiв. Але поблизу нiкого
не було. Усього тiльки кiлька дрiбних тварин, що сховалися в травi,
кiлька горобиних гнiзд, так двi чаплi на осокорах, але птаха були
напоготовi, i пiймати ïх було важко, навiть якби вiн пiднявся на
дерево. До того ж пiсля декiлькох невдалих падiнь вiн тепер пiднiмався
тiльки на дерева з товстими галузями
Голод змусив його повернутися убiк того теплого заходу, що йшов з
нутрощiв переможеного тигра; вiн пiдiйшов до жертви, обнюхав
ïï: вона була огидна, як отрута. З раптовою лютiстю вiн
стрибнув на тигра, зламав йому хребет i, кинувши труп, пiшов далi
всаванну.
Обрису каменiв, у яких сховалися уламри, залучили його увагу. Але каменi
перебували проти вiтру, i лев, не маючи гостре чуття, не догадувався про
присутнiсть людей. I тiльки пiдiйшовши ближче, вiн зрозумiв, що в
каменях ховається видобуток. Вiд жадiбностi в нього захопило подих
Уламри вже давно iз трепетом стежили за могутнiм звiром. Вони бачили
все, що вiдбулося пiсля втечi оленя, i от тепер страшний хижак бродив
бiля ïхнього притулку; його морда тикала в усi щiлини; його ока
метали зеленi iскри, вся його iстота дихала ненажерливiстю. Знайшовши
отвiр, через яке пролазили люди, лев нахилився, намагаючись просунути в
нього голову й плечi. Напiр був так сильний, що уламри засумнiвалися в
мiцностi притулку. При кожному новому поштовху Нам i Гав съеживались iз
подихом розпачу. Гнiв охопив Нао, гнiв розумноï iстоти проти
слiпого iнстинкту i його надмiрноï могутностi. Нао ще бiльше
розлютив, коли побачив, що звiр почав рити землю. Хоча лев-велетень i не
був з породи землерийок, — все-таки вiн умiв рити ями й перекидати
перешкоди. Нао присiв навпочiпки й ударив звiра рогатиною по головi; лев
дико заревiв i вiдiйшов вiд входу. Його ока, що добре бачать у темрявi,
ясно розрiзняли людей. Вони були зовсiм близько, i ця обставина ще
сильнiше дратувала голодного звiра
Вiн ще раз обiйшов каменi, пробуючи входи, i знову повернувся до тому,
через який пролазили люди. I знову прийнявся рити землю. Новий удар
перервав його заняття й змусив його вiдiйти. Вiн усвiдомив, що вхiд у
притулок недоступний, але все-таки вирiшив не випускати з очей
видобуток, сподiваючись, що, будучи близько, вона однаково нiкуди вiд
нього не пiде. Вiн кинув останнiй погляд на каменi, понюхав повiтря й,
здавалося, зовсiм забувши про iснування людей, направився клесу.
Радiсть охопив уламров: ïхнiй притулок виявилося неприступним! Вони
в захватi вдихали нiч; це був один з тих моментiв, коли почуття особливо
загострюються й у ïхнi мускули вливається непереможна сила
Стiльки почуттiв породжувала первiсна краса в цих темних серцях! Не
вмiючи виразити словами своïх вiдчуттiв, не пiдозрюючи навiть про
те, що ними можна подiлитися, вони просто смiялися, дивлячись один на
одного, — заразлива веселiсть, що висвiтлює тiльки людських
осiб. Уламри не сумнiвалися, що лев-велетень ще повернеться, але, не
маючи точного поняття про час, вони вiдчували сьогодення у всiй його
повнотi. Промiжок мiж сутiнками й свiтанком здавався имбесконечним.
Нао, як завжди, першим став на варту. Йому не спалося. У його
свiдомостi, збудженiй видовищем сутички мiж тигром i левом-велетнем,
складався новий досвiд, виникали новi поняття й образи. Уламри вже
багато чого знали про свiт. Вони знали про кругообертання сонця й
мiсяця, про чергування темряви й свiтла, про послiдовностi холодних i
теплих часiв, про плин рiк i потокiв. Знали, що людина
народжується, старiє й умирає. Вони розрiзняли
зовнiшнiсть, звички й силу незлiченних тварин, спостерiгали, як ростуть
дерева й трави. Умiли робити палицю, сокиру, шкребок i дротик i знали,
як треба ними користуватися; знали про напрямок вiтрiв i рух хмар, про
примхи дощу й жорстокостi блискавок. Нарештi, вони знали вогонь —
найстрашнiше й самому приємне в усьому свiтi. Вогонь, що один мiг
перемогти савану й лiс iз усiма ïхнiми мамонтами, носорогами,
левами, зубрами й бiзонами
Життя вогню завжди зачаровувала Нао. Вогню, як i твариною, потрiбна
видобуток: вiн харчується гiлками, сухими травами, пташиним калом;
вiн здатний рости й породжувати iншi вогнi, але вiн може й умерти. Рiст
його безмежний, i в той же час його можна призупинити, кожна його
частина окремо може жити самостiйно. Вiн убуває, як тiльки його
позбавляють ïжi: робиться маленьким, як бджола, як муха, але може
вiдродитися вiд однiєï билини й стати великим, як болото.
Вогонь — це тварина, i в i так само спритний, як i вiн сам.
Пам'ятаючи про своï перемоги, вiн усiляко противився страху. I все-
таки вiн коливався
У мiру наближення ворога вiн не вiдступав, але намагався сховатися вiд
нього, зберiгаючи, однак, бойове положення
Коли вiдстань мiж ними досить скоротилося, лев-велетень розправив
своï могутнi груди й заричав. Потiм, витягнувшись, зробив перший
стрибок, стрибок у двадцять п'ять лiктiв. Тигр вiдскочив назад. При
другому стрибку вiн повернувся, щоб вiдступити ще далi, але рух це було
лише пiдготовкою до нападу; лють, що охопила, змусила його повернутися,
його жовтi очi позеленiли, вiн прийняв битву, тим бiльше що вiн був
тепер не один: iз заростей з'явилася тигриця; вона бiгла, стрiмка,
чудова, рятуйте! самцевi
Лев-велетень, у свою чергу, заколивався, вiн засумнiвався у своïй
силi. Бути може, вiн i вiдступив би, залишивши тиграм ïхнього
володiння, якби супротивник, збуджений нявканням тигрицi, що
наближається, не перейшов у настання. Супротивникiв роздiляло
тепер вiдстань одного стрибка. Лев легко покрив цю вiдстань, але
промахнувся. Ворог схитрував i повiв напад збоку. Лев зупинився, готовий
до оборони. Змiшалися пазурi й морди, почулося клацання зубiв i страшний
хрип. Тигр був нижче ростом, тому вiн прагнув схопити супротивника за
горло, i це йому майже вдалося. Але могутня лапа лева пiдiм'яла його пiд
себе, гострi пазурi встромилися в живiт, розпорюючи внутрiшностi,
червона кров почервонила траву, неймовiрне ревiння потряс савану. У цей
момент приспiла тигриця. Коливаючись, вона вдихала захiд теплого м'яса,
м'яса свого самця, i заклично нявкала,
Почувши ïï голос, тигр устав, хвиля новоï вiдваги
захлиснула його мозок, вiн хотiв кинутися на супротивника, але
внутрiшностi, що волочаться, перешкодили йому. I вiн залишився на мiсцi,
сили покинули його, i тiльки в очах ще горiло життя. Тигриця iнстинктом
зрозумiла, як мало залишилося життя в тiм, хто так довго роздiляв з нею
видобуток, охороняв молоде потомство, захищав ïхнiй рiд вiд
численних напастей. Вона згадала спiльнiсть ïхньоï боротьби,
радостей, страждань, i неясна нiжнiсть похитнула ïï мiцнi
нерви. Але iнстинкт самозбереження узяв гору: переконавшись, що перед
нею була тварина бiльше сильне, чим тигр, вона, кинувши прощальний
погляд на свого самця, iз глухим стогоном утекла в лiс. Лев-велетень не
переслiдував ïï, вiн уже испробовал перевага своïх
мускулiв; тепер вiн спокiйно вдихав нiчне повiтря, повiтря пригод,
любовi й видобутку. Тигр бiльше його не турбував; вiн не поспiшав
прикiнчити його, тому що був обережний, i навiть будучи переможцем,
боявся непотрiбних поранень
Настала година заходу; червоне, повiльне й пiдступне свiтло пронизувала
глибину лiсiв. Деннi тварини замовкали. Зрiдка чулося виття вовкiв,
гавкiт собак, смiх гiєн, подих хижака, що хвилює заклик жаб.
Сонце вмирало за океаном дерев. На сходi пiднявся величезний мiсяць.
Бiзон зник пiд час боротьби; лев-велетень залишився на самотi.
Незлiченний видобуток наповнював заростi й долини, i, проте, йому завжди
загрожував голод, властивий йому запах видавав його бiльше, нiж його
кроки, тремтiння землi, листя й трав. Гострий i лиховiсний, цей захiд
був вiдчутний усюди, навiть на поверхнi води; вiн був жахом слабких.
Учуяв його, тварини миттєво ховалися й тiкали. Земля ставала
пустельноï, видобуток зникала, здавалося, начебто лев був один у
цiлому свiтi З наближенням ночi лев вiдчув голод. Вигнаний зi своïх
володiнь повiнню; вiн чимало переплив рiк i потокiв, бродячи по
незнайомих мiсцях. I от нова перемога — над тигром. Вiн розширив
нiздрi, прагнучи вловити у вiтерцi запах мiсцевих мешканцiв. Але поблизу
нiкого не було. Усього тiльки кiлька дрiбних тварин, що сховалися в
травi, кiлька горобиних гнiзд, так двi чаплi на осокорах, але птаха були
напоготовi, i пiймати ïх було важко, навiть якби вiн пiднявся на
дерево. До того ж пiсля декiлькох невдалих падiнь вiн тепер пiднiмався
тiльки на дерева з товстими галузями
Голод змусив його повернутися убiк того теплого заходу, що йшов з
нутрощiв переможеного тигра; вiн пiдiйшов до жертви, обнюхав
ïï: вона була огидна, як отрута. З раптовою лютiстю вiн
стрибнув на тигра, зламав йому хребет i, кинувши труп, пiшов далi
всаванну.
Обрису каменiв, у яких сховалися уламри, залучили його увагу. Але каменi
перебували проти вiтру, i лев, не маючи гостре чуття, не догадувався про
присутнiсть людей. I тiльки пiдiйшовши ближче, вiн зрозумiв, що в
каменях ховається видобуток. Вiд жадiбностi в нього захопило подих
Уламри вже давно iз трепетом стежили за могутнiм звiром. Вони бачили
все, що вiдбулося пiсля втечi оленя, i от тепер страшний хижак бродив
бiля ïхнього притулку; його морда тикала в усi щiлини; його ока
метали зеленi iскри, вся його iстота дихала ненажерливiстю. Знайшовши
отвiр, через яке пролазили люди, лев нахилився, намагаючись просунути в
нього голову й плечi. Напiр був так сильний, що уламри засумнiвалися в
мiцностi притулку. При кожному новому поштовху Нам i Гав съеживались iз
подихом розпачу. Гнiв охопив Нао, гнiв розумноï iстоти проти
слiпого iнстинкту i його надмiрноï могутностi. Нао ще бiльше
розлютив, коли побачив, що звiр почав рити землю. Хоча лев-велетень i не
був з породи землерийок, — все-таки вiн умiв рити ями й перекидати
перешкоди. Нао присiв навпочiпки й ударив звiра рогатиною по головi; лев
дико заревiв i вiдiйшов вiд входу. Його ока, що добре бачать у темрявi,
ясно розрiзняли людей. Вони були зовсiм близько, i ця обставина ще
сильнiше дратувала голодного звiра
Вiн ще раз обоше?? каменi, пробуючи входи, i знову повернувся до тому,
через який пролазили люди. I знову прийнявся рити землю. Новий удар
перервав його заняття й змусив його вiдiйти. Вiн усвiдомив, що вхiд у
притулок недоступний, але все-таки вирiшив не випускати з очей
видобуток, сподiваючись, що, будучи близько, вона однаково нiкуди вiд
нього не пiде. Вiн кинув останнiй погляд на каменi, понюхав повiтря й,
здавалося, зовсiм забувши про iснування людей, направився клесу.
Радiсть охопив уламров: ïхнiй притулок виявилося неприступним! Вони
в захватi вдихали нiч; це був один з тих моментiв, коли почуття особливо
загострюються й у ïхнi мускули вливається непереможна сила
Стiльки почуттiв породжувала первiсна краса в цих темних серцях! Не
вмiючи виразити словами своïх вiдчуттiв, не пiдозрюючи навiть про
те, що ними можна подiлитися, вони просто смiялися, дивлячись один на
одного, — заразлива веселiсть, що висвiтлює тiльки людських
осiб. Уламри не сумнiвалися, що лев-велетень ще повернеться, але, не
маючи точного поняття про час, вони вiдчували сьогодення у всiй його
повнотi. Промiжок мiж сутiнками й свiтанком здавався имбесконечним.
Нао, як завжди, першим став на варту. Йому не спалося. У його
свiдомостi, збудженiй видовищем сутички мiж тигром i левом-велетнем,
складався новий досвiд, виникали новi поняття й образи. Уламри вже
багато чого знали про свiт. Вони знали про кругообертання сонця й
мiсяця, про чергування темряви й свiтла, про послiдовностi холодних i
теплих часiв, про плин рiк i потокiв. Знали, що людина
народжується, старiє й умирає. Вони розрiзняли
зовнiшнiсть, звички й силу незлiченних тварин, спостерiгали, як ростуть
дерева й трави. Умiли робити палицю, сокиру, шкребок i дротик i знали,
як треба ними користуватися; знали про напрямок вiтрiв i рух хмар, про
примхи дощу й жорстокостi блискавок. Нарештi, вони знали вогонь —
найстрашнiше й самому приємне в усьому свiтi. Вогонь, що один мiг
перемогти савану й лiс iз усiма ïхнiми мамонтами, носорогами,
левами, зубрами й бiзонами
Життя вогню завжди зачаровувала Нао. Вогню, як i твариною, потрiбна
видобуток: вiн харчується гiлками, сухими травами, пташиним калом;
вiн здатний рости й породжувати iншi вогнi, але вiн може й умерти. Рiст
його безмежний, i в той же час його можна призупинити, кожна його
частина окремо може жити самостiйно. Вiн убуває, як тiльки його
позбавляють ïжi: робиться маленьким, як бджола, як муха, але може
вiдродитися вiд однiєï билини й стати великим, як болото.
Вогонь — це тварина, i в i так само спритний, як i вiн сам.
Пам'ятаючи про своï перемоги, вiн усiляко противився страху. I все-
таки вiн коливався
У мiру наближення ворога вiн не вiдступав, але намагався сховатися вiд
нього, зберiгаючи, однак, бойове положення
Коли вiдстань мiж ними досить скоротилося, лев-велетень розправив
своï могутнi груди й заричав. Потiм, витягнувшись, зробив перший
стрибок, стрибок у двадцять п'ять лiктiв. Тигр вiдскочив назад. При
другому стрибку вiн повернувся, щоб вiдступити ще далi, але рух це було
лише пiдготовкою до нападу; лють, що охопила, змусила його повернутися,
його жовтi очi позеленiли, вiн прийняв битву, тим бiльше що вiн був
тепер не один: iз заростей з'явилася тигриця; вона бiгла, стрiмка,
чудова, рятуйте! самцевi
Лев-велетень, у свою чергу, заколивався, вiн засумнiвався у своïй
силi. Бути може, вiн i вiдступив би, залишивши тиграм ïхнього
володiння, якби супротивник, збуджений нявканням тигрицi, що
наближається, не перейшов у настання. Супротивникiв роздiляло
тепер вiдстань одного стрибка. Лев легко покрив цю вiдстань, але
промахнувся. Ворог схитрував i повiв напад збоку. Лев зупинився, готовий
до оборони. Змiшалися пазурi й морди, почулося клацання зубiв i страшний
хрип. Тигр був нижче ростом, тому вiн прагнув схопити супротивника за
горло, i це йому майже вдалося. Але могутня лапа лева пiдiм'яла його пiд
себе, гострi пазурi встромилися в живiт, розпорюючи внутрiшностi,
червона кров почервонила траву, неймовiрне ревiння потряс савану. У цей
момент приспiла тигриця. Коливаючись, вона вдихала захiд теплого м'яса,
м'яса свого самця, i заклично нявкала,
Почувши ïï голос, тигр устав, хвиля новоï вiдваги
захлиснула його мозок, вiн хотiв кинутися на супротивника, але
внутрiшностi, що волочаться, перешкодили йому. I вiн залишився на мiсцi,
сили покинули його, i тiльки в очах ще горiло життя. Тигриця iнстинктом
зрозумiла, як мало залишилося життя в тiм, хто так довго роздiляв з нею
видобуток, охороняв молоде потомство, захищав ïхнiй рiд вiд
численних напастей. Вона згадала спiльнiсть ïхньоï боротьби,
радостей, страждань, i неясна нiжнiсть похитнула ïï мiцнi
нерви. Але iнстинкт самозбереження узяв гору: переконавшись, що перед
нею була тварина бiльше сильне, чим тигр, вона, кинувши прощальний
погляд на свого самця, iз глухим стогоном утекла в лiс. Лев-велетень не
переслiдував ïï, вiн уже испробовал перевага своïх
мускулiв; тепер вiн спокiйно вдихав нiчне повiтря, повiтря пригод,
любовi й видобутку. Тигр бiльше його не турбував; вiн не поспiшав
прикiнчити його, тому що був обережний, i навiть будучи переможцем,
боявся непотрiбних поранень
Настала година заходу; червоне, повiльне й пiдступне свiтло пронизувала
глибину лiсiв. Деннi тварини замовкали. Зрiдка чулося виття вовкiв,
гавкiт собак, смiх гiєн, подих хижака, що хвилює заклик жаб.
Сонце вмирало за океаном дерев. На сходi пiднявся величезний мiсяць.
Бiзон зник пiд час боротьби; лев-велетень залишився на самотi.
Незлiченний видобуток наповнював заростi й долини, i, проте, йому завжди
загрожував голод, властивий йому запах видавав його бiльше, нiж його
кроки, тремтiння землi, листя й трав. Гострий i лиховiсний, цей захiд
був вiдчутний усюди, навiть на поверхнi води; вiн був жахом слабких.
Учуяв його, тварини миттєво ховалися й тiкали. Земля ставала
пустельноï, видобуток зникала, здавалося, начебто лев був один у
цiлому свiтi
З наближенням ночi лев вiдчув голод. Вигнаний зi своïх володiнь
повiнню; вiн чимало переплив рiк i потокiв, бродячи по незнайомих
мiсцях. I от нова перемога — над тигром. Вiн розширив нiздрi,
прагнучи вловити у вiтерцi запах мiсцевих мешканцiв. Але поблизу нiкого
не було. Усього тiльки кiлька дрiбних тварин, що сховалися в травi,
кiлька горобиних гнiзд, так двi чаплi на осокорах, але птаха були
напоготовi, i пiймати ïх було важко, навiть якби вiн пiднявся на
дерево. До того ж пiсля декiлькох невдалих падiнь вiн тепер пiднiмався
тiльки на дерева з товстими галузями Голод змусив його повернутися убiк
того теплого заходу, що йшов з нутрощiв переможеного тигра; вiн пiдiйшов
до жертви, обнюхав ïï: вона була огидна, як отрута. З раптовою
лютiстю вiн стрибнув на тигра, зламав йому хребет i, кинувши труп, пiшов
далi всаванну.
Обрису каменiв, у яких сховалися уламри, залучили його увагу. Але каменi
перебували проти вiтру, i лев, не маючи гостре чуття, не догадувався про
присутнiсть людей. I тiльки пiдiйшовши ближче, вiн зрозумiв, що в
каменях ховається видобуток. Вiд жадiбностi в нього захопило подих
Уламри вже давно iз трепетом стежили за могутнiм звiром. Вони бачили
все, що вiдбулося пiсля втечi оленя, i от тепер страшний хижак бродив
бiля ïхнього притулку; його морда тикала в усi щiлини; його ока
метали зеленi iскри, вся його iстота дихала ненажерливiстю. Знайшовши
отвiр, через яке пролазили люди, лев нахилився, намагаючись просунути в
нього голову й плечi. Напiр був так сильний, що уламри засумнiвалися в
мiцностi притулку. При кожному новому поштовху Нам i Гав съеживались iз
подихом розпачу. Гнiв охопив Нао, гнiв розумноï iстоти проти
слiпого iнстинкту i його надмiрноï могутностi. Нао ще бiльше
розлютив, коли побачив, що звiр почав рити землю. Хоча лев-велетень i не
був з породи землерийок, — все-таки вiн умiв рити ями й перекидати
перешкоди. Нао присiв навпочiпки й ударив звiра рогатиною по головi; лев
дико заревiв i вiдiйшов вiд входу. Його ока, що добре бачать у темрявi,
ясно розрiзняли людей. Вони були зовсiм близько, i ця обставина ще
сильнiше дратувала голодного звiра
Вiн ще раз обiйшов каменi, пробуючи входи, i знову повернувся до тому,
через який пролазили люди. I знову прийнявся рити землю. Новий удар
перервав його заняття й змусив його вiдiйти. Вiн усвiдомив, що вхiд у
притулок недоступний, але все-таки вирiшив не випускати з очей
видобуток, сподiваючись, що, будучи близько, вона однаково нiкуди вiд
нього не пiде. Вiн кинув останнiй погляд на каменi, понюхав повiтря й,
здавалося, зовсiм забувши про iснування людей, направився клесу.
Радiсть охопив уламров: ïхнiй притулок виявилося неприступним! Вони
в захватi вдихали нiч; це був один з тих моментiв, коли почуття особливо
загострюються й у ïхнi мускули вливається непереможна сила
Стiльки почуттiв породжувала первiсна краса в цих темних серцях! Не
вмiючи виразити словами своïх вiдчуттiв, не пiдозрюючи навiть про
те, що ними можна подiлитися, вони просто смiялися, дивлячись один на
одного, — заразлива веселiсть, що висвiтлює тiльки людських
осiб. Уламри не сумнiвалися, що лев-велетень ще повернеться, але, не
маючи точного поняття про час, вони вiдчували сьогодення у всiй його
повнотi. Промiжок мiж сутiнками й свiтанком здавався имбесконечним.
Нао, як завжди, першим став на варту. Йому не спалося. У його
свiдомостi, збудженiй видовищем сутички мiж тигром i левом-велетнем,
складався новий досвiд, виникали новi поняття й образи. Уламри вже
багато чого знали про свiт. Вони знали про кругообертання сонця й
мiсяця, про чергування темряви й свiтла, про послiдовностi холодних i
теплих часiв, про плин рiк i потокiв. Знали, що людина
народжується, старiє й умирає. Вони розрiзняли
зовнiшнiсть, звички й силу незлiченних тварин, спостерiгали, як ростуть
дерева й трави. Умiли робити палицю, сокиру, шкребок i дротик i знали,
як треба ними користуватися; знали про напрямок вiтрiв i рух хмар, про
примхи дощу й жорстокостi блискавок. Нарештi, вони знали вогонь —
найстрашнiше й самому приємне в усьому свiтi. Вогонь, що один мiг
перемогти савану й лiс iз усiма ïхнiми мамонтами, носорогами,
левами, зубрами й бiзонами
Життя вогню завжди зачаровувала Нао. Вогню, як i твариною, потрiбна
видобуток: вiн харчується гiлками, сухими травами, пташиним калом;
вiн здатний рости й породжувати iншi вогнi, але вiн може й умерти. Рiст
його безмежний, i в той же час його можна призупинити, кожна його
частина окремо може жити самостiйно. Вiн убуває, як тiльки його
позбавляють ïжi: робиться маленьким, як бджола, як муха, але може
вiдродитися вiд однiєï билини й стати великим, як болото.
Вогонь — це тварина, i в той же час вiн не схожий на жодне з них.
У нього немає нi нiг, нi тулуба, але вiн швидше антилопи, у нього
немає крил, але вiн лiтає в хмарах; немає пасти, але
вiн дихає, реве, ричить; у нього немає нi рук, нi нiгтiв,
але вiн опановує усiм миром. Нао любив його, ненавидiв i боявся.
Будучи дитиною, вона багато разiв перетерплювала його укуси. Вiн знав,
що вогонь нiкому не вiддає переваги й готовий пожерти навiть тих,
хто його харчує; вiн хитрее гiєни й кровожадней, чим
пантера, але присутнiсть його — прекрасно, вона зм'якшує
твердiсть холодних ночей, дає вiдпочинок втомленим i робить людей
сильними
У пiвмороку, серед базальтових каменiв, Нао iз солодким завмиранням
серця уявляв собi вогнище свого кочовища й вогнi, що висвiтлюють особу
Гаммли. Восходившая мiсяць нагадував йому полум'я. Звiдки
з'являється мiсяць i чому вона, як сонце, нiколи не вгасає?
Правда, вона iнодi зменшується. Бувають ночi, коли вона
перетворюється в слабкий вогник, начебто того, що бiжить уздовж
гiлочки або сучка. Потiм вона знову оживає. Без сумнiву, якiсь люди-
невидимки стежать за нею й харчують ïï… Сьогоднi вона у
всiй своïй силi. Увечерi вона була велик i мутноï, потiм,
пiднiмаючись вище, стала менше, але свiтло вiд цього не зменшився, а
зробився яскравiше. Iмовiрно, люди-невидимки дали ïй сьогоднi
багато сухого дерева Поки син Леопарда займається мiркуваннями,
нiчнi тварини один за iншим виходять на полювання. Ïхньоï тiнi
сковзають по травi. Нао розрiзняє землерийок, тушканчикiв, агути,
кам'яну куницю, пещення. От iде сохатий, Нао розглядає його тонкi
сухi ноги, його тулуб кольорiв землi й дуба, рога, якi вiн закидає
на спину. Слiдом за сохатим з'являються вовки з тонкими мордами,
швидкими ногами. Живiт у них бiлястий, спина й боки рудуватi, а уздовж
хребта чорна смужка; сильнi мускули здувають потилиця, хода скрадлива,
погляд зрадницький. Вони учуяли сохатого, але чуйнi нiздрi давно вже
попередили його про ïхнє наближення. Вiн прискорив свiй бiг,
намагаючись виграти вiдстань. Вовки переслiдують його по саванi, аж до
заростей. Гнатися за ним далi — даремно. Вовки повiльно
вертаються, обманутi у своïх очiкуваннях. Деякi з них гурчать i
виють. Потiм ïхнi носи знову починають дослiджувати повiтря.
Поблизу немає нiкого, крiм мертвого тигра й людей, що сховалися
серед каменiв. Але люди — занадто небезпечнi супротивники, а м'ясо
тигра огидно на смак. Проте зграя пiдходить до йому ближче, минаючи
притулок людини…
Мiсяць пiднявся високо. Нао лiг спати, замiсть нього на варту встав Гав.
У тишi, що наступила, чувся вiддалений шум водоспаду. I раптом всi знову
всполошилось. У хащi пролунало ревiння. Затрiщав чагарник, вовки й
гiєни злякано пiдняли своï закривавленi морди. Гав, висунувши
голову через каменi, напружив слух, зiр i нюх…
Чийсь передсмертний лемент, коротке ричання. Розсунулися гiлки, i лев-
велетень вийшов з лiсу, тримаючи в пащi лань. Поруч iз ним
подобострастно кралася вже покiрна приручена тигриця. Обоє
направлялися до притулку людей. Переляканий Гав розбудив Нао. Уламри
довго стежили за хижаками: лев-велетень розривав видобуток звичним
широким змахом, але тигриця боялася до неï доторкнутися, кидаючи
косi погляди на переможця ïï самця. Нао вiдчув, як сильний
страх стис його груди й зупинив подих
