Середньовiчнi французькi байки Фаблiо

Якось раз пiшов один виллан — селянин, говорячи росiйською мовою,
— iз дружиною в недiлю до обiднi. Пiп проповiдь читає, мол,
Господь вiддасть сторицею за всякий дарунок вiд чистого серця. Iдуть
мужик з бабою додому, а вiн i говорить, що, мов, Корiвка в нас не так
щоб багато молока давала, що, якщо ми ïï й вiдведемо в дарунок
Бог-те?! А баба погодилася, чого ж не вiддати. Вивiв мужичок Корiвку iз
хлiва й за мотузочку — до попа: прийми, мол, жертву, чим багатi,
тим i радi, клянуся, нема чого бiльше да-те, нема чого. Говорить батько
Кiн-стан, про себе радується: Ступай з миром, Господь вiддасть
тобi, твоє надбання помножить. Всi б так радели, так у мене з
парафiяльноï худобини цiльна череда би вийшла. Виллан додому, а
жадiбний пiп своïм командує, щоб, говорить, попривикла
Корiвка до нашого лугу, завяжите-ка ïï з нашою Бiлявкою
Зв'язали корiв однiєю мотузкою. Яка своя, так тiєï б
траву тiльки щипати, але чужа адже додому тягне, так щосили тягне, i
через поле, через лiс, по селу й iншому лугу — до себе додому
назад, так Бiлявку попiвську й затягла. Мужик бабi: Глянь-ка, говорив
адже панотець, що вiддається сторицею! Удвiчi вже виходить! Хлiв
просторiше ставити час дозрiв. Яку мораль виведемо iз цiєï
iсторiï? Розумному, якщо на Бога сподiвається, пошле подвiйно
й бiльше. А в дурня останнє онiмiє. Головне — щоб у
руку йшло. Геть пiп: каби знав, де впаде, — соломки б те пiдтрусив
би!..
ЗАПОВIТ ОСЛА
Мiж iншим, якщо людина вмiє добре заробляти й при цьому ще й
широко жити хоче, нiкуди йому не дiтися вiд наклепникiв i заздрiсникiв.
Придивитеся, хто i як у нього за столом гуляє — з десяти
шiсть його очорнять при всякому зручному випадку, а дев'ять — вiд
заздростi готовi збожеволiти. А при людях спину перед ним гнуть i
лабузняться
Я це до того, що був в одному багатому селi священик. Скнара був
вiдмiнний, нагромадив усього, що тiльки можна, i грiш бiльшу мав, i з
одягу, та iнше. У засобах не соромилося й зерно, скажемо, завжди мiг
притримати до кращого часу, коли гарна цiна встановиться. Головне,
однак, був у нього чудовий осел. Рокiв двадцять служив поповi на
совiсть. Не виключаю, що вiд того все багатство й пiшло. I коли вiн
помер, пiп його й поховав на цвинтар
А тамтешнього єпископа вдача була зовсiм iншою. Вiн була людина не
жадiбний, а навiть тороватий. I люб'язний до гарноï людини. Якщо
хто до нього зайде або заïде — так саме улюблене заняття для
єпископа — з добрим гостем поговорити й закусити, ну а якщо
занедужил — отут йому кращi лiки Один раз у єпископа
трапився за столом один з доброзичливцiв нашого попа, у нього не раз iз
задоволенням повним i искреннею подякою що пiдгодовувалася. Зайшло
мовлення про скупердяйстве й хабарництво духiвництва. Отут цей гiсть
вчасно доводить: отож i так, якщо, виходить, з розумом справа повести,
те з нашого попа можна бiльшу мати вигоду. Що таке? А те, що вiн осла
адже у священну землю поклав, як доброго християнина, безсловесний^-та
тварина. Скипiв єпископ вiд такого над законом наруги: Уразь його
грiм, доставити його до мене негайно! Штрафувати будемо! Прийшов пiп.
Єпископ на нього: як вiн, мол, смiв, так за таке преступленье за
церковним правилом я тебе у в'язницю. Панотець просить день на
мiркування. I не журиться особливо, тому що на калитку має надiю
нерушиму. Iде ранком до владики й прихоплює iз собою повновагих
двадцять лiврiв. Єпископ знову на нього — пущi вчорашнього,
А вiн йому я вам, говорить, зараз усе по совiстi, тiльки отойдемте, ваш
високопреосвященство, трохи убiк, щоб довiрча розмова була. А сам
розумiє, що час прийшов не брати, а давати, що дати зараз —
прибутковiше. I починає: що, мол, був у мене осiв. Такий роботящий
— i помiтьте, адже правду говорить, — що я на ньому заробляв
по двадцятьох су в день. I розумник, до того, що, от бачите, заповiв вам
двадцять лiврiв на вiчне поминовение, щоб упастись вiд пекельного
полум'я. Єпископ, звичайно, говорить, що Господь вiддасть за
смиренну працю й простить пес грiха
Так i знайшов управу єпископ на багатiя попа. I Рютбеф, що
розповiв, як була справа, iз усього вивiв повчання: хто йде до суддi з
хабаром, може распраии не боятися, за грошi й осла викрестят.
ПРО ВИЛЛАНЕ, ЩО ПОЗОВ ПРИДБАВ РАЙ
Якщо ви не читали самi, те от що, мiж iншим, у Писаннi писано. Один
виллан пом. ер у п'ятницю, рано ранком. Помер i лежить, а душу вже з
тiла вийшла геть. Але по якiйсь невiдомiй причинi не йдуть за нею
катувати ïï нi чорт, нi ангел. Душу тугий же осмiлiла.
Оглянулася. У небi архангел Михайло чиюсь душу а рай несе. I вiлл-нова
душа за ними. Святий Петро душу ту прийняв. I незабаром до ворiт
вертається. Дивиться — отут пилланова душу. Ти звiдки, хто
тебе привiв, чому без супровiдного, запитує, И говорить:
немає в нас у раï мiсця для хамiв. А виллан йому: сам ти хам,
теж менi шляхетний, це, говорить, ти тричi Добродiï зрадив, як у
Євангелiï сказано, i за що тебе Бог в апостоли вибрав! Тобi
самому в раï, говорить виллан, робити нема чого! Петро йому: мол,
ступай ладь, невiрний. А сам засоромився, i пiшов до апостола Фомi. Фома
розсердився й говорить виллану, що рай належить святим i догiдникам
свiтлим, а тобi, невiрному, отут мiсця немає. Виллан, однак,
зухвало у вiдповiдь; це хто ж, мол, невiрний, якщо вас саме так i
прозвали, тому що всi апостоли Воскреслi бачили й увiрували, тiльки ви
ïм вiри не дали й говорите, що не повiрю, поки сам рани не пощупаю.
Виходить, запитує виллан, хто з нас двох буде невiрним? Фома, по
виду, як би утомився лаятися й пiшов до Павла. Павло було бiгцем до
ворiт, гнати мужика. Мол, де i як ти постился й упокорювався й так далi.
Ступай, негiдний! А мужик^-те за своє: знаємо ми тебе,
лисого, сам ти перший тиран, через тебе святого Стефана жиди каменями
забили. СУМОВИТИЙ духом i Павло. Iде, на дорозi Фома з Петром радяться,
i вирiшили втрьох iти до Бога, йому суд i мiркування. Поспiшив Господь
до душi. Чому, запитує, ти одна тут i апостолiв моïх
паплюжиш, як тобi отут без вироку залишитися?! А мужича душа Всеблагому
вiдповiдає: раз апостоли Твоï отут, те й менi отут
залишитися, я вiд тебе нiколи ж не заперечувався, у Твоє по плотi
свiтле воскресiння завжди вiрив i людей на мучення не присуджував.
Ïм за таке рай не закрився, так i менi нехай вiдкриється!
Покамест живий був, я бедних привечал, кут усiм давав, мандрiвникiв
напував i годував, у вогню грiв, як умруть — у церкву порох
проводжав. Чи грiх це? Сповiдався я не ложно й смиренно Плотi й Кровi
твоєï причащався. Я сюди потрапив без перешкод, i не
порушувати ж Вам Ваш же закон, по якому хто потрапив у рай, вiчно в
ньому пребудет! Христос похвалив виллана, що виграв словесне прение,
видно, говорить, добре вчився
Iз цiєï справи урок такоï: за себе потрiбно стояти
мiцно, тому що хитрiсть спотворила правду, пiдробка зiпсувала
єство, на всiх шляхах трiумфує кривда й спритнiсть людинi
тепер потрiбнiше сили
Т. Н. Котрелев