Сюжет роману Запрошення на страту

Подiï роману Запрошення на страту розвертаються в неком умовному
географiчному просторi й у настiльки ж умовному (невизначеному)
майбутньому. Головний герой тридцятирiчний Цинциннат Ц. засуджений за
гносеологiчну мерзеннiсть i присуджений до страти на пласi. По ходу
оповiдання з'ясовується, що провина героя у його здатностi
почувати й думати по-своєму (бути непрозорим, тобто незрозумiлим
для навколишнiх). Не мислю — виходить, iсную,- такий регулюючий
принцип суспiльства, що прирiкає героя на смерть. Цинциннат
повинен бути знищений, тому що вiн нестандартний, тому що вiн —
iндивiдуальнiсть. Не знаючи про строк виконання вироку, Цинциннат
проводить у в'язницi 19 днiв
Томливе очiкування дня страти не єдине джерело сюжетноï
напруги. Подiбно бiльшостi iнших персонажiв-в'язнiв у свiтовiй
лiтературi й фольклорi, Цинциннат чекає побачення iз близькими
(воно обiцяно адмiнiстрацiєю в'язницi) i звичайно ж не
залишає мрiï про втечу, тим бiльше що невiдомий рятiвник по
ночах риє пiдземний хiд, всi наближаючись до камери Цинцинната.
Однак очiкування Цинциината й спiвчуваючого йому читача обманутi самим
немилосердним образом. Обiцяне побачення iз дружиною спочатку
вiдкладається: замiсть дружини в камеру смертника є його
майбутнiй кат Пьер (вiн представлений як соузник товариш Цинцинната на
нещастя). Потiм зустрiч iз Марфинькой все-таки вiдбувається, але,
що з'явилися разом з нею у в'язницю численнi родичi перетворюють сцену
прощання в блазнiвське подання, а сама Марфинька на очах у Цинцинната
вульгарно кокетує зi своïм новим кавалером
Ще бiльш грубим фарсом обертається мрiя про втечу з в'язницi: коли
лаз прокопаний, iз проламу в стiнi в камеру Цинцинната ввалюються
щасливi жартiвники директор в'язницi й Пьер, цього разу объявляющий
героєвi про свою справжню роль виконавця вироку. Останнi
надiï вислизнути з мiцностi розсiюються, коли дочка тюремного
директора Эммочка, що подавала Цинциннату натяки на свою допомогу у
втечi, веде його вiд стiн в'язницi, але довiрливий герой
виявляється не на волi, а в кiмнатi, де зiбралися за чаєм
тюремники, що веселяться. Цинциннат для дiвчинки не бiльш нiж забавна
мовець лялька. Майже всього глави роману (усього ïх у добутку 20)
витриманi в єдиному композицiйному ключi. Кожна глава
оповiдає про один день iз життя ув'язненого. Глави починаються iз
пробудження Цинцинната й завершуються, коли вiн засипає
Ця кiльцева композицiя, що пiдкреслює безвихiднiсть участи героя,
порушується лише у фiнальних главах. Дiя 17-й глави
вiдбувається в нiч перед запланованою стратою (пiзнiше виявиться,
що страта вiдкладена ще на добу), 19-я й 20-я глави присвяченi першiй
половинi останнього дня Цинцинната дня страти. Сама сцена страти
вiдбувається опiвднi. Останнi двi ночi перед стратою герой майже
не спить (перше речення 18-й глави починається так: Прилiг, не
спав, тiльки змерзнув, i тепер свiтанок…). Безсоння останнiх днiв
Цинцинната контрастують iз його сомнамбулическим станом перших двох
тижнiв висновку: спочатку вiн немов спить наяву, а його внутрiшня
духовна активнiсть проявляється саме всновидениях.
В останнi ж главах хронологiчна визначенiсть змiни дня й ночi начебто
навмисно розмита; механiчна арифметика календаря немов
вiдмiняється. При загальному поглядi на перебiг часу в романi
помiтний поступовий перехiд вiд сну до пробудження, вiд ночi до
свiтанку. Заслуговує на увагу читача й те, що тюремне ув'язнення
Цинцинната регламентується зворотним вiдлiком часу: герой
намагається вгадати, скiльки часу йому залишилося прожитися Однак
в останнiй ранок вiн робить для себе важливий висновок про згубну ваду
такоï математики (гл. 19). Востаннє мотив арифметичного
рахунку звучить безпосередньо в сценi страти, завершуючись повною
зупинкою внутрiшнiх годин того миру, де вiдбувається страта.
Система персонажiв i предметний мир роману. У реалiстичнiй лiтературi
зображення людини й навколишнього його миру, як правило, пiдпорядковано
принципу жизнеподобия: лiтературнi персонажi й предметнi деталi в
добутках реалiстiв настiльки схожi iз прообразами дiйсностi, що про
лiтературних героïв говорять як про живих людей, а по деяких
добутках можна вивчати географiю. Навiть фантастичнi, свiдомо вигаданi
фрагменти реалiстичного добутку обставляються пояснюючими мотивуваннями:
умовнiсть художньоï творчостi в реалiзмi маскується
Предметна реальнiсть набоковского роману з позицiй реалiзму
виглядає концентрацiєю безглуздостей, миром абсурдних
порушень логiки. Уже першi сторiнки Запрошення на страту пред'являють
читачевi черзi невмотивованих чудностей: смертний вирок
оголошується обвинувачуваному пошепки; у величезнiй в'язницi вiн
виявляється єдиним арештантом; тюремник першою справою
пропонує Цинциннату тура вальсу. Частина цих безглуздостей, втiм,
можна спочатку пояснити психологiчним шоком, у якому перебуває
тiльки що присуджений до смертi герой: Цинциннат випробовує
непритомнi стани, марить, його сприйняття порушене. Однак це реалiстичне
мотивування не пiдтверджується подальшим ходом оповiдання
Справа в тому, що на всьому протязi роману драматично взаємодiють
два полярних типи сприйняття героєм миру й, вiдповiдно, двi
версiï реальностi умовно ïх можна назвати лiричноï й
гротесковоï. Мир, створюваний пам'яттю й уявою героя, гармонiчний i
несуперечливий. Це мир справжньоï любовi й натхненних прозрiнь, мир
прекрасний сад. При первопрочтении можуть здатися випадковими й
несуттєвими для розумiння роману такi парковий-паркову-паркове-паркова-садово^-
парковi подробицi, як купа черешень, що виникає й вiдразу
висихає на першiй сторiнцi тексту; квiтучi кущi Садовоï
вулицi; величезний жолудь, протягом принесений на колiна Цинциннату, що
читає знаменитий роман Quercus (Дуб) i т.п. Однак, якщо пам'ять
читача зумiє удержати цi деталi, вони поступово вишикуються в
стрункий ансамбль, ретроспективно наповняться лiричними значеннями
Значеннєва значимiсть кожного такого елемента буде зростати в мiру
видалення вiд нього: лiричне сприйняття набоковского героя
пiдпорядковано закону зворотноï перспективи. Лiрична уява
Цинциината створює ту таємне середовище, у якiй вiн вiльно й
весело насолоджується самiтнiстю. Однак iснуванню цього
паралельного простору в романi постiйно загрожує тюремна
реальнiсть, що агресивно вторгається в мир пам'ятi й мрiï.
(Приклад особливо рiзкоï змiни сприйняття героя, переходу з
таємного середовища у гротескно обкреслену яву — фiнал
другого роздiлу.)
Важливий момент цього переходу втрата героєм рятiвного для лiрики
самiтностi. …Самiтнiсть у камерi з вiчком подiбно турi, що
дає текти це iронiчне порiвняння втримується вже в першому
абзацi роману. Якi ж основнi прикмети тюремноï яви й ширше
комунальноï реальностi роману? Це насамперед сполучення сумовитого
порядку з абсурдними iмпровiзацiями, тотальноï передбачуваностi
життя з раптовими збоями ïï механiзмiв. Технологiчна культура
антиутопiчного суспiльства в романi перебуває в занепадi: канули в
минуле повiтроплавання й друкарство, прийшли в непридатнiсть двигуни
внутрiшнього згоряння, лежить у руïнах древня фабрика