Взаємодiя живих iстот iз зовнiшнiм середовищем

На основi спостережень природних явищ подання про те, що живих iстот
взаємодiє iз зовнiшнiм середовищем i впливає на
ïï змiну, виникло давно. На початку 17 столiття зачатки подань
про бiосферу ми зустрiчаємо в працях голландських учених Б.
Варениуса (1629- 1695) i Х. Гюйгенса, а також у знаменитого французького
журналiста Ж. Бюффона (17071788) . Через деякий час, французький
журналiст Ж. Кюв'є (1769- 1832) помiтив, що живi органiзми можуть
iснувати тiльки шляхом обмiну речовин iз зовнiшнiм середовищем. Iншi
дослiдники — французькi хiмiки Ж. Б. Дюма (1800- 1884) , Ж.
Бусенго (1802- 1887) , нiмецький хiмiк Ю. Либих (1803- 1873) з'ясували
значення зелених рослин у газовому обмiнi земноï кулi й роль
ґрунтових розчинiв у харчуваннi рослин.
Багато вчених вивчили взаимоотношение органiзмiв iз середовищем
ïхнього перебування й загибелi, що безпосередньо передувало нашому
сучасному розумiнню бiосфери. Ж. Б. Ламарк у своïй книзi
Гiдрогеологiя присвятив целую главу впливу живих органiзмiв на
земну поверхню. Вiн писав: … у природi iснує особлива
сила, могутня й безперервно дiюча, котра має здатнiсть утворювати
сполучення, множити ïх, рiзноманiтити ïх… вплив живих
органiзмiв на речовини, що перебувають на поверхнi земноï кулi й
утворюючi його зовнiшню кору, досить значно, тому що цi iстоти,
нескiнченно рiзноманiтнi й численнi, з безупинно мiнливими поколiннями,
покривають своïми поступово накопичуються й увесь час залишками, що
вiдкладають, всi дiлянки поверхнi земноï кулi.
Iз цих висловлень треба правильна оцiнка величезноï
геологiчноï ролi органiзмiв i продуктiв ïхнього розкладання.
Видатний натуралiст i географ А. Гумбольд (1769- 1858) у своєму
творi Космос дав синтез знань того часу про Землю й Космос i на
пiдставi цього розвив iдею про взаємозв'язок всiх природних
процесiв i явищ.
Iснування бiосфери Землi як певноï природноï системи
виражається в першу чергу в круговоротi енергiï й речовин при
участi всiх живих органiзмiв. Iдея цього круговороту була викладена в
книзi нiмецького натуралiста Я. Молешотта. А запропоноване в 80-их роках
XIX столiття, пiдроздiл органiзмiв по способах харчування на три групи:
автотрофнi, гетеротрофнi й миксотрофние, нiмецьким фiзiологом В.
Пфеффером (1845- 1920) , було великим науковим узагальненням, що
сприяє розумiнню основних процесiв обмiну речовин у бiосферi.
Початок вчення про бiосферу звичайно зв'язують iз iм'ям знаменитого
французького натуралiста Ж. Б. Ламарка (17441829) , що запропонував
термiн БIОЛОГIЯ. Визначення ж БIОСФЕРА уперше було уведено
австрiйським геологом Е. Зюссом в 1875 роцi, у його роботi з
геологiï Альп. Однак докладного висвiтлення ролi бiосфери в Зюсса
немає. Значно бiльше широке подання про бiосферу ми
зустрiчаємо у В. И. Вернадського (1863- 1945) .
В. И. Вернадський — один з найвидатнiших учених, засновник
геохiмiï, бiохiмiï, радiогеологiï й творець науковоï
школи. В. И. Вернадський був тонким цiнителем факторiв, ученим, украй
вимогливим до того, щоб естественнонаучние гiпотези вiдбивали
об'єктивну реальнiсть матерiального свiту, закономiрностi,
пов'язанi з фiзико-хiмiчними, геологiчними, бiохiмiчними й iншими
матерiальними процесами. Його концепцiï завжди були вiдточенi
величезним досвiдом естественнонаучной, професiйноï роботи.
Факти про бiосферу накопичувалися поступово у зв'язку з розвитком
переважно бiологiчних наук: ботанiки, географiï,
ґрунтознавства. Надалi поглиблене подання про закономiрнi зв'язки
тваринами, рослинами й мiнералами було розвинено В. В. Докучаєвим.
В 1899 роцi вiн писав: Вивчалися головним чином окремi тiла,
мiнерали, гiрськi породи, рослини й тварини, — i явища, окремi
стихiï — вогонь (вулканiзм) , вода, земля, повiтря, у чому,
повторюємо, наука й досягла дивних результатiв, але не
ïхнього спiввiдношення… А тим часом саме цi спiввiдношення,
цi закономiрнi впливи й становлять сутнiсть пiзнання єства, кращу
й вищу принаднiсть природознавства.
Так що таке бiосфера? Якi ïï особливостi й закономiрностi
iснування? Глибоко актуальнi узагальнення Вернадського про бiосферу
областi iснування життя, живих органiзмiв на Землi як єдиного
утворення. Iнодi в його роботах зустрiчаються рiзночитання й протирiччя,
але в цiлому вони утворять грандiозну впорядковану структуру,
своєрiдну єднiсть — вчення про бiосферу. Першими
почули початку вчення про бiосферу студенти Сорбонни, яким Вернадський
читали лекцiï по геохiмiï в 1932-24 роках. Iдеï
Вернадського про живу речовину й бiосферу швидко знайшли вiдгук, але
лише у вузькому колi фахiвцiв. Суспiльний резонанс спiзнився на пiввiку
— випадок, не характерний для нашого науково-технiчного столiття.
Серед величезноï геологiчноï лiтератури вiдсутнiй зв'язаний
нарис бiосфери, розглянутоï як єдине цiле, як закономiрний
прояв механiзму планети, ïï верхньоï областi —
земноï кори. (В. И. Вернадський) Вернадський став першим
дослiджувати життя як єдине цiле, як геологiчно своєрiдна
жива речовина, що характеризується вагомий, хiмiчним складом,
енергiєю й геохiмiчною активнiстю. Вернадський пiдкреслював, що
за геологiчну iсторiю органiзми, очевидно, освоювали новi областi
планети, пристосовуючись до рiзноманiтних природних умов, беручи
участь у ïхнiй змiнi. Вiн першим iз учених зрозумiв, що ми
цiлком належимо бiосферi — i тiлом, i духовним життям, минулим
i майбутнiм, ставши органом ïï самопiзнання й перетворення.
Крок за кроком дослiджуючи геохiмiчнi й бiогеохiмiчнi процеси,
Вернадський пiдходить до корiнним проблемам енергетики й
термодинамiки взаємодiï живоï й кiстковоï
речовини планети й далi, заглиблюючись у бiологiчну роль людства,
свiдомостi, трудовоï дiяльностi, звертається до природно
— iсторичних закономiрностей соцiально — економiчного
розвитку суспiльства.
Вернадський розглядав бiосферу як особливе геологiчне тiло, будова й
функцiï якого визначаються особливостями Землi й Космосу. А живi
органiзми, популяцiï, види й вся жива речовина — це форми,
рiвнi органiзацiï бiосфери.
В 1923 роцi Вернадський у своïх лекцiях по геохiмiï,
прочитаних у Парижу, уперше вказав на явище дисимметрии нашоï
планети на прикладi рухливоï частини земноï кори
— астеносфери в районi Тихого океану: Iснування дисимметрии
(не суцiльних оболонок) указує, що ïхнє походження
тiсно пов'язане з геологiчними явищами в iсторiï нашоï
планети, що мають планетарний характер. Воно вiдбивається
докорiнно на всiх явищах, що мають мiсце на Землi, i на всiх шуканнях,
iз Землею зв'язаних (В. И. Вернадський) . Вернадський уперше одержав
кiлькiсний показник, що пiдтверджує дисимметрию планети й указав
на можливiсть знаходження дисимметричних явищ навiть у Космосi.
Вiн так само вiдзначав, що особливу роль у бiосферi грають бiологiчнi
круговороти, де найважливiшим процесом є фотосинтез, здiйснюваний
рослиннiстю планети, що впливає на все компоненти природного
комплексу бiосфери — атмосферу, гiдросферу, ґрунт, тваринний
мир. Велика роль рослин у життi людського суспiльства.
Вони створюють необхiдне середовище iснування й постачають ïï
рiзними речовинами. Перенос речовини й енергiï здiйснюється
потiм за допомогою харчових ланцюгiв.
До своєрiдного рiзновиду круговоротов у бiосферi ставляться
ïï ритмiчнi змiни. Ритмiкою називається повторюванiсть у
часi комплексу процесiв, якi щораз розвиваються в одному напрямку. При
цьому розрiзняють двi ïï форми: перiодичну — це ритми
однаковоï тривалостi (час обороту Землi навколо осi) i циклiчну
ритми змiнноï тривалостi. Перiодичнiсть у бiосферi
проявляється в багатьох процесах: тектонiчних, опадонакопиченнi,
клiматичних, бiологiчних i багатьох iнших. Ритми бувають рiзноï
тривалостi: геологiчнi, вiковi, внутрiвiковi, рiчнi, добовi й т. д.
Ритмiчнiсть — це форма своєрiдноï пульсацiï
бiосфери як цiлiсноï системи, причому ритми, як i круговороти
речовин, замкнутi в собi. Знання й облiк ритмiчних явищ необхiднi при
рацiональному природокористуваннi й охоронi природних ресурсiв
нашоï планети.
Розвиваючи вчення про бiосферу, Вернадський прийшов до наступних
висновкiв: Бiогенна мiграцiя хiмiчних елементiв у бiосферi прагне до
максимального свого прояву. Утягуючи неорганiчну речовину в вихор
життя, у бiологiчний круговорот, життя здатна згодом проникати в
ранiше недоступнi ïй областi планети й збiльшувати свою геологiчну
активнiсть.
Вернадський розглядав бiосферу як область життя, основа якоï
— взаємодiя живоï й кiстковоï речовини. Вiн писав:
Живi органiзми є функцiєю бiосфери й найтiснiшим образом
матерiально й енергетично з нею зв'язанi, є величезною геологiчною
силою, ïï визначальноï.
Взаємодiя живоï й кiстковоï речовини
характеризується, насамперед, тим, що частина енергiï
кiстковоï речовини засвоюється, асимiлюється живою
речовиною. Ця нова геологiчна сила змiнює органiзацiю поверхнi
Землi. Кiлькiсть накопиченоï потенцiйноï енергiï
збiльшується. Жива речовина стає, таким чином, регулятором
дiйсноï енергiï бiосфери.
У бiосферi види й пологи рослинних i тваринних органiзмiв
взаємозалежнi, тривалiсть середнього життя є похiдне добору,
що оптимально гарантує виживання й компенсує потомство.
Величина необхiдноï поглинати^ся енергии, що, в автотрофних i
гетеротрофних органiзмiв лiмiтується цiєю основною
закономiрнiстю еволюцiйного процесу. … У земнiй корi в
результатi життя й всiх ïï проявiв вiдбувається
збiльшення дiйсноï енергiï (В. И. Вернадський) .
… Це збiльшення активноï енергiï позначається
хоча б у збiльшеннi свiдомостi й у росту впливу в бiосферi в
геохiмiчних процесах єдиного комплексу життя. Воно створення,
повiльно шедшее в геологiчному часi, такоï геологiчноï
сили, який є характерне для нашоï психозойской ери
цивiлiзоване людство, ясно це показує (В. И. Вернадський) .
… Органiзми представляють живу речовину, тобто сукупнiсть всiх
живих органiзмiв, у цей момент iснуючих, чисельно виражене в
елементарному хiмiчному складi, у вазi, в енергiï. Воно
пов'язане з навколишнiм середовищем бiогенним токовищем атомiв:
своïм подихом, харчуванням i розмноженням (В. И.
Вернадський) . Сама iстотна особливiсть бiосфери — це бiогенна
мiграцiя атомiв хiмiчних елементiв викликуваних променистою
енергiєю Сонця й речовин, що проявляються в процесi обмiну,
росту й розмноженнi органiзмiв. Ця бiогенна мiграцiя атомiв
пiдкоряється двом бiогеохiмiчним процесам:
1. Прагне до максимального явища: виникає всюдность життя.
2. Приводить до виживання органiзмiв, що збiльшують бiогенну мiграцiю
атомiв.
Еволюцiя видiв, що приводить до створення форм, стiйких у бiосферi,
повинна йти в напрямку, що збiльшує прояв бiогенноï
мiграцiï атомiв у бiосферi (В. И. Вернадський) . Це
бiохiмiчний принцип Вернадського затверджує високу
приспосабливаемость живоï речовини, пластичнiсть, мiнливiсть у
часi.
У свих роботах Вернадський не обмежився загальним описом бiосфери й
з'ясуванням ïï загальних закономiрностей. Провiвши детальнi
дослiдження й виразивши у формулах i цифрах активнiсть живоï
iстоти, а так само простеживши долю деяких хiмiчних елементiв у
бiосферi, наприклад, загальна маса живоï речовини на Землi була
пiдрахована ïм в 1927 роцi, вiн представив наближену величину
порядку 10р., або ж 10т.. Вернадський писав: Живу речовину по вазi
становить незначну частину планети. Очевидно, це спостерiгається
протягом усього геологiчного часу, тобто геологiчно вiчно.
Воно зосереджено в тонкоï, бiльш-менш суцiльнiй плiвцi на поверхнi
суши в тропосферi — у полях i лiсах — i проникає весь
океан.
Кiлькiсть його обчислюється частками, що не перевищують десятих
часток вiдсотка бiосфери по вазi, порядку близького до 0,25%. На сушi
воно йде в бiльших скупченнях на глибину в середньому, iмовiрно, менше 3
км. Поза бiосферою ïï нi. Однак ця величина виявилася
завищеною. З тих пор рiзнi дослiдники робили своï оцiнки бiомаси на
Землi, якi приводили до рiзних величин.
Наукове й практичне значення Вернадського як засновника вчення про
бiосферу полягає в тому, що вiн уперше глибоко обґрунтував
єднiсть людини й бiосфери.
Вiдповiдно до сучасних подань, бiосфера — це своєрiдна
оболонка Землi, що мiстить всю сукупнiсть живих органiзмiв i ту частину
речовини планети, що перебуває в безперервному обмiнi iз цими
органiзмами.
Бiосфера охоплює нижню частину атмосфери, гiдросферу й верхнi
обрiï лiтосфери. Продукти життєдiяльностi живих iстот
ставляться до досить рухливих речовин, якi перемiщаються в просторi
далеко за межi перебування органiзмiв. Тому природно, що розподiл живих
органiзмiв бiльше обмежено в просторi, чим вся бiосфера в цiлому.
Виникнення життя й бiосфери являють собою проблему сучасного
природознавства. Поступовий розвиток живоï речовини в межах
бiосфери, до переходу ïï в ноосферу (вiд грецького ноос
— розум) . Пiд ноосферою розумiють сферу взаємодiï
природи й суспiльства. Ноосфера (ноос — по-гречески
означає розум, дух.) — новий емоцiйний стан бiосфери, при
якому розумна дiяльнiсть людини стає вирiшальним фактором
ïï розвитку. Для ноосфери характерна взаємодiя людини й
природи: зв'язок законiв природи iз законами мислення й соцiально-
економiчних законiв.
Iнодi можна почути думка, нiбито уведене Вернадським поняття ноосфери не
мiстить у собi чого-небудь нового й вичерпується вчення про
географiчне середовище перебування людства. Однак навряд чи справедливо
подiбне ототожнення. Категорiï географiчне середовище i
ноосфера ставляться не до спiвпадаючих речей, не перекриваються
за змiстом.
Географiчне середовище — та оболонка Землi, що впливає на
умови життя, виробництва, культури, побуту людей. Ноосфера —
оболонка Землi на яку впливають виробництво, культура, побут людей; сюди
ставляться й колишнi похованi шари Землi, що змiнилися пiд впливом
минулих антропогенних впливiв, не включенi в нинiшнє географiчне
середовище.
Ноосфера вiдбиває планетарний вплив суспiльного виробництва на
верхнi оболонки Землi; не всi цi змiни входять безпосередньо в
географiчне середовище. Руйнування озонового шару органiчними
розчинниками й холодоагентами вже йде, по елементом географiчного
середовища ще не стало, оскiльки поки не впливає на виробництво,
культуру, форми спiлкування людей. Це — факт ноосфери, а не
географiчного середовища.
Ноосфера, по Вернадському, вимагає якiсно iншого пiдходу:
глобального керування планетарними процесами по єдинiй розумнiй
волi.
Цей шлях веде до iдей соцiалiстичного планового суспiльства без
приватноï власностi, без воєн.
Ноосфера сформувалася на Землi в результатi впливу або вiдбиття
божественного розуму, духу. Приблизно так розумiв ноосферу Тейлор де
Шарден, але не так — Вернадський. От що вiн написав,
обґрунтовуючи зародження й появу поняття ноосфери: Уперше в
iсторiï людства iнтереси народних мас — всiх i кожного
— i вiльноï думки особистостi визначають життя людства,
є мiрилом його подань про справедливiсть. Людство, узяте в цiлому,
стає потужною геологiчною силою. I перед ним, перед його думкою й
працею стає питання про перебудову бiосфери в iнтересах вiльного
мислячого людства як єдиного цiлого.
Це новий стан бiосфери, до якого ми, не зауважуючи цього,
наближаємося, i єноосфера.
У нашi днi особливу актуальнiсть здобуває навчання Вернадського
про перехiд бiосфери в ноосферу, що може послужити основою
фундаментальних дослiджень екологiчних проблем. З генiальною
прозорливiстю Вернадський передбачав науково-технiчну революцiю ХХ
столiття з усiма ïï наслiдками для бiосфери. Саме в пiзнаннi
закономiрностей розвитку бiосфери й лежить ключ до розумного
природокористування.
Перш нiж впритул зайнятися вивченням геохiмiï бiосфери, Вернадський
ще в 1913 роцi зовсiм виразно, коротко, надзвичайно цiкаво й змiстовно
охарактеризував геохiмiчну дiяльнiсть людства. Вiн писав:В останнi
столiття з'явився новий фактор, що збiльшує кiлькiсть вiльних
хiмiчних елементiв, переважно газiв i металiв, на земнiй поверхнi.
Фактором цим є дiяльнiсть людини.
Продовжуючи дiяльнiсть живоï речовини, людина здiйснює такi
хiмiчнi реакцiï, яких не було ранiше на Землi. Видiляється в
чистому видi залiзо, олово, свинець, алюмiнiй, нiкель i багато iнших
хiмiчних елементiв.
Кiлькiсть що добуваються й виплавлюваних людиною металiв досягає
колосальних розмiрiв i зростає з кожним роком. Ще бiльш значний
видобуток горючих корисних копалин.
При горiннi кам'яного вугiлля й iншого палива йде утворення вуглецю,
азоту й iнших продуктiв. Це побiчнi, несвiдомо здiйснюванi процеси. До
числа ïх ставиться й розвиток деяких видiв мiкроорганiзмiв, що
супроводжують дiяльнiсть людини.Ще бiльший вплив робить людина
повною змiною лику Землi, що виробляється ïм в усi бiльших i
бiльших розмiрах у мiру розвитку культури й поширення впливу культурного
людства.
Земна поверхня перетворюється в мiста й культурну землю й рiзко
мiняє своï хiмiчнi властивостi.
Змiнюючи характер хiмiчних процесiв i хiмiчних продуктiв, людина робить
роботу космiчного характеру. Вона є з кожним роком усе бiльше
значним фактором у мiнеральних процесах земноï кори й мало —
помалу мiняє ïхнiй напрямок (В. И. Вернадський) .
Вернадський наполегливо пiдкреслював зв'язок планетних i космiчних
процесiв. Вiн писав: У нашiм сторiччi бiосфера одержує зовсiм
нове розумiння. Вона виявляється як планетарне явище космiчного
характеру. Людство як жива речовина нероздiльно пов'язано з матерiально-
енергетичними процесами певноï геологiчноï оболонки Землi
— з ïï бiосферою. Воно не може фiзично бути вiд
ïï незалежним на жодну мiнуту. Тут очевидне прагнення
науковоï думки знайти єднiсть природно-природних i соцiально-
iсторичних процесiв, побачити й проаналiзувати хiд впливу. У цих цiлях
Вернадський видiлив так само особливий етап у розвитку бiосфери,
пов'язаноï iз соцiальною дiяльнiстю людини.
Вернадський зумiв побачити те, що давно було у всiх перед очами,
об'єднав, здавалося б, непоєднуване. У тiм i полягає
велика простота й несподiванка наукових вiдкриттiв. Учений став
дослiджувати геологiчну дiяльнiсть людини в ïï подiбностi й
розходженнях з iншими природними геологiчними силами. Геологiчна роль
людини недооцiнювалася вченими. Вернадський виявив деякi геохiмiчнi й
обще геологiчнi закономiрностi дiяльностi людини на планетi. Вiн зовсiм
справедливо зв'язував геологiчну мiць людства з технiчним i промисловим
прогресом: Вся iсторiя технiки показує нам, як поступово людина
навчилася бачити джерело сили в природних предметах, казавшихся йому
мертвими, iнертними, непотрiбними (В. И. Вернадський) . В 1938 роцi
Вернадський писав: Ми присутнi й життєво беремо участь у
створеннi в бiосферi нового геологiчного фактора, не колишнього в нiй по
потужностi…
… Створення ноосфери з бiосфери є природнi явища, бiльше
глибоке й потужне у своïй основi, чим людська iсторiя….
Нi сумнiву, що протирiччя мiж технократическим екологiчним пiдходом
людини до Землi й бiосфери й конструктивним бiосферним пiдходом буде
дозволено на користь останнього, тому що воно засновано на мiцнiй
теоретичнiй базi, що опирається на факти науки, якi Вернадський
називав емпiричними узагальненнями. Виявившись разом з мислителем на
такiй висотi, ми зобов'язанi зовсiм iнакше ставитися до природи: не
боротися з нею, як це було в недавнiм минулому, не зворушуватися й не
iдеалiзувати доброчесне доцивилизованное рiвновагу людини iз
природою, а послiдовно полiпшувати своï взаємини разом з нею,
сприяти вдосконалюванню механiзму цiєï гiгантськоï
машини.
Вернадський розглядав бiосферу як одну з геосфер, як геологiчну
оболонку, а не так, як це спрощено розумiють деякi навiть виднi вченi
— лише як живу плiвку планети, тобто вiльне вiд
геологiчного минулого й фiзичного середовища збори живих органiзмiв.
Важливо зрозумiти й представляти нерозривну сполученiсть живоï
речовини, як виражався Вернадський, з усiма речовинними структурами
Землi.
Тверда оболонка планети й зараз, i завжди була пов'язана з бiосферою.
Зовсiм невiрно ïï подiл на кiлька бiосфер, вона завжди була
єдиноï тому, що бiосферний процес на Землi нiколи не
переривався.
Не можна вiдходити вiд геологiчного розумiння бiосфери й вiдповiдно
геологiчного значення людського розуму. Це вже зовсiм нове розумiння
керуючоï планетарноï ролi людства.
Людина — вершина космiчноï еволюцiï: З появою на
нашiй планетi обдарованого розумом живоï iстоти планета переходить
у нову стадiю своєï iсторiï. Бiосфера переходить у
ноосферу.
Праця людини, тобто основна форма його життєдiяльностi, є в
першу чергу взаємодiя його iз природою. Людина проявляє цю
свою здатнiсть не стiльки як джерело енергiï або маси, скiльки у
виглядi специфiчного регулятора, що збуджує дiю однiєï
сили природи проти iншоï. Саме тут виникає й
проявляється хитрiсть розуму.
Особливо яскраво й натхненно писав Вернадський про вплив людськоï
дiяльностi на природу в роботi Кiлька слiв про ноосферу,
створеноï в 1943 роцi: Лик планети — бiосфери хiмiчно
рiзко мiняється людиною свiдомо й головним чином несвiдомо.
Мiняються людиною фiзично й хiмiчно повiтряна оболонка суши, всi
ïï природнi води.
У результатi росту людськоï культури ХХ столiттi усе бiльш рiзко
стали мiнятися (хiмiчно й бiологiчно) прибережнi моря й частини
океану…
Поверх того людиною створюються новi види й раси тварин i рослин .
Вернадський пiдкреслював: Наукова думка людства працює тiльки
в бiосферi й у ходi свого прояву зрештою перетворює ïï в
ноосферу, геологiчно охоплює ïï розумом. Ноосфера
є нове геологiчне явище на нашiй планетi. У нiй уперше людина
стає найбiльшою геологiчною силою. Вiн може й повинен
перебудовувати своєю працею й думкою область свого життя,
перебудовувати докорiнно в порiвняннi з тим, що було ранiше.
Ноосфера останнє з багатьох станiв еволюцiï бiосфери в
геологiчнiй iсторiï стан наших днiв.
У дiйсностi iснує лише одна послiдовнiсть: бiосфера-ноосфера, а
механiзми, шляхи в космiчних, глобальних i регiональних масштабах можуть
бути численнi й найрiзноманiтнiшi.
Сьогоднi перетворення бiосфери в промислових, аграрних i iнших цiлях
здiйснюється по-рiзному й не тiльки в результатi технiчного
втручання людини. Наприклад, все зростаюче число заповiдних зон Землi
є важливий елемент сучасного перiоду перетворення бiосфери в
ноосферу. Вернадський сформулював i виклав його лише в самiй первiснiй
формi.
Вчення про ноосферу намiчає шляхи використання й розвитку
природних сил в iнтересах людини, росту продуктивностi суспiльного
виробництва, рацiонального природокористування, збереження й розвитку
здоров'я населення. Таким чином, iнтереси людства лягли в основу
концепцiï Вернадського.
Класичнi науковi подання Вернадського i ïхнiй подальший розвиток у
сучасному природознавствi з усiєю яснiстю вказують, що людство
стає усе могутнiшою геологiчною силою, кардинальним образом
перетворюючу бiосферу, поверхню планети навколоземний космiчний простiр.
Але тим самим людство бере на себе вiдповiдальнiсть за продовження й
регулювання багатьох найважливiших бiосферних процесiв i механiзмiв.
На сьогоднiшнiй день дiяльнiсть людини досягла глобальних масштабiв
впливу на бiосферу, змiнюючи круговорот речовин, водний баланс планети,
впливаючи на ґрунти, рослиннiсть i тваринний мир. Антропогенна
дiяльнiсть створила новi токсичнi джерела забруднення бiосфери, що в
остаточному пiдсумку може створити погрозу iснування самоï людини.
Взаємини Людини й Природи носять складний характер i мають потребу
в ретельному й повнiм вивченнi. Успiхи людства в споживаннi природних
ресурсiв залежать вiд пiзнання законiв природи й умiлого ïхнього
використання. Людство як частина природи може iснувати тiльки в
постiйнiй взаємодiï з нею, одержуючи все необхiдне для життя.
Людству для свого подальшого iснування необхiдно пiклуватися про
збереження навколишнього середовища. I для цього потрiбнi великi знання
в областi екологiï й широке застосування ïх у всiх галузях
своєï дiяльностi.
Варто сказати й про значення таких проблем, як змiцнення здоров'я
людини, а також боротьба iз хронiчними захворюваннями, патологiчним
старiнням, освоєння нових екстремальних районiв планети й космосу,
удосконалювання iснування людини в земних умовах.
Зараз актуальнi проблеми прiсноï води, чистого повiтря, зеленого
покриву планети, забруднення навколишнього середовища, наближення до
критичних меж використання невоспользованних рудних i енергетичних
ресурсiв.
Вернадський завжди реально оцiнював значення наукових вiдкриттiв,
ïхнi можливi наслiдки для людства й дотримувався все життя високих
естетических принципiв вченого-громадянина.
Це вiдношення до наукових дослiджень, вiдкриттям виявилося у всiм.
Прекрасний приклад цього — далекоглядне застереження вченого про
наслiдки вiдкриття атомноï енергiï i його занепокоєння
про те, у чиïх вона виявиться руках i яких цiлям послужить у
майбутньому — цiлям добра й зла.
Володимира Iвановича людина була, насамперед, носiєм розуму. Вiн
вiрив, що розум буде панувати на планетi, i перетворювати ïï
розумно, завбачливо, без шкоди природi й людям. Вiн вiрив у людину, у
його добру волю. Людство не може робити все, що заманеться. Воно
обмежено у своïх дiях, тому що людська iсторiя — не сума
випадкiв. В основних своïх рисах вона закономiрна й спрямована.
У геологiчнiй iсторiï бiосфери перед людиною вiдкривається
величезне майбутнє , якщо вiн зрозумiє це й не буде вживати
свiй розум i своя праця на самознищення (В. И. Вернадський) .
Владимир Iванович Вернадський вiрив у людський розум, йому нiколи не
була властива фiлософiя песимiзму. Для цього досить згадати, на якiй
торжествуючiй нотi вiн закiнчив свою наукову творчiсть. В 1944 роцi, у
беззастережному передбаченнi катастрофи гiтлеризму, у статтiКiлька
слiв про ноосферу, вiн виразив своє переконання в прекрасних
перспективах людини й людства:Зараз ми переживаємо нову
геологiчну еволюцiйну змiну бiосфери. Ми входимо в ноосферу.
Ми вступаємо в неï — у новий стихiйний геологiчний
процес — у грiзний час, в епоху руйнiвноï свiтовоï
вiйни.
Але важливий для нас факт, що iдеали нашоï демократiï йдуть в
унiсон зi стихiйним геологiчним процесом, iз законами природи,
вiдповiдають ноосферi.
Вернадському була ясна соцiальна природа ноосфери. В 1925 роцi в статтi
Автотрофность людства вiн писав: У бiосферi iснує велика
геологiчна, бути може, космiчна сила, планетна дiя якоï звичайно не
приймається в увагу в поданнях про космос, подання наукових або
имеющих наукову основу… Ця сила є розум людини, спрямована й
органiзована воля його як iстоти суспiльного. Бiосфера…
переходить у новий еволюцiйний стан — у ноосферу,
переробляється науковою думкою соцiального людства.
Можна дивитися тому на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках.
Ми його не випустимо.
Л И Т Е Р А Т У Р А
В. И. ВернадськийМiркування натуралiста. — Наукова думка як
планетне явище. М., Наука, 1977Вивчення явищ життя й нова фiзика,
1931; Бiогеохiмiчнi нариси. М. — Л., изд-в АН СССР, 1940 сб.
Бiосфера ст. Кiлька слiв про ноосферу М., Думка, 1967 2.
В. И. Вернадський. Матерiали до бiографiï М., изд-в
Молода гвардiя 1988 3. Л. Гумелевский ЖЗЛ Вернадський, М., изд-в
Молода гвардiя 1988