Значення творчостi Булгакова для росiйськоï лiтератури

У європейськiй культурi роман втiлює етику, як церковна
архiтектура — iдею вiри, а сонет — iдею любовi. Видатний
роман є не тiльки культурна подiя; вiн значить куди бiльше, нiж
просто крок уперед у лiтературному ремеслi. Це пам'ятник епохи;
монументальний пам'ятник, тому що, самовиражаючись — викладаючи
своє эстетическое кредо, — письменник з фатальною
неминучiстю, тим або iншому способу, описує етико-соцiальнi
проблеми своєï краïни й свого часу. Пам'ятник; але його
слово зрозумiло й сучасникам, i слово це повинне бути нами прочитане
— щоб зрозумiти самих себе, може бути…
З кожним роком стає усе сутужнiше прочитати Майстра й Маргариту.
Слово Булгакова з кожним роком кам'янiє, i усе бiльше стає
небезпека фальсифiкацiï його етики, пiдмiни його думок поняттями
iншоï епохи. I дуже незабаром пiде поколiння людей, що
випливає за булгаковським
Приблизно такими мiркуваннями я пояснюю своє прагнення вiдтворити
етичну систему — або моральну фiлософiю, -, що втримується в
художнiй тканинi роману. Дослiдження буде базуватися на двох досить
простих теоретичних передумовах. Перша: весь змiст роману, i в деталях,
i в сукупностi, є етично значимим
Це думка М. М. Бахтина: …Можна сказати, що етичному належить
iстотний примат у змiстi… Безпосередньо етично лише сама подiя
вчинку (думка^-думки-думцi-вчинок-думки, справи-вчинку-справи, бажання^-бажання-бажання-вчинку-
бажання та iн.)…
Друга передумова: змiст — тобто етика — роману
передбачається настiльки ж рiзноманiтним, напруженим, безупинно
протиставлюваним самому собi, як i його лiтературна форма
Можна б привести вiдоме обґрунтування: у бiльших письменникiв
змiст колдовским шляхом виявляється вв'язаним з формою. Але вiдомi
адже й виключення. Тому спробую дати своï обґрунтування.
Лiтературна форма Майстра вражає квалiфiкованого читача: вона, як
видно, еклектична. Сумiш жанрiв, безперервнi переходи вiд сатири до
трагедiï, вiд буфонади до романтичноï м'якостi. Рiзнобiй у
всiм, навiть у стилiстицi. Це вiдзначено давно; це обескураживает. Але
припустимо, що тут не какофонiя, а полiфонiя; що вона спрямована на
полiфонiчне висвiтлення думка^-думки-думцi-вчинок-думки, справи-вчинку-
справи. Булгаков повертає ïх на долонi, послiдовно
пiдставляючи пiд промiнь сатири, трагедiï, блазнiвського
передражнювання, релiгiйноï традицiï, романтичноï драми.
Це надає змiсту неоднозначнiсть, додаткову об'ємнiсть:
можливий iнший погляд на будь-який етично значимий учинок. Це адже як у
життi: немає нiчого бiльше складна й спiрного, чим практична
етика. Зiткнення iнших поглядiв особливо помiтно в образi центрального
етичного персонажа, Воланда. Насамперед, тут воiстину iнший погляд на
традицiйну фiгуру сатани. Воланд не зло й не добро. Вiн надзвичайно
суперечливий у жанровому змiстi: вiн буває брехуном i блазнем,
персонажем балагана, i вiн же величественен, суворий, нещадний. За ним
чудиться величезна влада, але його справи найчастiше дрiб'язковi й
випадковi; дрiбнi належать балагану, великi — трагедiï
У ключi iншого погляду можна пояснити також i феномен реминисцентности
Майстра й Маргарити. Зараз же пiсля публiкацiï роману стали
виявлятися його джерела — лiтературнi твори , з яких Булгаков щось
запозичив. Пiонером були М. Чудакова, потiм джерела (я назвав би
ïхнiми супутниками-супутниками-творами-супутниками) посипалися
градом, i, взагалi ж, дотепер не дуже зрозумiло, як з ними обходитися.
Два супутники безсумнiвнi й значнi: Четвероевангелие й Фауст Ґете
. Але як бути з iншими, не афишируемими автором джерелами, iдентифiкацiя
яких, отже, сумнiвна — i повинна бути предметом самостiйного
дослiдження?
Рiшенню цiєï загадки було почасти присвячене моє
попереднє дослiдження Майстра й Маргарити. Як менi здається,
там удалося показати, що метод супутникiв є черговий спосiб
створення етичних опозицiй. Супутники-супутники-джерела-супутники
застосовуються як абсолютно iнший погляд, як уже сформульована чужа
концепцiя, з якоï можна посперечатися. Але вiдшукати ïï й
зрозумiти суперечку повинен читач. Наприклад, будь-який читач, що добре
знає Євангелiє, може зрiвняти його з романом, виявити
iстотнi розбiжностi образiв Iсуса з Назарета й Иешуа Га-Ноцри й у такий
спосiб побачити й зрозумiти етичну позицiю Булгакова. Очевидно, вiн не
був ортодоксальним вiруючоï й ставився до канонiчноï
християнськоï етики надзвичайно скептично. Однак же в
Євангелiï Михайла Булгакова розглянуто лише десять-дванадцять
вiдсоткiв тексту роману, так що цiннiсть дослiдження для розумiння
булгаковських iдей невелика. Iстотно бiльше цiкавими представляються
методологiчнi висновки. Планомiрно порiвнюючи тексти, я встановив, що
змiст ершалаимских глав роману опонує змiсту Четвероевангелия
подетально; елементи сюжету замiняються на протилежнi за значенням
— таких замiн знайдено бiля сотнi. I кожна така замiна етично
пофарбована; iнодi одна оппозитная деталь мiстить цiлий релiгiйно-
етичний переворот. Наприклад, замiсть Святоï Дiви згадується
жiнка сумнiвного поводження
Iншими словами, без порiвняння Майстра з Писанням багато iстотних
фрагментiв булгаковськоï iдеï взагалi не можуть бути
зрозумiлi. На перший погляд це представляється досить пересiчним
явищем: Євангелiє займає особливе мiсце в
європейськiй культурi; воно здається вросшим у лiтературне
слово. Але от, аналiзуючи булгаковську теологiю, я виявив, що деякi,
майже завжди примiтнi слова й звороти служать вiдсиланнями до многим
iнших добуткiв: до Талмуда, до iнших теологiчних i iсторiографiчних книг
— i до чисто лiтературних речей (усього iдентифiковане 14 книг,
уважаючи Бiблiю й Талмуд).
Видiленi, що вiдсилають слова й висловлення я назвав мiтками. Найчастiше
вони самi одержують при контактi iз джерелами непомiтний ранiше сюжетний
i етичний змiст. Наприклад, слова Иешуа: Учора ми ïли солодкi
веснянi баккуроти… здобувають iстотне етико-релiгiйне значення при
порiвняннi iз книгою Ф. Фаррара Життя Iсуса Христа . Мiткою служить
слово баккуроти.
Мiтки, однак же, несуть i iнше навантаження — або разом iз
зазначеноï, або самостiйну. Вони можуть указувати на добуток,
буквально уплетене в полотно роману. Такi книги треба читати одночасно з
Майстром — змiст роману тодi надзвичайно розширюється.
Перший приклад подiбного джерела — Писання. Iнший приклад —
та ж книга Фаррара. Вона послужила основою образа Пiлата й
своєрiдним плацдармом для критики релiгiйноï ортодоксiï
й антисемiтизму. Iншими словами, усякий добуток, вiдзначений у текстi
Майстра, треба прочитати як би спiльно сроманом.
Пiдкреслю особливо: лiтературний ранг твору-супутника не має
значення — книгу Фаррара просто смiшно порiвнювати з
Євангелiями. Останнiй методологiчний висновок: правило мiток
дiє й усерединi добутку. Булгаков активно використав художнiй
прийом умовчання або недосказанности; мiтки вiдсилають читача до тих
мiсцям роману, де несказанне одержує пояснення. Отже, увага до
деталi, до одиничного слова; постiйне звертання до власного читацького
досвiду, начитаностi; очiкування опозицiï — iншого погляду на
будь-яке зображення, намальоване Булгаковим, — от правила, яких я
має намiр дотримуватися в цiй роботi
Без сумнiву, можна запитати: апрiорнi твердження дослiдника, що роман
Булгакова — суцiльна шарада, що при аналiзi потрiбно шукати
недомовки, опозицiï, розгадки, схованi в iнших книгах, — не
чи заявки це на право домислу й насильства над матерiалом?
Єдиною вичерпною вiдповiддю може бути текст дослiдження, але все-
таки дозволю собi привести одне мiркування. Є причина, по якiй
етика Майстра повинна була бути схована пiд масками, i ця причина
— суспiльство, у якому жив письменник. Саме те, що ми
називаємо соцiальним контекстом. Дiя роману датована травнем 1937
року , i навколо цiєï пекельноï крапки лежить час
написання останньоï редакцiï. Час найстрашнiшоï — у
буквальному значеннi слова — полювання на iнакомислячих, на людей,
чия етика хоча б на волосся вiдрiзнялася вiд жорстокого й нелюдського
стереотипу. Пiсля гекатомб 1937 року всi радянськi письменники, по сутi,
писали один загальний роман: в етичному планi ïхнього добутку
нерозрiзнене походили один на одного. Роман Булгакова — дивне
виключення, хоч вiн i здається зараз досить необразливим.
Откровенней вiн писати просто не мiг, навiть якщо не збирався
представляти роман для печатки: у тi роки кожний iнтелiгент жив чекаючи
обшуку й арешту
А те, що пiд вiдносно безневинним текстом Майстра криється багато
чого, почуває кожний дослiдник i кожний уважний читач