Андрєєв Леонiд Миколайович — Янголятко
Сашка — герой рiздвяного оповiдання Андрєєва —мав непокiрливу й смiливу душу, не мiг спокiйно вiднести до зла й мстив
життя. Для цiєï мети вiн бив товаришiв, грубив начальству,
рвав пiдручники й цiлий день брехав те вчителям, те матерi… Перед
Рiздвом Сашку вигнали з гiмназiï, але, незважаючи на це, його
запросили на ялинку в багатий будинок. Перед вiдходом у гостi батько
Сашки — Iван Савович, спившийся, що опустився, але добрий у душi
людин, — просить що-небудь принести з ялинки. Блок, що зводив
Янголятко до оповiдання Ф. М. Достоєвського Хлопчик у Христа на
ялинцi, писав про Сашке: Його просто затягли на ялинку, насильно ввели у
святковий рай. Що ж було в новому раï? Там було позитивно недобре,
усе було так, як водиться в багатьох чималих сiм'ях, — просто,
мирно й кепсько. Злому хлопчиковi, як назвали Сашку, що глядели на
чистеньких, гарних дiтей, здавалося, що чиïсь залiзнi руки взяли
його серце й вичавлюють iз нього останню краплю кровi.
И раптом (наступає улюблене Андрєєвим переродження
героя, обов'язкове в рiздвяному оповiданнi) вузенькi очi Сашки блиснули
здивуванням: На зверненiй до нього сторонi ялинки, що була освiтлена
слабкiше iнших i становила ïï виворiт, вiн побачив те, чого не
вистачало в картинi його життя й без чого навкруги було так порожньо,
точно оточуючi люди неживi. Те було восковоï янголятко, недбало
повiшений у гущавинi темних галузей i немов реявший по повiтрю.
Здивований Сашка побачив, що особа ангела не блищалася радiстю, не
туманилося сумом, але лежала на ньому печатка iншого почуття, не
переданого словами, не обумовленого думкою й доступного для розумiння
лише та кому ж почуттю. Сашка не усвiдомлював, яка таємна сила
тягла його до янголятка, але почував, що вiн завжди знав його й завжди
любив…. Сашка спочатку грубо, а потiм коштуючи на колiнах перед
господаркою будинку випрошує янголятка з ялинки. I коли свого
домагається, у короткий момент щастя усi помiтили загадкову
подiбнiсть мiж незграбним, вирослим зi свого плаття гiмназистом i
одухотвореним рукою невiдомого художника личком янголятка. Сашка
приносить ангела додому, i батько теж випробовує потрясiння:
Батько й син не бачили один одного; по-рiзному тужили, плакали й
радувалися ïхнi хворi серця, але було щось у ïхньому почуттi,
що зливало воєдино серця й знищувало бездонну прiрву, що
вiдокремлює людину вiд людини й робить його таким самотнiм,
нещасним i слабким. Обоє незабаром засипають, а янголятко,
повiшений у грубки, початкiв танути. От янголятко стрепенулося, немов
для польоту, i впав з м'яким стукотом на гарячi плити. I незрозумiло, чи
залишиться зустрiч iз ангелом початком або кiнцем чуда
Через десять рокiв, в 1909 р., Блок напише свiй, поетичний, варiант його
андрiïвського оповiдання, що вразило, — вiрш Сухозлiтний
ангел.
