Короткий переказ — Важкий пiсок Роман

Батько автора народився у Швейцарiï, у Базелi. У його дiдуся
Iванiвського було три сини. Батько був молодшим у сiм'ï, як
говорять — мизиникл, тобто мiзинець
Коли батько закiнчив коледж i готувався надходити в унiверситет, виникла
iдея поïхати в Росiю, на батькiвщину предкiв, у маленьке пiвденне
мiсто. I вони поïхали — дiдусь професор Iванiвський i
майбутнiй батько автора, гарний молодий блондин Якоб. Було це в 1909 р.,
майже сiмдесят рокiв тому назад.
Тодi Якоба й побачила майбутня мати автора — i ця дiвчина, ця
синьоока красуня, дочка шевця Рахленко, стала для нього долею. Вiн
прилiпився до неï на все життя, як прилiпився праотець наш Иаков до
своєï Рахiлi. Мати Якоба була проти цього шлюбу. Якоб не
уступав… Словом, пройшов рiк, i в мiсто знову приïхав
професор Iванiвський iз дружиною Эльфридой, субтильною такою немочкою,
сином Якобом i економкою
Треба сказати, що отут мати автора заховала подалi свою зухвалiсть i
норовистiсть, i перед бабусею Эльфридой стала тиха, скромна красуня
Рахiль. Зненацька бабуся висунула важку артилерiю: виявляється,
вона не єврейка, а швейцарка нiмецького походження, i коли дiдусь
на нiй женився, то перейшов у протестантство. Але Рахленки про
протестантство не бажали й думати… Загалом, усе закiнчилося
угодою, i пiсля весiлля молодi виïхали Вшвейцарию.
Отже, батьки автора живуть у Базелi. Через рiк народжується його
брат Лева, а ще через пiвроку мати з дитиною на руках
приïжджає до своïх батькiв у Росiю. Ïй було
несолодко в манiрному професорському нiмецькому будинку. Не пройшло й
двох мiсяцiв, як за нею з'явився i Якоб
У Леви кiр, у Леви свинка, потiм на свiтло з'являється автор, i
мама залишається його вигодувати, потiм доводиться залишитися, щоб
народити й вигодувати Юхима. Дотягли до серпня 1914 р., i тато застряг у
Росiï. Гарна, вихована, увiчлива, добра людина — але людина
без спецiальностi. I дiдусь Рахленко вирiшив пустити його по
торговельнiй частинi. Спочатку батько був прикажчиком у м'яснiй
крамницi. Потiм моя ревнива мати знайшла йому мiсце, де жiнками й не
пахнуло, — у крамницi железоскобяного товару
Але от революцiя, царя скинули, чортовi осiлостi скасували, i навiть
дiдусь Рахленко став вiдмiнюватися до того, щоб батько з мамою
виïхали у Швейцарiю. Але мама нi в яку! За нiсенiтний i навiжений
характер батько любив ïï ще сильнiше, розумiв, що потрiбний
ïй саме такий чоловiк, як вiн, — спокiйний, делiкатний i
люблячий. Саме тому, що вiн була така людина, вона й став працювати в
шевськiй майстернi тестя
Старшого сина дiдуся кликали Йосип (були ще Лазар, Гриша, Миша й моя
мати Рахiль). Пiсля одного сильного скандалу батька з Йосипом сiм'я
автора вiддiлилася вiд дiдуся, купила невеликий домишко на сусiднiй
вулицi
В 17-м народилася Люба, в 19-м — Генрiх, в 25-м — Дина.
Сiм'я органiзувала шевську артiль i до середини 20-х рр. жила
пристойно… Старшого брата Леву
направили вчитися в Москву, у Свердловський комунiстичний унiверситет. В
28-м мама народила молодшого братика Сашка, своєï сьомоï
й останньоï дитини
В 30-е рр. на базi сiмейноï артiлi створилася державна
взуттєва фабрика, i директор Iван Антонович Сидоров призначив
батька завскладом сировини й фурнiтури. В 1934 р. сестра Люба надiйшла в
Ленiнградi в медичний, вийшла замiж, i от у будинку з'явився Игорек,
перший онук. Женився й Лева в себе в Чернiговi, наречену батькам не
показав, але вiд людей довiдалися, що його дружина, Ганна
Мойсеïвна, поважна особа — викладає полiтекономiю.
Старше його на п'ять рокiв, у неï дiвчинка вiд першого шлюбу
Грiм гримнув серед бiла дня: в обласнiй газетi з'явилася стаття
Чужинцi й розкрадачi на взуттєвiй фабрицi. Як чужинець згадувався
батько, людина сумнiвного соцiального походження, деякi працiвники й,
звичайно, директор Сидоров. Був обшук, батька заарештували. Брат Лева iз
приводу справи батька сказала, що наслiдок розбереться, а вiн втручатися
не має права. Вiдбувся показовий процес — виïзна сесiя
обласного суду. Загалом, результатiв доводилося чекати самих кепських.
Але завдяки блискучому захисту адвоката Терещенко пiсля перегляду справи
батьковi дали рiк умовно, Сидорова звiльнили теж…
Пiсля цього сусiд Iван Карлович улаштував батька в депо на склад.
Незабаром прийшла страшна звiстка: загинув брат Лева i його дружина.
Ïï дочка Олечку й Олину няньку Ганну Єгорiвну спочатку
вiдправили в село до рiдних Ганни Єгорiвни — мати про цю
дiвчинку й чути не хотiла. Вона ïй що, внучка? Словом, усе
скiнчилося тим, що батько влаштував Ганну Єгорiвну у ФЗУ
прибиральницею, вона одержала комнатенку, а Оля залишилася в сiм'ï
автора
От так i жили. Люба, Генрiх, Юхим i автор уже працювали, матерiальне
становище батькiв покращилося, але не було блискучим. I автор вирiшив:
нехай Дина надiйде в консерваторiю, Люба забере Iгоря, Сашко й Оля
стануть на ноги, i тодi вiн перебереться куди-небудь у промисловий
центр, працювати по спецiальностi …Двадцять другого червня
почалася вiйна , двадцять третього автора призвали
Пiсля вiйни автор крок за кроком з'ясував обставини смертi рiдних. Чому
рiднi не евакуювалися? Мати не захотiла. Вона вважала, що все, що
говорять про нiмцiв, — вигадки
Але от у мiсто ввiйшли нiмцi, i був вiдданий наказ всiм євреям
переселитися в гетто. Мама сказала татовi, щоб вiн заявив про своє
напiвнiмецьке походження. Але батько вiдмовився: не хотiв рятуватися без
сiм'ï
Саме в цей час у гетто з'явився дядько Гриша, таємно прийшов з
партизанського загону. Вiн пiдтвердив, що нiмцi винищують
євреïв. Показав маленькому Iгорю дорогу в лiс. Щодо батька
сказав, що вiн повинен пiти з гетто — потрiбний своя людина на
станцiï
У гетто була проведена перша акцiя знищення. Ïй була пiддана
Прорiзна вулиця
Незабаром у гетто знову прийшов дядько Гриша й сказав, що доля гетто
вирiшена; треба йти в лiс, а для цього потрiбно зброя. Батько пред'явив
владi свiй швейцарський паспорт, i його призначили завiдувачем
деповським складом. З'являтися в гетто, бачитися з ким-небудь йому
заборонили
Самими безстрашними в гетто були дiти: вони доставляли продовольство,
проявляючи при цьому небачену мужнiсть i вiдвагу. Брат Сашко й ще один
хлопчик носили iз занедбаноï плодоовочевоï бази начинку,
ïх виявили есесiвцi… Iллю пристрiлили внизу, а мертвий Сашко
так на заборi й завис. Йому було чотирнадцять, Iллi — дванадцять
лiт
Дiдусь жив на цвинтар у складi похоронноï бригади. Навеснi 1942 р.
у гетто вмирало чоловiк п'ятнадцять — двадцять у день.
Єврейськi звичаï
пропонують ховати небiжчикiв у саванах, саванiв не вистачало, i ïх
стали приносити назад зi цвинтаря, а в них зброя
Зрештою, що чергували на цвинтар полiцаï, вистежили дiдуся, коли
вiн пiшов у лiс за зброєю, i вбили його.
Дядько Гриша хотiв взяти в загiн людей з гетто. I мама послала Дину в
юденрат умовити дядька Йосипа, голови юденрата, показати ïх як
померлих. Коли з'ясувалося, що Йосип збирається видати цих людей
нiмцям, Дина застрелила його з його ж пiстолета. Сестру розiпнули, i,
мертва, вона висiла на хрестi три днi
Батько брав участь в операцiï по викраденню зi станцiï двох
автомашин зi зброєю. Операцiя пройшла блискуче, а батько, щоб
урятувати безневинних, сам прийшов у комендатуру з винноï. Його
катували шiсть доби. На сьомi вивезли на площу перед гетто, пiдтаскали
до шибеницi (стояти вiн не мiг) i повiсили
Пiсля рейду на станцiю режим посилився, i патруль схопив маленького
Iгоря, коли той iшов вiд партизанiв. Страта була знову на площi. Iгор
кликав бабусю. Мама велiла онуковi не боятися, опустити голову й закрити
очi. Кат розрубив його точно навпiл.
У гетто тепер була зброя, i було вирiшено, прорвавши охорону, пiти влес.
З багатьох будинкiв люди просто не вийшли: ïх обуял страх. Але тi,
хто зумiв перебороти страх — ïх було чоловiк шiстсот, —
дiйшли до рятiвного лiсу. I тодi мати велiла Оле знайти адвоката
Терещенко й сказати йому, що вона внучка Рахiлi Рахленко. I нiхто нiколи
бiльше не бачив матiр нi живий, нi мертвоï. Вона зникла,
розчинилася в повiтрi, у сосновому лiсi, поблизу мiсця, де народилася,
прожила життя, виховала дiтей i онукiв i бачила ïх страшну загибель
Пiсля вiйни автор знайшов мiсце, де, по слухах, поховали батька.
Перерили весь пустир i нiчого не знайшли: тiльки пiсок, пiсок, чистий
сипучий важкий пiсок…