Змiст роману Бальзака Євгенiя Грандi

Євгенiя Грандi вважалася самою завидною нареченою в Сомюре. Батько
ïï, простий бондар, розбагатiв у часи Революцiï, скупивши
за безцiнь конфiскованi церковнi володiння — кращi в Сомюрском
окрузi виноградники й кiлька ферм. При Консульствi вiн був вибраний
мером, а в часи Iмперiï його вже йменували тiльки паном Грандi
— втiм, позаочi фамiльярно кликали папашей. Нiхто не знав у
точностi, якими капiталами розташовує колишнiй бондар, однак люди
кмiтливi говорили, що в папаши Грандi вiрних шiсть-сiм мiльйонiв
франкiв. Тiльки два чоловiки могли б це пiдтвердити, але нотарiус Крюшо
й банкiр де Грассен умiли тримати мову за зубами. Однак обоє так
вiдверто лабузнилися перед Грандi, що мiсто Сомюр сповнився до старого
найглибшою повагою. Нотарiус за пiдтримкою численноï рiднi
домагався руки Євгенiï для племiнника — голови суду
першоï iнстанцiï. У свою чергу, дружина банкiра де Грассена
спритно iнтригувала, сподiваючись женити на багатiй спадкоємицi
сина Адольфа
Сомюрцы з iнтересом стежили за битвою титанiв i ворожили, кому ж
дiстанеться ласий шматок. Деякi, щоправда, затверджували, начебто старий
збирається видати дочка за племiнника — сина Гийома Грандi,
що нажив мiльйонний стан на оптовiй торгiвлi вином i влаштувалося в
Парижу. Крюшотинцы й грассенисты дружно це спростовували, заявляючи, що
паризький Грандi мiтить для сина куди вище й цiлком може порiднитися з
яким-небудь герцогом милiстю Наполеона. На початку 1819 р. папаша Грандi
за допомогою сiмейства Крюшо придбав чудовий маєток маркiза де
Фруафона.
Але ця обставина аж нiяк не змiнило звичний спосiб життя старого: вiн як
i ранiше у своєму старому будинку разом iз дружиною, дочкою i
єдиною служницею Нанетой, прозваноï Громадина за високий рiст
i чоловiкоподiбну зовнiшнiсть. Тридцять п'ять рокiв тому папаша Грандi
пригрiв злиденну селянську дiвчину, що гнали вiд всiх дверей, — i
з тоï пори Нанета за крихiтну платню виконувала будь-яку роботу,
невпинно благословляючи хазяïна за доброту. Втiм, i Євгенiя з
матiр'ю цiлими днями просиджували за рукодiллям, i старий скнара видавав
ïм свiчi по рахунку
Подiя, що перевернула життя Євгенiï Грандi, вiдбулося в
першiй половинi жовтня 1819 р., у день ïï народження. З нагоди
свята папаша Грандi дозволив затопити камiн, хоча листопад ще не
наступив, i пiднiс дочцi звичайний подарунок — золоту монету. На
пам'ятний всiм сомюрцам вечеря з'явилися готовi до рiшучоï сутички
Крюшо й де Грассены. У розпал партiï в лото пролунав стукiт у
дверi, i перед здивованими провiнцiалами став син паризького мiльйонера
Шарль Грандi. Вручивши дядьковi лист вiд батька, вiн став оглядатися,
явно уражений убогiстю стола й обстановки. Усе переконувало парубка в
тiм, що сомюрская рiдня животiє в бiдностi — помилка, що
стане для Євгенiï фатальний. У двадцять три роки ця боязка
чиста дiвчина не вiдала нi про багатство своєму, нi про красу.
Чарiвний витончений кузен здався ïй прибульцем з iнший свiту. У
серце ïï пробудилося ще неясне почуття, i вона впросила Нанету
затопити камiн у спальнi Шарля — нечувана в цьому будинку розкiш
Паризький Грандi в передсмертному листi сповiстив брата про своє
банкрутство й намiр застрелитися, благаючи тiльки про одному —
подбати про Шарле. Бiдний хлопчик розпещений любов'ю рiдних i обласканий
увагою свiтла — вiн не знесе ганьби й убогостi. Ранком у Сомюре
вже всi знали про самогубство Гийома Грандi. Старий скнара iз грубою
прямотою повiдомив племiнника страшну звiстку, i нiжний юнак не змiг
удержатися вiд ридань. Євгенiя перейнялася до нього таким жалем,
що навiть лагiдна панi Грандi порахувала потрiбним застерегти дочку,
тому що вiд жалостi до любовi тiльки один крок. А Шарля до глибини душi
зворушило искреннее участь тiтки й кузини — вiн добре знав, з яким
байдужим презирством зустрiвся б Впариже.
Наслухавшись розмов про банкрутство дядька й прочитавши нишком листа
Шарля, Євгенiя вперше задумалася про грошi. Вона зрозумiла, що
батько мiг би допомогти кузеновi, але старий скнара розлютувався при
одному лише припущеннi, що прийде розщедритися заради жалюгiдного
хлопчиська. Однак незабаром папаша Грандi зм'якшився: все-таки тут було
порушено добре iм'я сiм'ï, та й iз зарозумiлими парижанами
випливало поквитатися. Банкiр де Грассен вiдправився в столицю, щоб
зайнятися лiквiдацiєю прогорiлоï фiрми, а заодно вкласти
заощадження старого в державну ренту. Сомюрцы до небес звеличували
папашу Грандi — такоï великодушностi вiд нього нiхто не
очiкувався
Тим часом Євгенiя впросила Шарля прийняти в дарунок ïï
заощадження — золотi монети на суму приблизно в шiсть тисяч
франкiв. У свою чергу Шарль вручив ïй на збереження золотий несесер
з портретами батька й матерi. Для обох молодих людей наступила весна
любовi: вони заприсягли один одному у вiрностi до труни й скрiпили свою
обiтницю цнотливим поцiлунком. Незабаром Шарль вiдправився в Ост-Iндiю в
надiï знайти багатство. А мати з дочкою iз трепетом стали чекати
Нового року: старий мав звичай любуватися по святах золотими монетами
Євгенiï. Вiдбулася жахаюча сцена: папаша Грандi ледь не
прокляв дочку й наказав тримати ïï в ув'язненнi на хлiбi й
водi. Цього не могла знести навiть забита панi Грандi: уперше в життi
вона насмiлилася суперечити чоловiковi, а потiм злягла з горя.
Євгенiя стоïчно переносила батькiвську немилiсть, знаходячи
розраду у своïй любовi. Лише коли дружинi стало зовсiм зле, папаша
Грандi перемiнив гнiв на милiсть — нотарiус Крюшо пояснив йому, що
Євгенiя може зажадати роздiлу спадщини пiсля смертi матерi. До
великоï радостi хворий, батько врочисто простив дочку. Але отут на
очi йому попалася скринька Шарля, i старий скнара вирiшив вiддерти
золотi пластинки на переплавлення — лише погроза
Євгенiï покiнчити iз собою зупинила його. Для вмираючоï
це виявилося останнiм ударом — вона згасла в жовтнi 1822 р.,
шкодуючи тiльки про дочку, залишеноï на розтерзання жорстокому
миру. Пiсля ïï кончини Євгенiя безмовно пiдписала
вiдмову вiд спадщини
Наступнi п'ять рокiв нiчим не змiнили одноманiтного iснування
Євгенiï. Правда, партiя грассенистов зазнала повного краху;
приïхавши в Париж по справах Грандi, банкiр пустився в розгул, i
його дружинi довелося вiдмовитися вiд планiв женити Адольфа на
Євгенiю. Папаша Грандi шляхом спритних махiнацiй з векселями брата
скоротив суму боргу iз чотирьох мiльйонiв до мiльйона двохсот тисяч.
Почуваючи наближення смертi, старий почав знайомити дочка зi справами й
прищепив ïй своï поняття про скнарiсть. Наприкiнцi 1827 р. вiн
помер у вiцi вiсiмдесятьох двох рокiв. До цього моменту Шарль Грандi вже
повернувся у Францiю. Чутливий юнак перетворився в пропаленого дiлка, що
розбагатiв на работоргiвлi. Про Євгенiя вiн майже не згадував.
Лише в серпнi 1828 р. вона одержала вiд нього перший лист, до якого був
прикладений чек. Вiдтепер Шарль уважав себе вiльним вiд всiх дитячих
клятв i сповiщав кузину про те, що хоче женитися на мадемуазель
д'0брион, що набагато бiльше пiдходить йому за вiком i положенням
Уже цього листа було досить, щоб розтрощити всi надiï
Євгенiï. Масла у вогонь пiдлила пылавшая спрагою помсти панi
де Грассен: Євгенiя довiдалася вiд ïï, що кузен давно в
Парижу, але до весiлля ще далеко — маркiз д'06рион нiколи не
вiддасть дочка за сина неспроможного боржника, а Шарль виявився
настiльки дурний, що не побажав розстатися iз трьома тисячами франкiв,
якi цiлком задовольнили б кредиторiв, що залишилися. Увечерi того ж дня
Євгенiя погодилася вийти за голову Крюшо й попросила його негайно
виïхати в Париж — вона бажала розплатитися по всiх боргових
зобов'язаннях дядька разом з вiдсотками й асигнувала на цi мети два
мiльйони. Вручивши Шарлю акт про задоволення фiнансових претензiй,
голова не вiдмовив собi в задоволеннi клацнути по носi дурного
честолюбця: вiн повiдомив, що жениться на мадемуазель Грандi —
власницi сiмнадцяти мiльйонiв
Памятуя про умови шлюбного контракту, пан Крюшо завжди виявляв найбiльшу
повагу дружинi, хоча в душi гаряче бажав ïï смертi. Але
всевидючий Господь незабаром прибрав його самого — Євгенiя
овдовiла в тридцять шiсть рокiв. Незважаючи на своє величезне
багатство, вона живе по розпорядку, заведеному батьком, хоча, на вiдмiну
вiд його, щедро жертвує на богоугоднi справи. У Сомюре говорять
про нове ïï замiжжя — багату вдову всiляко обхаживает
маркiз де Фруафон.
Е. Д. Мурашкинцева