Жанна д'Арк у творчостi Шиллера

Сучасний дослiдник творчостi Шиллера й отут подивується тому, як деякими й убогими творами обходився Шиллер , щоб пiдкрiпити свою iнтуïцiю iсторика й творчу мiць драматурга. Адже насправдi можна лише дивуватися надзвичайному достатку документального матерiалу про Жанну д'арк. Акти й протоколи обох процесiв — iнквiзицiйного процесу 1431 року й виправдувального процесу середини XV столiття — збереглися майже повнiстю й дозволяють скласти собi глибоке подання про чудовий характер цiєï дiвчини i ïï людей, що оточували — друзiв дитинства, сусiдiв, кумоньок, священикiв, хазяïв постоялих дворiв, лицарiв i воєначальникiв. Сьогоднi цi унiкальнi тексти пропонуються нам у звичайних книжкових виданнях кишенькового формату. Шиллер же не пiдозрював про iснування цих документiв, але якби навiть вiн i знав про ïх, однаково у своєму Веймаре вiн дарма не змiг би ïх роздобути. Лише через багато рокiв пiсля його смертi матерiал цей був знайдений i опублiкований
Жанна д'арк iз Домреми у Верхнiй Лотарингiï народилася 6 сiчня 1412 року в сiм'ï селянина й з малого рокiв була пастушкою. Ïй чулися неземнi голоси; вони велiли ïй iти у Францiю — краïну, що уже два десятилiття пiдряд роздирали вiйни й тепер загрожували захопити англiйцi,- а головне — зi зброєю в руках поспiшити на допомогу дофiновi, що терпiв утиску вiд ворогiв. Корячись велiнням цих голосiв, Жанна самим неймовiрним образом встає на чолi вiйська й розбиває англiйцiв пiд Орлеаном, але в травнi 1430 року попадає в руки ворогiв. На настiйну вимогу англiйцiв вiдбувся церковний процес, на якому Жанну як чаклунку (вiдьму) засудили на страту за допомогою спалення. Вона вмерла на багаттi 30 травня 1431 року в Руане, дев'ятнадцяти рокiв вiд роду. З ïï вiдповiдей i показань, вiдбитих у судових протоколах, встає образ розсудливоï дiвчини, прямодушноï й правдивоï, надзвичайно розумноï, але при тiм перейнятою переконанiстю у своєму божественному покликаннi й в особливому благоволiннi до неï ангелiв
Повторюємо: Шиллер не знав про iснування цих джерел. Силомiць своєï iнтуïцiï вiн наблизив образ Иоанни у своïй п'єсi до iсторичного його прототипу — та й до того ж вiн нiяк мав у своєму розпорядженнi знання зовнiшнiх подiй i вiх цього дивного життя. I цей сам по собi фантастичний матерiал аж до п'ятоï дiï втiлений згiдно з iсторичною дiйснiстю — так, змальовано в п'єсi сiльське дитинство Жанни, покликання, викликане ïй голосами, ïï шлях до дофiна, перемога пiд Орлеаном, ïï ратнi подвиги, коронацiя Карла VII у Реймсi, нарештi, ïï полон англiйцями,- однак епiлог п'єси з iсторичною реальнiстю нiчого загального не має. З волi Шиллера його героïня гине всражении.
Справжнiй мученицький кiнець цiєï дiвчини, що лише через п'ятсот рокiв пiсля своєï загибелi на багаттi спочатку була оголошена праведницею, а потiм i святий, таким чином, не показаний у драмi Шиллера. Ефектним драматургiчним ходом вигнання Жанни поставлено у фiнал сцени коронування. Жанна втрачає свiй престиж, як тiльки головна мета — коронацiя законного короля — виявляється досягнутою. Вигнання Иоанни провокує своєю появою ïï батько… У драматичнiй поемi iз цiєï мiнути починають звучати фантастичнi мотиви, фатальний же образ батька сходить до пiдсвiдомих мотивiв Шиллера. Блискучим достоïнством п'єси є ïï поетичнiсть. Взяти хоча б сцену, де селянин Бертран вертається з мiстечка iз шоломом у руках, що йому усучили проти його волi (явище 3-е Прологи): На площi юрбилася тьма народу Вкруг утiкачiв, як тiльки прибiгли З недоброю з Орлеана звiсткою; Все мiсто було у волненье; крiзь юрбу Iз зусиллям я продирався… раптом

Циганка смаглява iз мною зштовхнулася; У руках у ïй був цей шолом; вона, Пронизливо в очi менi подивившись, Сказала: Ти, я знаю, шукаєш шолома; От шолом, не дорiг вiн, вiзьми.-На що?- Я вiдповiдав ïй.- До латникiв пiди; Я хлiбороб, менi немає потреби в шоломi. Але я нiяк не мiг вiдговоритися. Вiзьми, вiзьми!- вона одне повторювала.- Тепер для голови сталева покрiвля Приютнее всiх кам'яних палат. I так з вулицi однiєï в iншу Вона за мною гналася iз цим шоломом. Я подивився: вiн був гарний i свiтлий, Був лицарськоï гiдний голови; Я взяв його, щоб ближче розглянути; Але тим часом як я стояв у сомненье, Вона з очей моïх, як сон, пропала: Ïï юрбою народу вiднесло… I цей шолом у моïх руках залишився.

Єдина iз всiх останнiх драм Шиллера, ця п'єса не побачила прем'єри у Веймарском театрi. Не побачила тому, що цього не захотiв Карл Август, i на те були в нього цiлком певнi причини. Орлеанская незаймана Вольтера, забавна й iронiчна поема про Жанну д'арк, написана олександрiйським вiршем, з перших днiв своєï появи в 1755 роцi стала улюбленим об'єктом шукаючого легкого прибутку переписувачiв i видавцiв, i ïï охоче читали при кожному європейському дворi. По сутi, могло б трапитися й так, що великий Вольтер вiддав би належне дiвчинi з Домреми, показавши ïï жертвою церковного процесу, iнсценованого силами, обуревает цiлком мирською спрагою влади,- вiн зволiв, однак, викрити у своєму добутку iнфантильнi марновiрства й смiховинна гра в лицарську доблесть. Через широку популярнiсть цiєï фривольноï поеми герцог почел недоречним давати на сценi придворного театру трагедiю на ту ж тему, пронизану iдеалiстичним духом
Була, щоправда, у Карла Августа на те ще й iнша причина: єдиною акторкою в трупi Веймарского театру, гiдноï грати в п'єсi головну роль, була його коханка Ягеман. Здумай Ягеман грати незайману, це дало б публiцi привiд до жвавих пересудiв. А стало бути, постановки не можна було допускати. Але якщо вiдволiктися вiд зрозумiлоï негативноï реакцiï Карла Августа, треба сказати, що вiн зумiв оцiнити поетичнiсть новоï драми Шиллера: Багато тепла в цiй поемi, що не залишить холодним навiть i того, хто нiколи не почував смаку до християнськоï мiфологiï… Сумовита нiмецька мова звучить прекраснейшей мелодiєю, на яку тiльки вiн здатний…- писав герцог своячцi Шиллера Каролiнi!
11 вересня вiдбулася прем'єра Орлеанской дiви у Лейпцизi. Успiх спектаклю перевершив всi очiкування. На третiм поданнi був присутнiй сам Шиллер, i поява його викликало бурхливу радiсть. Пiсля цього навiть критика професiйних розумникiв i та знайшла бiльше серйозний характер. Взяти, примiром, що випливає оцiнку: Як властиво драматичний добуток ця п'єса, безсумнiвно, нижче всiх його колишнiх робiт; вiрнiше було б сказати, що вона перебуває на найменш високому рiвнi з усiх. Однак як iсторично-романтична поема, що малює людськi характери,- це самий зухвалий, пiднесене добуток, на яке коли- або наважувався поет. (Меркель, Листа до жiнки, Берлiн, 1802 р.,- той самий Меркель, що злобливо изничтожил Марiю Стюарт.)
Винятковий iнтерес збудила Орлеанская дiва у Францiï. Тут ми зустрiчаємо всю палiтру оцiнок — вiд нищiвноï критики до шаленого захвату. У передмовi до першого французького перекладу драми, виданiй в 1802 роцi, Мерсье писала: Його трагедiйна муза саме така, яку менi хотiлося б бачити i яку я люблю, така, нарештi, яку я бажав би бачити французькою громадянкою. Слiдом за цiєю публiкацiєю з'явилася безлiч французьких перекладiв, а також наслiдувань. Безсумнiвно, трагедiя Шиллера сприяла проясненню, а бути може, i висветлению образа цiєï нацiональноï героïнi у свiдомостi французiв — на мiсце Незайманоï заступила Дiва. А коли згодом Жанну д'арк спочатку оголосили праведницею, а потiм i канонiзували — що ж, не буде помилкою й у цьому доглянути вплив драми, створеноï людиною, настiльки далеким вiд релiгiï