Переказ iз епосу — Подвиги Геракла, вибiр шляху

Коли Геракл небагато пiдрiс. Амфiтрiон (1) став його вчити всьому, що
повинен умiти й знати воïн: стрiляти з лука, володiти мечем, метати
спис, битися на кулаках, керувати конями. Цар хотiв також, щоб Геракл
вирiс освiченою людиною й розумiвся на науках i мистецтвах. Але Геракл
не був старанний у цьому, i часто вчителя його були имнедовольни.
Один раз учитель музики розсердився на Геракла й ударив його. Хлопчик
розлютувався й з такою силою кинув у вчителя кiфарою, що той упав
мертвий
Амфiтрiон розгнiвався й наказав судити Геракла. Але юний Геракл гаряче
захищався:
- Вiн перший ударив мене! На удар треба вiдповiдати ударом. Я не хотiв
убити його. Я не знав, що в моєму ударi така сила
Тодi Амфiтрiон став побоюватися сили Геракла й, щоб вiн не накоïв
ще яких-небудь лих, послав його в гори пасти череди. Там на високих
гiрських лугах i в лiсi Геракл провiв кiлька рокiв, жил, як простий
пастух, трудячись i загартовуючи своє здоров'я
До двадцяти рокiв вiн повернувся у Фиви, готовий до подвигiв i прагнучий випробувати своï сили
Тим часом у Микенах, в Аргосе, виростав царевич Еврисфей, що випередив
Геракла народженням. Нi красою, нi розумом, нi силою, нi мужнiстю вiн не
був обдарований. Але по слову Зевса, украденому Герой, вiн повинен був
одержати владу над всiєю Грецiєю, призначену Геракловi, i
сам Геракл повинен був служити йому
Коли Еврисфею здiйснилося двадцять рокiв, умер його батько, i Еврисфей
став царем Вмикенах.
Його покровителька Гера негайно велiла йому призвати до себе Геракла
Гонець Еврисфея вiдправився у Фиви й сказав, що його пан вимагає,
щоб Геракл, корячись волi богiв, з'явився служити йому. Дванадцять разiв
повинен Геракл виконати те, що накаже йому Еврисфей, — тодi цар
обiцяє вiдпустити його.
Друзi Геракла, з якими вiн проводив днi, умовляли його не слухатися
Еврисфея й залишитися Вфивах.
Геракл знав, що силою не можна примусити його служити Еврисфею, але
думка про подвиги, якi вiн мiг зробити, хвилювала його.
У глибокому роздумi, повний сумнiвiв, вертався вiн один раз додому й на
дорозi побачив двох жiнок, шедших до нього iз двох сторiн
Одна була в простому бiлому одязi, гладко причесана. Ока ïï
дивилися ясно й прямо, всi рухи були покiйнi й вiльнi. Неквапливо, з
достоïнством iшла вона до Геракла й, зупинившись перед ним,
дружески привiтала його.
Iнша жiнка була дуже гарна. Яскраве, строкате вбрання пiдкреслювало
ïï красу. Особа ïï було набiлено й нарум'янене,
брови пiдведенi й губи пiдфарбованi, волосся заплетенi в безлiч дрiбних
кiс i хитро покладенi на головi. На голих руках жiнки дзенькали золотi
браслети, i вона йшла, точно танцювалася
Легко пiдбiгла вона до Геракла, взяла його нiжно за руки й сказала,
заглядаючи в очi:
- Ти сумнiваєшся й роздумуєш, особа твоє похмуро,
брови нахмуренi… Кинь, не утруждай себе думами, подивися на мене
й посмiхнися скорiше! Життя прекрасне, i в нiй стiльки радостей! Живи
для себе. Життя — веселе свято, i єдина турбота —
одержувати якнайбiльше задоволення: смачно є, солодко спати,
красиво наряджатися й нiчим не стомлювати себе. Щасливий той, хто може
прожити все життя, як гiсть на бенкетi: без праць i турбот! Iдемо iз
мною, i ти будеш щасливий!
Так говорила красуня й тягла Геракла за собою
Зачарований, збентежений, вiн уже готовий був пiти за нею, але iнша
жiнка зупинила його.
- Соромся! — сказала вона презирливо. — Боги дали тобi
могутню силу, а ти хочеш ледарювати й бенкетувати, користуючись
працями iнших, як безпомiчне дитя. Сильний розпоряджається
життям, як хазяïн, вiн сам робить ïï прекрасноï
— вiн бореться зi злом i очищає землю вiд чудовиськ i
ворогiв. Сила й розум данi людинi для боротьби. Нiж сильнiше людина,
тим сутужнiше його життя - Чуєш? — сказала Геракловi,
смiючись, красуня. — Пiди за нею, i ти не довiдаєшся
радостi, не будеш мати нi спокою, нi вiдпочинку
- Вiдпочинок гарний пiсля роботи, — заперечила перша жiнка,
— спокiй дає людинi спокiйна совiсть. А сама бiльша
радiсть для героя — знати, що ти зробив щось добре й не зрячи
жив на землi
Послухай мене, друг! Сьогоднi свято, завтра бенкет — i душу людини
випорожнюється, нудьга бродить по будинку. Вiд рясноï
ïжi пропадає бажання є, вiд зайвого сну людин
стає розслабленим i млявим. Сумна доля людини, що все життя тiльки
гiсть на чужому бенкетi. Коли-небудь окончится бенкет, слуги виженуть що
засидiлися, i вiн залишиться один на порожнiй вулицi. Кому вiн буде
потрiбний, хто подбає про нього? Лише той, хто потрудився
замолоду, заслужить пошану й безтурботну старiсть. У битвах, у походах,
у далеких дорогах, у єдиноборствi iз чудовиськами, у боях з
ворогами щастя героя!
При цих словах особа жiнки засяяло незвичайним свiтлом, i Геракл,
залишивши красуню, викликнув:
- Богиня, я йду за тобою!
Миттєво зникли з очей обидвi жiнки, навiть слiдiв не залишилося на
курнiй дорозi, немов все це привидiлося Геракловi. Але тепер весело й
рiшуче вiн поспiшив додому — вiн знав, що йому робити
- Я йду в Микени, — сказав вiн ранком рiдним i друзям. — Я
повинен виконати волю богiв i зробити дванадцять подвигiв, яких
зажадає вiд мене Еврисфей.
Нiхто не посмiтив його вiдговорювати, а найближчий його друг, Иолай, викликався супроводжувати його.
Геракл зробив собi лук i стрiли, виламав у лiсi мiцний кийок i
вiдправився до царя Еврисфею.
Багато ще подвигiв зробив Геракл, i iм'я його прославилося по всiй
Грецiï
Коли Язон (1) побудував швидкохiдний корабель “Арго” i
скликав героïв Грецiï, щоб плисти за три моря, у Колхiду,
добувати золоте руно, могутнiй Геракл вiдправився в похiд разом з
вiдважними аргонавтами
Але по дорозi, на однiй зi стоянок “Арго” у берега
невiдомоï землi, Геракл пiшов далеко в прибережний лiс, не
повернувся вчасно на корабель, i аргонавти вiдплили без нього. А Геракл
сухим шляхом вiдправився в глиб краïни й незабаром прийшов вгори.
Дикий i величний край вiдкрився перед ним. Грядою встали високi гори, у
пiднiжжя поросшие частим лiсом, а на вершинах покритi вiчними снiгами.
Чим вище пiднiмався герой, тим суворiше й неприступнее були гори;
Нарештi вiн пiднявся на голу скелю, що обривалася над морем
Раптом Геракл почув голос, що кличе його, i побачив прикутого до скелi
титана
Геракл довiдався Прометея — сина Фемiди, богинi справедливостi, i
титана Иапета, вiд якого почався на землi рiд людський
Колись, у давнi-давнi часи, людей було мало на землi. Як звiрi, бродили,
вони по лiсах, ганяючись за видобутком, ïли сире м'ясо, дикi плоди
й корiнь , покривалися звiриними шкiрами й вiд непогоди ховалися в
печерах i дуплах дерев. Розум у них був, як у малих дiтей; вони були
безпомiчнi в пристроï свого життя й беззахиснi проти хижих звiрiв i
грiзних сил природи
Прометей зглянувся над людьми й захотiв допомогти ïм
Вiн вiдправився до свого друга Гефесту, синовi Зевса, божественному
ковалевi й майстровi. На островi Лемнос, у глибинi вогнедишноï
гори, була майстерня Гефеста. Пекуче горiв у величезному горнi священний
вогонь, без якого неможливо нiяке мистецтво й майстернiсть. Три однооких
велетнi — Киклопа — працювали в майстернi Гефеста. Двi
статуï, якi вiн сам вiдлив iз золота, рухалися, як живi, по
майстернi, i кульгавий бог-коваль опирався на них при ходьбi
Прометей застав Гефеста за роботою — бог-коваль кував вогненнi стрiли-
блискавки для Зевса Громовержця. Прометей стояв i дивився на митецьку
роботу Гефеста. Коли ж Киклопи стали хутрами роздмухувати вогонь у горнi
й блискаючих iскрах розлетiлися по всiй майстернi, Прометей пiймав
священну iскорку й сховав у порожнiй тростинi, що тримав у руцi. Цю
тростину з iскрою священного вогню Прометей принiс людям, i люди
запалили вiд ïï всюди на землi багаття, вогнища й горни. Люди
навчилися боротися iз природою, добувати й обробляти схованi в надрах
землi мiдь i залiзо, золото й срiбло й робити собi з них домашнi речi,
зброя й прикраси. Люди стали будувати собi житла з дерева й каменю й
кораблi, окриленi вiтрилами, щоб плавати по рiках i морям. Люди
приручили диких тварин i змусили коня носити на собi людини, а козу й
корову — годувати його, i вiд вiвцi стали брати теплу й мiцну
вовну для одягу. Свiтло вiд священного вогню прояснив думки людей,
розбудив ïхнiй дрiмаючий розум, запалив у ïхнiх серцях
прагнення ксчастью.
И многому ще навчив Прометей людей за допомогою священного вогню. Вiн
навчив ïх варити цiлющий сiк рослин , що допомагає при
хворобах i ранах, i люди позбулися вiд постiйного страху смертi.
Прометей вiдкрив ïм науку чисел i навчив записувати знаками слова,
щоб передавати своï думки тим, хто живе далеко.
З гордiстю дивився Прометей, як люди сильнiшали, розумнiше й искуснее у
всякiй працi
Але володар свiту Зевс розгнiвався на Прометея й вирiшив суворо покарати
викрадача священного вогню. Цар богiв послав своïх слуг Силу й
Владу схопити Прометея й вiдвести його на край свiтла, у пустельну
гiрську краïну, а Гефесту наказав прикувати титана до гори. Гiрко
було Гефесту виконувати це — адже Прометей був йому iншому, але
така була воля Зевса. У залiзнi кiльця закував Гефест руки й ноги
Прометея, нерозривним ланцюгом прикував його до кам'яноï громади,
гострим алмазним клином пробив йому груди, пригвоздив його кскале.
И повелiв Зевс, щоб назавжди, на вiка столiть, залишився Прометей, прикутим до цiєï скелi
Пройшли столiття. Багато чого змiнилося на землi. Але не припинялися
борошна Прометея. Сонце палило його висохле тiло, крижаний вiтер обсипав
його колючим снiгом. Щодня в призначену годину прилiтав величезний орел,
розривав пазурами тiло титана й клював його печiнку. А вночi рани
гоïлися знову.
Але недарма вiн мав iм'я “Прометей”, що значить
“предвидящий”: вiн знав, що настане час, i серед людей на
землi з'явиться великий герой, що зробить багато подвигiв, щоб очистити
землю вiд зла, i прийде звiльнити його. И от нарештi Прометей почув
кроки людини, що йде по горах, i побачив героя, якого чекали весь час
Геракл наблизився до скованому Прометею й уже пiдняв меч, щоб збити
окови з титана, але високо в небi пролунав орлиний лемент: це Прометеев
орел у визначену годину поспiшав на свiй кривавий бенкет. Тодi Геракл
схопив свiй лук, метнув стрiлу в орла, що летить, i вбив його. Мертвий
орел упав з висоти в море пiд скалою, i хвилi вiднесли його.
Геракл розбив ланцюг, що сковував Прометея, i вийняв з його грудей
алмазне вiстря, яким вiн був прибитий до скелi. I звiльнений Прометей
розпрямився, зiтхнув всiма грудьми й проясненими очами дивився на землю
й на героя, що принiс йому волю й мир сбогами.
Зевс наказав Гефесту зробити кiльце з ланки Прометеевой ланцюга й
вставити в нього камiнь — осколок скелi, до якоï був прикутий
титан. Це кiльце Зевс велiв Прометею надягти на палець i завжди носити
його в знак того, що не порушено слово володаря свiту й навiки Прометей
прикутий кскале.
(1) Язон (Ясон) — син иолкского пануючи Вгреции.