Переказ сюжету повести Куприна Гранатовий браслет

Згорток з невеликим ювелiрним футляром на iм'я княгинi Вiри
Миколаïвни Шеиной посильний передав через покоïвку. Княгиня
виговорила ïй, але Даша сказала, що посильний вiдразу втiк, а вона
не зважувалася вiдiрвати iменинницю вiд гостей. Усерединi футляра
виявився золотий, невисокоï проби дутий браслет, покритий
гранатами, серед яких розташовувався маленький зелений камiнчик.
Вкладене у футляр лист мiстив поздоровлення iз днем ангела й прохання
прийняти браслет, що належав ще прабабi. Зелений камiнчик — це
досить рiдкий зелений гранат, що повiдомляє дарунок провидiння й
оберiгає чоловiкiв вiд насильницькоï смертi. Закiнчувався
лист словами: Ваш до смертi й пiсля смертi покiрний слуга Г. С. Ж.. Вiра
взяла в руки браслет — усерединi каменiв зайнялися тривожнi густо-
червонi живi вогнi. Точно кров! — подумала вона й повернулася
вгостиную.
Князь Василь Львович демонстрував у цей момент свiй гумористичний
домашнiй альбом, тiльки що вiдкритий на повiстi Княгиня Вiра й закоханий
телеграфiст. Краще не потрiбно, — попросила вона. Але чоловiк уже
почав повний блискучого гумору коментар до власних малюнкiв. От дiвиця,
по iм'ю Вiра, одержує листа з голубками, що цiлуються, пiдписаним
телеграфiстом П. П. Ж. От молодий Вася Шеин повертає Вiрi обручка:
Я не смiю заважати твоєму щастю, i все-таки мiй борг попередити
тебе: телеграфiсти звабливi, але пiдступнi. А от Вiра виходить замiж за
гарного Васю Шеина, але телеграфiст продовжує переслiдування. От
вiн, переодягшись сажотрусом, проникає в будуар княгинi Вiри. От,
переодягшись, надходить на ïхню кухню посудницею. От, нарештi, вiн
у божевiльному будинку й т. д.
Добродiï, хто хоче чаю? — запитала Вiра. Пiсля чаю гостi
стали роз'ïжджатися. Старий генерал Аносов, якого Вiра i
ïï сестра Ганна кликали дiдусем, попросив княгиню пояснити, що
ж в оповiданнi князя правда
Г. С. Ж. (а не П. П. Ж.) почав ïï переслiдувати листами за два
роки до замiжжя. Очевидно, вiн постiйно стежив за нею, знав, де вона
бувала на вечорах, як була одягнена. Коли Вiра, теж письмово, попросила
не турбувати ïï своïми переслiдуваннями, вiн замовчав про
любов i обмежився поздоровленнями по святах, як i сьогоднi, у день
ïï iменин
Старий помовчав. Може бути, це манiяк? А може бути, Верочка, твiй
життєвий шлях перетнула саме така любов, який марять жiнки й на
яку нездатнi бiльше чоловiки.
Пiсля вiд'ïзду гостей чоловiк Вiри й брат ïï Микола
вирiшили вiдшукати шанувальника й повернути браслет. На iнший день вони
вже знали адресу Г. С. Ж. Це виявилася людина рокiв тридцяти —
тридцяти п'яти. Вiн не заперечував нiчого й визнавав непристойнiсть
свого поводження. Виявивши деяке розумiння й навiть спiвчуття в князi,
вiн пояснив йому, що, на жаль, любить його дружину й нi висилку, нi
в'язниця не вб'ють це почуття. Хiба що смерть. Вiн повинен зiзнатися, що
розтратив казеннi грошi й змушений буде бiгти з мiста, так що вони про
нього бiльше не почують Назавтра в газетi Вiра прочитала про самогубство
чиновника контрольноï палати Г. С. Желткова, а ввечерi листоноша
принiс його лист
Жовткiв писав, що для нього все життя полягає тiльки в нiй, у Вiрi
Миколаïвнi. Це любов, которою Бог за щось винагородив його. IДУЧИ,
вiн у захватi повторює: Так святиться iм'я Твоє. Якщо вона
згадає про нього, то нехай зiграє ре-мажорну частину
бетховенськоï Аппассионаты, вiн вiд душi дякує ïй за те,
що вона була єдиною його радiстю вжизни.
Вiра не могла не поïхати попрощатися iз цiєю людиною. Чоловiк
цiлком зрозумiв неï порив
Особа лежачi в трунi було безтурботно, начебто вiн довiдався глибоку
таємницю. Вiра пiдняла його голову, поклала пiд шию бiльшу червону
троянду й поцiлувала його в чоло. Вона розумiла, що любов, про яку
мрiє кожна жiнка, пройшла повз неï
Повернувшись додому, вона застала тiльки свою iнститутську подругу,
знамениту пiанiстку Женни Рейтер. Зiграй для мене що-небудь, —
попросила вона
И Женни (об чудо!) заграла те мiсце Аппассионаты, що вказав у листi
Жовткiв. Вона слухала, i в розумi ïï складалися слова, як би
куплети, що закiнчувалися молитвою: Так святиться iм'я Твоє. Що з
тобою? — запитала Женни, побачивши ïï сльози. …Вiн
простив мене тепер. Всi добре, — вiдповiла Вiра
И. Г. Животовский