Значення жiночих образiв у комедiï Грибоєдова

Комедiя Грибоєдова була написана в першiй чвертi XIX столiття,
пiсля вiйни 1812 року. У цей час суспiльство в Росiï роздiлилося на
два табори. У перший входили сановники XVIII столiття, люди, що
сповiдають старi принципи життя. Другi прагнули до змiн у краïнi.
Цей конфлiкт знайшов вiдбиття в п'єсi Горi вiд розуму.
Приналежнiсть до якого-небудь табору стала одним iз принципiв
органiзацiï системи образiв, у тому числi й жiночих
ДО столiття минулий ставляться все гостi на вечорi у Фамусова.
Насамперед це типова росiйська бариня єкатерининського часу
Хлестова. У ïï реплiках можна виявити багато iдей, властивi
всiм московським. Своячка Фамусова вiд нудьги взяла iз собою арапку-
дiвку. Баба говорить про неï не як про людину, а як про рiч,
отриманоï в подарунок. Вторить Фамусову Хлестова, мiркуючи про
утворення:
И впрямь iз розуму зiйдеш вiд цих, вiд одних,
Вiд пансiонiв, шкiл, лiцеïв, як пак ïх,
Так вiд ланкарточних взаємних навчань
В унiсон процитованим звучать слова iншоï представницi старшого
поколiння, княгинi .Тугоуховской, що згадує професорiв
Петербурзького педагогiчного iнституту, якi вправляються в розколах i в
безверьи, i свого племiнника, князя Федора, що вчилося в них
Ще одна колоритна представниця староï московськоï знатi
— це графиня бабуся Хрюмина. Вона так стара, що вже не може бути
iдеологом свого столiття. Єдине розумне зауваження, що ми
почуємо вiд ïï: Коли-небудь я з балу так у могилу. Це
вiдгомiн фiлософiï хазяïна будинку, чиє життя
складається з обiду, погребенья й крестин: iснування графинi
— це бал, що закiнчується смертю. Iншоï ж реплiки
Хрюминой служать для посилення комiзму п'єси
Моложе трьох описаних поважних баринь Наталя Дмитрiвна, але вона
готується повторити ïх своïми манерами й пристрастями.
Так само як i княгиня, у якоï чоловiк на посилках, Горич
розпоряджається своïм чоловiком. Ïï фраза Мiй
чоловiк — чарiвний чоловiк… перегукується зi словами
Молчалина, сказаними Хлестовой: Ваш шпiц — чарiвний шпiц…
Тим самим колись дiяльний Платон Михайлович уподiбнюється
декоративному собачцi
Замужня Наталя Дмитрiвна по своïх iнтересах, однак, близька й до
молодих князiвен Тугоуховским, разом з якими вона iз задоволенням
обговорює вбрання. У тому числi й про цих панянок були сказанi
слова Фамусова: Умiють же себе причепурити тафтицей, бархатцем i
серпанком… Ще одна дiвчина, що, як i князiвни, шукає
нареченого, — графиня-внучка. Всi московськi нареченi — тi
самi дiвицi, що люблять вiйськових, що вiдрiзняються доброзвичайнiстю й
патрiотизмом, про якi говорить Фамусов у монолозi про Москву. Але в той
же час саме князiвни вимовляють так обурили Чацкого слова: Ах! Францiя!
Немає у свiтi краще краю! Преклонiння всiх жiнок, крiм Хлестовой,
перед iноземним проявляється й удосталь галлiцизмiв у них мовлення
Iдеолог столiття минулого дає характеристику не тiльки молодi; вiн
не забуває дам, якi суддi всьому, скрiзь, над ними немає
суддiв. Це, звичайно, про Хлестовой, напевно, про Хрюминой. Але у
своєму монолозi Павло Опанасович згадує iншi:
Ирина Власьевна! Лукера Алексевна!
Тетяна Юрiïвна! Пульхерия Андревна!
Про останнiйiй дв у комедiï висловляться ще Чацкий i Молчалин .
Перший посмiється над традицiйною любов'ю до всьому французькому
княгинi Пульхерии Андревни, другий розповiсть нам про незвичайну
впливовiсть Тетяни Юрiïвни. Це риси неiндивiдуальнi. Вони властивi
кожноï з перерахованих дам, а iмовiрно, i загадковоï Марье
Алексєєвi, думки якоï так боïться Фамусов.
Iз всiх героïв Горя вiд розуму, що належать до фамусовскому табору,
тiльки Скалозуб поки бiльш-менш незалежний вiд жiнок. Вiльнi вiд
ïхнього впливу й представники столiття нинiшнього. Всi iншi бояться
дамського суду
Жiночi образи, що зустрiчаються в добутку, або служать для посилення
комiзму (це й тiточка Софiï, у якоï з будинку втiк молодий
француз, i княгиня Ласова, що ится чоловiка, i мати Чацкого, Ганна
Олексiïвна, що з розуму сходила вiсiм разiв), або якось пов'язанi з
дiючими особами (Параска Федорiвна й удова лiкарка згадуються в
календарi Фамусова. Настасья Миколаïвна — родичка Скалозуба,
дочка барона фон Клоца — дружина Ре-петилова). Всi цi
внесценические персонажi допомагають розкрити характери дiючих осiб
Окремо треба говорити про Софiю Павлiвнi й служницi Лiзi. Цi
героïнi включенi в любовну iнтригу. Тому багато чого в них
обумовлено традицiями трактування комедiйних образiв. Але в той же час
обидвi героïнi — iндивiдуальностi, що не укладаються в
класичнi рамки
Вiдповiдно до системи ампiру Софiя повинна б бути iдеальною
героïнею. Але в Горi вiд розуму цей образ неоднозначний. З одного
боку, дочка Фамусова була вихована своïм батьком, мадам Розье,
дешевими вчителями — побродягами, сентиментальними французькими
романами. У словах i поводженнi дiвчини переглядає мрiя про чоловiка-
слузi. Але з iншоï, Софiя волiє бедного Молчалина богатому
Скалозубовi, не схиляється перед чинами, здатна на глибоке
почуття, може сказати: Що менi поголоска? Хто хоче, той i судить!
Гончарiв И. А. бачив у дочцi Фамусова задатки незвичайноï натури.
Дiйсно, тiльки вона здатна розумiти Чацкого й на рiвнi вiдповiдати йому,
мстити, розпустивши плiтку про його божевiлля; тiльки ïï
мовлення можна зiставити з мовою Чацкого. Любов Софiï до Мовчали-Ну
-це виклик суспiльству, що виховав ïï,
Не укладається в рамки образа субретки й Лiза. Звичайно, вона
кмiтлива й хитра. Завдяки цим двом ïï якостям Фамусов не
застає Молчалина в кiмнатi Софiï. Вона смiлива й готова
заперечити пановi. Дозвольте менi, пан… — починає
вона, коли Павло Опанасович говорить про своєму чернечому
поводженнi. Веселiсть служницi вiдзначають Молчалин i хазяïн
будинку. Лiза входить у два додаткових до основного любовних трикутника.
Вона ж вiдiграє роль другого (пiсля Чацкого) резонера, даючи
характеристику Фамусову, Скалозубовi, Чацкому, узагальнюючи iдеï
московського суспiльства (…Грiх не лихо, поголоска не гарна),
висловлюючи думки Грибоєдова:
…Мини нас пущi всiх сумiв
И панський гнiв, i панська любов