Значення жiночих образiв у комедiï Грибоєдова

Комедiя Грибоєдова була написана в першiй чвертi XIX столiття, пiсля вiйни 1812 року. У цей час суспiльство в Росiï роздiлилося на два табори. У перший входили сановники XVIII столiття, люди, що сповiдають старi принципи життя. Другi прагнули до змiн у краïнi. Цей конфлiкт знайшов вiдбиття в п'єсi Горi вiд розуму. Приналежнiсть до якого-небудь табору стала одним iз принципiв органiзацiï системи образiв, у тому числi й жiночих
ДО столiття минулий ставляться все гостi на вечорi у Фамусова.
Насамперед це типова росiйська бариня єкатерининського часу Хлестова. У ïï реплiках можна виявити багато iдей, властивi всiм московським. Своячка Фамусова вiд нудьги взяла iз собою арапку- дiвку. Баба говорить про неï не як про людину, а як про рiч, отриманоï в подарунок. Вторить Фамусову Хлестова, мiркуючи про утворення:
И впрямь iз розуму зiйдеш вiд цих, вiд одних,
Вiд пансiонiв, шкiл, лiцеïв, як пак ïх,
Так вiд ланкарточних взаємних навчань
В унiсон процитованим звучать слова iншоï представницi старшого поколiння, княгинi .Тугоуховской, що згадує професорiв Петербурзького педагогiчного iнституту, якi вправляються в розколах i в безверьи, i свого племiнника, князя Федора, що вчилося в них
Ще одна колоритна представниця староï московськоï знатi — це графиня бабуся Хрюмина. Вона так стара, що вже не може бути iдеологом свого столiття. Єдине розумне зауваження, що ми почуємо вiд ïï: Коли-небудь я з балу так у могилу. Це вiдгомiн фiлософiï хазяïна будинку, чиє життя складається з обiду, погребенья й крестин: iснування графинi — це бал, що закiнчується смертю. Iншоï ж реплiки Хрюминой служать для посилення комiзму п'єси
Моложе трьох описаних поважних баринь Наталя Дмитрiвна, але вона готується повторити ïх своïми манерами й пристрастями. Так само як i княгиня, у якоï чоловiк на посилках, Горич розпоряджається своïм чоловiком. Ïï фраза Мiй чоловiк — чарiвний чоловiк… перегукується зi словами Молчалина, сказаними Хлестовой: Ваш шпiц — чарiвний шпiц… Тим самим колись дiяльний Платон Михайлович уподiбнюється декоративному собачцi
Замужня Наталя Дмитрiвна по своïх iнтересах, однак, близька й до молодих князiвен Тугоуховским, разом з якими вона iз задоволенням обговорює вбрання. У тому числi й про цих панянок були сказанi слова Фамусова: Умiють же себе причепурити тафтицей, бархатцем i серпанком… Ще одна дiвчина, що, як i князiвни, шукає нареченого, — графиня-внучка. Всi московськi нареченi — тi самi дiвицi, що люблять вiйськових, що вiдрiзняються доброзвичайнiстю й патрiотизмом, про якi говорить Фамусов у монолозi про Москву. Але в той же час саме князiвни вимовляють так обурили Чацкого слова: Ах! Францiя! Немає у свiтi краще краю! Преклонiння всiх жiнок, крiм Хлестовой, перед iноземним проявляється й удосталь галлiцизмiв у них мовлення Iдеолог столiття минулого дає характеристику не тiльки молодi; вiн не забуває дам, якi суддi всьому, скрiзь, над ними немає суддiв. Це, звичайно, про Хлестовой, напевно, про Хрюминой. Але у своєму монолозi Павло Опанасович згадує iншi:
Ирина Власьевна! Лукера Алексевна!
Тетяна Юрiïвна! Пульхерия Андревна!
Про останнiйiй дв у комедiï висловляться ще Чацкий i Молчалин . Перший посмiється над традицiйною любов'ю до всьому французькому княгинi Пульхерии Андревни, другий розповiсть нам про незвичайну впливовiсть Тетяни Юрiïвни. Це риси неiндивiдуальнi. Вони властивi кожноï з перерахованих дам, а iмовiрно, i загадковоï Марье Алексєєвi, думки якоï так боïться Фамусов.
Iз всiх героïв Горя вiд розуму, що належать до фамусовскому табору, тiльки Скалозуб поки бiльш-менш незалежний вiд жiнок. Вiльнi вiд ïхнього впливу й представники столiття нинiшнього. Всi iншi бояться дамського суду
Жiночi образи, що зустрiчаються в добутку, або служать для посилення комiзму (це й тiточка Софiï, у якоï з будинку втiк молодий француз, i княгиня Ласова, що ится чоловiка, i мати Чацкого, Ганна Олексiïвна, що з розуму сходила вiсiм разiв), або якось пов'язанi з дiючими особами (Параска Федорiвна й удова лiкарка згадуються в календарi Фамусова. Настасья Миколаïвна — родичка Скалозуба, дочка барона фон Клоца — дружина Ре-петилова). Всi цi внесценические персонажi допомагають розкрити характери дiючих осiб
Окремо треба говорити про Софiю Павлiвнi й служницi Лiзi. Цi героïнi включенi в любовну iнтригу. Тому багато чого в них обумовлено традицiями трактування комедiйних образiв. Але в той же час обидвi героïнi — iндивiдуальностi, що не укладаються в класичнi рамки
Вiдповiдно до системи ампiру Софiя повинна б бути iдеальною героïнею. Але в Горi вiд розуму цей образ неоднозначний. З одного боку, дочка Фамусова була вихована своïм батьком, мадам Розье, дешевими вчителями — побродягами, сентиментальними французькими романами. У словах i поводженнi дiвчини переглядає мрiя про чоловiка- слузi. Але з iншоï, Софiя волiє бедного Молчалина богатому Скалозубовi, не схиляється перед чинами, здатна на глибоке почуття, може сказати: Що менi поголоска? Хто хоче, той i судить! Гончарiв И. А. бачив у дочцi Фамусова задатки незвичайноï натури. Дiйсно, тiльки вона здатна розумiти Чацкого й на рiвнi вiдповiдати йому, мстити, розпустивши плiтку про його божевiлля; тiльки ïï мовлення можна зiставити з мовою Чацкого. Любов Софiï до Мовчали-Ну -це виклик суспiльству, що виховав ïï,
Не укладається в рамки образа субретки й Лiза. Звичайно, вона кмiтлива й хитра. Завдяки цим двом ïï якостям Фамусов не застає Молчалина в кiмнатi Софiï. Вона смiлива й готова заперечити пановi. Дозвольте менi, пан… — починає вона, коли Павло Опанасович говорить про своєму чернечому поводженнi. Веселiсть служницi вiдзначають Молчалин i хазяïн будинку. Лiза входить у два додаткових до основного любовних трикутника. Вона ж вiдiграє роль другого (пiсля Чацкого) резонера, даючи характеристику Фамусову, Скалозубовi, Чацкому, узагальнюючи iдеï московського суспiльства (…Грiх не лихо, поголоска не гарна), висловлюючи думки Грибоєдова:
…Мини нас пущi всiх сумiв
И панський гнiв, i панська любов