Подвiйнiсть тематики призведений Флобера

Для Флобера характерна також певна подвiйнiсть тематики. У виборi теми
вiн постiйно коливається мiж щоденнiстю й екзотикою. Екзотика в
просторi й екзотика у часi — вiдхiд у минуле — залучає
Флобера iз самого початку його творчоï дiяльностi. Читаючи
Феокрита, вiн зiзнається: У мiру того як я заглиблююся в античний
мир, мене усе бiльше наводнює безмiрний сум, i я усе бiльше думаю
про цiй безповоротно збiглiй епосi величноï й чарiвноï краси,
про цей трепетний свiт, такому сяючому, барвистому, такому чистому,
простому й рiзноманiтному
Свiтi
Немов недостатньо нашого власного минулого — ми перебираємо
минуле всього людства й насолоджуємося хтивою гiркотою. Зрештою,
що робити, якщо жити можна тiльки цим! Якщо тiльки про це можна думати
без жалостi й презирства.
Цi рядки написанi Флобером ще в 1847 роцi, але вони визначають його
вiдношення до екзотики смолоскипiв i тамбуринiв, лупанарiв i таверн на
всьому нього творчому шляху
И одночасно iз цим у Флобера iснує iнша, протилежна тенденцiя. Вiн
переконаний, що сучасний художник повинен сказати нове слово в
порiвняннi з античними письменниками: не вiддаватися безроздiльно
зображенню краси, а передати образ сучасностi, який би неестетичноï
вона не здавалася. Флобер зiтхає про прекраснi можливостi античних
художникiв, але вважає, що смiшно виряджатися в них класичнi одяги
Якими художниками були б ми, — пише вiн, — якби читали й
любили тiльки прекрасне, дивилися тiльки на прекрасне, якби який-небудь
ангел-хоронитель, що пекется про чистоту нашого пера, iз самого початку
усував з нашого шляху всi дурнi знайомства, якби ми не зустрiчалися з
дурнями й не читали газет! Грекам це було дано, вони мали пластичну
форму, який нiщо вже не поверне; виряджатися на ïхнiх манер для нас
божевiлля. На пiвночi потрiбнi не хламиди, а хутрянi шуби. Пояс Венери
трiскотить на черевi Санчо Панси. Замiсть ревного вiдтворення
стародавнiх крас треба витончити й придумати нове.
Тому в Мадам Бовари вiн хоче створити новий, не героïчний, а
повсякденний епос — описати звичайне життя, як пишуть iсторiю або
епопею. Але ми вже бачили, яке вiдраза викликає у Флобера опис
звичайного життя буржуа: Бовари служить для мене прекрасною вправою, але
може викликати надалi пагубну реакцiю, тому що вона вселить менi (як це
нi нерозумно й нi слабко) найсильнiша вiдраза до сюжетiв, узятим з
повсякденного середовища.
И дiйсно, Флобера починає тягти до сюжетiв протилежним: Схiдна
казка налiтає на мене поривами, овiваючи неясним ароматом, вiд
якого шириться моя душа. Вiн мрiє про великий роман,
метафiзичному, фантастичному й горлатому. Вiн навiть збирається
продовжити традицiï Ариосто й написати лицарський роман з
елементами жаху й смiливоï поезiï.
Мене сушить тепер тяжiння до метаморфоз, пише вiн. — Менi хотiлося
б описати все, що я бачу, не так, як воно є насправдi, а в
перетвореному видi. Я не змiг би точно передати жодного реального факту,
як би вiн не був прекрасний. Менi потрiбно його ще бiльше розцвiтити.
Так у самому процесi роботи над Бовари у Флобера виникають задуми iнших,
зовсiм протилежних по стилi добуткiв. Як менi хочеться скорiше закiнчити
Бовари… — говорить вiн, — щоб вступити в нову фазу
життя й зрадитися Чистiй Красi! Мене знову захопила iдея. Баркаси я
перетворюю у вiтрильнi судна, роздягаю минаючих повз матросiв, щоб
звернути ïх у дикунiв, що бродять нагишом по золотавих пляжах,
думаю про Iндiю, про Китай, про свою схiдну казку (фрагменти якоï
приходять менi в голову). Менi потрiбнi гiгантськi епопеï.
В iншому мiсцi цi мотиви звучать ще определеннее: Менi хочеться написати
двi-три бiльших епiчних книжки, це повиннi бути романи, грандiознi по
обстановцi, зi змiстовною дiєю й багатими деталями, пишними й у
той же час трагiчними, книги-полотна, розмальованi вiд верху до низу! По
сутi, це вже програма Саламбо . I дiйсно, незабаром пiсля опублiкування
свого першого роману Флобер у листi до панi Пицi де Женетт просить не
судити його по Бовари (тогоого, що я люблю, там нi) i обiцяє через
якийсь час дати щось бiльше пiднесене й у бiльше чистому оточеннi.
Визначаючи рiч по ïï основному колоритi, Флобер говорив
Гонкурам, що в Мадам Бовари вiн хотiв передати тон цвiлi, характерний
для iснування мокриць, а у своєму новому карфагенском романi хоче,
навпроти, створити щось багряне.