Повiсть минулих лiт Продовження по iпатiïвському лiтописi
Як пророк Давид говорить: “Ангелам своïм заповiв зберегтитебе”. Як пише й премудрий Епифаний: “До всякоï тварини
ангел приставлений; ангел приставлений до хмар, i туманам, i до снiгу, i
до граду, i до морозу, ангел звукам i грому, ангел зими й спеки, i
осiни, i весни, i лiта, ангел до всякоï одушевленоï тварини на
землi, i таємницею безоднi, i тим, хто схований пiд землею й
исходятся в пеклi тьмi, i всьому, хто в безоднях, а в стародавностi
безоднi були над землею, вiд чого вiдбуваються тьма, вечiр i нiч, i
свiтло, i день”. До всiх тварин ангели приставленi; також ангел
приставлений до кожноï краïни, щоб зберiгав кожну краïну,
навiть якщо вона i язичеська. Якщо Божий гнiв звернеться на яку-небудь
краïну й Бог повелить ангеловi тому пiти вiйною на ту краïну,
то ангел тоï краïни не стане проти повеленью Божию. Отож i
тепер було, i на нас навiв Бог, грiх наших заради, язичникiв
iноплемiнникiв, i перемагали вони нас по велiнню Божию: тому що були
вони водими ангелом, по велiнню Божию. Якщо ж хто скаже, що немає
в поганих ангела, нехай знає, що Олександр Македонський,
ополчившись на Дарiя й рушивши на нього в похiд i перемiгши землю всю
вiд сходу й до заходу, побив землю Єгипетську, i вбив Арама, i
прийшов на острови морськi, потiм повернув на Єрусалим, щоб взяти
його й перемогти євреïв, тому що вони були у свiтi з
Дарiєм. I пiшов вiн з усiма воïнами своïми, i
розташувався станом, i вiдпочивав. I дозрiла нiч, i лежав на ложi
своєму серед намету, вiдкрив ока й побачив чоловiка, що
коштує над ним, i меч оголений у руцi його, i вид меча його була
точно блискавка. I замахнувся вiн мечем своïм на голову царьову. I
у великий жах прийшов цар i сказав: “Не вбивай мене”. I
сказав йому ангел: “Послав мене Бог приводити пiд твою владу царiв
великих i велика кiлькiсть людей, i ходжу я поперед тебе, допомагаючи
тобi. А тепер знай, що вмреш, тому що замислив увiйти в Єрусалим,
зло заподiяти iєреям Божиим i людям його”. I сказав цар:
“Молю тебе, про Господи, вiдпусти нинi грiх цього раба Твого. Якщо
не завгодно тобi, я повернуся додому”. I сказав ангел: “Не
бiйся, продовжуй шлях свiй до Єрусалима, i побачиш отут у
Єрусалимi чоловiка у виглядi моєму, i негайно ж падi ниц у
земному уклонi перед чоловiком тим, i все, що вiн скаже тобi, виконай.
Не ослухайся наказiв його. I в той день, що ослухаєшся його,
умреш”. I встав цар, i пiшов у Єрусалим i, придя туди,
запитав євреïв: ” чиЙти менi на Дарiя?”. И
показали вони йому книги Данила пророка, i сказали йому: “Ти
козел, а вiн баран, i розориш ти, i вiзьмеш царство його”. Отож,
не чи ангел водив Олександра, не чи язичники перемогли й всi еллини кумиро-
служителi? Так i цi язичники попущени на нас по грiхах нашим. Так буде
ведено, що в християн не один ангел, але стiльки, скiльки ïх
хрестилися, а вуж тим бiльше у всякого благовiрного князя є ангел;
але не можуть вони противитися Божию велiнню, але молять Бога прилежно
за християнських людей. Так воно й було: молитвами святоï
Богородицi й святих ангелiв змилостивився Бог i послав ангелiв у
допомогу росiйським князям проти язичникiв. Як сказав Бог Мойсею:
“Це ангел мiй буде передувати тобi”. Як сказали ми вище,
знаменье це було лютого в 11-й день закiнчуватися цього вiсiмнадцятого
року
У рiк 6619 (1111). Вклав Бог Володимировi думка в серце спонукати брата
його Святополка пiти на язичникiв весною. Святополк же повiдав дружинi
своєï мовлення Володимира. Дружина ж сказала: “Не час
тепер губити смердiв, вiдiрвавши ïх вiд рiллi”. I послав
Святополк до Володимира, говорячи: “Нам би випливало
з'ïхатися й подумати про тiм iз дружиною”. Посланцi ж прийшли
до Володимира й передали слова Святополка. I прийшов Володимир, i
зiбралися на Долобске. I сiли думати в одному наметi Святополк зi своею
дружиною, а Володимир зi своею. I пiсля мовчання сказав Володимир:
“Брат, ти старше мене, говори перший, як би нам подбати про
Росiйську землю”. I сказав Святополк: “Брат, вуж ти
почни”. I сказав Володимир: “Як я можу говорити, а проти
мене стане говорити твоя дружина й моя, що вiн хоче погубити смердiв i
рiллю смердiв. Але то менi дивно, брат, що смердiв жалуєте i
ïхнiх коней, а не подумаєте про те, що от навеснi почне смерд
цей орати на конi тоï, а половчин, приïхавши, ударить смерда
стрiлою й забере коня ту й дружину його, i гумно його пiдпалить. Про це-
те чому не подумаєте?”. И сказала вся дружина:
“Впрямь, воiстину так воно i є”. I сказав Святополк:
“Тепер, брат, я готовий (iти на половцiв) з тобою”. I
послали до Давида Святославичу, велячи йому виступати з ними. I
пiднялися зi своïх мiсць Володимир i Святополк i попрощалися, i
пiшли на половцiв Святополк iз сином своïм Ярославом, i Володимир
iз синами, i Давид iз сином. I пiшли, поклавши надiю на Бога й на
пречисту Матерь його, i на святих ангелiв його. I виступили в похiд у
другу недiлю Великого поста, а в п'ятницю були на Суле. У суботу вони
досягли Хоролу, i отут сани покидали. А в та недiля пiшли, коли хрест
цiлують. Прийшли на Псел, i звiдти перейшли й стали на Голте. Отут
почекали воïнiв, i звiдти рушили на Ворсклу й там на iнший день, у
середовище, хрест цiлували, i поклали всю надiю свою на хрест,
проливаючи ряснi сльози. I звiдти пройшли через багато рiк у шостий
тиждень поста. I пройшли до Дону у вiвторок. I одяглися в броню, i
побудували полки, i пiшли до мiста Шаруканю. I князь Володимир, едучи
перед вiйськом, наказав попам спiвати тропари, i кондаки хреста чесного,
i канон святоï Богородицi. I поïхали вони до мiста ввечерi, i
в недiлю вийшли городяни з мiста до князiв росiянином з уклоном, i
винесли риби й вино. I переспали там нiч. I на iнший день, у середовище,
пiшли до Сугрову й пiдпалили його, а в четвер пiшли на Дон; у п'ятницю
же, на iнший день, 24 березня зiбралися половцi, побудували полки
своï й пiшли в бiй. Князi ж нашi поклали надiю свою на Бога й
сказали: “Тут нам смерть, так станемо твердо”. I прощалися
один з одним i, звернувши очi до неба, призивали Бога вишнего. I коли
зiйшлися обидвi сторони й була битва жорстока. Бог вишний звернув погляд
свiй на iноплемiнникiв iз гнiвом, i стали вони падати перед християнами.
I так переможенi були iноплемiнники, i впало безлiч ворогiв, нашихсупостатiв, перед росiйськими князями й воïнами на потоцi Дегея. I
допомiг Бог росiйським князям. I вiддали вони хвалу Боговi в той день. I
ранком, у суботу, святкували Лазарево недiля, Благовещенья день, i,
вiддавши хвалу Боговi, проводили суботу, i недiлi дочекалися. У
понедiлок же жагучого тижня знову iноплемiнники зiбрали багато чого
безлiч полкiв своïх i виступили, точно великий лiс, тисячами тисяч.
I обклали полки росiяни. I послав Господь Бог ангела в допомогу
росiйським князям. I рушили половецькi полки й полки росiяни, i
поборолися полк iз полком, i, точно грiм, пролунав трiск рядiв, що
поборолися. I битва люта зав'язалася мiж ними, i падали люди по обидва
боки. I стали наступати Володимир з полками своïми й Давид, i,
бачачи це, звернулися половцi у втечу. I падали половцi перед полком
Владимировим, убива_ невидимо ангелом, що бачили багато з людей, i
голови летiли на землю, вiдрубува_ невидимо. I побили ïх у
понедiлок жагучий мiсяця березня 27. Побито було iноплемiнникiв багато
чого безлiч на рiцi Салнице. I врятував Бог людей своïх, Святополк
же, i Володимир, i Давид прославили Бога, що дав ïм перемогу таку
над язичниками, i взяли полона багато, i худоби, i коней, i овець, i
бранцiв багато захопили руками. I запитали бранцiв, говорячи: “Як
це вас така сила й така безлiч не могли пручатися й так швидко кинулися
навтiки?”. Вони ж вiдповiдали, говорячи: “Як можемо ми
битися з вами, коли якiсь iншi ïздили над вами в повiтрi iз
блискучою й страшною зброєю й допомагали вам?”. Це тiльки й
можуть бути ангели, посланi вiд Бога допомагати християнам. Це адже
ангел вклав у серце Володимировi Мономаху думка пiдняти братiï
свою, росiйсь ких князiв, на iноплемiнникiв. Це адже, як ми сказали
вище, бачення бачили в Печерськом монастирi, начебто стояв стовп
вогненний над трапезницей, потiм перейшов на церкву й звiдти до Городця,
а там був Володимир у Радосини. Отодi-те й вклав ангел Володимировi
намiр iти в похiд, i Володимир почав спонукувати князiв, як уже говорили
Тому-Те слiд вiддати хвалу ангелам, як сказав Iоанн Златоуст: тому що
вони вiчно молять Творця бути милостивим i лагiдним до людей- Тому що
ангели, говорю я, нашi заступники, коли ми воюємо iз противними
нам силами, а начальник ïм архангел Михайло. Тому що з дияволом
заради тiла Моисеева боровся, на князя ж перського ополчався волi заради
людськоï. Велiнням Божиим все живе роздiливши й поставляючи
старiйшин народам, цим же персиянам дозволив знехтувати свого
(старшину), Михайла ж обрiзаним людям повелiв зберегти, границi ж
ïх (повелiв) смежить (i скрiпити) гнiвом, не по грiховнiй лютi, але
по блаженному якомусь невиреченому слову, причому цей примушував
iудеïв працювати на персiв, той же намагався звiльнити ïх i
прилежно пiдносив молитву до Бога, говорячи: “Господи,
Вседержитель, доколе не помилуєш Єрусалима й мiст иудових,
про ïх же не пiклуєшся вже 70-е лiто?”. На нього
(Михайла) схожий i Данило — повiтряна особа якого, що блискавка, i
ока його, що свiчi, i м'яза й гомiлки його блискучi, точно мiдь, i голос
його, точно голос безлiчi народу. Цим усiм вiдвернув осла й створив
Валаама бездiяльним, велячи Iсу Навину цим знаком допомогти проти
ворогiв. З них 100 i 80 тисяч сирiйцiв в одну нiч перебив, i сон
варварiв перетворив у смерть; цим же перенiс пророка Авакума по повiтрю,
щоб той кормил Данила, серед левiв що знаходиться, — такi-те люди
завжди переможуть ворогiв. Такий же й богоподiбний Рафаïл:
вiдрiзавши в однiєï риби жир, бiснувату отроковицу зцiлив, i
зробив так, що слiпий старець побачив сонце. Чи не великих почестей
гiднi тi, хто наше життя охороняють? Не тiльки хоронителями народам
повелено було бути ангелами, як було сказано: “Коли роздiляв
Всевишнiй мови, коли розсiював синiв Адамових, вiн визначив мiсця
перебування народiв по числу ангелiв Божиих, але й кожнiй вiруючiй
людинi дiстався ангел. Тому що коли отроковица стала говорити, причому
перед дверима стояв апостол Петро, що уник i Iрода, — ïï
словам не повiрили: це не отроковица, а ангел його”. Свiдчить же й
цим Господь, говорячи: “Бачите, не зневажайте i єдиним вiд
малих цих; тому що говорю вам, що ангели ïх бачать особу Батька
мого, що перебуває на небесах”. Ще ж i в кожнiй церквi
Христос поставив хоронителя ангела, як вiдкриває вiн Iоанновi,
говорячи: “Скажи ангеловi, що перебуває в церквi
Измуренской: “Бачив убогiсть твою й скорбота, але ти
багатий…”
. Добре вiдомо люблячим нас ангелам, як
молитовникам за нас перед Владикою. Тому що вони службовi парфуми, як i
апостол говорить: “Посилаються на служiння до тих, хто хоче
вдостоïтися порятунку”. Ïм вони захисники й помiчники,
як i тепер ти чув про Данила, як вiн уводить архангела Михайла до персiв
у годину гнiву (Божия) заради нашого звiльнення. Тому що (Михайло)
примушував людей працювати на персiв, як було сказано, це (Данило)
намагався звiльнити полонених. I долає Михайло ворога, тому що
євреï, перейшовши Євфрат, з тих пор знову набули
осiлiсть i побудували й мiсто, i церква. Також i великий Епифаний
говорив: “До кожного народу ангел приставлений”; i Писання
адже Данилу говорило: “Ангел i володаря еллинам призначив i
Михайла володарем iудеям”; говорить же: “И встанови мiсця
проживання (народам) по числу ангелiв”.
И от знову ж, як Iполит говорить, тлумачачи Данила: “У третiй рiк
царювання Кира пануючи я, Данило, плакав три тижнi; до кiнця ж першого
мiсяця упокорився, пiсля того як 21 день молив Бога, просячи його
вiдкрити таємницю. I Батько, почувши моє благання, повiдав,
чому призначене бути з ними й що збулося на великiй рiцi; добре було,
щоб Бог з'явився там, де хотiв грiхи вiдпустити. I я, пiднявши ока
своï, побачив: от чоловiк, одягнений в усi червоне; на перший
погляд точно Гаврило ангел, коли летить; тут же не так, але бачив самого
Добродiï, бачив же не теперiшньоï людини, але тiльки подоба
людський, як сказано: “И от чоловiк, одягнений в усi строкате, i
стегна його препоясани чистим золотом, i тiло його, точно топаз, i особа
в нього, точно блискавка, i ока в нього, точно свiчi вогненнi, i м'язи й
плечi подiбнi мiдi чистоï, i голос його, точно народу
багато”. I впав я додолу, i от взяла мене точно б рука людська, i
поставила мене на колiна, i сказав менi: “Не бiйся, Данило.
Знаєш, навiщо я прийшов до тебе? Вiйну хочу почати iз князем
перським, але повiдаю тобi, що написано в Писаннi щирому, i немає
нiкого, хто сперечався б iз мною, крiм Михайла князя вашого; тому що
його я залишив отут, i з того дня, як кинувся я молитися Боговi
твоєму, почув вiн молитву твою й вiдпущений я на лайку iз князем
перським; деякi вважали, що не слiд вiдпускати людей, щоб незабаром
здiйснилася молитва твоя: i противився цьому, i залишив Михайла князя
вашого”. Хто ж такий Михайло, якщо не ангел, приставлений до
людей?”. Як i Мойсею говорить (Бог): “Не пiду з вами в
похiд, тому що люди жестоковийние, але ангел мiй пiде з вами”.
Отож i тепер, з Божою допомогою, по молитвах Богородицi й святих
ангелiв, вернулися росiйськi князi восвояси зi славою великою,
разнесшейся до всiх людей, так i по всiх далеких краïнах, тобто до
грекiв, угорцям, полякам i чехам, навiть i до Рима дiйшла вона, на славу
Боговi, завжди нинi й вiчно й повiк, амiнь. У той же рiк померла вдова
Всеволодова, жовтня в 7 день, i покладена була у святого Андрiя в
монастирi. Того ж лiта помер Iоанн, єпископ чернiгiвський,
листопада 23.
У рiк 6620 (1112). Iндикту 5. Ярослав, син Святополка, ходив на ятвягiв
i перемiг ïх; i, возвратясь iз вiйни, послав у Новгород, i взяв
собi в дружин дочка Мстиславову, онученятi Владимирову, травня 12, а
наведена була червня 29. У тому ж роцi повели Ефимию Володимирiвну в
Угорщину за короля. У тому ж роцi помер Давид Iгорович мiсяця травня 25
i поховане тiло його 29 у церквi святоï Богородицi Влахернской на
Клове. У тому ж роцi померла Янка, дочка Всеволода, сестра Володимира,
листопада 3 i похована була в церквi святого Андрiя, що створив батько
ïï; там адже вона й постриглася, у тiй церквi, вдевичестве.
На результатi ж цього року поставили Теоктиста єпископом у
Чернiгiв, iгумена Печерського, мiсяця сiчня 12, а посаджений на стiл 19
сiчня. I радi були цьому князь Давид i княгиня, тому що був вiн ïй
батько духовний, i бояри, i всi люди радувалися; тому що перед ним був
єпископ хвороï, не мiг служити й пролежав у хворобi рокiв 25;
тому-те князь i люди чекали єпископськоï служби й тепер
радувалися, славлячи Бога. Так само воно було й iз братiями, що
залишилася без iгумена: зiбралася тодi всi братiï й назвала собi
iгуменом Прохора попа, i возвестила про нього митрополитовi й князевi
Святополку. I повелiв князь митрополитовi поставити його з радiстю
iгуменом. I поставлений вiн був на масниця в четвер, лютого 9. I так
вступила в пост братiï сигуменом.
У рiк 6621 (1113). З'явилося знаменье на сонце в 1 перша година дня.
Було видно всiм людям: залишилося вiд сонця мало, неначебто мiсяць
долiлиць рогами, березня в 19 день, а мiсяця — в 29. Це бувають
знаменья не на добре; бувають знаменья iз сонцем або з луною, або iз
зiрками не по всiй землi, але якщо в якiй краïнi буде знаменье, та
його й бачить, а iнша не бачить. Отож i в стародавностi, у днi
Антиохови, були знамення в Єрусалимi, стали там бути в повiтрi
люди, що нишпорять на конях зi зброєю в руках, i грозили
зброєю, i це було в Єрусалимi тiльки, а в iнших землях не
було того. Так само колишнє в сонце знаменье предзнаменовало
Святополкову смерть. Пiсля цього знаменья дозрiв свято Великодня, i
святкували його; а пiсля свята розболiвся князь. А помер благовiрний
князь Михайло, якого кликали Святополком, мiсяця квiтня в 16 день за
Вишгородом, привезли його в турi в Киïв , i привели в належний вид
тiло його, i поклали на сани. I плакали по ньому бояри й дружина його
вся; вiдспiвавши над ним належнi пiснi, поховали в церквi святого
Михайла, що вiн сам побудував. Княгиня ж (дружина) його щедро роздiлила
багатство його по монастирях, i попам, i вбогим, так що дивувалися люди,
тому що такоï щедроï милостинi нiхто не може створити. Пiсля
того на десятий день улаштували кияни рада, послали до Володимира
(Мономаху), говорячи: “Пiди, князь, на стiл отчий i дiдiв”.
Почувши це, Володимир багато плакав i не пiшов (у Киïв), горюючи по
братi. Кияни ж розграбували двiр Путяти тисяцкого, напали на
євреïв, розграбували ïхнє майно. I послали знову
кияни до Володимира, говорячи: “Пiди, князь, у Киïв; якщо ж
не пiдеш, то знай, що багато зла вiдбудеться, це не тiльки Путятин двiр
або соцьких, але i євреïв пограбують, а ще нападуть на
невiстку твою, i на бояр, i на монастирi, i будеш ти вiдповiдь тримати,
князь, якщо розграбують i монастирi”. Почувши це, Володимир пiшов
Вкиев.
Початок княженья Володимира, сина Всеволодова. Владимир Мономах сiл у
Києвi в недiлю. Зустрiчали ж його митрополит Нифонт iз
єпископами й з усiма киянами iз честю великоï. Сiл вiн на
столi батька свого й дiдiв своïх, i всi люди були радi, i заколот
затих. Коли ж почули половцi про смерть Святополка, зiбралися вони й
прийшли до Виру. Владимир же, зiбравши синiв своïх i племiнникiв,
пiшов до Виру й з'єднався з Олегом, половцi ж бiгли
У тому ж роцi посадив (Володимир) сина свого Святослава в Переяславле, а
В'ячеслава в Смоленську. У той же рiк померла iгуменя Лазарєва
монастиря, святого життя, вересня 14, проживши шiстдесят рокiв у
чернечестве, а всього вiд рожденья дев'яносто два. У цей же рiк взяв
Володимир замiж за сина свого Романа дочка Володаря вересня 11. У цей же
рiк Мстислав заклав церкву кам'яну святого Николи на княжом дворi, у
Торговища в Новгородi. У тому ж роцi посадив (Володимир) сина свого
Ярополка в Переяславле. У тому ж роцi поставили єпископа Данила в
Юр'єв, а в Бєлгородi Микиту У рiк 6622 (1114). Помер
Святослав, син Владимиров, березня 16 i похований був у Переяславле в
церквi святого Михайла; там адже батько йому дав стiл, вивiвши його зi
Смоленська. У той же рiк Мстислав заклав (мiсто) у Новгородi бiльше
колишнього. У той же рiк закладена була Ладога з каменю на насипi Павлом
посадником, при князi Мстиславi. Коли я прийшов у Ладогу, повiдали менi
ладожане, що “тут, коли буває хмара велика, знаходять дiти
нашi вiчка склянi, i маленькi й великi, проверченние, а iншi поруч
Волхова збирають, якi вихлюпує вода”. Цих я взяв бiльше ста,
всi рiзнi. Коли я дивувався цьому, вони сказали менi: “Це не
дивно; живо ще багато старi, якi ходили за Югру й за Самоядь i бачили
самi в пiвнiчних краïнах, як спуститься хмара, i з тоï хмари
випадуть бiлки молоденькi, начебто тiльки що народженi, i, вирiсши,
розходяться по землi, а iншим разом буває iнша хмара, i з
ïï випадають оленьци маленькi й, вирiсши, розходяться по
землi”. Цьому в мене є свiдок посадник Павло ладожский, i
всi ладожане. Якщо ж хто цьому не повiрить, нехай почитає
Хронограф. “У царювання Прова, пiд час дощу iз хмари великоï
пшениця, з водою многою змiшана, попадала, що, зiбравши, засипали в
засiки бiльшi. Так само при Аврелiï срiбнi крупинки впали (на
землю), а в Африцi три каменi впали величезних”. I пiсля потопу й
пiсля подiлу мов “почав царювати спочатку Местром, з роду Хама,
пiсля нього Иеремия, потiм Феоста”, якого й Сварогом називали
єгиптяни. “У царювання цього Феоста в Єгиптi впали
клiщi з неба, i почали люди кувати зброю, а до того палицями й каменями
билися. Той же Феоста закон видав про те, щоб жiнки виходили замiж за
один чоловiка й вели воздержний спосiб життя, а хто впаде в перелюбство,
тих стратити повелiв. Тому й прозвали його бог Сварог”.
“Ранiше ж жiнки сходилися з ким хотiли, точно худоба. Коли жiнка
родила дитину, вона вiддавала його тому, хто ïй був люб: “Це
твоє дитя”, i той улаштовував свято, i брав собi дитини.
Феоста ж цей звичай знищив i ухвалив одному чоловiковi одну дружину мати
й дружинi за один чоловiка виходити; якщо ж хто переступить цей закон,
так увергнуть його в пiч вогненну”. “Того заради прозвали
його Сварогом, i шанували його єгиптяни. I пiсля нього царював син
його, по iм'ю Сонце, якого називають Даждь-Богом, 7470 днiв, що
становить двадцять мiсячного рокiв з половиною. Не вмiли адже
єгиптяни iнакше вважати: однi по мiсяцi вважали, а iншi (…)
днями роки вважали; число дванадцять мiсяцiв довiдалися потiм, коли
почали люди данина давати царям. Сонце цар, син Сварогов, тобто Даждь-
Бог, був сильним чоловiком; почувши вiд когось про якусь багату й знатну
єгиптянку й про якусь людину, що восхотела зiйтися з нею, шукав
ïï, бажаючи захопити ïï (на мiсцi злочину) i не
бажаючи батька свiй закон порушити, Сварога. Взявши iз собою чоловiкiв
декiлькох своïх, знаючи годину, у який вона прелюбодействует, уночi
пiд час вiдсутностi чоловiка застиг ïï лежащею з iншим
мужчиною, якого сама облюбувала. Вiн схопив неï, пiддав катуванню й
послав водити ïï по землi єгипетськоï на ганьбу, а
того перелюбника обезглавив. I настало непорочне життя по всiй землi
Єгипетськоï, i всi вихваляли його”. Але ми не будемо
продовжувати оповiдання, але скажемо разом з Давидом: “Усе, що
побажав, створив Господь на небi й на землi, у морi, у всiх безоднях,
пiднiмаючи хмари вiд краïв землi”. Це й була остання земля,
про яку ми сказали спочатку.
У рiк 6623 (1115), iндикту 8, зiбралися брати, росiйськi князi,
Володимир, називаний Мономахом, син Всеволодов, i Давид Святославич i
Олег, брат його, i вирiшили перенести моцi Бориса й Глiба, тому що
побудували ïм церква кам'яну, у похвалу й на честь i для поховання
тiл ïх. Спочатку вони освятили церкву кам'яну травня 1, у суботу;
потiм же в 2-й день перенесли святих. I було зiшестя велике народу,
сшедшегося отовсюду: митрополит Ничипiр з усiма єпископами —
з Теоктистом чернiгiвським, з Лазарем переяславским, з попом Никитою
белогородским i з Данилою юрьевским — i з iгуменами — iз
Прохором печерським i Сильвестром святого Михайла — i Сава святого
Спасу, i Григорiй святого Андрiя, Петро кловский та iншi iгумени. I
освятили церква кам'яну. I, вiдспiвавши ïм обiдню, обiдали в Олега
й пили, i було виставлене частування велике, i нагодували жебракiв i
мандрiвникiв протягом трьох днiв. I от наступного дня митрополит,
єпископи, iгумени, облачившись у святительськi ризи й возжегши
свiчi, з кадилами запашними, прийшли до рак святих i взяли раку
Борисову, i поставили ïï на возила, i поволокли ïх за
мотузки князi й бояри; спереду йшли ченцi зi свiчами, за ними попи, i
iгумени, i єпископи перед самою ракою, а князi йшли з ракою мiж
переносними огорожами. I не можна було везти через безлiч народу:
поламали переносну огорожу, а iншi забралися на мiськi стiни й помости,
так що страшно було дивитися на таку безлiч народу. I повелiв Володимир
нарiзанi шматки паволоки, бiлячi шкурки розкидати народу, а в iнших
мiсцях кидати срiбнi монети людям, що сильно налягали; i легко внесли
раку в церкву, але iз працею поставили раку посерединi церкви, i пiшли
за Глiбом. Таким же способом i його привезли й поставили поруч iз
братом. I вiдбулася сварка мiж Володимиром, з одного боку, i Давидом i
Олегом, з iншоï: Володимир хотiв раки поставити посерединi церкви й
терем срiбний поставити над ними, а Давид i Олег хотiли поставити
ïх пiд зводом, “де батько мiй намiтив”, на правiй
сторонi, де й улаштованi були ïм зводи. I сказали митрополит i
єпископи: “Киньте жереб, i де завгодно буде мученикам, там
ïх i поставимо”, i князi погодилися. I поклав Владимир свiй
жереб, а Давид i Олег свiй жереб на святу трапезу; i вийнявся жереб
Давида й Олега. I поставили ïх пiд звiд той, на правiй сторонi, де
й тепер лежать. Принесенi ж були святi мученики, 2 травня, з
дерев'яноï церкви в кам'яну у Вишгородi. Слава вони князiв наших i
заступники землi Росiянцi, тому що славу миру цього вони потоптали, а
Христа возлюбили, по стопах його зважилися йти. Вiвцi Христови добрi,
вони не противилися, коли тягли ïх на заклання, не ухилилися вiд
насильницькоï смертi! Тому-Те й iз Христом запанували у вiчнiй
радостi й дарунок зцiлення прийняли вiд Спасу нашого Iсуса Христа, рясно
подаючи це зцiлення хворим, з верою прихожоï у святий храм ïх,
поборникiв батькiвщини свого. Князi ж, i бояри, i всi люди святкували
три днi, i вiддали Боговi й святим мученикам. I потiм роз'ïхалися
кожний восвояси. Владимир же окував раки срiблом i золотом i прикрасив
труни ïх, також i зводи окував срiблом i золотом, i поклоняються
ïм люди, просячи прощення грiхiв
У той же рiк було знамення: загинуло сонце й став як мiсяць, про який
невiгласа говорять — об'ïдене сонце. У той же рiк помер Олег
Святославич, мiсяця серпня в перший день, а в другий був похований у
святого Спасу. у труни батька свого Святослава. У тому ж роцi
(Володимир) побудував мiст через Днiпро
У рiк 6624 (1116). Ходив Володимир походом на Глiба (Всеславича), Глiб
адже воював iз дреговичами, Случеск попалив, i не каявся в цьому й не
виражав покiрностi, але ще бiльше суперечив Володимировi, докоряючи
його. Владимир же, сподiваючись на Бога й на правду, пiшов до Мiнська iз
сьновьями своïми, i з Давидом Святославичем, i Ольговичами. I взяв
В'ячеслав Оршу й Копису, а Давид з Ярополком взяли Дрютск на щит, а
Володимир сам пiшов до Смоленська; i зачинився Глiб у мiстi. Владимир же
почав ставити хату у своïй стоянцi проти мiста. Глiб же, побачивши
це, жахнувся й став слати до Володимира послiв iз благаннями. Владимир
же пошкодував проливати кров у днi Великого поста й помирився з ним.
Глiб же, вийшовши з мiста з дiтьми й iз дружиною, поклонився
Володимировi, i домовилися з ним про свiт, i обiцявся Глiб у всiм
слухатися Володимира. Владимир же, давши мир Глiбовi й давши йому
наставляння про усiм, дав йому Мiнськ, а сам вернувся в Киïв .
Ярополк же побудував дерев'яне мiсто Желди для дрючан, яких вiн взяв у
полон. У цей же рiк Мстислав Володимирович ходив на Чудь iз новгородцами
й псковичами, i взяв мiсто чудской по iм'ю Ведмежа Голова, i цвинтарiв
незлiченна безлiч взяли, i вернулися додому з великим видобутком. У цей
же рiк ходив Леон царевич, зять Володимира, на Олексiя пануючи, i
здалося йому кiлька дунайських мiст; i в Дерестре мiстi хитрiстю вбили
його два сарацини, пiдiсланi царем, мiсяця серпня 15. У той же рiк князь
великий Володимир послав Iвана Войтишича, i той посажал посадникiв по
Дунаєвi. У той же рiк послав Володимир сина свого Ярополка, а
Давид сина свого Всеволода на Дон, i взяли вони три мiста: Сугров,
Шарукан i Балин. Тодi ж Ярополк взяв собi дружину дуже гарну —
полонену дочку ясского князя. У тому ж роцi й Предслава, черниця, дочка
Святослава померла. У тому ж роцi ходив В'ячеслав на Дунай з Фомою
Ратиборичем i, придя до Дерестру, не встигли нi в чому, повернулися
назад. У той же рiк був бiй (у Володимира) з половцями, i з торками, i з
печенiгами в Дону, i билися два днi й двi ночi, i прийшли на Русь до
Володимира торки й печенiги. У той же рiк помер Роман Всеславич. У той
же рiк помер Мстислав, онук Iгорiв. У тому ж роцi Володимир видав дочку
свою Гафiю за Всеволодка. У рiк 6625 (1117). Привiв Володимир Мстислава
з Новгорода, i дав йому батько Бєлгород, а в Новгородi сiл
Мстиславич, син його, онук Владимиров. У тому ж роцi ходив Володимир на
Ярослава до мiста Володимировi, з Давидом i Ольговичами, i Володарем, i
Волошкою, i оточили вони його у Володимирi, i стояли днiв шiстдесят, i
уклали мир з Ярославом. Коли Ярослав скорився й ударив чолом дядьковi
своєму Володимировi, Володимир дав йому наказ про всiм, повелiвши
йому приходити до нього, “коли тебе покличу”. I так мирно
розiйшлися всяк восвояси. Тодi приходили половцi до болгар, i вислав
ïм князь болгарський питво з отравою, i, випивши, Аепа та iншi
князi половецькi всi вмерли. У тому ж роцi помер Лазар, єпископ
переяславский, вересня 6. У тому ж роцi прийшли беловежци на Русь. У той
же рiк взяв Володимир за Андрiя онученятi Тугорканову. У той же рiк
тряслася земля вересня 26. У тому ж роцi вивiв Глiба з Мiнська
Володимир, i церква заклав на Льте мучениковi… Владимир же послав
сина Романа у Владимир княжити. У тому ж роцi вмер цар Олексiй, i
запанував син його Iоанн
