Творчiсть Бюхнера

Бюхнер прожив дуже коротке життя — лише 23 року. Народився вiн у сiм'ï лiкаря в Гедделау пiд Дармштадтом (Гессенське князiвство). Пiд час навчання в Дармштадской гiмназiï шкiльною наукою займався мало, уважаючи ïï мертвим мотлохом, разом з тим багато читав, писав вiршi в романтичному стилi. Пiсля закiнчення гiмназiï Бюхнер учився в унiверситетах Страсбурга й Гессену, де вивчав медицину, iсторiю й фiлософiю
Будучи студентом вiн захопився iдеями французьких просвiтителiв, Великою французькою революцiєю, мрiяв про народну революцiю в Нiмеччинi. В 1834 р. у Гессенi Бюхнер приєднався до опозицiйного демократичного суспiльства пастора Вейдига. Незабаром уже сам Бюхнер органiзував Суспiльство прав людини, до якого залучив студентiв, ремiсникiв i селян. Вiн написав полiтичний памфлет Звертання до гессенських селян (Der hessische Landbote, 1834), за написання якого його розшукувала полiцiя. Пiсля розгрому органiзацiï Бюхнер утiк з Гессену в Страсбург. На початку 1836 р. Бюхнер вiдiйшов вiд полiтики, продовжив утворення у Швейцарiï, де одержав звання доктора
У цьому ж роцi почав читати лекцiï по анатомiï в Цюрихском унiверситетi, перевiв драми В. Гюго Марiя Тюдор i Лукреция Борджиа. Незабаром Бюхнер заразився тифом i вмер. Лiтературна спадщина Бюхнера невелике. Воно включає три драматичних добутки й одну новелу, проте всi вони належать до саами оригiнальних добуткiв лiтератури Нiмеччини. При життi Бюхнер був майже невiдомим, сьогодення вiдкриття його творчостi вiдбулося лише в XX ст.
Першим добутком Бюхнера була iсторична п'єса Смерть Дантона (Dantons Tod, 1835). Вона являє собою драматичний портрет Дантона, однiєï iз центральних фiгур Французькоï революцiï. П'єса Бюхнера є новаторською за формою: вона складається з окремих сцен, де чергуються довгi монологи, стрiмкi дiалоги й масовi сцени, а також фiлософський спор, меланхолiйна медитацiя й полiтична риторика. Бюхнер зобразив трагедiю лiдерiв Французькоï революцiï — епiкурейця Ж. Дантона, що вiдданий революцiйнiй справi, а також прихильника терору Робеспьера, за наказом якого Дантона стратили. Друга п'єса Бюхнера — комедiя Леонс i Лена (Leonce und Lena, 1836; изд. В 1839). У нiй з'єдналися поетичний гумор романтичноï драми-казки й соцiально- полiтична сатира на кишеньковi нiмецькi держави Iнтрига п'єси вибудовується навколо обопiльного небажання принца Леонса й принцеси Лени одружитися. Героï уникають одруження, однак, випадково зустрiвшись, вони полюбили один одного, одружилися й установили у своєму королiвствi гуманний громадський порядок
Третя драма Бюхнера Войцек (Woyzeck, 1837; изд. В 1879) залишилася незавершеною. У нiй мова йде про вiйськового перукаря, солдата Франце Войцеке. Вiн пасивний по характерi, забитий, затурканий, його положення безнадiйне й безглузде. Войцек — самотня й безправна людина, що протистоïть ворожому миру. Капiтан постiйно повчає його, лiкар проводить над ним медичнi експерименти, тамбурмажор зваблює його дружину Марiю, то єдине, що належало йому
Не в силах знести зовнiшнi й внутрiшнi гноблення, герой убиває дружину, пiсля чого сам кидається в ставок. Бюхнер показав, що сьогоденням убивцею є не герой, а суспiльство. Войцеку властиве той екзистенцiальний розпач, що буде характерним для героïв екзистенционних i абсурдистских драм XX ст. На сюжет драми Бюхнера австрiйський композитор Альбан Берг написав оперу Воццек (1925). Вiдомо, що Бюхнер працював також над драмою про iталiйського письменника Пьетро Аретино (Florentiner Pietro Aretino), однак вона не збереглася. Допускають, що рукопис цього добутку (разом iз щоденником i листами Бюхнера) знищила його наречена, злякавшись обшуку. Ще одним незакiнченим добутком Бюхнера є новела Ленц (Lenz, изд. В 1839).
Вона присвячена нiмецькому письменниковi XVIII ст., що видається представниковi руху Бури й натиску Якобовi Рейнгольду Ленцу. Бюхнер розкриває складну психологiю свого героя, описує його життя у Вогезах, щиросердечну хворобу. Ленц сповнений сумнiвiв i почуття безнадеги, вiн вiдчуває абсурднiсть i дисгармонiю iснування, уважає, що основою буття є божевiлля
Форма новели, як i ïï проблематика, виходять за рамки лiтератури XIX ст.: дiя розвертається у свiдомостi Ленца, добуток насичений його внутрiшнiми монологами й ремiнiсценцiями. Творчiсть Бюхнера вплинуло на подальший розвиток європейськоï лiтератури, зокрема на творчiсть натуралiстiв i неоромантиков, Ф. Ведекинда, Гауптмана, Б. Брехта, нiмецьких експресiонiстiв, представникiв театру абсурду (особливо А. Адамова й Е. Йонеско).