Змiст сюжету повести: Драгунський — Дiвчинка на кулi

Один раз ми всiм класом пiшли в цирк. Я дуже радувався, коли йшов туди,
тому що менi вже незабаром вiсiм рокiв, а я був у цирку тiльки один раз,
i те дуже давно. Головне, Аленке всього тiльки шiсть рокiв, а от вона
вже встигла побувати в цирку цiлих три рази. Це дуже кривдно. I от тепер
ми всiм класом пiшли в цирк, i я думав, як добре, що вже великий i що
зараз, цього разу, усе побачу як треба. А того разу я був маленький, я
не розумiв, що таке цирк. Того разу, коли на арену вийшли акробати й
один полiз на голову iншому, я жахливо розреготався, тому що думав, що
це вони так навмисно роблять, для смiху, адже будинку я нiколи не бачив,
щоб дорослi дядьки карабкались один на одного. I на вулицi теж цього не
траплялося. От я й розсмiявся у весь голос. Я не розумiв, що це артисти
показують свою спритнiсть. I ще того разу я усе бiльше дивився на
оркестр, як вони грають — хто на барабанi, хто на трубi, — i
диригент махає паличкою, i нiхто на нього не дивиться, а всi
грають як хочуть. Це менi дуже сподобалося, але поки я дивився на цих
музикантiв, у серединi арени виступали артисти. I я ïх не бачив i
пропускав саме цiкаве. Звичайно, я того разу ще зовсiм дурний був
И от ми прийшли всiм класом у цирк. Менi вiдразу сподобалося, що вiн
пахне чимсь особливим, i що на стiнах висять яскравi картини, i навкруги
свiтло, i в серединi лежить гарний килим, а потовк високий, i там
прив'язанi рiзна блискуча гойдалка. I в цей час заграла музика , i все
кинулися розсiдатися, а потiм накупили ескiмо й стали ïсти. I
раптом через червону фiранку вийшов цiлий загiн якихось людей, одягнених
дуже красиво — у червонi костюми з жовтими смужками. Вони встали з
бокiв фiранки, i мiж ними пройшов ïхнiй начальник у чорному
костюмi. Вiн голосно й трошки незрозумiло щось прокричав, i музика
заграла швидко й голосно, i на арену вискочив артист-жонглер, i почалася
потiха. Вiн кидав кульки, по десяти або по ста штук нагору, i ловив
ïх назад. А потiм схопив смугастий м'яч i став ïм грати…
Вiн i головою його подшибал, i потилицею, i чолом, i по спинi катав, i
каблуком наподдавал, i м'яч качався по всьому його тiлу як
примагниченний. Це було дуже красиво. I раптом жонглер кинув цей мячик
до нас у публiку, i отут уже почалася теперiшня метушня, тому що я
пiймав цей м'яч i кинув його у Валерку, а Валерка — у Ведмедика, а
Ведмедик раптом нацiлився й нi з того нi iз сього засвiтив прямо в
диригента, але в нього не потрапив, а потрапив у барабан! Бамм!
Барабанщик розсердився й кинув м'яч назад жонглеровi, але м'яч не
долетiв, вiн просто догодив однiєï гарнiй тетеньке в зачiску,
i в неï вийшла не зачiска, а прочуханка. I ми всi так реготали, що
ледве не померли
И коли жонглер утiк за фiранку, ми довго не могли заспокоïтися. Але
отут на арену викотили величезна блакитна куля, i дядько, що
повiдомляє, вийшов на середину й щось прокричав нерозбiрливим
голосом. Зрозумiти не можна було нiчого, i оркестр знову заграв щось
дуже веселе, тiльки не так швидко, як ранiше.
И раптом на арену вибiгла маленька дiвчинка. Я так маленьких i гарних
нiколи не бачив. У неï були синi-синi очi, i навколо них були довгi
вiï. Вона була в срiбному платтi з повiтряним плащем, i в неï
були довгi руки; вона ними змахнула, як птах, i пiдхопилася на цю
величезну блакитну кулю, що для неï викотили. Вона стояла на кулi.
I потiм раптом побiгла, начебто захотiла зстрибнути з його, але куля
закрутилася пiд ïï ногами, i вона на ньому от так, начебто
бiгла, а насправдi ïхала навколо арени. Я таких дiвчинок нiколи не
бачив. Всi вони були звичайнi, а ця якась особлива. Вона бiгала по кулi
своïми маленькими нiжками, як по рiвнiй пiдлозi, i голубой куля
везла ïï на собi: вона могла ïхати на ньому й прямо, i
назад, i лiворуч, i куди хочеш! Вона весело смiялася, коли так бiгала,
начебто плила, i я подумав, що вона, напевно, i є Дюймовочка, така
вона була маленька, мила й незвичайна. У цей час вона зупинилася, i
хтось ïй подав рiзнi колокольчатие браслети, i вона надягла ïх
собi на туфельки й на руки й знову стала повiльно кружлятися на кулi,
начебто танцювати. I оркестр заграв тиху музику, i було чутно, як тонко
дзенькають золотi дзвiночки на девочкиних довгих руках. I це все було як
у казцi. I отут ще згасили свiтло, i виявилося, що дiвчинка вдобавок
умiє свiтитися в темрявi, i вона повiльно плила по колу, i
свiтилася, i дзенькала, i це було дивно, — я за все своє
життя не бачив нiчого такого подiбного
И коли запалили свiтло, усi захлопали й заволали “браво”, i
я теж кричав “браво”. А дiвчинка зiскочила зi
своєï кулi й побiгла вперед, до нас ближче, i раптом на бiгу
перевернулася через голову, як блискавка, i ще, i ще раз, i всi вперед i
вперед. I менi здалося, що от вона зараз розiб'ється об
бар'єр, i я раптом дуже злякався, i схопився на ноги, i хотiв
бiгти до неï, щоб пiдхопити ïï й урятувати, але дiвчинка
раптом зупинилася як укопана, розкинула своï довгi руки, оркестр
замовк, i вона стояла й посмiхалася. I всi захлопали щосили й навiть
застукали ногами. I в цю мiнуту ця дiвчинка подивилася на мене, i я
побачив, що вона побачила, що я ïï бачу й що я теж бачу, що
вона бачить мене, i вона помахала менi рукою й посмiхнулася. Вона менi
одному помахала й посмiхнулася. I я знову захотiв пiдбiгти до неï,
i я простягнув до неï руки. А вона раптом послала всiм повiтряний
поцiлунок i втекла за червону фiранку, куди тiкали всi артисти. I на
арену вийшов клоун зi своïм пiвнем i почав чхати й падати, але менi
було не до нього. Я увесь час думав про дiвчинку на кулi, яка вона дивна
i як вона помахала менi рукою й посмiхнулася, i бiльше вже нi на що не
хотiв дивитися. Навпаки, я мiцно замружив очi, щоб не бачити цього
дурного клоуна з його червоним носом, тому що вiн менi псував мою
дiвчинку: вона усе ще менi представлялася на своïй блакитнiй кулi
А потiм оголосили антракт, i всi побiгли в буфет пити ситро, а я
тихенько спустився долiлиць i пiдiйшов до фiранки, звiдки виходили
артисти
Менi хотiлося ще раз подивитися на цю дiвчинку, i я стояв у фiранки й
дивився — раптом вона вийде? Але вона не виходила
А пiсля антракту виступали леви, i менi не сподобалося, що приборкувач
увесь час тягав ïх за хвости, начебто це були не леви, а дохлi
кiшки. Вiн змушував ïх пересаджуватися з мiсця на мiсце або укладав
ïх на пiдлогу рядком i ходив по левах ногами, як по килиму, а в них
був такий вид, що от ïм не дають полежати спокiйно. Це було
нецiкаво, тому що лев повинен полювати й гнатися за бiзоном у безкрайнiх
пампасах (1) i оголошувати околицi грiзним ричанням, що приводить у
трепет тубiльне населення. А так виходить не лев, а просто я сам не знаю
що
И коли скiнчилося й ми пiшли додому, я увесь час думав про дiвчинку на
кулi
А ввечерi тато запитав:
- Ну як? Сподобалося в цирку?
Я сказав:
- Тато! Там у цирку є дiвчинка. Вона танцює на блакитнiй
кулi. Така славна, краще всiх! Вона менi посмiхнулася й махнула рукою!
Менi одному, слово честi! Розумiєш, тато? Пiдемо в наступну
недiлю в цирк! Я тобi ïï покаджу! Тато сказав:
- Обов'язково пiдемо. Обожнюю цирк!
А мама подивилася на нас обох так, начебто побачила в перший раз
…I почався довжелезний тиждень, i я ïв, учився, вставав i
лягав спати, грав i навiть бився, i однаково щодня думав, коли ж прийде
недiля, i ми з татом пiдемо в цирк, i я знову побачу дiвчинку на кулi, i
покаджу ïï татовi, i, може бути, тато запросить ïï
до нас у гостi, i я подарую ïй пiстолет-браунiнг i намалюю корабель
на всiх вiтрилах
Але в недiлю тато не змогла йти. До нього прийшли товаришi, вони
копалися в якихось кресленнях, i кричали, i курили, i пили чай, i сидiли
допiзна, i пiсля них у мами розболiлася голова, а тато сказав менi:
- У наступну недiлю… Даю клятву Вiрностi й Ушановуйся
И я так чекав наступноï недiлi, що навiть не пам'ятаю, як прожив ще
один тиждень. I тато стримав своє слово : вiн пiшов iз мною в цирк
i купив квитки в другий ряд, i я радувався, що ми так близько сидимо, i
подання почалося, i я почав чекати, коли з'явиться дiвчинка на кулi. Але
людина, що повiдомляє, увесь час повiдомляв рiзних iнших артистiв,
i вони виходили й виступали по-всякому, але дiвчинка все не з'являлася.
А я прямо тремтiв з нетерпiння, менi дуже хотiлося, щоб тато побачив,
яка вона незвичайна у своєму срiбному костюмi з повiтряним плащем
i як вона спритно бiгає по блакитнiй кулi. I щораз, коли виходив
що повiдомляє, я шепотiв татовi:
- Зараз вiн оголосить ïï!
Але вiн, як на зло, повiдомляв кого-небудь iншого, i в мене навiть
ненависть до нього з'явилася, i я увесь час говорив татовi:
- Так ну його! Це дурниця на пiсному маслi! Це не те!
А тато говорив, не дивлячись на мене:
- Не заважай, будь ласка. Це дуже цiкаво! Саме те!
Я подумав, що тато, видно, погано розбирається в цирку, раз це
йому цiкаво. Подивимося, що вiн запече, коли побачить дiвчинку на кулi.
Мабуть пiдскочить на своєму стiльцi на два метри у висоту…
Але отут вийшов що повiдомляє й своïм глухонiмим голосом
крикнув:
- Ант-Рра-Кт!
Я просто вухам своïм не повiрив! Антракт? А чому? Адже в другому
вiддiленнi будуть тiльки леви! А де ж моя дiвчинка на кулi? Де вона?
Чому вона не виступає? Може бути, вона занедужала? Може бути, вона
впала й у неï струс мозку?
Я сказав:
- Тато, пiдемо скорiше, довiдаємося, де ж дiвчинка на кулi!
Тато вiдповiв:
- Так, так! А де ж твоя еквiлiбристка (2)? Щось не видать! Пiдемо-Ка
купимо програмку!..
Вiн був веселий i задоволений. Вiн оглянувся навколо, засмiявся й
сказав:
- Ах, люблю… Люблю я цирк! Самий захiд цей… Голову
кружляє…
И ми пiшли в коридор. Там товклося багато народу, i продавалися цукерки
й вафлi, i на стiнках висiли фотографiï рiзних тигрячих морд, i ми
побродили небагато й знайшли нарештi контролерку iз програмками. Тато
купив у неï одну й став переглядати. А я не витримав i запитав у
контролерки:
- Скажiть, будь ласка, а коли буде виступати дiвчинка на кулi?
- Яка дiвчинка?
Тато сказав:
- У програмi зазначена еквiлiбристка на кулi Т. Воронцова. Де вона?
Я стояв i мовчав. Контролерка сказала:
- Ах, ви про Танечку Воронцову? Виïхала вона. Виïхала. Що ж ви
пiзно кинулися?
Я стояв i мовчав
Тато сказав:
- Ми вже два тижнi не знаємо спокою. Хочемо подивитися
еквiлiбристку Т. Воронцову, а ïï немає.
Контролерка сказала:
- Так вона виïхала… Разом з родителями… Батьки в
неï “Бронзовi люди — Два-Яворс”. Може, чули?
Дуже жаль. Учора тiльки виïхали
Я сказав:
- От бачиш, тато…
- Я не знав, що вона виïде. Як шкода… Ох ти боже мiй!.. Ну що
ж… Нiчого не поробиш…
Я запитав у контролерки:
- Це, виходить, точно?
Вона сказала:
- Точно. Я сказав:
- А куди, невiдомо?
Вона сказала:
- У Владивосток
Геть куди. Далеко. Владивосток. Я знаю, вiн мiститься в самому кiнцi
карти, вiд Москви праворуч.
Я сказав:
- Яка далечiнь
Контролерка раптом заквапилася:
- Ну йдiть, iдiть на мiсця, уже гасять свiтло! Тато пiдхопив:
- Пiшли, Дениска! Зараз будуть леви! Кошлатi, ричать — жах! Бiжимо
дивитися!
Я сказав:
- Пiдемо додому, тато
Вiн сказав:
- От так раз…
Контролерка засмiялася. Але ми пiдiйшли до гардероба, i я простягнув
номер, i ми одяглися й вийшли iз цирку. Ми пiшли по бульварi i йшли так
досить довго, потiм я сказав:
- Владивосток — це на самому кiнцi карти. Туди, якщо поïздом,
цiлий мiсяць проïдеш…
Тато мовчав. Йому, видно, було не до мене. Ми пройшли ще небагато, i я
раптом згадав про лiтаки й сказав:
- А на “ТУ-104″ за третя година — i там!
Але тато однаково не вiдповiв. Вiн мiцно тримав мене за руку. Коли ми
вийшли на вулицю Горького, вiн сказав:
- Зайдемо в кафе-морозиво. Смутузим по двох порцiï, а?
Я сказав:
- Не хочеться щось, тато
- Там подають воду, називається “Кахетинська”. Нiде у
свiтi не пив кращоï води
Я сказав:
- Не хочеться, тато
Вiн не став мене вмовляти. Вiн додав кроку й мiцно стис мою руку. Менi
стало навiть боляче. Вiн iшов дуже швидко, i я ледве поспiвав за ним.
Отчого вiн iшов так швидко? Чому вiн не розмовляв iз мною? Менi
схотiлося на нього глянути. Я пiдняв голову. У нього була дуже серйозна
й смутна особа
(1) Пампаси — субтропiчнi степи в Пiвденнiй Америцi
(2) Еквiлiбристка — циркова артистка, що втримує рiвновага
на нестiйких предметах: кулi, канатi й др.