Змiст сюжету повести: Дружинiна Полинька Сакс

Коли Костянтин Олександрович Сакс оголосив дружинi, що повинен
ïхати тижня на три в провiнцiю, Полинька розплакалася й стала
просити чоловiка вiдмовитися вiд поïздки. Ïй смутно,
ïï мучать дурнi передчуття
Але Сакс не просто чиновник по особливих дорученнях, а людина обов'язку
й честi. Справа казнокрада Писаренко вiн повинен довести до кiнця. Мова
йде про сотню тисяч казенних грошей. Скарбниця ж поповнюється з
мужицькоï кишенi. Та й не вiрить вiн, тридцатидвухлетний чоловiк,
передчуттям дев'ятнадцятирiчноï дружини, недавньоï пансiонерки
Дитячiсть i наïвнiсть, звичайно, i становлять принаднiсть гаряче
улюбленоï Полиньки, однак йому все-таки хочеться, щоб вона стала
бiльше зрiлоï у вчинках i думках
Поки йде ця розмова, слуга доповiдає, що князь Галицкий просить
дозволу бачити ïх обох: у нього листа для Костянтина Олександровича
й Полини Олександрiвни
Саксовi досить неприємний цей вiзит, але дружина вже розпорядилася
просити князя у вiтальню. Але ж Галицкий року два назад сватався до
Полиньке, однак по легкодумству й самовпевненостi виïхав за кордон,
на води, не поговоривши нi з родителями дiвчини, нi з нею самоï.
Там до нього й дiйшла звiстка про замiжжя предмета його жагучоï
любовi
Його почуття сильно, але егоистично. Раннiй успiх у жiнок породив
апатiю, перебороти яку може тiльки пристрасть незвичайна, вигадлива. Вiн
i закохався не в жiнку, а в дитину. Як i Сакс, вiн зачарований
дитячiстю, наïвнiстю й безпосереднiстю витонченоï й
мiнiатюрноï Полиньки. От тiльки його поява в ïхньому будинку
зовсiм не випадковiсть. Листа лише прийменник, придуманий його сестрою
Анет Красинской, Полинькиной подругою ще по пансiонi. Вона ж
запропонувала сусiдовi по маєтку Залешину написати Саксовi й,
скориставшись оказiєю, вiдправити з ïï братом, що
однаково повезе ïï лист Полиньке. Подрузi ж вона
повiдомляє про розпач брата, про його навiть хворобу пiсля того,
як вона вийшла замiж за Сакса. Цей старий, непоказний чиновник не
коштує Полиньки. Вiн страшна людина. Адже на Кавказi вiн виявився
пiсля дуелi, що закiнчилася смертю супротивника Залешин — давнiй,
ще iз часiв кавказькоï служби, друг Сакса. I листом своïм вiн
попереджає, що князь Галицкий небезпечний для його сiмейного
щастя. Успiх князя в жiнок загальновiдомий, вiн молодий, багатий,
щасливий i гарний, умiє розташувати до себе будь-якого
Тим часом небезпека набагато серйознiше, нiж пише Залешин. Князь встиг
зговоритися з Писаренко, щоб той затримав Сакса пiд час розслiдування до
моменту, коли вiн напише й перешле йому записку з одним тiльки словом
досить.
Щоб завоювати Полиньку, потрiбно час. Князь добре розумiє, що
ïï здатнiсть любити не зовсiм ще розвилася в нiй, не
усвiдомлена нею, i його цiль — зосередити на собi цю ïï
потребу в любовi. Вiн обрав тактику вiдвертих визнань, бурхливих
сплескiв страстi або розпачi
НА ЖАЛЬ, через якийсь час це принесло успiх йому й страждання Полиньке,
що терзалася свiдомiстю своєï грiховностi й злочинностi.
Довiдавшись про це, Сакс хотiв було мстити обом, але як мстити дитинi,
що сам не розумiє, що наготував! Так схоже, молодi люди полюбили
один одного, i справа там нежартiвливе. Нi, Сакс не додасть до уже, що
вiдбулося приниженню, нове. Вiн надiйде iнакше, чим усе. Мiсяць вiн
ховає свою дружину на вiдокремленiй дачi (Галицкий зовсiм втратив
розум i стирчить пiд вiкнами ïхньоï петербурзькоï
квартири), а потiм у присутностi обох повiдомляє, що
вiдмовляється вiд своïх прав, вручає паперу, що
засвiдчують це,, але попереджає, що, обвiнчавшись, Полинька iз
князем повиннi виïхати за кордон. Однак вiн, що втратив у Полиньке
разом i дружину й дочку, буде пильно стежити за тим, щоб дитя його не
стало нещасливо. При першiй ïï сльозi — вiн (князь)
людин загиблий
Молодi люди поваленi величчю вчинку цiєï незвичайноï
людини i ïдуть в Iталiю. Однак i там Полиньке часто пригадуються
дивнi слова першого чоловiка в момент прощання, i вони постiйно давлять
ïй серце якоïсь вагою
Тим часом пережитi потрясiння поклали початок сухотi. Iз хворобою, з
погрозою смертi приходить i усвiдомлення власноï душi. Стає
ясним, що Полинька любить i любила завжди Костянтина Сакса, тiльки не
розумiла нi його, нi себе, нi життя. А теперiшнього чоловiка просто
жалувала. Остаточно Полинька розумiє все це, коли Сакс пiд час
вiдсутностi князя з'являється в ïхньому будинку й
запитує ïï, отчого вона все хворiє, немає чи
якого горя в неï? Прости мене… — шепотить у вiдповiдь
бiдна жiнка. Сакс цiлує ïï руку й вiддаляється
Iз цього моменту Полинька вже не може бiльше любити князя: вiн не
чоловiк, вiн дитя, вона стара для його любовi. Це Сакс людин, чоловiк:
душа його велика й спокiйна. Вона любить його. Вона написала йому лист,
що пiсля ïï смертi покоïвка повинна вiдправити на його
iм'я. Воно вiдкриє йому, що вона оцiнила його i його найбiльшу
жертву й платить йому безмежною любов'ю
Сакс, цiлий рiк следивший за князем i його женою, пiсля вiзиту до
Полиньке ïде в Росiю й поселяється в маєтку Залешина,
де в один з тихих лiтнiх вечорiв йому вручають лист iз Iталiï вiд
княгинi П. А. Галицкой.